Ефекти від добрих вчинків та кроки, які наблизять дитину до формування доброчинності

Турбота – це наша здатність розпізнавати й реагувати на потреби та страждання інших людей. Як важлива частина нашого внутрішнього компасу вона включає в себе ті способи, за допомогою яких ми проявляємо співчуття, співучасть і доброту в житті.

Людська доброта особливо активізується в період свят. Це час, що допомагає зрозуміти, як процес вручення подарунка може вплинути на формування в дітей певних цінностей, а також надає можливість розвинути в них доброту – ту чесноту, яка покращує наш душевний стан.

Під час канікул батьки проявляють до дітей багато доброти. Ми купуємо подарунки, печемо спеціальне пригощання й дуже старанно працюємо, щоб допомогти їм відчути себе частиною їх унікальної культури та віросповідання.

Чи роблять нас щасливими батьками наші добрі вчинки по відношенню до дітей? Звісно, роблять.

Дійсно, результати досліджень показують, що наша самоповага та внутрішній комфорт підвищуються, коли ми практикуємо мистецтво доброти по відношенню до наших дітей, сім’ї, друзів і суспільства. Добрі справи дають нам не тільки задоволення. Люди, які добрі до оточуючих і вміють співчувати, частіше за все є набагато більш успішними в житті (соціально і фінансово).

Дилема доброти

І хоча, здавалось би, мистецтво доброти повинно бути доволі простим і зрозумілим, легким для засвоєння, воно набагато складніше, ніж здається на перший погляд.

Ми не робимо дітей щасливими, якщо просто дозволяємо їм приймати доброту на свою адресу. Але ми зможемо виростити їх відчуття щастя, покращити сприйняття самих себе, їх внутрішній комфорт і самоповагу, зменшити кількість проявів насильства в їхньому середовищі та збагатити їх дружбу, якщо почнемо навчати їх самих бути дарувальниками добра.

Як нам переломити цю тенденцію і створити довготривалі навички доброти?

Наукове дослідження «Kindness Counts», проведене університетом Британської Колумбії та Каліфорнійським університетом у Ріверсайді, показало ті переваги, які діти отримують у випадку, якщо їх наочно навчити того, наскільки добрі справи та вчинки спроможні підвищити рівень їхнього щастя.

У дослідженні взяли участь близько 400 школярів у віці 9–11 років. Перед цим заміряли рівень їхньої популярності серед однолітків, попросивши відповісти на запитання, з ким би вони хотіли грати, робити шкільні завдання й тому подібне. Після цього всіх розділили на дві групи. Протягом тридцяти днів діти з першої групи повинні були робити та записувати по три добрих справи на тиждень. Якими саме повинні були бути ці вчинки й по відношенню до кого їх треба було робити, діти вибирали самостійно. Наприклад, обійняти маму, якщо вона засмучена, допомогти на кухні або віддати свій обід другу. Друга група учнів повинна була кожного тижня протягом проведення дослідження відвідувати та описувати для себе три нових приємних місця, парк це, дитячий майданчик чи магазин з іграшками.

Результати дослідження були просто чудовими. Виявилося, що, коли діти здійснюють акти доброти та звертають свою увагу на приємні місця, фактор їхнього щастя підвищується.

Але саме ті школярі, які здійснювали добрі справи, отримали додатковий імпульс і переваги. Дослідження показало, що їхня популярність зросла: за місяць, що пройшов, у середньому в них на 50 відсотків збільшилась кількість друзів (у порівнянні з 0,6 відсотка у групі, яка відвідувала нові місця) – відмінне підтвердження того, що «хороші хлопці» більше соціалізовані.

Як і інші дослідження, дане показало, що проявлена доброта збагачує і приносить величезну користь самому дарувальнику. Вона покращує душевний стан дітей і підвищує популярність серед однолітків.

Більше того, коли діти вчаться бути турботливими та добрими, вони починають розвиватись більш стрімко. Такі діти, коли стають підлітками, проявляють у поведінці більше позитивних якостей і менше агресії. До того ж, щасливі діти частіше демонструють більш високу академічну успішність. Прояв доброти формує в них самоповагу й покращує погляд на життя.

Навчання дітей мистецтва доброти

Застосовувати принцип описаного вище дослідження вдома або у школі – зовсім не складно. Мета складається в тому, щоб допомогти дітям більш детально ознайомитися зі всім, що пов’язано зі здійсненням добрих справ, а також з почуттям внутрішньої вдячності, яке виникає під час досвіду пізнання добрих учинків.

Виконання наступних чотирьох кроків допоможе дітям бути істинними дарувальниками добра.

1. Зрозумійте важливість доброти

Дізнайтеся про переваги від здійснення дітьми та дорослими добрих учинків, про те, як добрі справи відбиваються на особистості дитини та стані її душі. Ознайомтеся з різноманітними порадами та прикладами актів доброти на різних тематичних сайтах. Складіть орієнтовний список можливих добрих учинків і практикуйте з дитиною спонтанні прояви доброти.

2. Створіть «щоденник доброти»

Усією сім’єю щоденно записуйте одну добру справу чи що-небудь приємне, що відбулося за день. Ви можете назвати це «Щоденником доброти» або «Щоденником щастя». Добрі справи та вчинки, які ви будете вносити в цей «літопис», можуть бути абсолютно простими й невибагливими: допомогти на кухні, пропустити кого-небудь уперед, попіклуватися про тварину, змінити свої плани заради друга, обійняти когось, щоб йому стало легше на душі, тощо. Можна також записувати враження від відвідування місць, в яких вам добре та затишно, наприклад, в улюбленому парку. Також можна записувати те, як ви всією родиною відвідали бабусю та дідуся, й багато чого іншого.

