Консультації

1

Передусiм слiд органiзувати життя дитини в сiм'ї вiдповiдно до режиму дня, якого дотримуються в дошкiльному закладi. Цим ви значно полегшите малятi процес звикання до садочка.

2

Добре, якщо зацiкавите сина чи доньку дитячим садком, викличете бажання йти туди. Для цього пiд час прогулянок з дитиною покажiть їй будiвлю дошкiльного закладу, iгровi майданчики; разом поспостерiгайте за грою дiтей, розкажiть про їхнє життя у яслах. Наприклад, так: "Коли малюки пiдростають, вони всi приходять до дитячого садочка. Тут багато красивих iграшок – дивись, як дiти граються. Скоро i ти ходитимеш сюди". Не можна залякувати дитину садком, погрожувати: "Не слухатимешся – вiддам в дитячий садок". Це викличе страх перед садочком i, безумовно, погiршить стан дитини в перiод звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слiд викликати в неї бажання ходити до садка.

3

Дитина легше пристосується до умов суспiльного виховання, якщо в сiм"ї вона оволодiє навичками самостiйностi. Допоможiть свому малюковi навчитись самостiйно сiдати на дитячий стiлець, пити з чашки, користуватися ложкою, їсти суп з хлiбом, рiзноманiтнi страви. Не шкодуйте часу – малятi це дуже знадобиться. На момент вступу до садка треба навчити дитину самостiйно мити руки, брати активну участь у роздяганнi, складаннi одягу. Досить складно буває малятi оволодiти правилами поведiнки в дитячому садку. Особливо погано почуваються дiти, яким у сiм"ї нiчого не забороняли. Першi вимоги вихователя (не бавитися пiд час занять, їжi, умивання, не хапати за волосся дiтей; не брати речi зi столу вихователя тощо) викликають у них образу, а iнодi плач. Треба, щоб iз перших мiсяцiв життя дитина чула i поступово починала розумiти зверненi до неї вимоги: "Не ламай iграшки, тримай у ручках, ось так", "Треба помити руки, не можна їсти брудними руками" тощо.

4

Дуже важливо навчити маля гратися. Спостереження свiдчать, що дiти, якi тривало, не вiдволiкаючись, граються iграшками, захоплюються грою i рiдко згадують про розлуку з рiдними, легше звикають до нового оточення. Деякi батьки вважають, що будь-яка дитина сама добре вмiє гратися. Насправдi ж дiти раннього вiку просто манiпулюють iграшками, виконують одноманiтнi дiї, кидають, стукають, гризуть, не знаючи, як застосувати їх. Тут на допомогу має прийти дорослий. Щоб гра була цiкавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення iграшки i способи дiї з нею (з чашки слiд напувати ляльку, ведмедика, зайчика; у лiжечку лялька спатиме тощо).

5

Одна з головних причин труднощiв перших днiв дитини в садочку – недостатнiй досвiд спiлкування з iншими дорослими та дiтьми. Дитина, яка спiлкується лише з членами своєї родини, боїться стороннiх, не вмiє правильно реагувати на їхнi звертання. Звiсно, опинившись серед дiтей, незнайомих людей у яслах, таке маля почувається неспокiйно. Iнодi батьки самi мимоволi формують у сина чи доньки негативне ставлення до стороннiх, говорячи: "Не слухатимешся оцей злий дядя тебе забере" тощо. Слiд, навпаки, виховувати в дитини привiтне ставлення до дорослих i дiтей. Щоб малюк смiливо ввiйшов у групу однолiткiв, не ховався за вихователя, вiдмовляючись гратися з дiтьми, треба привчати його до контактiв iз дiтьми заздалегiдь, виховувати доброзичливе ставлення до них.

6

Значну увагу слiд придiляти розвитку мовлення. Це теж полегшить адаптацiю. Адже дитина зможе висловити свої бажання, повiдомити про потреби за допомогою хоча б одного-двох слiв або вiдповiдаючи на запитання простим "так" чи "нi", i вихователь зможе допомогти їй. Якщо ж малюка не навчили користуватися мовою, часто можна спостерiгати таке: кричить, вередує, сердиться, що його не розумiють; не вiдповiдає на лагiднi запитання, вiдкидаючи запропонованi iграшки. Починають нервувати i дорослi, утративши надiю заспокоїти малюка. Щоб такого не сталось, учiть дитину ще до року користуватися спрощеними, а потiм i повними словами (самi вимовляйте слова правильно), звертатися з проханням, вiдповiдати на запитання.

7

Прагнiть оформити маля в дошкiльний заклад хоч за два-три тижнi до виходу матерi на роботу, щоб можна було поступово збiльшувати тривалiсть перебування дитини в яслах. Нiколи не виявляйте у присутностi дитини своїх переживань, не шкодуйте з приводу того, що доводиться вiддавати її до ясел. Навпаки, висловте захоплення цiкавими iграшками: усiм своїм настроєм, ставленням до вихователя, iнших дiтей пiдкреслiть упевненiсть, що вашiй дитинi буде тут добре. рiдко згадують про розлуку з рiдними, легше звикають до нового оточення. Деякi батьки вважають, що будь-яка дитина сама добре вмiє гратися. Насправдi ж дiти раннього вiку просто манiпулюють iграшками, виконують одноманiтнi дiї, кидають, стукають, гризуть, не знаючи, як застосувати їх. Тут на допомогу має прийти дорослий. Щоб гра була цiкавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення iграшки i способи дiї з нею (з чашки слiд напувати ляльку, ведмедика, зайчика; у лiжечку лялька спатиме тощо).

