Жив-був в одному місті хлопчик на ім’я Федя. Він був чудовим хлопчиком, дуже добрим і чуйним. Було у нього багато друзів. І все б було добре, тільки ось одного разу тато приніс в дім комп’ютер.

Феді комп’ютер відразу дуже сподобався. Він так ним зацікавився, що майже не відходив від нього. Як тільки прокидається, відразу біжить до свого нового друга – комп’ютера. І майже весь день грає в різні ігри.

Батьки почали переживати, що Федя так захопився комп’ютером, що зір у нього може від цього зіпсуватися. Намагалися з ним розмовляти, але Федя і слухати нікого не хотів!

Якось раз, ледве прокинувшись, Федя, як звичайно, сів за комп’ютер і почав грати. Мама покликала його снідати, але Федя сказав, що дуже зайнятий і їсти поки не буде.

– Іди хоч вмийся, – сказала мама.

Але Федя не звернув на її слова жодної уваги.

Потім за Федором зайшли хлопці і покликали грати у футбол. Але він не зміг відірватися від комп’ютера і гуляти не пішов. Хлопці образилися, що Федя зовсім забув про них останнім часом, і пішли.

Так Федя грав до самого вечора, поки не відчув, що очі його зовсім втомилися, а живіт наполегливо просить їсти. Хотів Федя встати з-за столу, але не зміг. З ним стали відбуватися якісь дивні речі: руки зовсім не слухали, продовжували проти Федіної волі натискати на клавіші клавіатури; а ноги і того гірше – оніміли, і Федя не міг ступити й кроку. Що ж робити?

Прийшла мама, але й вона нічим не змогла допомогти. Руки хлопчика і далі робили, що хотіли, а ноги нічого робити не могли.

– Як же я тепер буду їсти і грати у футбол? – Заплакав Федя.

Тоді мама покликала лікаря. Лікар уважно оглянув Федю і дав пігулку, після якої руки і ноги стали слухатися. А потім простягнув флакончик з вітамінами.

– Це не прості вітаміни, а чарівні, – сказав лікар. – Вони допоможуть тобі грати на комп’ютері. Як тільки захочеш сісти за комп’ютер, так з’їси одну вітамінку, і з твоїми руками і ногами нічого не станеться. Але пам’ятай: вітаміни ці діють всього 30 хвилин. Якщо через півгодини ти не відійдеш від комп’ютера, руки знову перестануть тебе слухатися, а ноги оніміють. І я тобі вже більше не зможу допомогти.

Так Федя і став робити: з’їдав вітамінку і півгодини грав на комп’ютері. А потім йшов займатися іншими справами. Спочатку Феді було дуже важко кидати гру, але він згадував про свої ручки і ніжки, про те, як погано, коли вони не слухаються, і вимикав комп’ютер. А потім він так до цього звик, що й не засмучувався.

Ще Федя зрозумів, що ручкам і ніжкам потрібно багато рухатися, бігати, стрибати, що потрібно допомагати мамі і робити багато інших корисних справ. Тоді з ними нічого не трапиться, і вони будуть справно служити йому все життя. І з тих пір, як Федя це зрозумів, вітаміни йому більше не потрібні стали. Він сам навчився керувати собою і своїм часом! Батьки були дуже раді, що Федя став таким самостійним. А друзів у нього з’явилося ще більше.