Дозвілля школярів — це «сфера, у якій особливо яскраво та повнокровно розкриваються їх природні потреби в свободі та незалежності, активній діяльності та самовираженні». В умовах дозвілля створюються неформальні колективи, що дають дітям і підліткам можливість виступати у нових соціальних амплуа, займати ролі, що відрізняються від навчальної та позанавчальної діяльності. Дозвілля — особлива соціальна сфера, де діти задовольняють потреби в самоперевірці, самооцінці свого «Я», … це зона активного спілкування^ що задовольняє особисті інтереси, потреби в контактах. Такі форми дозвілля як заняття в гуртках, клубах, колективні ігри та розваги — прекрасна сфера розвитку товаришування, психологічної сумісності школярів»
Але за даними багатьох дослідників не усі школяри задовольняють свої потреби в свободі та незалежності в активній діяльності та самовираженні, що мас позитивний характер. Деякі учні не вміють розподіляти свій вільний час, прагнуть примітивно проводити дозвілля, яке вибирають під впливом неорганізованих, часто негативно спрямованих факторів.
Головна мета соціально-педагогічної діяльності позашкільних закладів -сформувати відношення до дозвілля як до часу для самовдосконалення, саморозвитку, навчити учнів розумно проводити вільний час. створити умови для самостійної, творчої, соціальнозначимої діяльності школярів.» У зв’язку зі специфічною метою ми можемо говорити про специфіку позашкільної соціальної педагогіки, яка має свої задачі, принципи, зміст, методи та організаційні форми роботи.
Діяльність позашкільних закладів будується на сприятливому психологічному грунті — бажанні дітей брати участь в ній, і є особистозначимою. Завдяки зв’язкам позашкільного закладу з іншими закладами виховання і освіти, сім’єю та іншими інститутами соціалізації діяльность учнів стає також соціально-значимою. Т.І.Сущенко каже про те, що для позашкільних закладів характерні дві головні функції педагогічного процесу: початкова, що спрямована на задоволення інтересу школяра до відповідного виду діяльності (особистозначима), та основна, в результаті якої школяр формується як соціальна особистість. Така двоякість педагогічного процесу визначається його динамічною природою: педагогічний процес позашкільного закладу — це завжди рух від виховання з боку педагога через самовиховання особистості дитини до пробудження її соціальної свідомості та перетворення нею мікросоціуму. Саме тому в позашкільному закладі таке велике значення приділяється самостійній роботі, самонавчанню, самоконтролю вихованця. Кожний педагог — позашкільник вносить у методичну роботу щось своє, пов’язане зі своєю творчою індивідуальністю, захопленнями, досвідом, а також досвідом та інтересами дітей, надає їм можливість для проявлення ініціативності і творчості, особистої самостійності та організованості. «Для педагога позашкільного закладу захоплення дитини — це ключ до виховання її творчої особистості»