1. Турбуємось про себе і намагаємось не починати роботу без ресурсу. Якщо нам не вистачить сил витримати погляд дитини, наповнений болем, її запитання, реакцію – це посилить її стан занепокоєння та безпорадності.

2. Наше завдання – створити безпечний простір, у якому б дитина відчула близькість – “я з тобою”. Ідеться про простір із чітко структурованими правилами та межами контакту.

3. Якщо ви не маєте досвіду роботи з емоційним реагуванням на почуття та емоції, починати роботу можна буде лише у співпраці з психологом.  Цю роботу можна буде проводити лише після фази стабілізації – зміцнення та відчуття безпеки.

4. Не можна використовувати в іграх чи під час занять метафори, образи літаків тощо. Це може травмувати дітей, які були під обстрілами. У роботі спираємося на метафори та образи дому, землі, веселки, води.

Навіть образ неба зараз не даватиме дітям стійкості – для багатьох це джерело небезпеки. Будь ласка, зважайте на це, плануючи свої зустрічі з учнями.

5. Якщо в роботі плануєте створювати щось із частин, наприклад кубиків, пам’ятайте: якщо деталі руйнуватимуться, це може нагадувати дітям зруйнований будинок. Діти самі можуть обрати таку гру – тоді для них це буде помічне. До того ж будьте уважні до звуків, що використовуються в супроводі.

6. Не пропонуйте дітям жодних образів воєнної техніки. Приймається лише той варіант, коли вони самі хочуть намалювати, виліпити чи обговорити це. Натомість працюйте над образами сили та стійкості й частіше просіть дитину намалювати, зобразити те, що є її силою.

7. Пам’ятайте, що ми проводимо зустрічі для того, щоби дати дітям стабільність у теперішній реальності, відволікати їх і розважати цікавими фактами, захопливими розповідями. Війну, танки, вибухи вони бачать у новинах. Вони чують про це від батьків, рідних і близьких.

Уявіть, що ви працюєте з дитиною з Харкова, яка сидить у бомбосховищі. Усі розмови про війну для неї зараз – додаткове травмування. Будь ласка, зважайте на це.

8. Для дитини, яка пережила втрату, втратила близьких або будинок, абсолютно неприпустимі слова на кшталт “час лікує”, “у всьому є й хороший бік”, “подивися, який тут є хороший варіант для тебе”. Ці слова некоректні та неетичні.

Дітям важливо почути: “Те, що ти пережив – жахлива трагедія, це жахливо й так шкода, що тобі довелося через це пройти. Я захоплююсь твоїми мужністю та силою. Попри таке горе, ти справляєшся, як справжній герой. Я дуже хочу тебе обійняти та захистити”.

9. Якщо дитина починає говорити, що б вона не говорила, ми її слухаємо й не перебиваємо! Киваємо, підтримуємо й наприкінці робимо акцент на тому, що навіть слухати – це дуже важко. Далі можна сказати: “Але я бачу, який ти сильний і як ти справляєшся”. Проте не давайте порад, поки вас не попросили про це.

Кожен з нас по різному починає свій урок. Хтось має звичку запізнитися, хтось економлячи час, кидає учням «Добридень. Не вставайте. Розпочнемо урок», хтось вітається традиційно «Здрастуйте, діти. Сідайте, будь ласка».  Дуже часто,  вчитель поєднує вітання з невербальними засобами, вражаючими увагу, готовність до контакту.  Початок уроку – це той самий час, коли закладається темп, настрій, тон спілкування. Тому досить важливо правильно розпочати урок. Вирази «добридень» або «доброго ранку»  несуть в собі позитивний настрій та добрий настрой.  Але ніколи не вітайтеся з класом, відкриваючи журнал, записуючи число на дошці, тощо. Саме по собі таке вітання нічого не значить, і ніяк не вплине ні на вас ні на учнів.  Тому, заходячи до класу привітайте всіх присутніх посмішкою, зупиніться перед дошкою, витримайте паузу (стільки, скільки буде потрібно, але ні  у якому разі не робить, замість привітання,  з самого початку уроку ніяких зауважень) та щиро привітайтесь: «Доброго ранку. Я рада всіх вас бачити».    Використовуючи цей прийом ви дуже швидко помітите, що без такого початку хороший урок важко розпочати.

Майже всі повідомлення, що ми адресуємо дитині під час уроку, містять  у собі слово «ти»: «Ти повинен…», «Ти не вмієш». Але  у  таких випадках вже саме слово «Ти»впливає на дитину, як звинувачення та примушує  її прийняти  захисну позицію.                                                                                                                                         

Інша  справа «Я-повідомлення». Воно показує наше ставлення та почуття  не до самої дитини, а до поведінки. Наприклад: «Я не можу проводити урок, якщо в класі так шумно», «Мені не подобається коли запізнюються»

На перший погляд різниця між «Я-повідомленням» та «Ти-повідомленням» незначна. Однак реакція дитини дуже різна: у першому випадку учень   відгороджується, огризається, у другому ж дитина має можливість довідатися про нас дорослих. Якщо ми відкриті  у виявлені своїх почуттів, і діти стають більш щирими у виявленні своїх. А також ми даємо можливість дітям самим прийняти рішення. І тоді вони починають враховувати наші бажання і переживання.

Якщо коротко, то «Я-повідомлення» охоплює три моменти:   поводження дитини,   (констатація вчинку дитини)   почуття дорослого,  (констатація ваших переживань) наслідки поводження дитини для дорослих (констатація наслідків поводження дитини).