3. Знайдіть час, щоб обмінятись досвідом

Створіть сімейну традицію, наприклад, раз на тиждень виділіть спеціальний час, щоби зібратись разом за одним столом і розповісти один одному про те хороше й добре, що з вами відбулося за цей час. Робіть це настільки щиро, щоб кожний член сім’ї й особливо дитина змогли навчитись один в одного доброчинності, а ваша дитина зрозуміла й відчула ті типи переживань, що приносить у наше життя вдячність. Такий обмін спонукає до саморефлексії й допомагає донести сенс наших учинків.

4. Практика, практика і практика

Спочатку це може виглядати якось не дуже органічно, але як тільки доброта увійде у ваших дітей у звичку, вам усім стане легко та приємно час від часу обмінюватись чимось добрим зі свого життя. І, звісно, саме свята надають нам для цього великі можливості, а також можливість порозмовляти про доброту та турботу. Пам’ятайте: посилення навички робити добро приходить з досвідом, у результаті практики, поставленої на регулярну основу.

Джерело:https://childdevelop.com.ua/articles/upbring/17/

Мета заходу: аналіз психологічних аспектів виникнення булінгу, наслідки цькування, практичні рекомендації попередження булінгу в учнівському середовищі.

Хід проведення:

Булінг - це систематичне цькування учня однокласником чи колективом. Жертви агресії завжди відчувають сильний стрес, який може відбитися на їх здоров'я.

Шкільний булінг - чому це серйозно

Напевно, кожен з нас мав досвід зіткнення зі шкільним булінгом. Хтось побував жертвою, хтось брав активну участь, хтось став свідком. Це були не найкращі моменти нашого дитинства, пов'язані з почуттям страху, сорому, безсилля, і, можливо, ми дуже старалися про них забути. Але коли ми виросли, стали батьками і професіоналами, тема шкільної цькування знову постає перед нами, коли потрібно захистити від неї наших дітей або учнів. У цей момент ми виявляємо, як це непросто.

Англомовні терміни, які називають це явище: буллінг (від «буллі» - бичок, задирака) і мобінг (від «моб» - натовп), пов'язані за змістом з причинами, що викликають цькування: підліткова агресія і групова агресія.

Цькування буквально здатне отруїти дитині дитинство, зробити шкільні роки зовсім не «чудовими», а жахливими. Більш того, вона здатна отруїти особистість, спотворити уявлення людини про себе, про інших, про те, як влаштований світ.

Довгі роки цькування вважалося неминучим злом в дитячих колективах, чимось на зразок неприємною, але безпечною дитячої хвороби, яка «сама пройде», а образи «до весілля заживуть». У ряді випадків так і є, однак зараз з'являється все більше досліджень, які показують, що досвід цькування зовсім не нешкідливий і може мати серйозні наслідки.

Ми - соціальні тварини, майже всю історію людства виживання конкретного індивіда залежало від його благополучних відносин з групою, з оточенням, адже одному було не вижити, не знайти прожитку і не врятуватися від загроз. Заперечення групою, вигнання з групи протягом багатьох сотень тисяч років означало неминучу смерть. Тому, опиняючись в ситуації цькування, ми відчуваємо сильний стрес, вітальний (пов'язаний із загрозою життю) жах, навіть якщо своєї раціональної частиною розуміємо, що зараз наше виживання від ставлення до нас групи настільки залежить.Наслідками для жертви цькування можуть бути:

• Tруднощі в навчанні, неможливість зосередитися через постійний стрес;

• Постійні пропуски занять, так як йти в школу страшно і перебувати там болісно;

• Стійко знижена самооцінка, невіра в свої сили, спотворений образ себе як «дефективного», «не такого, як треба»;

• Тривожні розлади, в тому числі стійкі і важкі форми;

• Депресивні розлади, в тому числі стійкі і важкі форми;

• Соціальні неврози, соціофобія, труднощі у спілкуванні, з встановленням і підтримкою соціальних зв'язків, які будуть залишатися довгі роки після школи. Іноді ці проблеми не проходять без психотерапевтичного лікування;

• Психосоматичні (обумовлені стресом) захворювання, які також можуть бути дуже тривалими і стійкими до лікування;

• Суїцидальні думки та спроби, які відзначаються у жертв цькування в 5 разів частіше, ніж у інших школярів.

Ряд досліджень показують, що наслідки шкільної цькування для людини можуть бути більш важкими і тривалими, ніж наслідки сімейного насильства. Все це відбувається з дітьми в місці, яке покликане навчати, розвивати і готувати до життя. Але дорослі часто вважають шкільний буллінг «звичайною справою», кажучи: «завжди когось дражнять», «діти є діти», «він повинен навчитися знаходити спільну мову з дітьми», «треба вміти за себе постояти» і так далі. Ми переживаємо через те, як вплине на дітей Інтернет або гаджети, або сексуальна освіта, або реклама тютюну з алкоголем. Але чомусь одне з найстрашніших травмуючих дітей впливів вважаємо «звичайною справою».

Що відбувається з дитиною, якого булять в школі? Давайте спробуємо це уявити. Уявіть на хвилину, що ваше життя в робочому колективі проходить так:

Вранці ви приходите на роботу. У вестибюлі ви бачите своїх колег, але ніхто не вітається, побачивши вас все демонстративно відвертаються і відсуваються. Ви проходите, чуючи позаду смішки і шепіт.

