Психологічна служба
7 важливих речей, які не варто робити за свою дитину
Іноді батьки схильні надто опікати своїх дітей, просто забуваючи про те, що дитина повинна отримувати свій власний досвід.
Психологи нагадують нам, що почуття відповідальності та самостійності у дитини, ми повинні виховувати з дитинства. Щоб ваш малюк ріс не розпещеним і вмів приймати правильні рішення пам’ятайте про 7 речей, які ніколи не варто робити за свою дитину.
1. Не шукайте їй друзів
Часто батькам, на основі їхнього життєвого досвіду здається, що вони краще знають з ким дружити їхньому малюкові. І ми часто говоримо своїм дітям з ким їм варто грати та дружити, забуваючи, що дитина — теж людина. У неї вже сформовані свої погляди на життя і переваги. Не нав’язуйте дитині друзів — у неї є право вибору.
2. Не робіть за неї уроки
Можна пояснити малюкові не зрозумілий матеріал, поміркувати з ним на якусь тему, але робити з ним уроки тільки заради того, щоб дитина отримала хорошу оцінку — не вихід. Дитина ніколи не захоче вчитися самостійно якщо знатиме, що мама завжди підстрахує.
3. Не втручайтеся в її конфлікти з іншими дітьми
Якщо ви бачите, що малюк потрапив в складну ситуацію і свариться з іншою дитиною — не поспішайте втручатися. Звичайно, для батьків їхній малюк завжди правий, але як показує життя — все не так райдужно. Дайте дітям самостійно розібратися в ситуації, саме так формуються навички комунікації.
4. Не відповідайте на питання, які задають малюкові
Якщо вашій дитині поставили питання, не поспішайте відповідати за неї. Навіть якщо малюкові знадобиться трохи часу подумати, перш ніж він дасть відповідь. Психологи попереджають, що така поведінка батьків говорить про їхнє бажання постійно контролювати малюка.
5. Не прибирайте за дитину її територію
У кожної людини є обов’язки, повинні вони бути й у вашої дитини. Особиста територія дитини — це її кімната, значить у неї є право та обов’язок наводити на ній порядок. Звичайно, маму дратує безлад в будинку і часто їй простіше прибрати самій, але тоді вам просто не вдасться виховати у малюка звичку до чистоти та порядку.
6. Не домовляйтеся про шкільні оцінки
Оцінки — це показник цілеспрямованості дитини та вміння домагатися поставлених цілей. Дайте дитині можливість отримувати заслужені оцінки за свою працю і знання, інакше вона ніколи не зрозуміє в чому цінність знань.
7. Не вибирайте дитині хобі
Ваші нереалізовані дитячі мрії зовсім не обов’язково можуть бути цікаві вашим дітям. Не заривайте талант малюка в землю, дайте йому можливість зробити власний вибір і самореалізуватися.
Новачок у класі: 10 порад, як полегшити адаптацію
Чи достатньо попросити новачка сказати про себе декілька слів перед класом? Які прийоми допоможуть дитині легше влитися в колектив і чи варто залучати до процесу батьків?
“Нова українська школа” публікує добірку порад про те, на що треба звернути увагу, коли у вас у класі новачок.
ПОРАДИ ПСИХОЛОГИНІ
Тетяна Романова:
Новий колектив – це завжди стресова ситуація для дитини. Але варто розуміти, що колектив – жива система, яка постійно розвивається. У її формуванні беруть участь і учні, і класний керівник, і вчителі, і батьки. Коли приходить новий учень – це означає, що вся система буде змінюватися. Тому не тільки учня треба готувати до нового колективу, а й колектив до нового учня.
