Увага
1. У кожне заняття включайте вправи, ігри на розвиток уваги, широко представлені в літературі для педагогів і батьків.
2. Включайте в заняття завдання, що потребують тривалого зосередження: намалювати місто, побудувати складний міст, прослухати і переказати казку тощо.
3. Частіше пропонуйте дітям, особливо з низьким показником розвитку уваги, вправи: у газеті, у старій книзі на одній зі сторінок закреслювати олівцем усі букви «а», намагаючись не пропускати їх (завдання поступово можна ускладнити, попросивши дитину закреслити всі букви «а», обвести у кружечок усі букви «к», підкреслити всі букви «о»).
4. Використовуйте дидактичні ігри з чітко вираженими правилами.
5. Регулярно включайте дітей у виконання завдань за попередньо розробленим планом дій: можна виконувати будівлі з конструкторів, малюнки, орнаменти, аплікації, вироби, форму яких ви задаєте словесно або за допомогою схеми.
6. Тренуйте дітей у переказі розповідей, казок за схематичним планом, складеним вами.
7. Пропонуйте дітям: повторювати слова, цифри, речення, сказані вами; незакінчені фрази, які потрібно закінчити; запитання, на які необхідно відповісти, заохочуючи тих дітей, хто намагається частіше відповідати на них.
8. Учіть порівнювати, аналізувати зразок і результати своєї або чужої роботи, знаходити і виправляти помилки.
9. На уроках у школі від дітей буде потрібно швидке переключення уваги з одного виду діяльності на інший. Цю властивість уваги можна формувати за допомогою рухових вправ. Дитина повинна починати, виконувати й закінчувати свої дії за командою дорослого, швидко переходячи від одного виду рухів до іншого: стрибати, зупинятися, крокувати тощо.
10. Періодичне переключення з одного виду роботи на інший, багатогранна структура заняття, активна пізнавальна діяльність, формування операцій контролю і самоконтролю — такий підхід зробить заняття цікавим для дітей, що саме по собі сприятиме організації їхньої уваги.
Пам 'ять
1. Пояснюючи дітям новий матеріал і повторюючи пройдений, сполучіть словесне пояснення з наочністю або із зображенням тих предметів або явищ, про які йдеться, використовуйте малюнки, таблиці, схеми (особливо для дітей із доброю зоровою пам'яттю).
2. До дітей з недостатньо добре розвиненою слуховою пам'яттю необхідний індивідуальний підхід: опора не тільки на слух, а й на інші органи почуттів (зір, нюх, дотик).
3. Для поліпшення процесу пам'яті виховуйте в дітей прийоми осмисленого запам'ятовування і пригадування, уміння: аналізувати, виділяти у предметах зв'язки, ознаки, порівнювати предмети та явища між собою, знаходити в них подібності й відмінності; здійснювати узагальнення, поєднувати різні предмети за якимись загальними ознаками; класифікувати предмети та явища на основі узагальнення; встановлювати значеннєві зв'язки між пропонованими об'єктами для завчання й навколишніми предметами.
4. Включайте ігри і вправи для розвитку пам'яті в кожне заняття.
Мислення
Розумовий процес складається з низки операцій. Найпоширеніші з них — аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення, класифікація. Найчастіше більшість із них не усвідомлюються. Тому для того, щоб дитина активно володіла розумовими операціями, їх треба виділити, довести до рівня усвідомлення і спеціально навчити.
1. Включайте в заняття завдання на: порівняння пари предметів або явищ — знаходження подібності й відмінностей між ними; класифікацію, узагальнення різних предметів за загальними ознаками; знаходження «зайвого» слова або зображення, не пов'язаного загальною ознакою з іншими; складання цілого з частин (розрізні картинки); послідовне розкладання картинок і складання розповіді за ними; усвідомлення закономірностей (розглянути орнамент, візерунок, продовжити його); завдання на кмітливість, логічні міркування тощо.
2. Заняття з малювання, ліплення, виготовлення різних виробів повинні не тільки включати копіювання зразка і відпрацьовування окремих графічних навичок, а й розвивати вміння планомірно досліджувати предмети, фантазувати, уявляти.
3. Розширюйте кругозір дітей, їхні основні уявлення про природні, соціальні явища, нагромаджуйте в дітей знання і враження, обговорюючи з ними прочитані книжки, аналізуючи поведінку людей.
4. З метою розвитку мовлення: після читання вголос казок, розповідей, просіть дітей переказати почуте, відповісти на запитання, поставити свої; розвивайте в дітей уміння будувати розповідь за картинкою, за планом, за темою; допомагайте дітям будувати висновки, міркування, робити умовиводи; учіть дітей доводити свою думку, виражати її. На занятті має звучати не монолог вихователя, а діалог із дитиною або групою дітей.
