Біографія

Рабинович, Шолом Нохумович (Шолом-Алейхем) - класик єврейської культури

(1859-1916)

Шолом-Алейхем (ідиш שלום־עליכם, у перекладі – мир вам - традиційне єврейське вітання) народився 2 березня 1859 року в небагатій патріархальній єврейській родині у місті Переяславі (тепер Переяслав -Хмельницький Київської області) у родині дрібного крамаря. Дитячі роки минули у невеличкому містечку Воронькові Полтавської губернії.

Батько письменника був поважною людиною у місті. Він добре знав і любив біблійну і талмудичну літературу; у сім'ї додержувались всіх національних і релігійних звичаїв. Але водночас Рабинович був вільний від фанатизму. Він жваво цікавився світською культурою і просвітницькою літературою. Голова сім'ї мав м'який характер, любив свою сім'ю і особливо маленького Шолома. Згодом Шолом-Алейхем присвятив батькові чимало сторінок, написаних з великою любов'ю. Незабаром після народження Шолома родина Рабиновичів переїхала з Переяслава до містечка Воронково, що знаходилося неподалік, де й минуло дитинство письменника. У своїх творах він увічнив рідне містечко з узагальненою назвою Касрилівка (від поширеного в єврейському бідняцькому середовищі імені Касрил). Як усі діти єврейського містечка того часу, Шолом навчався у хедері — приватній напіврелігійній школі. В автобіографічному романі "З ярмарку" і в інших творах Шолом-Алейхем неодноразово згадував убогість і сумні умови "навчання" в цій майже середньовічній школі. Маленький Шолом вирізнявся серед інших учнів не тільки блискучою пам'яттю, допитливим розумом, але й жвавим характером. Його пустування було необразливим і зводилось головним чином до вдалого зображення тих чи інших недоліків дорослих. Побачивши когось уперше, він одразу завважував, що в ньому негаразд, і починав удавати його. У ранньому дитинстві Шолом цікавився казковим і фантастичним. Він потоваришував з хлопчиком Шуликом, великим майстром розповідати казки, що були одна за одну цікавішою.

Батько Шолома вважався багатієм у Воронці: він поставляв буряки до заводу, орендував земську пошту, вів торгівлю зерном, мав лавку. Та матеріальне становище родини ставало все гіршим; прибутки падали. У пошуках кращих заробітків родина Рабиновичів знову переїздить до Переяслава, де вони відкривають заїжджий дім. І Шолому, як і іншим дітям, доводилося закликати в дім приїжджих, перед якими треба було підлещуватись. Це було принизливо і зовсім не відповідало солодким казковим мріям про скарб, принців та принцес, про кришталеві палаци. Доля родини Рабиновичів була типовою для більшості єврейського населення в царській Росії. Царський уряд встановив для євреїв "межу осілості", певні губернії, за межами яких їм було заборонено жити. Євреям заборонялася служба в державних закладах; заборона жити в селах позбавляла євреїв можливості займатися сільським господарством, заборона жити в містах — працювати в промисловості, на транспорті; у вищих і середніх навчальних закладах була встановлена славнозвісна "відсоткова норма" для євреїв, там мали можливість вчитися лише діти багатіїв Шолом-Алейхем з дитинства в родині і в містечку бачив тяжке становище народних мас, і він став співцем народного горя.

У Переяславі Шолом продовжував своє навчання в хедері. У 1872 році померла від холери мати Шолома Хає-Естер. Це було великим ударом для родини Рабиновичів. Маленька й в усьому покірна своєму чоловікові, ця жінка своєю енергією і невтомною працею підтримувала порядок і певний ритм життя в домівці. Батько зовсім розгубився. Дітей довелося відправити до міста Богуслав до дідуся й бабусі. Тим часом батько оженився вдруге. Повернувшись, діти зустріли нову господиню — мачуху, яка була родом з Бердичева. Вона була жінкою сварливою, в домівці завжди чувся нескінченний потік її лайок і проклять. Спостережливий Шолом зацікавився "мовною стихією" мачухи, він почав, за алфавітом, записувати всі її лайки і створив щось на зразок словника. Батько випадково прочитав ці записи і схвалив їх. В автобіографічному творі "З ярмарку" Шолом-Алейхем згадував про них як про перший "літературний твір".

У віці 15 років, натхненний Робінзоном Крузо, він написав власну, єврейську версію повісті і вирішив стати письменником. Навчався у хедері — єврейській початковій релігійній школі.

