Історія нашого села

Село Соколівочка з погляду історії ще зовсім молоде, було засноване 1834 року на землях Кобриново – Гребельської громади, щоб збільшити кількість робочих рук на північній окраїні Тальнівського маєтку, який у той час належав графині Ользі Наришкіній. Поміщиця замість земель, зайнятих під Соколівочку, виділила кобриновогребельцям грунт в іншому місці. Але з якоїсь причини не була виділена земля братам Куплевацьким замість відібраної у них левади. Цей позов між братами Куплевацькими і поміщицею розглядав уманський повітовий мировий з’їзд при затвердженні уставної грамоти села Кобринової Греблі. В його протоколі №40 від 25.05 1865 року записано: «Крестьянин Игнатий Куплеватский жалуется , что у него отобрана левада, которая вошла в состав усадебной оседлости крестьян села Соколовочки под устройство усадеб. По дознанию оказалось, что действительно в пользовании братьев Петра , Василия и Игнатия Куплеватских находилась левада пространством 8 десятин 1293 сажни. Население села Соколовочка происходило с 1834 по 1861 год. В какое время отобрана левада, по какому праву ею владели Куплеватские, и какое дано вознаграждение – из дел не видно. Свидетельство сторонних лиц не может в точности определить, когда левада была отобрана.» Оце і є перша згадка про Соколівочку. Нижче в протоколі зафіксовано, що керуючий маєтком погодився виділити братам Куплевацьким 8 десятин 1293 сажні орної землі замість відібраної у них левади.

Населялася Соколівочка кріпаками з навколишніх сіл, які входили до складу Тальнівського маєтку. Це видно з прізвищ, перелік яких є в додатку до уставної грамоти. Зокрема, з Кобринової Греблі переселилися селяни Маляр, Поліщук, Найдун, Ротаєнко. У 1845 році в Соколівочці було 182 особи населення, в тому числі чоловіків – 78, жінок – 104.

З одержанням Тальнівського ключа за своєю дружиною від графа Л. Наришкіна граф Шувалов 1854 р. переводить селян Тального на грошову оплату за орендовану землю. З березня 1857 р. граф розповсюджує її на всі 12 сіл, в тому числі і Соколівочку. Тепер хліборобам доводиться їздити до Миколаєва, Одеси, Херсона, щоб частину свого хліба продати і виплатити податки поміщикові за шматок землі, а взимку шукати заробітків у далеких мандрах- цукроварнях, лісопильнях, гуральнях. Придбати ж десятину поля селянину було не по кишені: для цього в Уманському повіті за цінами 1854 – 1859 р.р .потрібно було сплатити 40 крб. 45 к. – надто велику суму на той час. Матеріальне становище селян ще більше ускладнювалось через періодичні засухи, градобої і, особливо, напади саранчі. У вересні 1860 р. саранча в Соколівочці поглинула 265 десятин городини.

В селянську реформу 1861 р., як зафіксовано в уставній грамоті, в Соколівочці було вже 64 двори, 192 чоловіки (число жінок не вказано). Згідно реформи селянство юридично ставало вільним, але практично ще більше матеріально залежним від того ж землевласника. А тому невдоволення по селах зростало з року в рік. Спалахують стихійні народні заворушення. 28 травня 1870 р. соколівоцькі селяни запротестували проти межових робіт. До них приєдналася селянська біднота Кобриново і ще чотирьох сіл. Довелося місцевій владі викликати ескадрон гусарів, заарештувати 8 осіб – найактивніших учасників руху.

У повідомленні київського губернатора від 9 червня 1870 р. на ім’я міністра внутрішніх справ відзначалось, що основними заколотниками і організаторами виступу селян

Соколівочки , спрямованого проти межових робіт, були огородники і бобилі, які вважали, що коли будуть виставлені межі, то вони взагалі не одержать землі.

Революційні зміни після 1917 р. відбулися і в Соколівочці. Спочатку в селі було утворено ТСОЗ, а в 1929 р. засновано перший колгосп, що носив назву «Червоний трудовик». Засновники колгоспу – Харитинич Іван, Орел Петро Савович, Пипченко Тимофій Тарасович, Стояненко Семен Тимофійович, Нечипоренко Афонь. Очолив колгосп Стояненко Семен Тимофійович.

В селі Соколівочці була створена більшовиками комсомольська організація, яка в 1933 – 1934 рр. налічувала близько 40 комсомольців. Першим секретарем комсомольської організації було обрано Стояненка Олександра Семеновича.

