Психологічне консультування в роботі практичного психолога освіти

Психологічне консультування займає в роботі практичного психолога освіти значне місце. Досить часто цей вид діяльності психолог обирає як основну форму роботи. На це є певні причини. Перш за все тому, що організація в школі групових форм психологічної роботи забирає багато часу та енергії. Вчителі після уроків, як правило, зморені, поспішають додому або займаються написанням планів, перевіркою зошитів, підготовкою до уроків тощо. Подібні труднощі виникають і з учнями, коли психолог намагається організувати з ними групові заняття. Після уроків діти втомлені і потребують повноцінного відпочинку, до того ж у них ще попереду домашні завдання. Не завжди доцільно забирати учнів з уроків, тому що вони можуть відстати по даному предмету. Групова робота з батьками ускладнюється їх зайнятістю за основним місцем роботи, нерегулярним відвідуванням школи, частіше тільки після виклику класного керівника або адміністрації.

Перелічені організаційні труднощі в школі зменшуються, коли психолог займається переважно консультативною роботою. Крім того, під час індивідуальної консультації практичний психолог має можливість персоніфікованого спілкування з учителем, учнем або з батьками з урахуванням особистісної історії свого співрозмовника, його індивідуально-психологічних особливостей та конкретної проблемної ситуації, в якій він знаходиться.

Психологічне консультування, на думку багатьох фахівців [2, 3, 5, 6, 8, 9, 10 ], – це вид професійної психологічної допомоги, який передбачає надання клієнту необхідної психологічної інформації та створення відповідних умов для пошуку шляхів вирішення клієнтом своєї актуальної життєвої проблеми. Слід також зазначити, що консультування – це процес, у якому приймають участь двоє людей: один з них - консультант (той, хто слухає), інший – клієнт (той, хто розповідає). Як правило, цей процес супроводжується особистісним ростом клієнта.

М.М.Семаго [9] пропонує визначити поняття "психологічне консультування" та зміст цієї діяльності таким чином:

1. розглядати психологічне консультування як виключно комунікативний процес, у рамках якого клієнт (батьки, учитель або учень) одержує необхідну психологічну інформацію, що в свою чергу дозволяє створити умови для його адекватної соціально-психологічної адаптації;

2. основним параметром розрізнення консультування від інших видів психологічної допомоги (психокорекції чи психотерапії), слід вважати короткочасність його проведення – кількість зустрічей психолога з клієнтом від 1 до 5 (інколи до 7), інакше консультування перетворюється в психокорекцію чи психотерапію;

3. виходячи із основної мети психологічного консультування, а саме створення умов для позитивних змін в житті клієнта, слід розглядати консультативну діяльність як конфіденційно-особистісний процес, орієнтований виключно на окрему особистість;

4. з огляду на основну мету консультування, крім інформаційних цілей під час консультації можуть також реалізовуватись психокорекційні та психотерапевтичні цілі – найтралізація хворобливо-напруженого стану клієнта, заспокоєння і т.п.

5. визначення психологічного консультування як конфіденційно-особистісної діяльності, орієнтованої на конкретну особу, дозволяє відділити психологічне консультування від психологічної просвіти, яка може відбуватись у вигляді семінарів чи групових обговорень і не передбачає індивідуально-орієнтованого підходу.

Термін «консультація» використовується в різних контекстах, стосовно до різних типів служб. Тому насамперед необхідно розвести поняття «психолог-консультант» і «практичний психолог, який займається консультуванням як одним із видів своєї діяльності». Спостерігається тенденція запозичення основних принципів, підходів, положень діяльності психолога освіти із близьких галузей практичної психології, насамперед із сімейного консультування. Але кожна з них має свою специфіку.