Покарання дітей — це завжди гаряча тема, яку не втомлюються обговорювати батьки на форумах і в соціальних мережах. Дехто вважає, що карати дітей неприпустимо, а дехто — що без покарань обійтися неможливо. Тож як навчити дитину дотримуватися правил, але й уникнути зайвих покарань? 

Виховуючи дітей, батьки постійно стикаються з двома основними проблемами: як зупинити небажану поведінку дітей і як спонукати, примусити їх виконати те, що треба. Розв’язують ці проблеми зазвичай за допомогою заохочень та покарань. Це одвічні інструменти виховання дітей, протилежні за своїм характером і способами впливу. Який впливовіший? Чи можна обійтися лише одним із них? Чи можна досягти балансу між ними?

Які засоби використовувати

Мало хто з батьків, виховуючи дитину, тримається лише в позитивному форматі взаємин. Урешті-решт від політики схвалення та підтримки дорослі нерідко переходять до покарання і навпаки. У кожній родині є власні підходи до управління поведінкою дитини, проте майже всі батьки вдаються до певних засобів і способів покарання та заохочення.

Слово

У різних культурах існують мовні формули, які допомагають припинити небажану поведінку дітей: істерики, ниття, руйнівні дії, агресію щодо людей, природного чи предметного світу тощо. Водночас існує й універсальний набір, зрозумілий усім: «Стоп!», «Ні!», «Не можна!» — короткі слова, які потрібно промовляти різким беззаперечним тоном і не повторювати їх багаторазово.

Слово — це пріоритетний спосіб і засіб схвалення та покарання дитини. Проте часто батьки скаржаться, що дитина не реагує на слова. Причиною цього можуть бути помилки дорослих.

Діти не сприймають заборонні слова, якщо дорослі супроводжують їх невідповідними діями — усмішкою, заграванням тощо. Емоційне забарвлення слів має переконати дитину, що ви не жартуєте. Багатослівний потік, яким батьки намагаються зупинити дитину, теж малодієвий. Ваша тирада: «Ну, що я тобі кажу вже вчетверте?! Скільки разів можна повторювати? Гарні хлопчики так не чинять. Ти ж розумієш, що…» — зазвичай влетить в одне вухо дитини та миттєво вилетить із другого.

Дехто з батьків використовує практику покарання мовчанням протягом кількох годин і навіть днів. У такий спосіб вони демонструють незадоволення поведінкою дитини та повне ігнорування її присутності. Зауважимо на неприпустимості такого способу впливу на дитину. Адже дошкільники постійно потребують словесної підтримки з боку дорослого. Тому навчайте дитину на власному прикладі вести діалог і домовлятися.

Використовуйте слово не лише для покарань і заборон, а й щоб заохотити дитину до подальших дій. Водночас намагайтесь уникати загальних оцінних суджень: «Дуже гарно», «Який молодець!», «Красунчик» тощо. Ліпше у схвальному вислові фіксуйте результат дії дитини: «У тебе вийшло!», «Ти побудував високу вежу», «Рівно проїхав по доріжці», «Сам одягнувся, і так швидко» тощо. Щоб заохотити дитину до подальшої діяльності, відзначайте, які зусилля призвели до позитивного результату: «Не поспішав — і побудував найвищу вежу», «Прицілився і влучив у кошик». Тож оцінюйте дії, ситуацію, а не саму дитину.

Дошкільники, які звикли до постійної оцінки, не здатні оцінити себе. Тому закликайте дитину висловлювати власні судження: «Ти сам задоволений результатом?», «Як ти вважаєш, ти виконав задумане?» тощо.

Фізичний вплив

Деякі батьки під покаранням мають на увазі фізичний вплив: ляпаси, смикання, побиття різними предметами тощо. Найстрашнішим є осмислене з боку дорослого, спокійне, навіть емоційно невиразне, націлене покарання. Його можна назвати садистським проявом до беззахисної дитини, яка не може дати відсіч.

Фізичні покарання принизливе для особистості й тому неприпустиме. Діти, яких карають бійкою, стають нечутливими до словесної критики. Також фізичні покарання можуть зруйнувати майбутню особистість, закласти підвалини для злочинних проявів у майбутньому.

Якщо трапилося, що хтось із батьків «вийшов із себе» і припустився емоційного зриву та застосував до дитини фізичне покарання, не залишайте такий випадок поза увагою. Заспокойтеся та обов’язково поясніть дитині ненормальність, виключність такого вчинку. Відтак обговоріть, які дії дитини спричинили таку реакцію, зауважте, що вам неприємно так вчиняти.

Підкуп

Щоб добитися від дитини бажаної поведінки, батьки часто використовують підкуп. Проте такий спосіб заохочення та покарання дає тимчасовий ефект. Існує ризик, що батьки швидко стануть заручниками ситуації, коли будь-яке прохання/звернення потребуватиме «платні». Тому радимо не будувати стосунки з дітьми у форматі «Ти — мені, а я — тобі». Підкуп — це підступний спосіб взаємодії з дитиною. Адже, щоб домогтися від дитини бажаного, рівень встановленої «плати» за дотримання/виконання/підкорення потрібно буде постійно підвищувати.