Ваше самопочуття? Як довго ви зможете витримати це? Як скоро у вас з'являться наслідки зі списку вище: нездатність зосередитися, небажання йти на роботу, невпевненість в собі, тривожний і депресивний стан, хвороби і небажання жити? Але ж ви - доросла людина, у якого є свій будинок і друзі, досвід успіхів, стійкий образ себе. Ви можете забажати пояснень, можете написати скаргу, нарешті, можете просто звільнитися. Дитина набагато більш беззахисна. Захищати його зобов'язані дорослі.

Від наслідків булінгу страждає не тільки той, хто опинився в ролі жертви

За оцінками європейських дослідників, в ролі жертви цькування в різні періоди шкільного життя побували 50% дітей. 10-15% школярів перебувають у цій ситуації прямо зараз.

Від цькування не рятує «престижність» школи, хороший ремонт, організаційні нововведення і найсучасніші програми. Відповідно до досліджень, рівень цькування в престижних гімназіях навіть вище, ніж у «простих» школах. З появою Інтернету і соціальних мереж жертви цькування вже не знають спокою навіть вдома і ночами - їх переслідують у віртуальному просторі.

Цькування - це нищівний досвід для агресора. В майбутньому у них менше шансів на успішну самореалізацію і на хороші відносини в родині, з друзями і колегами.

Цькування - це дуже травматичний досвід для свідків, вони відчувають болісний внутрішній конфлікт, оскільки вже відчувають, що те, що відбувається - аморально, але ще не мають сил усвідомити, що саме не так, і знайти вихід їх ситуації. Крім того, вони бояться, що ті, хто вступається за жертву, самі стануть жертвою, тому підіграють агресору, намагаючись не відчувати сором і приниження. Їх уявлення про себе як «хороших людей» сильно страждає.

Ситуація цькування в класі і в школі занурює в стрес всіх дітей, адже якщо у нас так - можна, якщо цькування - в порядку речей, частина звичайного житті, отже, не можна бути впевненим, що завтра цього не зроблять зі мною, не можна розслабитися ні на хвилину. Стрес виснажує дитячу психіку, не дає зосереджено працювати, не залишає місця навчальної мотивації, допитливості, розвитку здібностей, творчості.

Що таке цькування і з чим його плутають

Цькування (буллінг, моббинг) - це вид групового емоційного і / або фізичного насильства. Над людиною яку булять  сміються, знущаються, його підкреслено ігнорують, ображають, принижують, штовхають, б'ють, утримують силою, віднімають, ховають і псують його речі і тощо., причому все це робиться систематично, групою або агресором за підтримки групи .

Таким чином, є три складові цькування:

1. насильство в тій чи іншій формі,

2. систематичність, постійність, спрямованість на одну й ту ж  людину,

3. або групова дія, або дія за підтримки групи.

Пам'ятати про ці складові  важливо, щоб відрізняти цькування від того, що ним не є і не робити помилок, намагаючись впоратися з цим завданням.

Якщо когось із дітей в класі не люблять, у нього немає друзів, його неохоче приймають у гру, але насильства в його адресу немає, це не цькування, а непопулярність. При непопулярності людині може бути прикро, сумно і самотньо – при цькуванні йому страшно, він відчуває себе  в небезпеці. Ніхто не може обіцяти кожній дитині в класі, що він буде всім подобатися. Але безпеку, фізичну і психологічну, дорослі зобов'язані забезпечити для  кожної дитини.

Методи підвищення популярності, такі, як дати учневі важливу роль у виставі, розповісти в класі про його захоплення і успіхи, зазвичай не допомагають вирішити проблему цькування, більш того, можуть викликати посилення насильства. Булити успішного може виявитися ще більш цікавим, а дитина, який поділився з недружнім класом своїми захопленнями і мріями, може стати ще більш вразливою. З непопулярністю можна і потрібно працювати, але тільки після подолання цькування.

Якщо діти посварилися або навіть побилися, при цьому сьогодні цей стукнув того, а завтра навпаки, або тільки що вони билися, а тепер разом грають в футбол, якщо вони взаємодіють на рівних, це не цькування, це конфлікти. Зовсім уникнути сварок і навіть бійок неможливо, і не варто ставити таку мету, дітям потрібно навчитися справлятися зі своєю агресією, відстоювати свої права, сваритися і миритися, і конфлікти можуть бути корисні для розвитку. При цькуванні немає зміни ролей, немає рівності сторін конфлікту, при цькуванні одні завжди нападають, а інші завжди страждають. Цькування не вчить нікого нічому доброму, вона не допомагає розвитку дітей, а перешкоджає.

З конфліктами в шкільному колективі добре працюють методи медіації. У ситуації цькування медіація не працює, тому що в її основі - рівність учасників конфлікту, їх рівне право на повагу і на відстоювання своїх інтересів. У цькуванні рівності немає, це не конфлікт інтересів, це знущання над слабким, і застосовувати медіацію, в тому числі з'ясовувати у агресорів, які їх інтереси порушила жертва і чим вона їх не влаштовує, означало б брати участь в цькуванні. Коли дорослий говорить в ситуації цькування «в сварці завжди винні обидві сторони», він зраджує потерпілого і фактично укладає альянс з насильником.

Якщо одна дитина когось задирає, ображає, дратує, а інші його в цьому не підтримують, засуджують його дії, співчувають потерпілим від нападок, це не цькування, це проблема з агресивною поведінкою конкретної дитини. Іноді така проблема вирішується швидко, іноді вона може бути дуже складною, коли дитина з порушеннями поведінки буквально тероризує клас. Але якщо група гуртується проти агресора, це не ситуація цькування, кожен скривджений ним почувається членом групи, відчуває її підтримку і захист, він не стає знедоленим і, хоча може отримати синці, психологічно зазвичай в порядку. При цькуванні, навпаки, може не бути прямого фізичного збитку, наприклад, в разі ігнорування або знущань, але емоційна шкода може бути дуже важкою.