Як зазначає І.В.Дубровіна [8], консультативна робота в дитячому садку, школі чи іншому навчальному закладі має принципову різницю від тої, яку здійснює психолог у консультативних центрах. Психолог освіти знаходиться безпосередньо всередині того соціального організму, де зароджуються, розвиваються як позитивні, так і негативні сторони взаємовідносин учнів та вчителів, ті чи інші їх якості, успіхи та невдачі і т.п. Він бачить кожну дитину чи дорослого не самого по собі, а в складній системі міжособистісної взаємодії та здійснює консультування у сукупності з іншими видами діяльності – діагностикою, корекцією, психологічною просвітою. Специфікою психологічного консультування в освітніх навчальних закладах є його сконцентрованість на вирішенні професійних проблем. У процесі консультації розглядаються переважно ті моменти, які мають відношення до вирішення головної мети психологічної служби освіти – максимально сприяти збереженню та укріпленню психічного та психологічного здоров'я кожної дитини. Дорослі, педагоги та батьки, консультуються тому, що вони мають відношення до дитини. Їх проблеми розглядаються тільки у зв'язку з проблемами дітей, а не самі по собі.

Клієнтами психолога, який працює у консультативному центрі, можуть бути як дорослі , так і підлітки старше 14 років. У якості клієнта практичного психолога, який працює у навчальному закладі, виступають або конкретний учень або група школярів. Що стосується дорослих учасників навчально-виховного процесу – педагогів, адміністрації, вихователів, батьків, - то вони повинні розглядатися як суб'єкти психологічного супроводу, які приймають участь у цьому процесі разом з психологом на принципах співробітництва, особистої та професійної відповідальності. На думку Бітянової М.Р. [1], клієнтська позиція педагога чи батьків у стосунках з практичним психологом неефективна не тільки щодо результативності роботи, але і шкідлива для обох учасників нерівноправного спілкування. Для психолога це втрата важливих засобів допомоги дітям, адже така допомога неможлива без активної участі батьків та вчителів. Крім того, це прямий шлях до емоційного вигорання та клієнтської позиції самого психолога.

На думку Дубровіної І.В., слід також визначитись і з такими поняттями, як "психопрофілактика" і "психологічна консультація". У психопрофілактиці виділяють три рівні – первинна, вторинна та третинна профілактика [8]. Первинну психопрофілактичну роботу слід починати тоді, коли ще немає проблем, з метою їх попередження. Ініціатива у даному випадку повинна повністю належати практичному психологу. На цьому рівні в центрі уваги психолога знаходяться всі учні школи. Психологічну консультацію слід розглядати як вторинну психопрофілактику, яка спрямована на дітей "групи ризику". Її психолог проводить тоді, коли проблема вже має місце і попереджувати її вже запізно - необхідно надавати допомогу. При цьому допомога повинна бути такою, щоб клієнт сам зміг вирішити свою проблему. Тільки таким чином він зможе придбати власний досвід вирішення подібних проблем у майбутньому. Під час проведення третинної психопрофілактики увага психолога концентрується на дітях, які мають значні психологічні проблеми. На цьому рівні профілактики психологічне консультування змінюється психотерапевтичною або реабілітаційною роботою.

Здійснюючи консультативну роботу, практичний психолог вирішує такі конкретні завдання [8]:

1. Консультує адміністрацію навчального закладу, вчителів, вихователів, батьків з проблем навчання і виховання дітей.

2. Проводить індивідуальне консультування учнів середнього та старшого шкільного віку з питань навчання, розвитку, проблем життєвого самовизначення, взаємовідносин з дорослими та ровесниками, самовиховання і т.п.

3. Консультує групи учнів і шкільні класи з проблем самовиховання, професійної орієнтації, культури розумової праці і т.п.

4. Сприяє підвищенню психологічної культури педагогів та батьків шляхом проведення індивідуальних і групових консультацій, участю в психолого-педагогічних консиліумах, педагогічних нарадах, батьківських зборах.

5. За запитами органів опіки, служб у справах неповнолітніх, судів, а також інших організацій проводить психологічну експертизу психічного стану дитини, умов сімейного виховання з метою винесення відповідними інстанціями обґрунтованих рішень.

Всі види консультативної роботи можна розподілити на три основні групи [10].

За ознакою витраченого часу:

• Короткострокове консультування – одно- чи дворазове відвідування клієнтом психолога;

• Довгострокове консультування – три і більше зустрічі з психологом протягом декількох тижнів чи місяців (звичайно спочатку — 1 сесія на тиждень, а потім — один раз на 2-3 тижні).