Чого не варто робити вчителю:
· Просити встати й розказати щось про себе. Варто зустрітися з дитиною та її батьками заздалегідь і розпитати про зацікавлення нового учня / учениці. Потім запитати: “Коли ми зайдемо до класу, хочеш сам / сама про себе розказати чи я розкажу те, що знаю?” (проговорити весь текст і уточнити деталі. Наприклад: “Чи можу я сказати класу, що ти – майбутній баскетболіст? Чи ти ще чимось займаєшся?”). Розповідати про дитину (чи дати їй таку можливість) варто, коли вона заходить до класу, бо тоді всі звертають на неї увагу – можна цим скористатися.
· Звертати зайву увагу, навіть якщо дуже хочеться підкреслити якісь переваги. Наприклад, якщо хтось не може розв’язати задачу, а новенький зробив це, не можна казати: “Він нещодавно прийшов, а вже так добре розв’язує задачі з нової теми. Будьте, як він”. Не можна протиставляти новенького класу. Треба шукати спільне.
· Одразу викликати до дошки навіть розв’язати легке завдання. Адже звідки вчитель знає, що дитина не розгубиться в стресовій ситуації? Потрібно дати кілька тижнів на адаптацію. Нормально, коли дитина в перший період ніяк себе не проявляє, тримається осторонь і хоче залишатися непомітною.
· Казати, з ким дружити, а з ким – ні. Звісно, вчителю хочеться вберегти новачка від труднощів і порадити дружити з найкращими. Але може бути, що дитині ця група не підійде. І хтозна, на що вчитель спирається, коли радить? Не дружи, бо погано вчиться? Це не дуже конструктивна порада. Дитина сама вибирає, як і вибирають її.
ПОРАДИ ЗАКОРДОННИХ ВИДАНЬ
1. Цікавтесь. Запитайте, чим цікавиться дитина, яка частина шкільного дня їй подобається найбільше і представте дитину однокласникам, які мають такі ж або схожі вподобання.
2. Покажіть новому учню / учениці школу: де розміщені гардероб, вбиральня, кабінет медпрацівника й директора та інші важливі місця. Це додасть легкості новачку, а вам – можливість для ближчого знайомства.
3. Залучіть інших учнів до інтеграції. Якщо у вас у класі є іменні речі (папки, фотографії з підписами), попросіть учнів допомогти додати ім’я новачка у всі такі місця.
4. Ознайомте з загальноприйнятими правилами. Розкажіть новому учню / учениці про всі візуальні сигнали, які ви використовуєте в класі, а також виділіть час, щоби показати улюблені пісеньки класу та історії. Запитайте, чи хоче дитина додати до вашого списку власні улюблені пісні.
5. Опишіть свої очікування й почуття. Навіть якщо ви ніколи не змінювали місто чи школу – кожен має в житті історію, коли почувався новеньким. Поставте собі запитання: “Якщо я був / була би новеньким / новенькою в класі, що б я хотів / хотіла би дізнатися про правила школи і класу, очікування, культуру й історію, які б допомогли мені почуватися легше, цінніше й більш успішно?”.
6. Зіграйте в дженгу. Складіть запитання (наприклад, про вподобання, позитивні відчуття і “факти про мене”), пронумеруйте їх. Так само пронумеруйте бруски Дженги. Витягуючи бруски, учні будуть відповідати на запитання і краще пізнавати одне одного.
7. Однокласник-помічник. Якщо є можливість – посадіть нового учня / ученицю з тим, хто допоможе їй / йому адаптуватися. Така відповідальність може бути не всім до вподоби, тому пропозицію потрібно обговорити заздалегідь. Зате, якщо добре підібрати напарника / напарницю – новий учень / учениця швидко почуватиметься в новій школі комфортно.
Уточнення від Тетяни Романової: Це гарна порада, якщо вчитель добре знає клас і в класу гарна атмосфера (а це повністю залежить від класного керівника). Добре попросити стати таким провідником дитину, яка сама була новенькою й зайняла хорошу позицію в колективі.