Дисциплінування буллі (агресора), з'ясування причин його агресивності або налагодження контакту з ним, щоб він перестав кривдити інших, - важливий, іноді тривалий процес. У разі цькування працювати тільки з одним буллі зазвичай безглуздо, на місце одного притихлого ініціатора група висуне іншого, або навчиться покривати насильницькі дії так, що дорослим важко буде «зловити за руку» організаторів цькування. У разі цькування працювати потрібно з групою в цілому.

Чому виникає цькування?

Діти в передпідлітковому і підлітковому віці проходять стадію освоєння приналежності групі. Їм треба навчитися бути членом групи, «своїм серед своїх», освоїти групову ієрархію, навчитися бути корисним групі, дотримуватися груповим нормам і правилам. Пізніше, в підлітковому і юнацькому віці, прийде час вчитися протистояти групі, відстоювати свою індивідуальність, чинити опір тиску, але в початковій і середній школі дітям важливіше бути прийнятими в «своїй зграї», повністю відчувати приналежність. Це вік груповий лояльності і груповий згуртованості.

Але шкільний клас як група має характерні особливості. Це, по-перше, група, створена «зверху»: діти не вибирали бути один з одним, їх так розподілили для зручності процесу навчання. По-друге, це група, яка не має загальної позитивної мети. Кожен вчиться сам за себе, немає ніяких загальних для класу перемог і поразок, немає того, чим весь клас міг би займатися, разом координуючи зусилля і домовляючись про розподіл ролей. У сучасній школі така діяльність не прийнята і не вітається. Наприклад, якщо діти організовано збігають з уроку, це буде проявом доброї групової згуртованості і ефективної координації зусиль, але навряд чи сподобається педагогам і батькам.

Учасників цькування охоплюють особливе захоплення, завзятість, веселощі, ейфорія. Тому що вони - разом. І з ними все ОК (не важливо, що в це вкладається: красиві, або розумні, або модні). Одного разу зазнавши це почуття, хочеться повторити його знову і знову. І зупинитися дуже складно і страшно: раптом ти перестанеш бути «правильним» членом групи і станеш ізгоєм. Чим більше дитина невпевнена в собі, чим більше залежить від оцінки оточуючих, тим більше ймовірно, що він буде активно брати участь у цькуванні в ролі «масовки».

Таким чином, цькування - проблема групи, прояв групової динаміки. Дитячі колективи виявляються перед нею беззахисні, якщо немає дорослого, який керує психологічною атмосферою в групі (про це відома повість Голдінга «Повелитель мух»).

Нерідко буває, що дорослі провокують цькування, не усвідомлюючи цього. Комусь це здається дуже хорошим способом управляти дитячою свідомістю. Хтось просто не замислюється про те, які наслідки може мати критика дитини при всьому класі, або в сім’ях учнів,  протиставлення «успішних всіх» одному-двох, «тягнуть клас назад, всіх затримують». Якщо дорослому несимпатична дитина, він може вербально і невербально показувати це.

Деякі звичні практики буквально провокують цькування, але дорослі про це не замислюються. Наприклад, улюблений дорослими спосіб згаяти час - естафета. Всім весело, дорослим просто. Погано неспортивних дітям, яким дістається за те, що «підвели команду». Якщо дорослий ніяк це не відстежує і не працює з цим, а навпаки, підігріває азарт, цькування виникає дуже легко.

Ми повинні розуміти, що діти не вибирали бути разом, їх розподілили на групи дорослі для своєї зручності. Отже, саме дорослі відповідають за обстановку в цих групах і за те, щоб в них усім дітям було безпечно і спокійно.

Чого не треба робити

Часто дорослі, стикаючись з цькуванням в дитячому колективі, роблять типові помилки, які призводять до того, що ситуація цькування консервується або навіть посилюється. Отже, чого не треба робити в разі цькування.

1. Чекати, що саме пройде. Саме не проходить. У дітей до підліткового віку - точно. Пізніше є невеликий шанс, що в групі знайдуться достатньо авторитетні діти, не обов'язково лідери, які раптом побачать цю ситуацію не як звичну гру, а як жорстокість і негідну поведінку і зважаться заявити про своє бачення. Це може якщо не повністю припинити, то сильно зменшити цькування. Але до приблизно 12 років дітям складно спиратися на власні моральні орієнтири і тим більше йти проти групового тиску (це і дорослим дається непросто). Якщо дорослі не займаються атмосферою в дитячій групі, цькування сама по собі нікуди не дінеться.

2. Шукати причини і пояснення. Причин, за якими виникає цькування багато: і потреба віку, і тиск закритої системи, і індивідуальні особливості дітей, і брак досвіду у педагогів, і фонова агресія в суспільстві. Все це дуже важливо і цікаво, і безумовно варто вивчати і розуміти. Але безліч цілком об'єктивно існуючих причин не роблять цькування прийнятним. Можна довго шукати причини і фактори, що викликають якусь хворобу, але не можна робити це замість допомоги тим, хто страждає вже сьогодні. Цькування в конкретному класі, від якої страждають прямо зараз конкретні діти - не питання наукових досліджень, це питання моралі і прав людини. Знущання неприпустимо. Ніякі особливості школи, суспільства, сімей і дітей не можуть служити виправданням цькування.

3. Плутати цькування і непопулярність. Суть цькування - не в тому, що хтось когось не любить. Суть цькування - насильство. Це групове насильство, емоційне і / або фізичне. І саме за це відповідає дорослі, яким довірені діти. За їх захищеність від насильства. Популярність - це питання психологічне. Групове насильство - це питання порушення прав.