Оптимальна тривалість однієї зустрічі (сесії) – від 50 до 60 хвилин.

За ознакою змісту консультації:

• Психолого-педагогічне консультування – надання психолого-педагогічної інформації, порад та рекомендацій стосовно педагогічних проблем; проводиться з вчителями або батьками.

• Психологічне консультування – у зв'язку з суто психологічними проблемами.

• Соціально-психологічне консультування – виявлення несприятливих соціальних умов в житті клієнта.

• Професійне консультування – у зв'язку з професійним самовизначенням клієнта, розробка рекомендацій щодо вибору професії.

• Медико-психологічне консультування – обстеження клієнта з метою первинної диференціації норма та патології, формулювання гіпотези про можливий діагноз та розробка рекомендацій про звернення до відповідного спеціаліста.

За ознакою побудови консультативного процесу:

• Однофазна консультація – проводиться з одним клієнтом.

• Двофазна консультація – організовується у випадках звернення до психолога, наприклад, вчителя щодо проблем учня; у таких випадках на першій фазі психолог зустрічається з дорослим, а потім – з учнем.

• Трьохфазна консультація – проводиться у випадках звернення до психолога батьків з проханням з'ясувати психолого-педагогічні проблеми виховання дитини. Психолог заслуховує замовлення батьків (І фаза), потім працює з учнем (ІІ фаза), і нарешті розробляє рекомендації і адресує їх або батькам, або учневі (ІІІ фаза).

Структура консультативного процесу залежить від різних чинників. Як узагальнений варіант, можна використовувати так звану еклектичну модель. Вона може складатися з таких етапів роботи [2, 5]:

1. Підготовка до консультації: передбачає, при можливості, збір попередньої соціально-психологічної інформації про клієнта та налаштування психолога на процес консультування (активізація внутрішніх ресурсів, установка на позитивний результат, при необхідності - аутотренінг).

2. Початок роботи: встановлення консультативного альянсу, робота з емоціями, заключення контракту.

3. Консультативне інтерв'ю: заслуховування скарги, самодіагнозу та запиту клієнта, збір додаткової інформації.

4. Дослідження проблеми: первинна діагностика проблеми, ідентифікація проблеми, висування гіпотез.

5. Постановка консультативного завдання: формулювання консультативної задачі, визначення можливих рішень, прогнозування результатів.

6. Розв'язання консультативного завдання: використання різних психотерапевтиних технік та методів, інтерпретація результатів та їх повідомлення клієнту, оцінка досягнень та зворотній звя'зок.

7. Закінчення роботи: узгодження подальшого плану дій, вихід з контакту.

Для того, щоб консультування було ефективним слід дотримуватись таких основних принципів [4, 10]:

1. Принцип добровільності. Важливо, щоб консультація будувалась на добровільних засадах. Значно ефективнішими будуть результати консультування у випадку, коли ініціатива належить клієнтові. Самостійне звернення до психолога свідчить про те, що клієнт усвідомлює наявність проблеми і мотивований на її вирішення.

2. Принцип конфіденційності. Практичний психолог освітнього навчального закладу відрізняється від психолога-консультанта позашкільного психологічного центру насамперед своїм місцем у структурі шкільних відносин: він є членом педагогічного колективу, у якому всі добре знають один одного, батьки та учні постійно спілкуються між собою. Тому шкільний психолог повинен бути пильним та обережним щодо "утікання інформації". Інтимно-особистісні подробиці, які обговорюються під час консультації, повинні бути відомі тільки психологу і клієнту. Неприпустимо обговорення проблем своїх клієнтів будь з ким із працівників школи, з батьками чи учнями. Порушення принципу конфіденційності призведе до того, що кількість бажаючих проконсультуватися значно зменшиться, або таких зовсім не буде.

3. Принцип нейтральності. Необхідність вироблення нейтрального ставлення до клієнта та його проблеми зумовлена тим, що під час консультації психолог повинен зрозуміти, прийняти та відчути позиції всіх учасників життєвої проблемної ситуації, при цьому бути об'єктивним і не бути для одних суддею, а для інших захисником. Треба створити такі умови, щоб учасники проблемної ситуації зуміли самі вирішити існуючі труднощі, домовились між собою, зрозуміли один одного.