8. Дайте завдання. Якщо здається, що новачок хоче заповзти під парту, – варто попросити його чи її допомогти з роботою в класі. Це допоможе відволіктися, а заодно – додасть відчуття власної цінності. Наприклад, новачок може допомогти роздати лабораторне обладнання чи зібрати учнівські роботи.
9. Пам’ятайте про батьків. Переконайтеся, що сім’я нового учня / учениці отримала доступ до інформації, якою ви вже ділилися із сім’ями інших учнів.
10. Лист батькам. Після першого дня новачка у вашому класі, дайте їй / йому лист і попросіть передати батькам. У цьому листі вчитель / вчителька представляється, розповідає про перший день у школі, про що учні говорили в групах, описує, як можна з нею / ним зв’язатися (всі способи). Такий лист – дрібниця, але показує батькам, що діти були під наглядом, що на них звернули увагу й що вчитель допоможе їм добре адаптуватися в школі.
“Ми на школу навішали багато обов’язків”. Психотерапевт про останню хвилю дитячих суїцидів
“Карантин дуже чітко показав проблему сім’ї в Україні”
Хвиля самогубств серед підлітків, яка прокотилась Україною, перелякала батьків дітей шкільного віку. Десятки випадків, коли діти жменями ковтають пігулки чи викидаються з вікон, змушують бити на сполох: дорослі почали допитувати дітей, перевіряти їхні речі, обривати телефони психологів. Про те, чому діти з благополучних родин долучаються до «груп смерті», що підштовхує їх до суїциду, як бути батькам, від яких закриваються сини і доньки, та як налагодити контакт у родині, в інтерв’ю «Главкому» розказала лікар-психотерапевт, автор книг, керівник Центру психосоматичної терапії Алєся Бивалькевіч.
Як так стається, що діти потрапляють до «груп смерті»?
Треба пам’ятати, що психіка дитини, підлітка значно тонша і тендітніша за психіку дорослого, і відповідно, чутливіше реагує на якісь події. Одна з найбільших і найстрашніших батьківських помилок – це обезцінювання переживань дитини. Коли дитині сумно, коли вона намагається поділитися своєю неприємністю, у відповідь часто чує щось на кшталт: «Та хіба це проблема? От виростеш – тоді зрозумієш, що таке проблема» чи «Це дрібниця, у твоєму віці проблем не буває, от у дорослому житті все інакше». Це і є обезцінювання. Я часто закликаю батьків згадати себе у такому ніжному віці і пригадати, як вони переживали перше нещасливе кохання, першу розбиту дружбу або неприйняття у колективі. Для дитини ці «дрібниці» – її найбільші біди на цей момент у житті, а дорослі транслюють меседж: «це – пусте, незначне». У голові дитини це трансформується у «я – пустий, незначний, нікому непотрібний», і підліток лишається фактично тет-а-тет зі своєю бідою, не відчуваючи підтримки вдома.
У такому випадку ситуація може розвиватися у двох напрямках. Перший – дитина знаходить компанію, яка складається з таких саме самотніх дітей, які відчувають, що вдома їх не розуміють. Якщо ви подивитеся на ці реальні чи віртуальні «погані компанії», на ці спільноти, групи в соцмережах, то побачите, що вони складаються з таких «відкинутих», самотніх дітей. І уже всередині цих компаній складається своя внутрішня ієрархія: у них починають керувати ті підлітки, які мають більш сильні внутрішні якості. До яких ідей дійде колективний розум цих обезцінених дітей – велике питання, адже умовне шефство над ними може взяти, наприклад, педофіл чи людина з маніакальними нахилами, чи садист. Чого прагнуть діти в цих компаніях? Любові, визнання, щоб хтось підійшов і сказав: «Я – такий самий, як ти, ми молодці, просто решта нас не розуміє». Вони стають один для одного фактично сім’єю.
Другий варіант – дитина замикається у собі, у неї починає розвиватися депресія, обсесивно-компульсивні розлади. Батьки, як правило, починають хапатися за голову тоді, коли дитина або опинилась на межі суїциду, або вже скоїла його.
