Курочка Ряба
Жи-ли со-бі дід та ба-ба, та бу-ла в них ку-роч-ка ря-ба. Зне-сла ку-роч-ка я-єч-ко.
Дід бив — не роз-бив, ба-ба би-ла — би-ла — не роз-би-ла.
Миш-ка біг-ла, хвос-ти-ком за-че-пи-ла, я-єч-ко по-ко-ти-ло-ся та й роз-би-ло-ся.
Дід пла-че, ба-ба пла-че, а ку-роч-ка куд-ку-да-че:
— Не плач, ді-ду, не плач, ба-бо, зне-су вам яй-це не прос-те, а зо-ло-те.
Ріпка
По-са-див ді-дусь ріп-ку. Ви-рос-ла ріп-ка ве-ли-ка — пре-ве-ли-ка. Став ді-дусь ріп-ку із зем-лі тяг-ти. Тяг-не — по-тяг-не — ви-тяг-ти не мо-же.
По-кли-кав ді-дусь на по-міч ба-бу-сю. Ба-бу-ся за ді-ду-ся, ді-дусь за ріп-ку: тяг-нуть — по-тяг-нуть — ви-тяг-ти не мо-жуть.
По-кли-ка-ла ба-бу-ся внуч-ку. Внуч-ка за ба-бу-сю, ба-бу-ся за ді-ду-ся, ді-дусь за ріп-ку: тяг-нуть — по-тяг-нуть — ви-тяг-ти не мо-жуть.
По-кли-ка-ла внуч-ка Жуч-ку. Жуч-ка за внуч-ку, внуч-ка за ба-бу-сю, ба-бу-ся за ді-ду-ся, ді-дусь за ріп-ку: тяг-нуть — по-тяг-нуть —ви-тяг-ти не мо-жуть.
По-кли-ка-ла Жуч-ка Мур-ку. Мур-ка за Жуч-ку, Жуч-ка за внуч-ку, внуч-ка за ба-бу-сю, ба-бу-ся за ді-ду-ся, ді-дусь за ріп-ку: тяг-нуть — по-тяг-нуть — ви-тяг-ти не мо-жуть.
По-кли-ка-ла Мур-ка миш-ку. Миш-ка за Мур-ку, Мур-ка за Жу-чку, Жуч-ка за внуч-ку, внуч-ка за ба-бу-сю, ба-бу-ся за ді-ду-ся, дідусь за ріп-ку: тяг-нуть — по-тяг-нуть — та й ви-тяг-ли ріп-ку!
Колобок
Бу-ли со-бі дід та ба-ба та до-жи-ли-ся до то-го, що й хлі-ба не-ма.
Дід про-сить:
— Ба-бу-сю! Спе-чи ко-ло-бок!
— Та з чо-го ж спе-чу, ко-ли й бо-рош-на не-ма!
— От, ба-бу-сю, пі-ди в хиж-ку та на-змі-тай у за-сі-ку бо-ро-шен-ця, то й бу-де на ко-ло-бок.
По-слу-ха-ла ба-ба, пі-шла в хиж-ку, на-змі-та-ла в за-сі-ку бо-рош-на, ви-то-пи-ла в пе-чі, за-мі-си-ла тіс-то і спек-ла ко-ло-бок. Та й по-кла-ла на вік-ні, щоб про-хо-лов.
А він ле-жав — ле-жав на вік-ні, а то-ді — з вік-на на призь-бу, а з призь-би на зем-лю в двір, а з дво-ру за во-ро-та та й по-біг, по-ко-тив-ся до-ро-го-ю.
Бі-жить та й бі-жить до-ро-го-ю, ко-ли це на-зуст-річ йо-му зай-чик:
— Ко-ло-бок, ко-ло-бок, я те-бе з'їм!
— Не їж ме-не, зай-чи-ку, я то-бі пі-сень-ку за-спі-ва-ю.
— А-ну за-спі-вай!
— Я по за-сі-ку ме-те-ний,
Я із бо-рош-на спе-че-ний,
— Я від ді-да втік,
Я від ба-би втік,
То й від те-бе вте-чу!
Та й по-біг.
Бі-жить та й бі-жить... Пе-ре-стрі-ва-є йо-го вовк:
— Ко-ло-бок, ко-ло-бок, я те-бе з'їм!
— Не їж ме-не, вов-чи-ку — бра-ти-ку, я то-бі пі-сень-ку за-спі-ва-ю.
— А-ну за-спі-вай!
— Я по за-сі-ку ме-те-ний,
Я із бо-рош-на спе-че-ний,
— Я від ді-да втік,
Я від ба-би втік,
Я від зай-ця втік,
То й від те-бе вте-чу!
Та й по-біг зно-ву...
Аж і-де вед-мідь:
— Ко-ло-бок, ко-ло-бок, я те-бе з'їм!
— Не їж ме-не, вед-ме-ди-ку, я то-бі пі-сень-ку за-спі-ва-ю.
— А-ну за-спі-вай!
— Я по за-сі-ку ме-те-ний,
Я із бо-рош-на спе-че-ний,
— Я від ді-да втік,
Я від ба-би втік,
Я від зай-ця втік,
Я від вов-ка втік,
То й від те-бе вте-чу!
Та й по-біг. Бі-жить та й бі-жить до-ро-го-ю...
Зу-стрі-ча-єть-ся з ли-сич-ко-ю:
— Ко-ло-бок, ко-ло-бок, я те-бе з'їм!
— Не їж ме-не, ли-сич-ко, я то-бі пі-сень-ку за-спі-ва-ю.
— А-ну за-спі-вай!
— Я по за-сі-ку ме-те-ний,
Я із бо-рош-на спе-че-ний, —
Я від ді-да втік,
Я від ба-би втік,
Я від зай-ця втік,
Я від вов-ка втік,
Від вед-ме-дя втік,
То й від те-бе вте-чу!
— Ну й піс-ня ж гар-на! — Ка-же ли-сич-ка. От тіль-ки я не-до-чу-ва-ю тро-хи. За-спі-вай — но ще раз та сі-дай ме-ні на я-зик, щоб чут-кі-ше бу-ло.
Ко-ло-бок ско-чив їй на я-зик та й по-чав спі-ва-ти:
— Я по за-сі-ку ме-те-ний...
А ли-сич-ка — гам йо-го! Та й з'ї-ла!