Також:

Байки Харківські // Вікіпедія – вільна енциклопедія

«Люб’язний приятелю!

На сьомім десяткові нинішнього століття, полишивши вчительську посаду й усамітнившись у лісах, полях, садах, селах, хуторах та пасіках, що лежать довкруж Харкова, навчав я себе доброчинству і повчався з Біблії; до того ж, добропристойними іграшками бавлячись, написав півтора десятка байок, ще не маючи з тобою знайомості. А цього року в селі Бабаях примножив їх до половини. Поміж тим, як писав решту, здавалося мені, що ти завжди присутній, схвалюєш мої думки і разом до них зі мною причащаєшся. Дарую ж тобі три десятки байок – тобі й тобі подібним.

Батьківська кара має в гіркоті своїй солодощі, а мудра іграшка приховує в собі силу. Нерозумну пиндючливість зустрічають за зовнішністю, випроваджують за сміхом, а розумний жарт поважний вінчає кінець. Немає смішнішого, як розумний вигляд з порожнім нутром, і немає нічого веселішого, як смішне обличчя з прихованою діяльністю. Згадайте прислів'я: “Красна хата не вуглами, а пирогами”.

Я й сам не люблю мінливих масок тих людей і справ, про які можна сказати малоросійською приказкою: “Стучить, шумить, гримить... А що там? Кобиляча мертва голова біжить”. Кажуть великоросіяни: “Летала высоко, а села недалеко”, – про тих, що багато та красно говорять, а слухати нічого. Не любі мені ця порожня зарозумілість і пишна пустеля, а миле те, де зверху нічого, а всередині – щ о с ь, зовні брехня, а всередині істина. Така вже річ, і людина звалася в еллінів ΣΙΛΗΝΟ‛Σ, картинка, зверху смішна, а всередині красою велична.

Друже мій! Не зневажай байкарства! Байка і притча – одне й те ж. Не за гаманом суди скарб – правдивим судом осуджуй. Байка тоді буває погана й бабська, коли в простацькій та смішній шкаралущі своїй не ховає зерна істини і схожа на червоточний горіх. Від таких байок відводить Павло свого Тимофія (1 до Тим., гл. 4, ст. 7). І Петро заперечує не просто байки, але байки з хитрощами, які, окрім прикрашеної оболонки, сили Христової не мають. Іноді в покидьках ховається коштовний камінь. Будь ласка, затям собі ці Павлові слова, щоб люди “на юдейські байки не зважали, ані на накази людей, що від правди відвертаються”. Як обряд без сили Божої – порожнеча, то й байка така без істини. Коли ж вона з правдицею – хто посміє назвати її неправдивою? “Для чистих усе чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечистилися і розум їхній, і сумління” (До Тита, гл. 1–15). Цим хворим, позбавленим страху Божого, а з ним і доброго смаку, будь-яка їжа здається гидкою. Не їжа гидка, а споганені в них розум та сумління.

Цей потішний і фігурний рід писань був найкращий для стародавніх мудреців. Лавр і взимку зеленіє. Так мудрі і в забавках розумні, і в брехні істинні. Істина їхньому гострому зорові не здаля бовваніла, як простацьким розумам, а ясно, мов у свічаді, виставлялася, і вони, забачивши відразу живу її подобу, уподобили її у різноманітні тлінні фігури.

Жодні фарби не передають приваби троянди, лілеї, нарциса настільки точно, наскільки прегарно в них з'явлена невидима Божа істина – тінь небесних і земних образів. Звідси народились ієрогліфіка, емблематика, таїнства, притчі, байки, подобизни, приказки... І не дивина, що Сократ, коли його внутрішній янгол — керманич у всіх його справах — повелів писати вірші, тоді він вибрав Е з о п о в і б а й к и. І як кожна вправно показана картина здається неукам брехнею, так і тут виходить.

Сонце всіх планет і цариця Біблія з тайнотворених фігур, притч та подобизн утворена. Вся вона ліплена з глини і зветься у Павла “буйством”. Але в цю глину вдихнуто дух життя, а в тім буйстві ховається мудрість усього смертного. Зобразити, приєднати, уподібнити – означає те саме.

Прийми ж, люб'язний приятелю, дружнім серцем від твого друга цю небезсмаковиту думок його воду. Не мої це думки, не я їх вигадав, бо істина безначальна. Але люблю – з тим і мої, люби – і будуть твої. Знаю, що твій плотський бовван різниться від мого опудала, але дві різні посудини хай наповняться одним лікером, хай будуть єдина душа і єдине серце. В цьому й полягає справжня дружба і єдність думок. Все не наше, все загине – і самі боввани наші. Одні лише думки завжди з нами, одна лише істина вічна, а ми в ній, як яблуня в своїм зерні, затаїмося.

Будьмо ж дружні! Прийми і споживай з Петром мої чотириногі звірі, змії та птиці. Хай тебе Бог благословить! З ним не зашкодить і трута поганська. То лише образи, що криють, як полотном, істину. Споживай, доки споживєш з Богом чого кращого.

Люб'язний приятелю! Твій вірний слуга,

любитель священної Біблії

Григорій С к о в о р о д а

1774 року в селі Бабаях, напередодні П'ятидесятниці»

Сковорода Г. С. Твори. У 2 т. Т. 1. Поезії. Байки. Трактати. Діалоги
/ пер. В. Шевчука. Київ, 2005. С. 101–103.

Нині в селищі встановлено бюст Григорія Сковороди. У Бабаївському лісі облаштоване джерело «Сковородинівська Криниця» (або Холодна криниця Сковороди).