4. Вважати цькування проблемою тільки жертви. Це те, що важливо доносити до батьків: якщо це не вашу дитину булять - не думайте, що у вас немає приводу для занепокоєння. Не кажучи вже про те, що тліюче довгий час  цькування завжди проривається спалахами справжнього насильства. І тоді абсолютно будь-хто  - в тому числі і ваша - дитина може виявитися «призначеною» групою виконати її волю і «дати йому як слід». Він сам потім не зможе пояснити, чому так озвірів і чому зробив те, що йому зовсім не властиво. Ну, а далі варіанти. Або він сам ризикує зробити серйозний злочин, або доведена до відчаю жертва дасть відсіч, і може статися все що завгодно.

5. Вважається цькування проблемою особистостей, а не групи. Об’єктом цькування може стати кожен. Це ілюзія, що для цього треба бути якимось особливим. Окуляри (веснянки), товщина (худоба), національність, дешевий одяг - все може стати підставою для оголошення жертви «не такий». Причина цькування - не в особливостях жертви, а в особливостях групи. Одна дитина може бути ізгоєм в одній групі і своїм в інший. Або перестати бути ізгоєм в тій же групі за короткий термін, скажімо, після зміни класного керівника або після переходу ініціатора булі в іншу школу.

Так само не має сенсу зводити причину цькування до якостей тих, хто цькує. Звичайно, роль ініціаторів цькування часто беруть на себе діти не найкращі внутрішньо. Але одних тільки їх якостей недостатньо. Часто найзапекліші булі, випадково опинившись з жертвою удвох, наприклад, на групі продовженого дня, мирно з нею грають. А якщо дорослі втручаються і починають активно працювати з цькуванням, агресори іноді за лічені дні змінюють свою поведінку, хоча, звичайно, вони не могли б так стрімко вирішити свої «внутрішні проблеми» або підвищити свій «культурний рівень».

Ця помилка лежить в основі спроб подолати цькування шляхом «розмов по душах» або «індивідуальної роботи з психологом» як з  жертвою, так і з агресорами. Цькування, як будь-яке зависання в деструктивної динаміці - хвороба групи. І працювати треба з групою в цілому. Обговорювати те, що відбувається, встановлювати нові правила. І тільки в цьому контексті можуть бути корисні розмови з жертвою і кривдниками.

Намагатися вирішити проблему цькування, вирішуючи особисті проблеми дійових осіб, - все одно що намагатися вирішити проблему аварій на дорогах не розумними правилами дорожнього руху і контролем за їх виконанням, а розвитком у кожного окремого водія швидкості реакції, ввічливості й любові до ближнього. Одна з основних завдань віку в кінці початковій і середній школі - розібратися в правилах гуртожитку, навчитися жити в соціумі. І правила повинні задавати дорослі.

6. Тиснути на жалість. Логіка цькування полягає в тому, що промінь прожектора загальної негативної уваги звернений на жертву, і вона кидається в ньому, як приречений кролик в світлі фар автомобіля. Тому будь-які розмови про жертву підкріплюють цькування. Наше завдання - перевести промінь прожектора на цькування як явище, зробити мішенню саме насильство.

7. Приймати правила гри. Це найважливіше, мабуть. Ситуація цькування зрушує «точку норми». Через якийсь час усім здається, що так і треба, «таких» і треба переслідувати, а як же інакше - адже вони «такі». Якщо не протистояти самій ідеї цькування, нічого не вийде.

Будь-яка ситуація насильства провокує вибір: або «мене б'ють, бо я слабкий, і завжди будуть бити», або «мене бити не будуть, тому що я сильний і бити буду я». При всій удаваній різниці обидві ці позиції подібні. Вони обидві базуються на одному і тому ж переконанні про те, як влаштований світ. А саме: «сильний б'є слабкого». І часто дорослі, намагаючись допомогти, насправді підкріплюють цю картину світу.

Потрібно йти на конфронтацію, але не конфронтацію з конкретними дітьми, а конфронтацію з правилами гри за якими сильний має право бити слабкого. Із цькуванням як насильством, як хворобою, отрутою, моральної іржею. З тим, чого не повинно бути. Що не можна виправдовувати, від чого будь-яка дитина повинна бути захищена.

Без конфронтації тут неможливо, вмовляння не допоможуть, медіація і «командоутворення» теж.

Що потрібно зробити

1. Присвоїти проблему. Будь-яка проблема вирішується тільки тоді, коли є той, хто її вирішує, хто бере на себе відповідальність. Якщо дорослі будуть розводити руками і говорити «ну, що поробиш, такі зараз діти», нічого не зміниться.

Часто в школах намагаються вирішення проблеми цькування перекласти на шкільних психологів. Але психолог не працює з класом як з групою, він не може виправити погані правила життя в цій групі. Це може зробити тільки вчитель та батьківська спільнота. А психолог якраз може допомогти в цьому вчителеві та батькам: розробити разом стратегію дій, обговорити, що виходить, та й просто підтримати педагога в процесі роботи. При цьому варто працювати з тими дорослими, хто готовий взяти відповідальність. Тим, хто все валить на дітей і «агресію в суспільстві», психолог допомогти не зможе.

2. Назвати явище. Ніяких «У Петі Смирнова не ладиться з однокласниками». Коли дитину навмисно доводять до сліз, узгоджено і систематично дражнять, коли відбирають, ховають, псують його речі, коли його штовхають, щипають, б'ють, обзивають, підкреслено ігнорують - це називається «цькування». Насильство. Поки те, що відбувається не назвати своїм ім'ям, нічого не вийде зробити. Неназвану проблему вирішувати неможливо. Тим більше, що таке явище -  злочин і це карається законом.