1929 рік. Перші колгоспники

Дуже тяжко сприймалася селянами більшовицька агітація після страшних років голодомору (1932-1933 рр.) За даними історичних фактів , всього в Тальнівському районі сталінський режим виморив голодом більше ніж 10 тисяч людей, в тому числі в Соколівочці – 232 ч.

Пам’ятний знак жертвам голодомору, установлений в 2008 році

До 1928 року в Соколівочці була трикласна школа. Перед війною було 4 класи. Перший директор школи – Савченко Григорій Степанович. Школа знаходилася в старому приміщенні, тільки після війни було збудоване ще одне приміщення, в якому навчалися учні старших класів, було розміщено учительську, піонерську кімнату. В Соколівоцькій школі до Великої Вітчизняної війни працювала Наталя Філімонівна Проценко – мати піонера-героя Віталія Проценка, ім’ям якого була названа піонерська дружина школи.

В 1938 році колгосп села Соколівочки був перейменований. Він став носити ім’я полководця громадянської війни В. І. Чапаєва.

22 червня 1941 року нацистська Німеччина напала на нашу країну. Почалась мобілізація населення. Більше ста чоловік, жителів села Соколівочки пішли на фронт. Багато з них не повернулось до рідних домівок (72 солдати).

21 липня фашистський кований чобіт ступив на землю Тальнівщини. Ще сім діб мужньо захищали Тальнівську землю прикордонники і регулярні армійські частини. Проте 29 липня ворог прорвав оборону стійких захисників Вітчизни. Майже всі села району , в т. ч. і Соколівочку, захопили завойовники (однак бої на Тальнівщині гриміли ще 3 доби).

Почались важкі роки окупації. 21 жовтня фашисти опублікували так званий «Порядок урядування», а 4 листопада районна управа оголосила постанову про затвердження державних і місцевих податків.

2 грудня 1941 р. окупанти розповсюдили відозву облкомісара Петерсона, в якій зокрема зазначалося: «Безумовного послуху відносно моїх розпоряджень, як і розпоряджень керівників окремих районів.. Протидіяння всякого роду буде суворо каратися.» На підтвердження цього фашисти розстріляли громадянина Соколівочки Василя Івановича Нечипоренка, в якого при обшуку вилучено наган.

24 березня 1942 року окупанти оголосили, що 8 квітня відбудеться відправка до Німеччини 1000 робітників: чоловіків віком від 15 до 45 років, жінок – від 15 до 40 р.(26 дівчат із Соколівочки було вивезено на каторжні роботи).

1942 р. Жителі с. Соколівочки, що перебували на примусових роботах в Німеччині. Стоять з ліва на право: Кочмар Марія ( не повернулася), Билимиха Марія, Поліщук Софія, Харитинич Ксенія, Пипченко Явдокія, Гребенюк Марія, Багрій Фаїна, Ротаєнко Марія, Ремінець Мотря, Нечипоренко Ганна.

Сидять зліва направо: Корчевна Марія, Сорочинська Ганна.

Весна 1944 р. принесла жителям села жадану волю. Війська 2-го Українського фронту прорвали оборону німців і розгромили Умансько – Христинівське угрупування ворога. 7 березня 1944 року 7-а гвардійська повітряно – десантна дивізія у взаємодії з 18-м танковим корпусом штурмом оволоділи Соколівочкою, а потім і Тальним. За звільнення Тальнівщини в боях з 5-го по 9 березня1944 р. смертю хоробрих полягло понад 1100 воїнів Червоної армії. За 959 лиховісних днів і ночей окупації на Тальнівщині було розстріляно і закатовано понад 3, 9 тис. осіб.

48 імен героїв – односельчан викарбувано в граніті біля пам’ятника Скорботної Матері, що височить у центрі Соколівочки.

Пам’ятник Скорботної Матері, відкритий 9 травня 1987 р.

Важко навіть збагнути, яких неймовірно великих збитків завдали німецько – фашистські вандали господарству Тальнівщини за роки окупації. По колгоспу села Соколівочки вони становили 11 млн. 611,3 тис. крб. Трудівники села зуміли відродити господарство, подолати труднощі післявоєнних років. Після війни колгосп почав носити ім’я М. С. Хрущова. Пізніше відбулося об’єднання колгоспів с. Соколівочка і с . Кобринова Гребля. Утворено колгосп «Зоря». Зараз село Соколівочка входить до ПСП ім. Чкалова, якому підпорядковано 38 638 га сільськогосподарських угідь. В селі працює фельдшерсько-акушерський пункт, сільська Рада, середня школа, поштове відділення, дитсадок, магазини.