Обсесивно-компульсивні розлади (ОКР), інша назва – невроз нав’язливих станів. Це психічний розлад, різновид неврозу, для якого характерні повторювані нав’язливі думки (обсесії), які нерідко перетікають у ритуальні дії (компульсії), що здійснюються, щоб зняти внутрішнє напруження, зменшити відчуття тривоги і запобігти подіям, які лякають.
Ви кажете, що підлітки з таких «груп» прагнуть любові. Де ж та любов, якщо їм дають завдання, наприклад, порізати собі руки, викинутися з вікна?
Якщо ви подивитеся, яким чином побудовані звернення до дітей у цих групах, то побачите, що до них звертаються з повагою, м’яко привертають на свій бік. Подумайте, яку колосальну різницю у спілкуванні і ставленні до себе відчувають діти у цій групі і в сім’ї, де чує, що вона – дурна, двієчниця і з поганими оцінками стане двірничкою. У групі йому пропонують варіанти зцілення її болю, але роблять це з повагою. Дитині кажуть: «Ти – дуже важливий і цінний, але інколи ти заслуговуєш на той біль, який тобі вчиняють. Інколи біль може бути твоїм рішенням і принести полегшення. Ми так робимо, роби як ми». Це дуже психологічні методи підкорення, отримання влади над людиною. При цьому дитину ніхто не принижує і не ображає.
Після отруєння дівчат у Боярці міська рада відсторонила директора ліцею, де вони навчалися, та призначила службове розслідування. На вашу думку, яка міра провини школи?
Знаєте, ми на школу навішали багато обов’язків та сподівань і зовсім забули про те, що головна задача школи – це освітня функція, забезпечення навчального процесу. А любити, зігрівати, розвивати, приймати, підтримувати має у першу чергу сім’я, батькb, яким дитина в ідеалі довіряю. Я кажу «в ідеалі», бо така ситуація складається вкрай рідко. А вкрай часто складається так, що з часом батьки і діти, які трохи підросли, стають просто співмешканцями. Часто і батьки з людей, які кохають один одного, перетворюються просто на партнерів, які мають спільну квартиру, яку складно поділити, спільних дітей і лишаються разом, бо так легше виживати. Карантин дуже чітко показав проблему сім’ї в Україні. Люди не вміють проводити час разом, не знають, кому що подобається, якими взагалі є особистості усіх членів сім’ї.
Я б хотіла повернутися до боярської трагедії. За даними ЗМІ, одна з дівчат писала прощальне смс. Це свідчить про те, що ми не можемо звинуватити якийсь інтернет-канал у тому, що сталося. Цей канал пропонував перевірити: що буде, якщо…? Коли дитина п’є таблетки і прощається, вона розуміє, що буде. Це означає, що усе його оточення підвело дитину до такого стану. Зауважу: доросле оточення.
Нині дуже динамічне життя. Батьки багато часу приділяють роботі, матерів-одиначки теж працюють, аби прогодувати дитину. Що зараз робити батькам, які раптом усвідомили, що мало уваги приділяють дитині?
Не можна змінити лише один стан – це смерть. Все інше ми можемо і повинні змінювати. Перше, що не можна робити батькам, – це посипати голову попелом. Цей варіант не допоможе нікому. За своєю дитиною у будь-якому випадку треба постійно пильнувати. Якщо ж ви бачите низку певних симптоми, то слід виявити обережну увагу або навіть звернутися до дитячого психолога. Ось ці симптоми:
Ø Дитина різко втратила інтерес до життя і до занять, які її захоплювали, а ті речі, які радували, раптом стали байдужими;
Ø Підвищена дратівливість. Дитину дратує усе: як ви запитали, що ви приготували, як ви входите у кімнату, як привіталися;
Ø Розлади системи травлення: діарея, закреп, спазми в животі – у випадку, якщо у вашому харчуванні нічого не змінювалось;
Ø Дитина постійно втомлена, у стані апатії – це ознака розвитку депресивних станів, за лікування яких треба братися якомога раніше;
Ø Кардинальна зміна поведінки. Приміром, дитина, яка була тихою і слухняною, раптом стала з усіма сваритися, кричати, або ж навпаки: дитина, яка раніше поводилася провокативно, стала тихою і мовчазною;
Ø Поява нових страхів;
Ø Поява обсесій – коли дитина постійно переживає якісь нав’язливі стани.