Не менш важливо назвати явище самим дітям. Діти часто не усвідомлюють, що саме роблять. У них в голові це називається «ми його дражнимо» або «ми так граємо» або «ми його не любимо». Хлопчики, яких застали за перекиданням рюкзака однокласника, який зі сльозами розривається між ними, можуть сказати: «ми просто грали». Ні, це не гра. Гра - це коли весело ВСІМ. І коли ВСІ грають добровільно. Дівчата, які із знущанням копіюють або коментують зовнішність однокласниці, можуть сказати: «Ми просто так жартуємо». Ні, це не жарт. Жарт не має на меті завдати комусь біль. Жарт - це коли весело ВСІМ, в тому числі тому, про кого жартують. Діти повинні почути це від дорослого: те, що ви робите - не забава, не гра і не жарт, це цькування, це насильство, і це неприпустимо.

3. Дати однозначну оцінку цькуванні. Люди можуть бути дуже різними, вони можуть подобатися один одному більше або менше, але це не привід цькувати  і гризти один одного, як павуки в банці. Люди на те й люди, що вони здатні навчитися бути разом і працювати разом, використовуючи свої відмінності для загального успіху. Навіть якщо вони дуже-дуже різні і хтось комусь здається зовсім неправильним. Можна навести приклади, що нам може здаватися неправильним в інших людях: зовнішність, національність, реакції, захоплення і т. Д. Навести приклади, як одна і та ж якість в різні часи і в різних групах оцінювалась по-різному.

4. Обговорювати цькування як проблему групи. Потрібно дати зрозуміти, що ви знаєте, що відбувається, що не маєте наміру з цим миритися і позначити цькування як хворобу групи. Ось якщо людина не миє руки, він може підхопити інфекцію і захворіти. А якщо група використовує брудні способи спілкування, вона також може захворіти - булінгом. Це дуже сумно, це всім шкідливо і погано. І необхідно разом терміново лікуватися, щоб у нас був здоровий, дружний клас. Це дозволить ініціаторам зберегти обличчя і навіть надасть їм можливість хоча б спробувати приміряти роль позитивної «альфи», яка не ображає інших, а дбає про групу. І, що особливо важливо, це знімає протиставлення між жертвами-насильниками-свідками. Все в одному човні, загальна проблема, давайте разом вирішувати.

5. Активізувати моральне почуття і сформулювати вибір. Результат не буде міцним, якщо діти просто візьмуть до відома формальні вимоги дорослого. Завдання - вивести їх з «стадного» азарту в усвідомлену позицію, включити моральну оцінку того, що відбувається.

Можна запропонувати дітям оцінити, яким є їхній внесок у хворобу класу під назвою «цькування». 1 бал - це «я ніколи в цьому не беру участь», 2 бали - «я іноді це роблю, але потім шкодую», 3 бали - «робив, роблю і буду робити, це здорово». Нехай все одночасно покажуть на пальцях - скільки балів вони поставили б собі? Зазвичай «три» сам собі ніхто не ставить. Тільки ні в якому разі не можна намагатися викрити агресорів: ні, насправді ти цькуєш. Навпаки, краще сказати: «Як я радий, у мене від серця відлягло. Ніхто з вас не вважає, що булінг - це добре і правильно. Навіть ті, хто це робив, потім шкодували. Це чудово, значить, нам буде неважко вилікувати свій клас ».

6. Сформулювати позитивні правила життя в групі і укласти контракт. Момент, коли колишня, «погана» групова динаміка перервана, розкрутка її згубної спіралі припинена, - найкращий, щоб запустити нову динаміку. І це важливо робити разом.

Досить просто разом з дітьми сформулювати правила життя в групі. Наприклад: «У нас ніхто не з'ясовує стосунки кулаками. У нас не ображають один одного. У нас не дивляться спокійно, як над кимось знущаються - це негайно припиняють ». Правила виписуються на великому аркуші і за них все голосують. Ще краще - щоб кожен поставив підпис, що зобов'язується їх виконувати.

7. Підтримка позитивних змін. Дуже важливо щоб дорослий, який взявся вирішувати проблему цькування, не кидав цю справу. Він повинен регулярно питати, як справи, що вдається, що важко, чим допомогти. Можна зробити «лічильник цькування», який-небудь коробку або дошку, куди кожен, кому сьогодні дісталося або хто бачив щось, що було схоже на насильство, може покласти камінчик або увіткнути кнопку. За кількістю камінців визначається, чи гарний сьогодні був день, краще на цьому тижні, ніж минулого і т.д. Можна  робити колажі про «хроніку одужання», зробити «графік температури» і т. Д.

Суть в тому, що група постійно отримує зацікавлений інтерес від авторитетного дорослого і як і раніше вважає перемогу над цькуванням своїм спільною справою.

8. Гармонізувати ієрархію. Ось тепер пора думати про популярність. Про те, щоб кожен мав визнання в чомусь своєму, міг пред'явити себе групі, бути корисним і цінним в ній. Свята, конкурси, огляди талантів, походи, експедиції, ігри на командоутворення - арсенал багатий. Чим довше групі належить прожити в цьому складі, тим цей етап важливіше.

Ознака гармонійної групової  ієрархії - відсутність жорстко закріплених ролей «лідерів» і «масовки», гнучке перетікання ролей: в цій ситуації лідером стає той, в тій - інший. Один краще  малює, інший жартує, третій забиває голи, четвертий придумує ігри. Чим більше різноманітної і осмисленої діяльності, тим здоровіша група.

Чи важко зупинити булінг?