Як діють заборони

Щоб засоби заохочення та покарання мали позитивний вплив і не травмували дитину, вони мають бути гнучкими. Тобто перш ніж покарати дитину, зіставте міру проступку з її віком, особливостями та умовами зростання.

Ранній вік

У ранньому віці покарання неприпустиме взагалі. Адже через свій обмежений життєвий досвід дитина ще не може осмислити межі дозволеного та передбачити наслідки своїх дій. Нерозвинена вольова сфера не дає змоги малюку контролювати власні емоції та дії. Тому за всі негаразди, що трапляються за участю малюка, відповідальність несуть лише дорослі.

Щоб зупинити, попередити небажані дії малюка перших трьох років життя, переорієнтовуйте його поведінку. Діти цього віку легко переключаються на новий предмет інтересу.

Із третього року життя починайте вводити заборонні слова, промовляючи їх коротко й різко, коли ви намагаєтеся зупинити небажану поведінку. Щоб дитина міцно засвоїла правило й адекватно реагувала на заборонні слова, дотримуйтеся прийнятого рішення. Якщо вже заборонили щось, то не відступайте. Поясніть, чому не можна, та приберіть з очей дитини заборонений предмет. Забороняючи щось, намагайтеся запропонувати кілька варіантів дозволеного.

Дошкільний вік

Під час взаємодії з молодшими дошкільниками дійте на випередження. Для цього використовуйте випереджальну позитивну оцінку — похваліть дитину за дії, які вона ще не здійснила, наприклад: «Я бачу, як ти засмутився, але дякую тобі, що ти не вередуєш». Так ви вмотивуєте дитину діяти адекватно.

Намагайтеся хоча б частково замінити заборони та покарання за порушення меж дозволеного на пропозиції того, що робити треба та бажано.

Замість «Не відволікайся» кажіть: «Подивися сюди уважно»; замість «Не бігайте» — «Давайте рухатися тихенько, як мишки».

Пам’ятайте, що трирічний малюк ще не може миттєво зупинитися у своїх діях. Тому не повторюйте багаторазово вказівку зупинитися, підійти чи припинити гру. Зачекайте та дайте малюку трохи часу, щоб завершити дію

Вираз «не можна» для дітей цього віку має бути міцним і вагомим. Заборон не має бути багато, достатньо чотирьох основних (схема). Часті заборони й надмірні обмеження свободи дитини спричинять не лише агресію, а й бажання ігнорувати й порушувати їх.

На п’ятому році життя недостатньо просто заборонити. Потрібно пояснити дитині причину заборони та обговорити наслідки її порушення.

Випереджаючи небажану поведінку п’ятирічок, запропонуйте їм поспостерігати за діями інших дітей та проаналізуйте ситуацію, наприклад: «Подивися, як неприємно, коли хтось вередує та голосно кричить». Відтак поясніть дитині ваше ставлення до таких дій. У такий спосіб силою власного авторитету ви сформуєте в дитини уявлення про бажану поведінку.

У разі грубого порушення дитиною меж дозволеного як покарання можна обмежити її у свободі дій. Важливо, щоб дитина усвідомлювала, що призвело до покарання та спричинило обмеження.

Як покарання запропонуйте дитині посидіти на стільчику, щоб заспокоїтися, або пропустити один тур гри. Проте час покарання у хвилинах не має перевищувати вік дитини.

Діти старшого дошкільного віку не лише достатньо засвоїли основні соціальні правила, а й розуміють і можуть пояснити, чому важливо їх дотримуватися та якими можуть бути наслідки порушення. Тому, встановлюючи правила для старших дошкільників, домовтеся про те, яким буде покарання, якщо дитина порушить це правило.

Якщо провина трапилася, не поспішайте оголошувати «вердикт». Натомість попросіть дитину оцінити власні дії, усвідомити свою провину. Викажіть їй своє переживання, пов’язане з порушенням дитиною встановленого вами спільно правила. Домовтеся про те, у який спосіб надалі можна уникнути порушень. Намагайтеся попри все виказувати повагу до дитини як особистості.

Іноді дорослим здається, що дитина нібито випрошує покарання. Але скоріш за все вона просто хоче уваги, душевного тепла чи активного слухання. Дійсно, таке спілкування потребує емоційної віддачі, а батьки часто не хочуть цього або не готові до такого рівня взаємин. Їм легше крикнути, покарати або ввімкнути мультики й відсторонитися від дитини. За таких умов батьківська лінь може обернутися порушенням незасвоєних соціальних правил і норм.

Щоб спонукати дитину до бажаної поведінки, висловлюйте власні побажання та вислуховуйте побажання дитини. Також обговорюйте як позитивні, так і негативні приклади поведінки дитини та інших дітей; аналізуйте поведінку персонажів мультфільмів і книжок тощо.

Кожна дитина від народження потребує свободи. Спочатку вона потрібна для фізичного розвитку, відтак — для того, щоб пізнавати світ, будувати взаємини, формувати свій життєвий досвід. Мистецтво батьківського виховання виявляється в тому, щоб, не порушуючи особистих меж дитини, спрямувати її в бажане русло. А вибір шляху залежить від рівня культури й душевності батьків. Навчіться не забороняти небажане, а заохочувати діяти в межах дозволеного. Намагайтеся встановити баланс між методами заохочення і покарання.