У хедері Шолом познайомився з творами Авраама Maпy і під впливом цього письменника-просвітника почав писати свій власний роман. Хоча роман був наслідувального характеру, проте він мав успіх у батька та його друзів. У зв'язку з цим постало питання про подальшу долю юнака. Четвертого вересня 1873 року Шолом Рабинович почав навчатися в переяславському повітовому училищі. Спочатку Шолому в училищі було дуже сутужно. Він погано знав російську мову, і всі сміялися з нього — і вчителі й учні, до того ж ще й удома потрібно було допомагати. Але любов до знань і прагнення до світла були дуже могутніми в душі молодого Шолома. Він не шкодував ні сил, ні часу, виявляючи велику наполегливість, і невдовзі добився успіхів: йому, як найкращому учневі, призначили стипендію в розмірі ста двадцяти карбованців на рік. Це означало серйозну матеріальну допомогу для всієї родини. Навіть мачуха змушена була припинити напади на "класника", як вона його називала. У 1876 році Шолом Рабинович закінчив повітове училище на відмінно. Він мріяв про подальше навчання у вищій школі. Вирішено було послати заяву до житомирського педагогічного інституту, куди на державний кошт обіцяли прийняти двох відмінників. Великим ударом був крах плану вступу до інституту. Йому відмовили в прийомі через те, що він не зможе закінчити чотирирічний курс навчання, бо через три роки підлягає військовій службі. Після тривалих пошуків роботи, принизливих прохань Шолому нарешті пощастило отримати місце вихователя дочки заможного орендатора Е. Лоєва, в селі Софіївці, де справжнім щастям стала любов до своєї учениці Голде Лоєвої. Дізнавшись про любов юнака до його дочки, старий самодур Лоєв у запалі обурення вигнав учителя. Знову настали сумні дні у пошуках роботи. Спочатку Шолом вирішив їхати до Києва, але всі спроби влаштуватися там зазнали поразки. Нарешті в 1880 році в Лубнах він був обраний рабином. Два з половиною роки він таємно листувався з коханою. І нарешті, після тривалої розлуки, вони зустрілись і усупереч волі старого Лоєва одружилися 12 травня 1883 року. Голда народила йому шістьох дітей.

Письменник в різний час – (1887—1890, 1893—1905) роках жив у Києві (він називав його у своїх творах Єгупцем), де займався торговельними справами.

Після смерті тестя Шолом-Алейхем став спадкоємцем колосальних маєтків, однак йому не вдалося вигідно розпорядитися цими грошима, вкласти їх у справу, щоб примножити сімейний капітал. Шолом-Алейхем поміняв безліч абсолютно різнопланових професій, починаючи від мандрівного репетитора, закінчуючи гравцем на біржі. Саме захоплення біржовими спекуляціями, якому він віддався в Одесі, підвело фінансиста-початківця. Також Шолом-Алейхем спонсорував випуск журналів, які друкували художні твори на ідиш. Таким чином, незабаром грандіозну спадщину було втрачено назавжди та безповоротньо. Проте до цього часу (початок XX століття) він набуває популярність як автор.

З 1883 пише, майже виключно, на ідиш (за винятком кількох оповідань і публікацій російською та івритом). Своєю метою ставить просвітництво простого народу, іврит володіли не усі. Отримавши спадок після смерті тестя, він видає альманах «Die Yiddishe Folksbibliotek» (Єврейська народна бібліотека) на їдиш, допомагає молодим авторам, виплачуючи їм великі гонорари. Незабаром розоряється.

Проте, до цього часу (початок XX століття) він набуває популярність як автор,крім того Шолом-Алейхем обожнював публічні виступи, постійно їх організовував, тому вже незабаром здобув собі славу письменника зі світовим ім'ям.

Третій період творчості пройшов під знаком революційних подій 1905—1907 pp. Він контактує з Л.Толстим, А.Чеховим, М.Горьким, В.Короленком, О.Купріним, Л.Андрєєвим, Максимом Горьким.

У ці роки Шолом-Алейхем дуже цікавився театром. У зверненні до єврейських письменників він закликав покласти край бульварщині в літературі й театрі, відродити народні реалістичні традиції, і в 1905 р. уклав договір про створення в Одесі художнього театру, але через донос місцевого цензора театр закрили.

Після погромів в 1905 виїжджає з сім'єю до Швейцарії, потім до Німеччини. Напередодні першої світової війни, хворий на туберкульоз легенів письменник поїхав лікуватись до Італії. Незважаючи на невиліковну хворобу, Шолом-Алейхем до самого кінця виявляє незламну енергію та невичерпну жагу творчості, постійно влаштовуючи творчі гастролі з публічними читаннями та усними виступами.