4. Принцип персоніфікованості. Форма консультативної бесіди, її тривалість, манера психолога підтримувати розмову, вироблені рекомендації – всі ці компоненти психологічного консультування в першу чергу залежать від клієнта. Консультативний процес повинен бути максимально наближеним до клієнта, спрямований на вирішення його проблеми. Отже центром консультативного процесу є клієнт та його проблема.

5. Принцип професіоналізму. Цей принцип застосовується у таких консультативних ситуаціях:

1) У випадках обов'язкового консультування - коли життєва ситуація, в якій знаходиться учень, стає для нього небезпечною та загрозливою; коли після проведення діагностичного обстеження у учня виявлені спеціальні здібності або особливості, про які не знають дорослі і це негативно впливає на його розвиток;

2) У випадках, коли клієнт наполегливо відмовляється від консультації;

3) У випадках неможливості вирішення проблеми психологічними засобами: практичний психолог повинен усвідомлювати, що він не чарівник, який може подолати будь-які труднощі. Є багато ситуацій, які відзначаються несприятливим прогнозом, тому необхідно адекватно формулювати психологічну задачу і не створювати у клієнта ілюзій відносно власної всемогутності. Інколи необхідно пояснювати клієнту, що є такі психологічні особливості, які не піддаються психокорекції і повинні вирішуватись іншим шляхом. Слід переорієнтувати запит клієнта в площину можливого та реального вирішення проблеми.

6. Принцип співробітництва.

Слід пам'ятати, що ефективне консультування – це процес, який виконується разом з клієнтом, а не замість клієнта. Виділяють декілька позицій, що прийнятні для психолога у процесі консультування. Н.В.Самоукіна вважає, що під час консультації психолог може займати обмежену кількість позицій на відміну від інших видів своєї діяльності. Наприклад, реалізація таких позицій як адвокат чи суддя – заборонена [10].

• Психолог – нейтральний радник За такої позиції психолог вислуховує клієнта, ставить додаткові питання і в кінці бесіди, на підставі професійних знань, досвіду та інтуїції, дає поради чи рекомендації.

• Психолог - програміст Після розповіді клієнта психолог розробляє програму можливих способів впливу на самого клієнта чи його проблемну ситуацію з метою змінити його ставлення до існуючої проблеми або відрегулювати ситуацію в цілому. Програма складається из відповідей на питання: «Що робити?», «Коли робити?», «Як робити?».

• Психолог - слухач Інколи на консультацію приходять "просто поговорити з хорошою та розумною людиною". Сама бесіда, побудована на гуманістичних засадах, є комунікативною цінністю для клієнта і приносить йому користь. Після "душевної людяної розмови" клієнт відчуває полегшення, задоволення і , заспокоївшись, самостійно знаходить вирішення своєї проблеми.

• Психолог – дзеркало Відомо, що людина, яка знаходиться в проблемній ситуації, ставиться до себе і до учасників ситуації, досить суб'єктивно та упереджено. Цей стан відповідає рівню афекту. Тому психолог, який не є учасником проблемної ситуації, повинен об'єктивно відобразити події та показати клієнту його роль в цих подіях. Якщо це вдається, то клієнт починає розуміти ситуацію, до нього повертається спокій і можливість прийняття відповідних рішень.

• Психолог – каталізатор Досить часто на консультацію приходять люди, які усвідомлюють наявність проблемної ситуації у своєму житті, але нічого не роблять і не докладають ніяких зусиль, щоб змінити ситуацію на краще. За таких обставин завдання психолога полягає у тому, щоб без насилля, без примусу і непомітно для самого клієнта "запустити процес": надати поштовх для активізації ресурсів щодо діяльного включення клієнта в події його власного життя. Найбільш ефективний спосіб – укріплення впевненості клієнта у своїх власних силах та у можливості керувати подіями свого власного життя.

Центральним моментом консультації – є процес взаємодії між психологом та клієнтом у формі діалогу з обов'язковим встановленням довірливих взаємовідносин.