Соціальна ситуація розвитку дитини в дошкільному віці визначається активізацією спілкування дитини з дорослими та однолітками. Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його пізнання оточуючої дійсності. Дошкільники задають тисячі запитань. Вони хочуть з'ясувати, чому сонце світить, звідки беруться діти, куди зникає ніч, із чого зроблені зорі та багато іншого. Перебуваючи в ролі слухача, учня, малюк вимагає ставлення дорослого до нього як до партнера, товариша. Таке співробітництво дитини з дорослим має назву пізнавального спілкування. У дошкільному віці виникає й супутня форма спілкування - особистісна, яка характеризується тим, що дитина намагається обговорювати з дорослими поведінку і вчинки інших людей. Взаємини дошкільняти з дорослим набувають пізнавально-наслідувального змісту - малюк у іграх копіює діяльність значимого дорослого та задає йому велику кількість запитань. Особливої привабливості і значимості набувають взаємини дошкільника з ровесниками. Стійкий інтерес до взаємодії з іншими дітьми виникає в зв'язку з ускладненням гри та розширенням сфери соціалізації дошкільника. Спілкуючись з ровесниками, дитина будує взаємини не на основі підкорення, як з дорослими, а з позицій рівності. 

Спілкування дошкільника з ровесниками призводить до ряду психологічних наслідків:  формування навичок соціальної взаємодії,  вдосконалення здатності підтримувати розмову та ділитись інформацією,  вироблення комунікативної гнучкості через підкорення та домінування в ході гри,  становлення самооцінки шляхом порівняння себе з іншими дітьми,  розвиток емпатії, здатності до турботи. Провідна діяльність у дошкільному віці Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільняти виражаються в характерних для нього видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка є формою творчої діяльності. Гра є провідною діяльністю дошкільняти не тому, що займає найбільше вільного від сну часу в його житті, а тому, що зумовлює найважливіші зміни у психічних процесах і психічних особливостях його особистості. В ній виникають і диференціюються нові види діяльності, зокрема учіння (цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння уміннями й навичками), яке готує перехід дитини до наступної стадії розвитку - етапу молодшого шкільного віку. Перші прояви дитячих ігор виникають ще в ранньому віці, маючи сенсомоторний характер ("наздоганялки", гра-вовтузіння тощо). На рубежі раннього і дошкільного віку виникає режисерська гра (використання іграшок як предметів-замінників, символічне виконання певної дії). Згодом дитина стає спроможною організовувати образно-рольову гру, в якій уявляє себе в певному образі (людини чи предмету) і відповідно діє. Необхідною умовою такої гри є яскраві, інтенсивні переживання: дитину вразила побачена нею ситуація, і пережиті емоції, враження відтворюються в ігрових діях. Наступним здобутком дошкільника стає його спроможність організовувати сюжетнорольову гру ("доньки-матері", "школа", "магазин" тощо), яка досягає своєї найбільш розвинутої форми в середньому дошкільному віці. В сюжетно-рольовій грі діти відтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини. Діти граються один з одним, або з лялькою, як уявним партнером, який теж наділяється своєю роллю. Однією з найскладніших для дітей цього віку є гра з правилами ("піжмурки", "п'ятнашки"). В цих іграх головним є чітке виконання правил гри; зазвичай тут фігурують мотиви кооперації чи змагання. Поява нових видів ігор не заперечує попередньо існуючих, в які дитина продовжує гратись Ускладнення видів ігор, які засвоює дитина впродовж дошкільного періоду, зумовлює формування прогресивних психічних змін. 

У дошкільному віці уява, мислення та мовлення тісно пов'язані. їх синтез породжує здатність творити образи та довільно маніпулювати ними за допомогою мовних самоінструкцій. Це означає, що у дитини виникає та починає успішно функціонувати внутрішнє мовлення як засіб мислення, з'являється опосередкована певними уявленнями довільна поведінка. Одночасно завершується процес опанування мови як засобу спілкування, що створює основу для активізації виховання і розвитку дитини як особистості. У процесі виховання відбувається засвоєння необхідних моральних норм, форм і правил культурної поведінки. Усвідомлені малюком норми і правила починають керувати його поведінкою, перетворювати його дії на довільні та морально регульовані вчинки. Це засвідчує появу довільної моральної саморегуляції. 

У дошкільному віці активно розвивається спонукальна сфера дитини, свідченням чого є формування мотивів - спонукань до діяльності, пов'язаних із задоволенням потреб людини. До новоутворень у цій сфері належать мотиви, пов'язані з інтересом дітей до світу дорослих, з прагненням бути подібними на них. Вони, як правило, переплітаються з ігровими. Важливим мотивом для дошкільнят є встановлення і збереження позитивних взаємин із дорослими. На основі прагнення до самоствердження у дітей виникає мотив змагання - прагнення виграти, перемогти, бути кращим. Розвиваються також моральні мотиви, зокрема слухатися старшого, бажання зробити приємне, потрібне іншим людям. У дошкільному віці, особливо у другій його половині, проявляється здатність до емпатії. Дітям властива гуманістична (емпатійні переживання, в яких вони емоційно відгукуються на неблагополуччя чи благополуччя іншого у формі радості за іншого, співчуття, співстраждання, жалю) і егоцентрична (переживання страждання, страху, радості у відповідь на сум іншого, а також - суму у відповідь на радість іншого) емпатії. 