…Наприкінці життя доля зле посміялася над гумористом: коли почалася Перша світова війна, він перебував на німецькому курорті, звідки його вислали як підданого Росії. Але повернутися додому, знову-таки через воєнні дії, письменник не зміг. Тоді він вдруге подався до Америки, де 13 травня 1916 року тихо пішов з життя. На той час йому виповнилося лише 57 років, і найбільше, чого бажав гуморист, — це по закінченні війни з першим же пароплавом повернутися на батьківщину. Поховали письменника на бруклінському кладовищі Маунт-Небо в Сайпрес-Хілз. Передбачалося, що після війни його останки перевезуть до Києва. Не склалось. Через п'ять років його прах було перевезено на інше кладовище й поховано серед "простих людей, робітників", як він наказав у своєму заповіті. 5 червня 1921 р. на могилі встановлено пам'ятник. Пам'ятник великому письменникові-сміхотворцю встановлено і в столиці України.

Михайло Кауфман, зять Шолом-Алейхема, згадував: "Із дружиною він прожив тридцять років, немов щасливих тридцять днів. їхня взаємна прихильність була неповторною. Обоє зберегли ніжність почуттів і гостроту любові до останнього подиху. Коли він відлучався з дому, то дорогою писав їй листи. Це були послання нареченого до нареченої. Вона вела всі його справи, оберігала від усіх негод. Тільки від смерті вона не могла вберегти його. Це було не в її силах..."

Шолом-Алейхем любив Україну, де українці та євреї здавна жили й працювали поряд. В оповіданні «Пасха на селі» він любовно змалював дружбу українського та єврейського хлопчиків — Хведька та Файтла. В ліричній повісті «Пісня пісень» єврейський юнак Шимек зворушливо говорить про українську природу, як про рідну: «Я бачу небо, відчуваю теплий вітерець, чую, як пташки щебечуть, цвірінькають, літають над нашими головами. Це — наше небо, наш вітерець, наші пташки, все наше, наше, наше!»

Брат письменника у своїх спогадах пише, як високо цінував Шолом-Алейхем Тараса Шевченка, як зберігав у своїй бібліотеці «Кобзаря», любив, знав напам'ять українські пісні, Шевченкові «Думи мої, думи», «Як умру, то поховайте», «Реве та стогне Дніпр Широкий»... Письменник спілкувався з видатними діячами української культури — його сучасниками, зокрема, з Михайлом Коцюбинським, композитором Миколою Лисенком. В багатьох творах Шолом-Алейхема його героями є євреї та українці. Діють вони і одному з його найвідоміших творів «Тев'є-молочник».

Він був одним із найулюбленіших героїв і самого автора. В образі Тев'є уособлено образ єврейського народу, який, незважаючи на всі злигодні, що випали на його долю, не пригнічений почуттям приреченості, а сповнений оптимізму та життєвої сили. Тев'є з радістю працює на землі, міцно стоїть на ній, він фізично й морально здоровий, життєлюбний. Скільки лиха падає на його голову, особливо останнє — вигнання з села за царським указом, що забороняв євреям працювати на землі,— але він гордо тримає голову, залишається неподоланий... Весь твір складається з серії оповідань, поєднаних головним персонажем. Вони складаються з колоритних монологів Тев'є, в уявній розмові з Шолом-Алейхемом, у різний час. Шолом-Алейхем працював над твором впродовж двадцяти років — і кожний монолог відбиває соціальні прикмети свого часу. Письменник особливо підкреслює почуття людської гідності у Тев'є, зумовлене його чесною працею, а також втіленням народної мудрості. В його монологах каскади цитат з єврейських священних писань, але він перефразовує їх своєю життєвою, а не книжною мудрістю, по-своєму їх коментує. Наводить він і чимало єврейських та українських прислів'їв та приказок. Він дає поради донькам, але й доньки вчать його. Він розмірковує над їхніми долями і приходить до думки: «А що таке єврей і не єврей?» та «Чому вони мусять бути такі роз'єднані?..» В фіналі він проголошує: «Поки душа в тілі — вперед Тев'є!»

Україна шанує пам'ять свого великого земляка, його іменем названа одна з вулиць Бердичева та Києва. В Переяслав-Хмельницькому вже чимало років працює музей Шолом-Алейхема, який відвідали десятки тисяч екскурсантів.