Для досягнення цієї мети необхідно створити відповідні умови. Існують фактори, за яких укладання угоди неможливе [7]:

1) коли клієнт внутрішньо не готовий до майбутніх змін, наприклад, клієнт хоче притлумити заздрість до успішного колеги;

2) коли контракт полягає у зміні інших людей;

3) коли досягнення результату призводить до деструктивних наслідків (невротичні клієнти просять терапевтів схвалювати їх самозневажливу поведінку);

4) коли відсутній критерій досягнення результату. За таких умов контракт має бути укладений довічно, що саме по собі є антитерапевтичним;

5) коли консультант не може гарантувати конфіденційність. Консультант не має права гарантувати клієнту конфіденційність, якщо відомості, висловлені клієнтом, можуть нести загрозу життю інших людей. Це дуже делікатне етичне питання, що найчастіше залишається на совісті клієнта.

Оптимальними умовами проведення психологічного консультування є наступні [6]:

1. Наявність окремого, ізольованого, тихого приміщення, розташованого у зручному для відвідувачів місці, куди б не доходили, відволікаючі увагу, сторонні звуки.

2. Зручне розташування в цьому приміщенні консультанта і клієнта – бажано поряд один з одним чи навпроти один одного під незначним кутом, на відстані від 60 до 110 см. Між ними не повинно нічого бути, в окремих випадках, окрім письмового столика.

3. Організовувати і проводити консультацію в той час, коли клієнт нікуди не поспішає і знаходиться в доброму фізичному стані та настрої.

4. Під час бесіди клієнт повинен мати можливість відвести погляд, повернутися в півоберта чи боком по відношенню до консультанта.

5. Бажано, щоб час початку та закінчення консультації був заздалегідь позначений.

6. В приміщенні, де проводиться консультація, не повинно бути предметів, які б відвертали увагу, насторожували клієнта чи викликали негативні емоції.

7. Рекомендується, навпаки, щоб все, що знаходиться в приміщенні чи відбувається в ньому, створювало у клієнта хороший, комфортний настрій.

8. Бажано, щоб годинник, який є у приміщенні, не знаходився між консультантом та клієнтом. Краще, якщо він буде розташований навпроти консультанта за клієнтом і не попадатися клієнту на очі під час консультації.

Створення вищезазначених умов передбачено Положенням про психологічний кабінет [7], за яким наявність кабінету є обов'язковим елементом в системі роботи практичного психолога навчального закладу. Пунктом 1.4. передбачено, що навчальний заклад забезпечує організаційні, фінансові та матеріальні умови для фінансування психологічного кабінету. За пунктом 2.3. оформлення психологічного кабінету повинно відповідати рекомендованим санітарно-гігієнічним, технічним нормам (освітленості, температури, вологості, швидкості руху повітря) та естетичним вимогам. Кімната повинна забезпечувати психотерапевтичний ефект. Отже, психологічне консультування в роботі практичного психолога освіти без наявності психологічного кабінету , якщо і можливе, то, без сумніву - малоефективне.

Література: 1. Битянова М.Р. Организация психологической работы в школе. – М.: Совершенство, 1998. 2. Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: навчальний посібник. – К.: Четверта хвиля, 2004. 3. Вачков И.В. Групповые методы в работе школьного психолога: Учебно-методическое пособие. – М.: "Ось-99", 2002. 4. Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического консультирования: Проблемный подход. – Киев: Наукова думка, 1995. 5. Кочюнас Р. Основы психологического консультирования. – М.: Академический проект, 1999. 6. Немов Р.С. Психологическое консультирование: Учеб.для студ.вузов. – М.: ВЛАДОС, 2003. 7. Солошенко Д. В. Экстренная психологическая помощь. Консультирование // Практическая психология и социальная работа. — 2003. — № 9-Ю. — С. 17-38. 8. Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти // Дошкільне виховання. – 2002. - №1. 9. Практическая психология образования: Учеб. пособие для вузов /Под ред. И.В.Дубровиной. – М.: Просвещение, 2003. 10. Семаго М.М., Семаго Н.Я. Организация и содержание деятельности психолога специального образования: Методическое пособие. – М.: АРКТИ, 2005. 11. Самоукина Н.В. Практический психолог в школе: лекции, консультирование, тренинги