Розвиток уваги дошкільника. Упродовж дошкільного віку увага стає більш зосередженою і стійкою. Якщо молодші дошкільнята можуть грати в одну гру ЗО- 50 хв., то в 5-6 років тривалість її збільшується до 2-х год. Це зумовлене тим, що в їхній грі відтворюються складніші дії і взаємини людей, інтерес до неї підтримується постійною появою нових ситуацій. Основна зміна у процесі розвитку уваги дошкільнят полягає в тому, що вони вперше починають керувати нею, свідомо спрямовувати її на предмети та явища. Довільна увага починає формуватися завдяки включенню дорослими дошкільника у нові види діяльності, спрямуванню й організовуванню його уваги, в результаті чого дитина пізнає способи, використовуючи які, вона надалі починає сама керувати своєю увагою. Розвиток пам'яті дошкільника. Пам'ять дошкільняти, як правило, має мимовільний характер. Запам'ятовування і пригадування відбуваються незалежно від волі та свідомості, вони реалізуються у діяльності, зумовлюються нею. Довільні форми запам'ятовування і відтворення, що починають складатися у середньому дошкільному віці, суттєво вдосконалюються у старших дошкільнят. Найсприятливіші умови для опанування довільного запам'ятовування і відтворення формуються у грі, коли запам'ятовування є умовою виконання дитиною взятої на себе ролі. У деяких дошкільників розвивається ейдетична (грец. еісіов - образ) пам'ять - особливий вид зорової пам'яті, який полягає у запам'ятовуванні, фіксуванні і збереженні у всіх деталях образів предметів і ситуацій після їх сприйняття. Розвиток уяви дошкільника. Дошкільний період - сенситивний для розвитку уяви, яка набуває таких темпів розвитку, що вважається новоутворенням пізнавальної сфери цього віку. Потужним поштовхом для розвитку і репродуктивної, і творчої уяви дошкільника стає ігрова діяльність та різні види продуктивної діяльності, такі як конструювання, ліплення, малювання. Уяві дітей цього віку притаманні такі риси, як конкретність і наочність образів, їх надзвичайна яскравість й емоційність. Характерною для дошкільника є зростаюча довільність уяви. В ході розвитку вона перетворюється у відносно самостійну психічну діяльність. 

Дитину з раннього віку переконують, що сердитися недобре, бо людина, яка виражає гнів, може «не вписатися» у соціум. Натомість, щоб навчитися виражати свою злість адекватно, дитина звикає пригнічувати її. Але будь-яке тамоване почуття рано чи пізно виривається назовні. Тому, щоб уникнути перетворення дитини на «вулкан» та зберегти її здоров’я, дитину необхідно вчити правильно проявляти негативні емоції та з найменшими втратами виходити зі складних ситуацій.

Гнів є однією з базальних емоцій. Злість є близьким емоційним станом до гніву, його похідним виявом разом з обуренням та сердитістю. Але злість характеризується більшою тривалістю, меншою інтенсивністю та ситуативністю вияву. Обурення і сердитість є більш ослабленими варіантами гніву.

Гнів є сильною та суперечливою емоцією. Це непросте почуття є одним із базових: людина отримала його внаслідок еволюцій­них процесів. У тваринному світі гнів необхідний для того, щоб ви­жити, подолати ворога, стати ватажком зграї. Однак у світі людей ді­ють інші закони.

Побутує думка, що сердитися — погано, бо це призводить до бі­йок, сварок та образ. Однак недаремно існують вислови «праведний гнів», «спортивна злість». Такі переживання часто необхідні для того, щоб упоратися зі складним завданням чи відстояти свої погляди. Гнів виникає у відповідь на ситуацію, що людині не подобається, що висуває перешкоди на шляху досягнення мети. Тоді відбуваються

зміни на тілесному рівні: підвищується серцебиття, напружуються м’язи, дихан­ня стає частішим. Маленькі діти можуть кричати, битися, кидатися предметами. Трохи подорослішавши, вони починають обзиватися та плюватися. Підлітки та до­рослі часто стримуються і навіть посмі­хаються, незважаючи на пристрасті, які вирують усередині, хоч іноді вони пово­дяться аж надто бурхливо.

Однак відомо, що гнів може мати і позитивний ефект — він мо­білізує внутрішні сили організму. Це нерідко допомагає подолати самого себе у складній ситуації або захистити слабкого. А спортс­мени в такому стані навіть встановлюють рекорди.

Що мають зробити дорослі, щоб навчити дитину переживати гнів

• озвучити стан дитини

• приєднатися до її почуттів

• допомогти дитині виразити гнів адекватним способом

• обговорити з нею ситуацію

ЯК ПЕРЕВЕСТИ ГНІВ У МИРНЕ РУСЛО

Зазвичай дорослі закликають дитину взагалі ніколи не сердити­ся та жодним чином не висловлювати своїх переживань. І тоді щоразу, коли вона відчуває гнів (а не відчувати його вона не може — це фізіологічний ме­ханізм, що запускається у будь-якій ситу­ації, що не задовольняє людину), вона ду­має, що з нею відбувається щось погане, соромиться себе, внаслідок чого ще біль­ше сердиться. Однак залежно від темпе­раменту, особистісних якостей, а також стилю батьківського виховання одні люди  сердяться переважно на себе, інші — виключно на своє оточення.

Отже яким шляхом мають йти батьки для того, щоб син чи донька навчилися розуміти причини своїх переживань та цивілізовано виражати гнів?

