ТЕМА: "Урок позакласного читання №2. Світ поезій Михайла Стельмаха".
Приготуйте зошит, ручку, підручник (https://pidruchnyk.com.ua/778-ukrainska-literatura-7-klas-kovalenko-2015.html ).
Дев'ятнадцяте грудня
Класна робота
Урок позакласного читання №2. Світ поезій Михайла Стельмаха
3. Перегляньте відео.
4. Прочитати вірші.
Вірші М. Стельмаха
Мак цвiте
(ЛЕГЕНДА)
Степами турки i татари
На конях мчать, мов чорнi хмари,
I згаром дихає земля –
Навкруг пожари, як петля,
Й петлю розкручує ординець:
Вiн одшукав живий гостинець –
Дiвча бiжить босонiж в бiр.
ЇЇ вiн схопить у ясир,
В прокислу зашморгне сирицю
Й продасть у Кафi з торговицi.
I сльози дiвчини, й життя
Проп’є без жалю i пуття.
Бо що йому краса дiвоча,
Коса шовкова, яснi очi –
Усе продасть вiн за дукат,
Бо вiн торгаш, ординець, кат.
Дiвча бiжить в тяжкiм одчаї,
Коса їй плечi устеляє,
А сльози падають у брiд,
I кров’ю тягнеться твiй слiд.
Уже над юнiстю твою
Аркан свистить, сичить змiю.
I враз вiдсiчена петля
Безсило впала у поля.
Козак-нетяга у долинi
Рубнув її i вже стежину
Дiвчинi вказує у бiр:
“Ми ще зустрiнемось, повiр”.
Ординець блимнув хижим оком.
На луку впав, гикнув i скоком
Помчав з ординцями в байрак.
Втiкай, козаче!
Та козак
Втiкать не думав. Ще дiвчину
Провiв очима й по долинi
Навскiс напасникам помчав.
Травневий день в кiльцi заграв
На сполох бив всiма громами,
I блискавка небеснi брами
Розчахувала навкруги…
Все ближче, ближче вороги,
Злостивий усмiх рве їм губи –
Отак i мчить землею згуба,
Жадiбна, дика, навiсна,
В краплинах кровi i багна.
Козак ударив iз пiстоля,
Й розлiгся крик посеред поля:
На стременi торгаш завис,
I кiнь його понiс, як бiс,
I степ востаннє над рiкою
Ординець мiряв головою…
Все ближче конi, лиця злi,
Схрестились, скрегнули шаблi,
Переплелися iскри з кров’ю,
I знову криком Приднiпров’я
Прошив у жасi людолов.
Та бiснувалась криця знов,
Шипiла кров, шипiла пiна.
Козак вимощував долину
Чужинським трупом, як умiв,
Як вчився в Сiчi i в братiв
На славнiм Донi у походi.
Ординцiв б’є козак вже в бродi.
Бере ординцiв переляк:
“То це шайтан!
Це не козак!”
Козак всмiхнувся в довгi вуса:
“З шайтанами не вперше б’юся.
Узнали, що таке козак,
Якого люди кличуть: Мак”.
I знову зброя у двобої
Дзвенить над збитою водою,
I квасить нелюдiв рiка,-
Не ломить сила козака.
Та от надходить чорна зрада:
Дрантя, попихач скрався ззаду,
Вiн чином – кат, душею – гад.
Увесь продався за дукат.
Тихцем пiдвiв iуда зброю,
Озвався пострiл над рiкою,
I на коня схиливсь козак.
“Пропав козак! Загинув Мак!” –
Ординцi кинулись до нього.
Козак на них поглянув строго:
“Нi, не загинув я, кати,
Помiж людьми менi цвiсти!”
Кати пiдводять вгору зброю:
“Твiй цвiт, життя вже за тобою,
Козаче, зробимо отак:
Шаблями скришимо на мак…”
Ординцi воїна скришили,
На землю впало тiло бiле
I, наче зерно, проросло,
А влiтку маком зацвiло…
Давно ординцiв i iуду
В моїм краю забули люди,
Бо їхнiй слiд – страшний укiс –
Травою мертвою порiс.
А мак цвiте вiки в роздоллi –
В косi дiвочiй i у полi.
А мак цвiте!
Рідня
Обминувши луг, що вкрився міддю,
Слід до хати губиться в бору.
В хаті пахне парене обіддя,
Сік густий покрив кору.
На корі зі мною стельмах сивий,
Поруч шпиці віялом лягли.
Ми майструєм, щоб шляхи щасливі
Під колесами гули.
У роботі дні пливуть чудові,
І надвечір я іду щодня
В гомінкі бори соснові,
Де живе моя рідня.
Де живуть майстри хороші, чесні,
Вуглярі, і теслі, й дьогтярі.
Серед них мої проходять весни
І розмови до зорі.
Небагато літ прожив на світі
У краю лісів, озер і трав.
Там навчився я людей любити
І чудовий світ пізнав.
Може, тим без пісні я не можу
Працювати, жити навіть дня,
Що округ земля моя хороша,
А на ній — моя рідня!
Березень
Звелися ріки і лугами
Блакитно простягають путь,
А в небі хмари лебедями
Із ополонок воду п’ють.
Гаї спинились над водою
І тихо входять в клекіт рік,
І хмелем бродить під корою
В березах чистий, свіжий сік.
Налита сонцем і вітрами,
Хлюпоче веслами весна,
І піднімає буйні трави
Земля хмільна і запашна.
В ці дні бажаєш світ щасливий
Черпнути відрами до дна.
І сміло сіяти на ниви
Багатство ярого зерна.
Поміж березами дівча іде
Рожевий схід. Галуззя молоде
Пісні виспівує привітні.
Поміж березами дівча іде
У хусточці блакитній.
Рукою гладить пасмо золоте,
Іде, співаючи, в долину…
І, може, більше дівчину ніде
Ніколи не зустріну.
Стою під кленом біля джерела —
У серце йдуть пісні привітні.
А дівчина, як молодість, пішла
У хусточці блакитній.
Тільки хвилі, і небо блакитне
Тільки хвилі, і небо блакитне,
І водою діброва бреде,
Перед мною дороги привітні,
Перед мною життя молоде.
Я пливу у роздолля чудові,
А навколо хлюпоче весна,
Вигинаються хвилі, мов брови,
І на гребні шипить сивина.
Все таке чарівне, таємниче,
Повне соку, життя і снаги,
І у мандри весна мене кличе,
Опустивши в глибінь береш
Я став би птицею, коли б….
Я став би птицею, коли б
Не жив на світі чорний хліб,
Коли б на світі не жило
Столапе зло…
Я нерозщеплену любов
В поля, в серця посію знов,
Посію в роси хліб з руки
І підіпру хиткі роки
Грудьми, руками чи плечем, —
Земних немало в мене справ.
Тому і став я сіячем,
Тому я птицею не став…
Домашнє завдання
Взяти участь у Всеукраїнському інтернет-конкурсі «Світ мандрів Григорія Сковороди».