І так і ні. Все залежить від позиції дорослих. Від того, які правила прийняті в школі і класі і сім’і- не формальні правила, написані на стінці, а справжні, що розділяються в глибині душі. Якщо колектив школи вирішує, що цькування неприйнятна, він обов'язково з нею впорається.

Профорієнтаційна робота направлена на вирішення таких основних завдань :

1) ознайомлення учнів з інформацією про найбільш масові професії ;

2) інформування учнів щодо умов оволодіння тими чи іншими професіями ( паро навчальні заходи, навчальні предмети, термін навчання, про кваліфікаційні перспективи тощо ) ;

3) формування позитивного відношення до різних видів професійної діяльності ( особливо до тих, потреба в яких диктується соціально-економічним розвитком суспільства ) ;

4) формування стійких професійних інтересів та правильно з мотивованих професійних намірів, в основу яких покладено усвідомлення соціально-економічних потреб суспільства та психологічних особливостей (можливостей ) особистості.

  Отже, професійна орієнтація має два аспекти: 

      Перший – її вплив на формування професійних інтересів людей, насамперед позитивних мотивів вибору професії, які забезпечують узгодження інтересів особистості і суспільства; 

     Другий – виявлення професійних вимог і психологічний аналіз професії, з одного боку, та оцінка психофізіологічних властивостей і якостей учнів з урахуванням проб їх сил в обраній діяльності, з іншого. 

Оцінка готовності старшокласників до професійного самовизначення визначається  за такими  категорії :

·         Мотиваційний  (сформованість ієрархії мотивів вибору професії; наявність стійкого інтересу до певної професії; сформованість професійних намірів);

·         Когнітивний (здатність до самоаналізу; здатність до аналізу професій; наявність профінформаційних знань; адекватна самооцінка);

·         Практичний (наявність обґрунтованого особистого професійного плану та здійснення практичних заходів щодо його реакції).

Типові помилки , що допускають старшокласники  при виборі професії

1 Ставлення до вибору професії як до незмінного.

2 Думки про престижність професії

3 Вибір професії під впливом товаришів (за компанію)

4 Перенесення ставлення до людини, представника тієї або іншої професії на саму професію

5 Захоплення тільки зовнішньою стороною професії

6 Ототожнення шкільного навчального предмета із професією або погане розрізнення цих понять

7 Застарілі знання про характер праці в сфері матеріального виробництва

8 Невміння/ небажання розбиратися у своїх особистісних якостях (нахилах, здібностях)

9 Незнання/ недооцінка своїх фізичних особливостей, недоліків, істотних при виборі професії

Щоб ви могли перевірити найпоширеніші способи спілкування з власною дитиною – пропонуємо виконати такий тест. Запропонована методика – спрощений і дещо модифікований варіант відомого в середовищі психологів тесту батьківського ставлення.

У нашому випадку її результати можна використовувати як додатковий привід для роздумів, але не як повноцінний психодіагностичний інструмент.

Нижче запропоновані деякі твердження, які відображають можливе ставлення батька або матері до власної дитини. Якщо ви згодні з тим чи іншим твердженням – зафіксуйте у бланку для відповідей поруч з номером твердження позначку «+» або «так». Якщо не згодні – відповідно позначку «-» або «ні».

Бланк для відповідей

1.   7.   13. 19. 25. 31. 37.

2.   8.   14. 20. 26. 32. 38.

3.   9.   15. 21. 27. 33. 39.

4.   10. 16. 22. 28. 34. 40.

5.   11. 17. 23. 29. 35. 41.

6.   12. 18. 24. 30. 36. 42.

Текст опитувальника

1. Моя дитина подобається мені такою, яка вона є.

2. Основна причина капризів моєї дитини – це егоїзм, лінощі і впертість.

3. Я завжди зважаю на думку дитини.

4. Я завжди співчуваю своїй дитині.

5. Я мрію про те, щоб моя дитина досягла того, що особисто мені не вдалося в житті.

6. Моя дитина росте непристосованою до життя.

7. Я поважаю свою дитину.

8. Моя дитина часто робить такі вчинки, що заслуговують на осуд.

9. Батьки повинні не тільки вимагати від дитини, але і самі пристосовуватися до неї, ставитися до неї з повагою, як до особистості.

10. Потрібно якнайдовше тримати дитину подалі від реальних життєвих проблем, якщо вони її травмують.

11. Дитину з дитинства варто тримати у жорстких рамках, тільки тоді з неї виросте гарна людина.

12. Стосовно своєї дитини я часто відчуваю досаду.

13. Я охоче проводжу з дитиною свій вільний час.

14. Якщо проводити відпустку з дитиною, то неможливо нормально відпочити.

15. Я завжди беру участь в іграх і справах дитини.

16. Гарні батьки захищають дитину від труднощів життя.

17. Сувора дисципліна в дитинстві розвиває сильний характер.

18. Мені здається, що інші діти глузують з моєї дитини.

19. Я люблю, коли друзі моєї дитини приходять до нас додому.

20. Коли я порівнюю свою дитину з її однолітками, то вони здаються мені вихованішими і розсудливішими.

21. Я дуже цікавлюся життям своєї дитини,

22. Я намагаюся виконувати всі прохання І побажання моєї дитини.

23. Я вважаю своїм обов'язком знати все, про що думає моя дитина.

24. Моя дитина, як губка, усмоктує в себе все найгірше.

25. Я відчуваю дружні почуття стосовно дитини.

26. Моя дитина спеціально поводиться погано, щоб дошкулити мені.

27. Діти рано починають розуміти те, що батьки можуть помилятися.