Озвучуємо стан дитини

Здебільшого за сильними емоціями приховують переживання, пов’язані з власною невпевненістю, бажанням бути лідером, завоювати повагу ровесників тощо. Якщо виявити справжні мотиви та потреби, можна знайти спосіб їх задоволення.

Озвучити стан дитини дуже важливо, адже вона вчиться розпізнавати свої почуття за умови, якщо дорослі їх називають. Коли батьки озвучують її почуття, дитина вже з 3-3,5 років не вважає себе поганою, якщо з нею відбувається щось, що не подобається батькам. Вона починає розуміти, які емоції переживає в тій чи тій ситуації: злість, сум, радість, здивування, страх тощо. І тоді з’являється можливість вибору: можна проявити переживання різними способами.

Якщо дитина на щось помітно розсердилася, то батькам важливо сказати, що вони бачать її стан: «На мою думку, ти гніваєшся … (на когось чи на щось)». Якщо дитина звикла звинувачувати в усьому інших, вона досить швидко яскраво опише, які погані люди її оточують. А от дитина, яка приховує свої переживання, може одразу не зізнатися, що трапилося. На жаль, це відбувається з остраху, що батьки засудять її, тому їм доведеться докласти зусиль, щоб розговорити таку дитину. Можна просто сказати прямо: «Я бачу, що ти сумний — напевно, щось трапилося. І я хочу тобі допомоги». Можна поділитися спогадами з власного дитинства: «Коли я була маленькою, то дуже засмучувалася, якщо…» — далі наводиться ситуація, подібна до тієї, що сталася з дитиною.

Приєднуємося до почуттів дитини

Лише приєднавшись до почуттів дитини, і ми допомагаємо їй звільнитися від них і заспокоїтися.

На жаль, дорослі здебільшого не намагаються приєднуватися до почуттів дитини, обходять стороною цей важливий момент і од­разу починають давати поради. Потім, правда, дивуються, чому піс­ля їхніх корисних і правильних рекомендацій замість подяки чують докір: «Ти мене не розумієш!». Річ у тім, що лише приєднавшись до почуттів дитини, дорослі допо­магають їй від них звільнитися, за­спокоїтися та відкритися для кон­структивного обговорення.

Коли дитина сердиться, негативні реакції засвідчують її сильні почуття. Батькам у таких випад­ках варто говорити, що вони розуміють емоції дитини. Наприклад: «Відчуваю, ти такий злий, що готовий добряче до­пекти своєму кривднику». Або: «Коли потрапляєш у неприємну ситуацію, та ще привселюдно, справді хочеться крізь землю провалитися». Такими комента­рями батьки, з одного боку, демонстру­ють дитині свою готовність вислухати та підтримати, а з іншого — розширюють її уявлення про те, що конкретно зачепило та спровокувало гнів. Адже дитина часто не розуміє, що саме її так сильно розсердило. Тому важливо, щоб дорослий проводив такі логічні зв’язки. І бажано робити це не на піку роздратування дитини, а лише після того, як вона заспокоїться.

Дитина, яка приховує негативні переживання,  може одразу не зізнатися в тому,  що відбулося. Це часто відбувається   з остраху, що батьки засудять її

ДОПОМАГАЄМО ДИТИНІ ВИРАЗИТИ ГНІВ АДЕКВАТНО

Ще раз наголосимо: гнів закладено в людині природою для того, щоб вона могла себе захистити у випадку небезпеки.

Якщо гнів постійно стримувати, то напруга починає накопичува­тися в певних зонах тіла, через це виникають м’язові спазми. Невдовзі з’являється погане самопочуття, біль, дитина стає неуважною, плак­сивою та роздратованою. Тому так важливо своєчасно «звільнити­ся» від гніву та злості. Зрозуміло, що битися, лаятися, кусатися, плюватися є забороненими прийомами. Однак важливо, щоб відбулася реальна дія. Можна запропонувати дитині певним звуком або рухом виявити злість, яку вона переживає в даний момент. Нехай це буде:

• крик, вереск;

• гарчання;

• тупотіння ногами;

• биття подушки;

• кидання м’яких кубиків об стіну.

Також можна намалювати свій гнів, а потім пошматувати малю­нок. Добре, якщо батьки зроблять те саме разом із сином чи донь­кою. Якщо вдасться справді щиро позлитися, дитина швидко заспо­коїться та буде здатна розмірковувати як жити далі.

ОБГОВОРЮЄМО ТЕ, ЩО ВІДБУЛОСЯ

Дитина не може не відчувати гнів, бо це фізіологічний механізм, що запускається в будь-якій ситуації, що висуває перешкоди на шляху до досягнення мети.

Після того як  дитина втішилася, необхідно в спокійному тоні обговорити, що насправді її так роздратувало. Адже всіх, наприклад, штовхають, однак не всі через це зляться. Здебільшого за такими сильними емоціями приховують переживання, пов’язані з власного невпевненістю, бажанням бути лідером, завоювати повагу ровесни­ків тощо. Якщо виявити справжні мотиви та потреби, можна зна­йти спосіб їх задоволення.

У кожній родині та в кожному дошкільному закладі може бути свій «законний» спосіб вираження злості. Окрім перерахованих варі­антів, можна, наприклад, малювати карикатури на свого кривдника. Або знайти в нього щось справді кумедне та з гумором розповісти про це . Або ще раз пригадати всю ситуацію та придумати різні варіанти її завершення.