Що ж робити?
Повторюсь: самобичування як спроба батьків себе пожаліти не допоможе. Перше, що треба зробити, – це переключитися на особистість дитини. Дуже часто усі батьківські «як справи у школі?» обмежуються лише успіхами у навчанні. Дитина – це не лише учень! У дитини є особистість, у неї є якесь життя поза межами школи. Хочете знати, як у дитини справи, – запитуйте не лише про школу.
Друге: коли ви розмовляєте з дитиною, не стійте до неї спиною, не мийте посуд, не готуйте їсти. Виключіть усе на 10 хвилин, приділіть цей час бесіді віч-на-віч, на рівних. Повірте, від того, що ви сядете вечеряти на 10 хвилин пізніше, ніхто не помре, а от від того, що ви вчасно не поспілкуєтеся, дитина справді може постраждати.
Третє. Дуже важливо, щоб у сім’ї були спільні заняття: наприклад, настільні ігри – «Монополія», «Джанга» чи «Твістер». Коли сім’я грає у «Твістер» – це, по-перше, весело, а по-друге, це об’єднання у психо-емоційному стані.
Не хочете таких ігор – займіться разом спортом, рушайте у спільні поїздки. Часто батьки вважають, що їхній дитині поїхати кудись буде цікавіше з друзями. Так, але не можна з друзями проводити усе життя. Від батьків ми отримуємо досвід, дізнаємося, як вони справлялися з тією чи іншою ситуацією. Звідси випливає ще один важливий момент: місце та обставини спілкування з дітьми. Погодьтеся, коли ми сідаємо за стіл і починаємо щось розпитувати, зазвичай усі почуваються ніяково. А от якщо ви разом кудись ідете, на чомусь катаєтеся, у щось граєте, десь влаштовуєте пікнік – це вдалий час, щоб поговорити, чимось поділитися.
Якщо ваша дитина уже закривається у своїй кімнаті, і своєму світі – не ломіться туди. Вона там заховалась від вас. Якщо ви вломитеся туди, то будете в її очах ще більшим диктатором. Не можна встановлювати ультиматуми на кшталт «Поки ти живеш у моєму домі, твої двері мають бути відчиненими». Це лише питання часу, коли дитина піде звідти. Треба розуміти, що погрози і обшуки – теж хибний шлях. Потрібно потихеньку виманювати його з його території – запросити на спільну вечерю, наприклад, просити пораду. Запам’ятайте: не ви йдете до дитини, а дитина має потихеньку виходити до вас. Якщо не хоче – не тисніть. Дитина, яку знецінювали роками, за добу не піде на спілкування. Це велика робота. Зіпсувати стосунки легко, налагодити буває дуже важко, але можливо. Не справляєтеся – йдіть до психолога, читайте книжки з порадами, пробуйте. Вдається це тоді, коли батьки починають казати дитині не про оцінки, а про те, що вони її люблять, і ця любов жодним чином не пов’язана з успішністю у школі.
Що робити батькам у моменти, коли після роботи просто немає сил на спілкування?
Звичайно, таке буває. У мене троє дітей – мені це знайомо. У такі моменти достатньо просто знаходитись на їхньому фоні, сидіти поруч. Це такий меседж: «Я тут, якщо я тобі потрібна». Крім того, у такі моменти можна разом дивитися фільми, мультфільми, які потім можна обговорити.