28. Я часто шкодую про те, що моя дитина дорослішає, і з ніжністю згадую той час, коли вона була ще зовсім маленькою.

29. Дитина повинна дружити з тими, хто подобається її батькам.

30. До моєї дитини постійно «липне» все погане.

31. Я поділяю захоплення моєї дитини.

32. Виховання дитини – це суцільні нерви.

33. Я часто визнаю, що у своїх вимогах І претензіях дитина по-своєму права.

34. Я захоплююся своєю дитиною.

35. Дитина не повинна мати секретів від батьків.

36. Я невисокої думки про здібності моєї дитини і не приховую цього від неї.

37. Прикрості моєї дитини мені завжди близькі і зрозумілі.

38. Коли в компанії говорять про дітей, мені іноді стає соромно, що моя дитина не така розумна і здібна, як інші.

39. При прийнятті рішень в родині варто враховувати думку дитини.

40. Найголовніше – щоб у дитини було спокійне, безтурботне дитинство.

41. За суворе виховання діти потім дякують своїм батькам.

42. Моя дитина не в змозі зробити щось самостійно, і якщо вона це робить, то обов'язково щось виходить не так. 

Обробка результатів

Підрахуйте кількість позитивних відповідей «так» за кожним рядком у вашому бланку-таблиці. У правій колонці ви можете прочитати, що означають бали за кожною з обраних 6 шкал.

Підрахуйте кількість «+» в кожному рядку

1. 7. 13. 19. 25. 31. 37.   ∑ «+»              Прийняття дитини

2. 8. 14. 20. 26. 32. 38.   ∑ «+»   Відторгнення дитини

3. 9. 15. 21. 27. 33. 39.   ∑ «+»     Кооперація

4. 10. 16. 22. 28. 34. 40. ∑ «+»Симбіоз з дитиною

5. 11. 17. 23. 29. 35. 41. ∑ «+»  Контроль

6. 12. 18. 24. 30. 36. 42. ∑ «+» Ставлення до невдач 

Немає таких батьків, які не бажали б своїм дітям тільки добра. Тоді чому ж виникають конфлікти між старшими членами сім'ї і молодшими? Справа, напевно, в тому, як саме реалізуються батьківські добрі наміри. Конфліктні ситуації в сім'ї неминучі. І проблема не в тому, як часто вони виникають, а яким чином вирішуються, з якими почуттями виходять з ситуації, яка склалася, і батьки, і діти.

Саме батьки, як мудріші і досвідченіші члени сім'ї повинні точно знати як швидко і безболісно вирішувати конфліктні ситуації. Як же правильно поводитися батькам для того, щоб вирішити дитячо-батьківський конфлікт і спробувати зробити так, щоб він не посилився: 

1. Правильно вибирайте час. Не треба починати серйозну розмову з дитиною пізно увечері, коли вона розслаблена і зайнята улюбленим зайняттям або коли вона менше всього цього чекає. 

2. Говоріть тільки про конкретну проблему. Не варто згадувати усі погані вчинки дитини, минулі або майбутні.  Це може привести до виникнення ще більшої напруги між вами. 

3. Уникайте узагальнень. Не вживайте виразів "ти завжди" або "ти ніколи" - це відверне вас від основної проблеми, яку ви намагаєтеся вирішити. 

4. Не майте звички домагатися свого за рахунок зниження статусу вашої дитини. Аргументи ніби "я старший, мудріший і досвідченіший", може і в змозі змусити дитину погодитися або замовкнути, але проблему розв'язати не допоможуть. Аргументуйте розумно. 

5. Слухайте, що говорить дитина. Кожного разу, коли ви уважно слухаєте, тим самим ви показуєте, що прислухаєтеся до думки дитини. 

6. Не використовуйте ярлики. Коли ви використовуйте ярлики, наприклад, слова " упертий", " ледачий", " безвідповідальний", " неслухняний", то тим самим даєте зрозуміти дитині, що вона зовсім нікчемна. І ще, чуючи постійно ярлики, які ви зопалу на неї вішаєте, вона дійсно з часом стане саме такою, як ви говорите. 

7. Не передбачайте майбутнє. "Ти ніколи не змінишся", "тобі складно буде жити з таким характером" і так далі. Такі твердження тільки відволікають від початкової проблеми. Ще вони захищають вас від необхідності додавати старання і зусилля для створення хороших і довірчих стосунків з вашим чадом. 

8. Не застосовуйте сарказм. Сказавши саркастичним тоном: "Ти такий чудовий"., ви вкладаєте в цю фразу думку, що дитина - повний дурень, і, до того ж, підкреслюєте, що не несете відповідальності за це. 

9. Подумайте добре перед тим, як грати роль страждальника. Найжорстокіший варіант - погрожувати хворобою або своєю смертю, у тому випадку, якщо дитина не виправиться. Це просто маніпулювання. 

10. Гроші - це не аргумент. "Коли сам зароблятимеш, тоді тобі буде дозволено висловлювати власну думку". Ви зобов'язані поважати особистість дитини, дозволяти їй самій приймати рішення і робити вибір, висловлювати свою точку зору. Зароблені гроші тут абсолютно ні до чого! 

11. Зверніть увагу на власну поведінку. Ви застали дитину за палінням і вимагаєте пояснень, тоді як самі грішите цією шкідливою звичкою. Перш ніж вимагати чогось від дитини, подумайте, а самі ви відповідаєте цим вимогам? 

Пам'ятайте! Коли дитина дозволяє собі проявляти негативні емоції по відношенню до вас - це не означає, що вона перестала любити і поважати вас! Не робіть помилок і бережіть теплі стосунки зі своїми близькими, особливо з дітьми.

джерело:volodarka-nvo.org.ua