Якщо такої схеми дотримуватися постійно, то дитина навчить­ся справлятися з гнівом. Вона також буде розуміти, що з нею відбу­вається та зуміє пояснити це іншим. Зможе виражати злість у при­йнятний спосіб, без шкоди для себе та інших. І що важливо, вона засвоїть для себе різні варіанти виходу зі складних ситуацій.

У психології  є подвійне ставлення до використання соціальних мереж . З одного боку, онлайн-спілкування забирає у дітей час на навчання, виконання домашніх завдань, «живе» спілкування з однолітками та рідними, вони розучуються читати книги й писати від руки, у них погіршується зір і постава, виникає ігрова залежність, а з іншого є й певні позитивні моменти. Діти за допомогою соціальних мереж вчаться спілкуватися, якщо не вміють цього робити в реальному житті.

  Усіх батьків тією чи іншою мірою турбує питання ґаджетів у руках дітей та їхнє дозвілля за комп'ютером. Про шкоду і користь технічної революції сперечаються на всіх соціальних рівнях, і насамперед це цікавить батьків, педагогів і психологів, що цілком природно. Як щось нове, не до кінця вивчене й пізнане, та ще й таке, що стрімко розвивається, впливає на розвиток дитини? 

  Переважна більшість батьків користується мобільними, які давно вже не просто телефони, а ґаджети з мультимедійними функціями. Дитина бачить цей предмет у руках дорослих і, звісно, наслідує їх. Чомусь саме в цих випадках усі забувають, що одним з головних і найдавніших методів навчання є наслідування, особливо в ранньому віці. Тож, хочете ви чи ні, але коли ви користуєтеся сучасними технічними засобами, ваша дитина теж буде їх освоювати. Адже ви даєте дитині в руки ложку, нікому ж не спадає на думку, не вчити її їсти? 

Інша річ, скільки часу дитина проводить, заворожено "втупившись" в екран, і що саме вона там робить. Часто трапляється, що батьки самі пропонують дитині пограти, "щоб було тихо". Гарний спосіб, якщо натомість нічого іншого не можна запропонувати. Але слід пам'ятати про норми перебування за комп'ютером.  Як перервати захопливу електронну гру? Так само, як ви переключаєте увагу малюка у звичайній грі або діяльності, відволікаючи його на щось нове й цікаве. Зі старшими дітьми вже треба обумовлювати час, при цьому не дозволяючи їм торгуватися.

Завдання батьків — запропонувати цікаву альтернативу комп'ютерним іграм. Але якщо мама весь час сидить у соцмережах, а тато — перед телевізором, що залишається робити дитині? Правильно, наслідувати батьків! А заборони й покарання ні до чого доброго не приведуть, просто спричинять нерозуміння й агресію. Ваше завдання — навчити малюка використовувати комп'ютер не тільки для того, щоб розважатися, а й щоб чогось навчитися, дізнатися щось нове. 

Правильно підібрані комп'ютерні ігри можуть допомогти дитині у формуванні певних навичок. Вони розвивають увагу, логічне й абстрактне мислення, швидкість реакції, допомагають навчитися ухвалювати самостійні рішення. Усі дитячі навчальні програми відповідають головному принципу успішного навчання для дошкільників і молодших школярів: щоб добре вчитися, вчитися треба весело. Зрештою, сучасні діти з більшим задоволенням вчаться читати й писати саме завдяки комп'ютеру. Які бувають види комп'ютерних ігор?

- Ігри інформації (отримання інформації, навчання, спілкування, вивчення світу). Ви хочете, щоб дитина була розумною й освіченою?

- Ігри дій (переміщення, використання зброї і техніки, аркади, перегони, спорт, симулятори). Ви хочете, щоб дитина була спритною і активною?

- Ігри контролю (командування, управління, розподіл коштів, стратегічні, логічні, економічні, будівельні). Ви хочете, щоб дитина була лідером?

Які з них шкідливі, а які корисні, мають вирішувати батьки, зважаючи на темперамент і уподобання дитини. Одному підходять спокійні пізнавальні ігри, іншому — стратегії, третьому — симулятори. Важливо дотримуватися головного принципу — не грати на шкоду життєво важливим заняттям, таким як сон, їжа й фізична активність. Є ще важливий момент, яким часто нехтують батьки: не переривати гри, поки не закінчено хоча б епізоду. Адже гра — це така сама дія, як і інші, і ця дія повинна мати своє завершення, як і будь-яку іншу справу її треба довести до логічного кінця.

Найчастіше побоювання батьків, та й деяких фахівців, стосуються "стрілялок-убивалок". Особисто я не бачу в цьому нічого страшного, просто "козаки-розбійники" та інші "війнушки" перемістилися на екран. При цьому, звичайно, треба пам'ятати, що все добре в міру, і щоб дитина не асоціювала себе з героєм, який може мати кілька життів, її слід вчасно повернути з віртуальності в реальність, і завдання батьків — провести роз'яснювальну роботу із цього приводу. 