У Бердичеві мешкав рідний брат письменника Вольф, у якого він неодноразово гостював і мешкав протягом тривалого часу. Ось як згадував про бердичівські відвідини Шолом-Алейхемом його брат у книзі спогадів «Шолом-Алейхем — писатель и человек», що побачила світ у середині 1980-х років у московському видавництві «Советский списатель»:

«У 1897 році Шолом-Алейхем приїхав до мене в Бердичів. Дуже несподівано. Ні листа, ні телеграми про його намір приїхати я не одержав. Шолом-Алейхем став знайомитися з містом, ходячи його вулицями і роз’їжджати на славетній бердичівській конці… З якою жадобою вивчав Бердичів. За кілька днів він оглянув усі вулиці й провулки, всі занедбані куточки.

Ми побували з ним на «Пісках» — найбіднішій частині міста. Шолом придивлявся до кожного будинку, ходив по подвір’ях, зазирав у вікна низеньких хатинок. Дехто запрошував його додому. Він охоче приймав ці запрошення, заходив і знайомився з усіма мешканцями будинку.

Шолом-Алейхем був дуже привітним з людьми. Його люб’язна усмішка, його вміння знайти слова для кожного, приваблювали до нього людей. Вони відчували себе з ним, як з рідним, відверто розповідали йому про своє життя.

Особливо захоплювався Шолом-Алейхем тим фактом, що в Бердичеві вінчався видатний французький письменник Оноре де Бальзак».

За спогадами брата лише на вулицях Бердичева Шолом-Алейхем цілковито занурювався в народний побут, жартівливо називаючи місто «єврейським Парижем».

Шолом-Алейхем уважно прислухався до розмов бердичівлян, окремі специфічні вирази заносив у свій блокнот. Часто він бував на ринку. Там знаходив персонажі, які згодом з’являлись на сторінках творів Шолом-Алейхема. Там заповнювався його записничок. Згодом Шолом-Алейхем відобразив побут і звичаї бердичівлян у фейлетоні «Картини Бердичівської вулиці».

У січні 1906 року він писав своєму другові: «Я читаю свої твори, маленькі ескізи, казки про Касрилівку, Мазепівку, Бердичів і тому подібне, публіка вмирає від сміху…».

У 1997 в Києві було відкрито пам'ятник письменникові. У 2001 році встановлено пам'ятник у Москві. На честь Шолом-Алейхема названо кратер на Меркурії. У столиці Єврейської Автономної області місті Біробіджані ім'ям Шолом-Алейхема названі центральна вулиця міста та обласна наукова бібліотека. У Дніпропетровську на честь письненника названо одну з центральних вулиць міста, на якій знаходиться дві синагоги, на одній з площ Біробіджана встановлено пам'ятник письменнику. У Львові, Гродно та Чернівцях на честь Шолом-Алейхема названо вулиці в центральних частинах міст. До 150-річчя письменника, 2-го березня 2009-го року в Києві на вулиці Б. Васильківскій (Червоноармійській), 5 був відкритий Музей Шолом-Алейхема.

Зберігає пам’ять про видатного єврейського письменника і Бердичів. Символічно, що саме уродженець Бердичева Абрам Каган став автором біографічного роману про Шолом-Алейхема. Ім’я письменника носить одна з вулиць Бердичева, а в Музеї історії міста Бердичева створено експозицію, що розповідає про життєвий шлях письменника. У грудні 2017 року в Бердичеві відбулась презентація українського перекладу книги єврейського письменника Шолом-Алейхема «Тев’є-молочник». Перший повний переклад «Тев’є-молочника» до міста приїхала презентувати безпосередньо автор перекладу – перекладачка та наукова співробітниця центру юдаїки при Національному університеті «Києво-Могилянська академія» Олександра Уралова.

Онука Шолом Алейхема - американська письменниця та педагог Бел Кауфман.

«Шолом-Алейхем» у перекладі означає «мир вам», що так актуально звучить нині на всіх мовах як заклик до миру, єдності та злагоди.

Шолом-Алейхема не можна уявити без України, як не можна уявити й Україну без цього письменника. Це є знаком нерозривності життя двох народів — українського та єврейського,— їхньої спільної долі й спільної боротьби за добробут та щастя.

Творчість

Творчість письменника забарвлена українським колоритом, у творах подано описи української природи, використано українську лексику, фольклор. Більшість подій, про які пише Шолом-Алейхем, відбуваються в Україні. Втім, українські міста та їх населення у творах Шолома-Алейхема відіграють хіба що роль декорацій, ні тлі яких розгортається драма єврейської громади. Часом він надавав містам і містечкам умовних назв: Київ – Єгупець, Бердичів – Касрилівка, Боярка – Бойберик, Одеса – Чорноморськ, а Росія – тітка Рейзя. Однак, навіть окремі штрихи, якими він змальовував оточення єврейської громади, є цінними для нас, бо нанесені рукою очевидця. До того ж вони, переважно, надзвичайно влучні.