Сьогодні Соколівочка – сучасний сільський населений пункт, повністю газифікований, більшість вулиць з твердим покриттям. Та найбільше багатство села – його люди, великий розгалужений соколянський рід.

Чимало зусиль для відродження села приділили голови Соколівоцької сільської ради, яка діє з 1982 року. Першим сільським головою був Олександр Іванович Іщенко, потім 12 років його справу продовжував Чорненький Василь Дмитрович. Після нього головував Орел Петро Григорович. Багато зробила для благоустрою села Дума Лариса Павлівна: закінчила газифікацію села, сприяла проведенню телефонної лінії, відновила отоплення дитячого садка в зимовий період. Саме завдяки її старанням половина жителів села змогла провести водогін до власних домівок. З листопада 2010 року сільську раду очолює Щербатюк Володимир Володимирович, гарний хазяїн і трудівник. Хочеться вірити, що за його сприяння Соколівочка стане ще кращим, багатим селом.

Кажуть, що людина недарма живе на землі, коли посадить дерево, збудує дім і виростить сина. Коли міряти наших односельців цим правилом, то кожен з них прожив і живе на землі недарма. Не одне дерево вони посадили, не одному сину дали життя, не один дім збудували. А вмілі руки майстрів – будівельників Пономаренка М., Попрієнка В., Стороженка М., Маляра Г., Нечипоренка Б., Кучмая Д., під керівництвом Халупи М., звели, крім своїх будинків, красуні – хати для своїх односельців. Дивишся на новобудови – серце радіє. Яка краса і майстерність! А скільки вулиць і провулків, що мережать, мов мамині вишиванки, рідну Соколівочку. Хтось, виходячи з двору, крокує грунтовою дорогою, хтось – асфальтною, а хтось – бруківкою. Йдемо і , звичайно, не задумуємося, чиїх це рук праця, чиє це вміння прикладено, щоб ці дороги були зручними, щоб легше і краще по них було йти чи їхати. А впорядкували їх вмілі руки членів будівельної бригади: Пипченка Купріяна, Маляра Григорія, Нечипоренка Бориса, Пипченка Івана, Маляра Якова та Ротаєнка Архипа.

Сільський будинок минулого

Не перелічити всіх трудівників села, які своєю невтомною працею примножили добробут рідного краю. Адже потрібно згадати і хліборобів, і механізаторів, і працівників соціальної сфери, і тих невтомних односельчан , які віддано працювали на фермі.

Наше село налічує 246 сімей. Кожна сім’я, кожна господа – це неповторна квітка загального букету, ім’я якому – Соколівочка. Ми по- праву пишаємося родинами хліборобів, тваринників , механізаторів, учителів, медпрацівників. Та найбільшою окрасою села є багатодітні родини, ті сім’ї, де зросли троє і більше дітей. А сім’я Гончара Саватійовича та Лідії Іванівни виростили 8 дітей.

Указом президента України від 5 травня 2009 року присвоєно почесне звання «Мати – героїня» жителям села Соколівочки: Гончар Марії Василівні (матері 5 дітей), Каплюченко Ганні Петрівні (матері 5 дітей), Нечипоренко Катерині Йосипівні (матері 6 дітей), Нечипоренко Олександрі Іванівні (матері 6 дітей), Орел Марії Акимівні (матері 5 дітей). Їх материнська любов і доброта - безмежні, їх працьовиті руки - золоті.

Гордістю соколян є люди, які, не побоявшись небезпеки, у мирні дні ризикували своїм життям. Маляр М. Г. та Кучмай В. В. воювали в Афганістані. Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їх очима. Це все потрібно було пережити. Але вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок. І не дивлячись ні на що, вони – герої. Ми низько схиляємо голови перед їх мужністю.

Трагедія 26 квітня 1986 року. Не має, мабуть, в Україні місця, яке б не було пов’язане з горем Чорнобиля. Ліквідували аварію на Чорнобильській АЕС і наші земляки: Гончар М. М., Мельник О. А., Пипченко В. Г., Пипченко М. Г., Нечипоренко О. О. Знаючи про смертельну небезпеку, вони мужньо йшли у бій з невидимим ворогом. В теперішній час багатьох із них серед нас уже не має: радіація зробила свою чорну справу. Та ми завжди пам’ятатимем про відданість і героїзм цих людей.

Про кожну родину в нашому селі можна написати книгу, і більшість сторінок у ній будуть про добро, працелюбність, щирість , відданість. Пройдуть роки , десятиліття , віки, та хочеться вірити, що життєва пісня мого села ніколи не закінчиться. І ніколи не зникне з карти України така красива назва «Соколівочка».

За матеріалами: Шахрай Юлії Василівни