Батьки часто бояться словосполучення "комп'ютерна залежність". Але ви ж не боїтеся щоразу, коли ваша дитина обідає або їсть багато солодкого, що вона страждатиме розладами харчової поведінки? Усе у ваших руках! Основна профілактика комп'ютерної залежності — правильне виховання. Важливо не просто обмежувати дітей у їхніх діях, а пояснювати, чому те чи інше захоплення для них небажане. Так само, як ви пояснюєте маляті, чому не треба лізти до розеток. Якщо дитина з малих років засвоїть, що комп'ютер — це лише частина життя, і він не заміняє всього іншого, — проблем не буде. Ну й, звичайно, дитині слід надати альтернативу — спільне з сім'єю дозвілля, спорт, творчість, інші захоплення. 

Разом з науково-технічним прогресом розвивається й мозок людини. Думки фахівців із цього приводу розділилися. З одного боку, смартфони позбавили нас необхідності запам'ятовувати номери телефонів і списки справ, що дозволяє займати "оперативну пам'ять" мозку іншими "файлами". Завдяки відеоіграм, пошуку інформації в Інтернеті, зростає швидкість реакції на зорові сигнали, підвищується уважність. Наш мозок пристосовується до швидкого опрацювання щоденних потоків інформації. Нові технології розвивають розум так само, як його розвивають головоломки чи вивчення іноземних мов. 

Люди, які активно працюють в Інтернеті, швидше знаходять вихід з будь-якої складної ситуації в повсякденному житті. Адже щодня, відшукуючи інформацію в Мережі, вони тренують мозкові центри, пов'язані з ухваленням рішення і логікою. З іншого боку, мислення стає уривчастим, читання — поверховим, а зона мозку, відповідальна за абстрактне мислення, атрофується. Мозок втрачає базові механізми, що управляють контактами з іншими людьми, важче стає зчитувати чужу міміку під час розмови, емоції замінили смайлики. 

Це добре, що Інтернет навчає можливості виконувати кілька дій одночасно: шукати інформацію, слухати музику, писати блог, переглядати пошту й одночасно спілкуватися в соцмережах. Але така велика кількість завдань може посилювати стрес і збільшувати дефіцит уваги, роблячи роботу менш ефективною. Отже, які ж плюси використання дітьми ґаджетів і комп'ютерів?

1. Розвиток дрібної моторики. Користуючись кнопками, джойстиком і сенсорним екраном, малюк розробляє пальчики і тренує дрібну моторику. А спостереження за рухом на екрані фокусує і тренує увагу. Звичайно, для цього є багато інших способів і іграшок, але як варіант — чому б і ні?

2. Навчання дошкільнят і молодших школярів. Спеціальні навчальні програми, яскраві й барвисті, часто виконані у вигляді мультиків або з уже знайомими мультперсонажами, що дозволяє дитині легко в грі засвоїти інформацію.

3. Навчання старших школярів. Сьогодні Інтернет рясніє відеоуроками з вузькопрофільних предметів для середньої і старшої школи. Часто вони значно цікавіші, ніж шкільні уроки. Якщо дитина має проблеми з навчанням у якійсь галузі, не полінуйтеся, знайдіть разом з нею цікаве відео на цю тему, і, можливо, ви заощадите на репетиторі. 

4. Доступ до великої кількості корисної інформації. Раніше люди ходили в бібліотеки і на пошуки потрібної інформації витрачали багато часу. Зараз доступ до будь-якої інформації можна отримати не виходячи з дому. Навчіть дитину шукати відповіді на запитання, які її цікавлять, у Мережі, при цьому не забувайте блокувати деякі сайти.

5. Формування навичок пошуку і фільтрації інформації. Дитина навчається аналізувати отриману інформацію і формує критичне мислення. Тільки цьому треба її навчити. 

6. Спілкування. З цього приводу особливо багато суперечок. Я в жодному разі не применшую переваг живого спілкування, але, погодьтеся, що зручно, створивши групу в соцмережах для класу, обмінюватися там інформацією і новинами. Крім того, спілкування онлайн дає чудову можливість спілкуватися з носіями іноземної мови, яку вивчаєш. Таких ресурсів безліч.

Мінуси й аргументи противників використання комп'ютерної техніки дитиною:

1. Проблеми зі здоров'ям. Тривале сидіння за комп'ютером може призвести до порушення постави, проблем з м'язами через їх тривалу нерухомість, кисневого голодування мозку в результаті здавлювання судин і відсутності свіжого повітря, сухості й почервоніння очей, розладу сну й порушення режиму дня. 

2. Психологічні проблеми. Діти, які проводять багато часу за комп'ютером, мало спілкуються з однолітками, а тому можуть мати проблеми з соціальною адаптацією. При цьому треба пам'ятати, що соціальна адаптація особливо важлива в дошкільному і молодшому шкільному віці. 

3. Залежність. Це найсерйозніший наслідок, який має такі симптоми:

- фанатичне відстеження технічних новинок і неконтрольоване бажання їх мати;

- почуття ейфорії при користуванні комп'ютером, інакше дитина почувається пригніченою;

- відсутність інших цілей та інтересів;

- нехтування сім'єю і друзями, коли дитина відмовляється спілкуватися;

- негативна реакція на спроби обмежити роботу з комп'ютером;

- відмова від активностей на користь комп'ютера.

Якщо ви помітили в дитини одну із цих ознак, це може бути тривожним дзвіночком. Що ж до перших двох пунктів, то за умови певної профілактики проблем можна уникнути. 

 Використана література:

1.Газета «Психолог» № 9,10. – 2018р.

2. Газета «Психолог» № 7,8. – 2018р.