Літературна діяльність Шолом-Алейхема розпочалася наприкінці 1870-х років, коли у періодичних виданнях було опубліковано кілька кореспонденцій і статей мовою ідиш. Перші художні твори — повість «Два камені» та оповідання «Вибори» (обидва — 1883 року). Тоді ж уперше підписався псевдонімом Шолом-Алейхем.

Шолом часто відвідував Житомирщину, зокрема був у Житомирі й Бердичеві та в багатьох інших містечках. В основу багатьох нарисів, оповідань і фейлетонів, написаних протягом 1883-1894 років, таких, як «Перехоплені на пошті листи», «Картини Бердичівської вулиці», «Картини Житомирської вулиці», «Найщасливіша людина в Кодні», «З ярмарку», роману «Стемпеню» та інших покладено поліський матеріал. У них автор яскраво змалював розтлінну силу грошей і справжнє лице єврейських багатіїв.

Поява Шолом-Алейхема знаменувала нову сторінку в розвитку новітньої прози мовою ідиш. Головні герої Шолом-Алейхема - бідні «маленькі люди», які, незважаючи на важке, злиденне життя, оптимістично дивляться у майбутнє, з гумором оцінюють своє становище, вірять у справедливість та мудрість Творця. У памфлеті «Суд над Шомером...» (1888 рік) виступив проти засилля бульварної літератури. Започаткував книжкову серію «Єврейську народну бібліотеку».

Першими книжечками серії стали романи Шолом-Алейхема «Стемпеню» (1888) та «Йоселе-Соловей» (1890). Перший твір присвячений фундатору нової єврейської прози Менделе Мойхер-Сфоріму, якого Шолом-Алейхем називає «дідусем Менделе», а себе «онуком». Творчий зв'язок «дідуся» та «онука» простежується у життєписі єврейської громади, у майстерному володінні сатирою, у захисті прав принижених. У циклі «Менахем-Мендл» (1892—1909) Шолом-Алейхем карикатурно показав інший світ — світ наживи, спекуляцій, шахрайства.

Бердичів — це місто Шолом Алейхема, у якому він прожив близько 10 років. У 1894 році видав першу повість із широко відомого циклу «Тев'є-молочар» (1894—1914). Вийшли перші оповідання із циклу "Весь Бердичів" (пізніша назва — "Нова Касрилівка"), цикл "У маленькому світі маленьких людей" та ін. Цей «сільський єврей» з грубою зовнішністю та ніжною душею стає одним із улюблених типів письменника.

Герої дитячих оповідань Шолом-Алейхема, незважаючи на безрадісні умови життя, все ж посміхаються та жартують. Життя дітей відображено в повісті «Хлопчик Мотл» (1907-16), збірках «Оповідання для дітей» (1886—1916), «Пісня пісень» (1909-11). Останнім твором своєрідного триптиха (перші два — «Стемпеню» та «Йоселе-Соловей») з життя єврейської художньої інтелігенції став роман «Мандрівні зорі» (1909-11). Книги Шолома-Алейхема сприймалися як твори, сповнені любові до «маленької» людини, що змальовувалась письменником в ореолі щирого співчуття та сумного гумору.

Після організованих у Києві 1905 року російськими чорносотенцями єврейських погромів Шолом-Алейхем виїхав до Львова, а потім у США. У 1907 році — до Женеви, де була видана перша частина повісті «Хлопчик Мотл». З 1908 року письменник жив у Росії, Німеччині, Швейцарії, Австрії, Італії, Данії, знову в США.

В останні роки життя Шолом-Алейхем завершив працю над «Тев'є-молочником», «Менахемом-Мендлом», «Хлопчиком Мотлом». Він написав цикл оповідань, комедію «Крупний виграш», автобіографічний роман «З ярмарку».

Шолом-Алейхем написав десять романів, двадцять п'єс, сотні повістей та оповідань, багато статей. Твори письменника перекладені на десятки мов світу. Перше зібрання творів Шолом-Алейхема у чотирьох томах вийшло в світ у 1903 році. 3 нагоди 25-річного ювілею його літературної діяльності ювілейний комітет викупив права на видання його творів у приватних видавців і передав їх автору.