Дрібна моторика
Розвиток дрібної моторики перебуває у тісному зв'язку з розвитком мовлення й мисленням дитини. Тому бажано щодня робити якісь вправи: катати по черзі кожним пальцем камінчики, дрібні намистинки, кульки; розминати пальцями пластилін; стискати й розтискати кулачки, при цьому можна уявляти, начебто кулачок — пуп'янок квітки (уранці він прокинувся й розкрився, а ввечері заснув — закрився, сховався); робити м'які кулачки, які можна легко розтиснути й у які дорослий може просунути свої пальці, і міцні, які не розтиснеш; двома пальцями руки (указівним і середнім) «ходити» по столі: спочатку повільно, начебто хтось крадеться, а потім швидко, начебто бігти (вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою); показувати окремо тільки один палець — указівний, потім два — указівний і середній, далі три, чотири і п'ять, показувати тільки один великий палець окремо; тарабанити всіма пальцями обох рук по столі; махати в повітрі тільки пальцями; кистями рук робити «ліхтарики»; плескати в долоні тихо й голосно в різному темпі; збирати всі пальчики в пучку; нанизувати великі ґудзики, намистини, кульки на нитку; намотувати тонкий дріт у кольоровій обмотці на котушку, на власний палець; шв'язувати вузли на товстій мотузці, шнурівці; застібати ґудзики, гачки, блискавки, кнопки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки ключиком. Корисні такі види діяльності, як образотворча, конструктивна.
Батькам майбутніх першокласників!
Цього року Ваша дитина йде до першого класу. Це велика подія у Вашій сім’ї. Ми сердечно вітаємо вас і бажаємо, щоб Вашій дитині було добре, затишно і цікаво в нашій школі. Дозвольте дати Вам кілька порад.
Десять речей, які повинні зробити батьки першокласника 1-го вересня:
1. Ваша дитина хвилюватиметься. Прикрасьте її кімнату кульками, плакатом з веселим написом.
2. Приготуйте маленький подаруночок, барвисто оформлений, і покладіть поряд з її подушкою.
3. Якщо Ви напередодні зібрали портфель, все одно ще раз зазирніть до нього разом з дитиною і покладіть ще якісь дрібні речі: комічну гумку або незвичайний олівець.
4. Цього дня забороніть собі повчати дитину, підвищувати на неї голос. Не сердьтеся і не хмуртеся.
5. Відкладіть усі справи, візьміть відгул. Ви повинні бути поряд, коли дитина переступить шкільний поріг.
6. Скажіть своєму першокласнику, як добре і чудово він виглядає.
7. Зустрічаючи дитину зі школи, розпитайте, що їй сподобалося, що вона робила, похваліть за те, що вона трималася впевнено (навіть якщо це не так).
8. Увечері організуйте святкову вечерю. Запросіть бабусь, дідусів.
9. Не забудьте сказати дитині, як сильно ви її любите.
10. Лягаючи спати, дайте слово і надалі бути до дитини таким лагідним, спокійним і уважним, як сьогодні.
Усе це дасть можливість дитині зрозуміти, що події, які відбуваються в житті, дуже важливі і для батьків. Це додасть їй упевненості, налаштує на серйозну, цікаву роботу.
Правила батьківської поведінки в організації навчання дитини
1. Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви вимагаєте її (самостійності) в усіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією ціллю, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного і тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.
2. Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, таким як, наприклад, вказівка на довідники, знаходження правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв’язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв’язання.
3. Дайте своїй дитині можливість перенести знання зі школи на домашній рівень і таким чином практично їх засвоїти.
4. Визнайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі (заохоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням Ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж ниттям, нагадуваннями і іншими покараннями.
5. При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою («Дев’ять, звичайно, чудово, але без двох дурних помилок це могло бути б дванадцять»). Будьте обережними в обходженні із заохоченнями (винагородами) як визнанням здобутку (ефективності).
6. Не ставте перед своєю дитиною завищені вимоги. Не робіть їх строгішими ніж вимоги вчителів, наприклад, вимагаєте виконання додаткових завдань.
7. Будьте зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків, які читають, швидше й сама читатиме, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.
8. Говоріть, по можливості, якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.
Поради батькам щодо запобігання шкільній дезадаптації
1. Формуйте позитивне ставлення до школи.
2. Виявляйте інтерес до шкільних справ та успіхів дитини.
3. Формуйте адекватну самооцінку.
4. Не перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх з грою, не ставте до дитини завищених вимог.
5. Навчайте етичних норм спілкування з однолітками та дорослими.
6. Привчайте самостійно долати труднощі, які під силу подолати 6-річній дитині.
7. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала за що.
8. Пам’ятайте, що кожна людина має право на помилку.
9. Частіше згадуйте себе у дошкільному віці.
10. Уникайте змагань і видів робіт, що враховують швидкість.
11. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, особливо якщо вона є менш успішною, ніж інші діти.
12. Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію.
13. Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом дитині.
14. Не принижуйте дитину.
15. Любіть дитину безумовною любов’ю, приймайте її такою, якою вона є.
Сварити чи не сварити дитину?
1. Перед тим, як сварити дитину дайте відповідь на запитання: «Для чого?». Тобто що ви хочете з цього покарання?
2. Покарання не повинне шкодити здоров’ю (фізичному, психічному).
3. Якщо є сумніви, карати чи ні, краще не карайте. Ніякої профілактики.
4. Терміни давнини. Краще не карати взагалі, ніж карати із запізненням (дитина не може встановити зв’язок між негативною поведінкою і покаранням). Повернення до минулого призводить до регресу, затримки духовного розвитку.
5. Покараний – пробачений. Має бути збережений емоційний контакт із дитиною. Покарання – завершення негативного етапу життя. Сторінку перегорнуто, життя починається спочатку.
6. Покарання не повинно принижувати гідність дитини.
7. Покарання повинно бути адекватним. За один раз – одне покарання, а не «салат» покарань з різних учинків.
8. Дитина не повинна боятися покарань. А усвідомлювати, що покарання – неприємне, небажане.
9. Бажано, щоб дитина брала участь у виборі покарання. Це підвищує її значущість у власних очах, дає певну волю й відповідальність за власне життя.
10. Покарання – надзвичайний захід. Використовується у випадках, коли інші способи викорінення небажаної поведінки не дали результату.
Гіперактивність у дітей — це поєднання симптомів, пов’язаних із надмірною психічною та моторною активністю. Чіткі межі цього синдрому важко провести, але, зазвичай, він діагностуєсться у дітей, що відрізняються імпульсивністю та неуважністю. Такі діти часто відволікаються. Їх легко обрадувати або засмутити. Часто для них характерна агресивність. Внаслідок цих особистих особливостей гіперактивним дітям важко концентруватися на конкретних завданнях.
Причиною гіперактивності може бути і патологія вагітності мами, складні пологи тощо. Цей діагноз ставиться, коли батьки та вчителі скаржаться, що дитина надмірно рухлива, непосидюча та погано себе поводить або ж вчиться, ані на хвилину не може концентрувати свою увагу на чомусь одному. Однак не існує точного визначення даного стану або особливого тесту, який би одночасно підтверджував діагноз гіперактивності. Переважна кількість батьків зазначає. Що початок такої поведінки закладається ще в ранньому віці. Подібний стан супроводжується порушенням сну. Коли дитина сильно втомлюється, гіперактивність поглиблюється.
Найчастіше, за словами психологів, гіперактивність проявляється у дітей в перехідному віці. Останніми роками гіперактивних дітей стало більше. Психологи не виключають, що це є наслідками Чорнобильської катастрофи чи інших екологічних факторів.
Часто педагоги скаржаться батькам на гіперактивність дитини, посилаючись на те, що бачать неслухняного учня лише кілька годин на день, отже, його вихованням мають займатися вдома, Батьки, в свою чергу, вважають, що виховувати таку дитину мають вчителі.
Що ж робити батькам гіперактивної дитини? Психологи радять якомога більше навантажувати її вранці. Варто скласти розпорядок і відповідно до нього давати нащадку чіткі й конкретні завдання. Кращим виходом зайвої енергії для такої дитини може бути фізичне навантаження, зокрема, плавання і біг. На заняттях гіперактивній дитині варто давати конкретні завдання, найдоцільніше — індивідуальні. Також треба вимагати, щоб дитина виконувала завдання до кінця.
Безпорадність дітей — провина батьків. Бажання батьків оточити дитину підвищеною увагою, захистити його навіть за відсутності реальної загрози, утримувати його при собі найчастіше призводить до позбавлення дитини можливості самостійно долати труднощі.
В результаті гіперопіки дитина втрачає здатність до мобілізації своєї енергії, а у важких ситуаціях чекає на допомогу дорослих, перш за все батьків. Явище гіперопіки найчастіше зустрічається в сім’ях, де зростає одна дитина. Підвищена опіка домашніх, особливо старшого покоління, породжує дитячі страхи. Найбільш яскраво вони проявляються в першому класі, особливо якщо дитина не відвідувала дитячий садок, а виховувалась вдома на відміну від дітей, які відвідували дитячий садок. Діти, які виховувались в дитячому садку, краще адаптуються до шкільного життя і самостійного життя в цілому.
Проблема гіперопіки набуває все більшої актуальності в сьогоденні, оскільки більшість молодих сімей в силу важкого фінансового положення можуть дозволити собі лише одну дитину. При цьому батьки, як правило, зайняті зароблянням грошей і не можуть приділяти дитині достатньо уваги. А от бабусі з дідусями в цей час намагаються надолужити втрачене зі своїми дітьми. З появою другої дитини в сім»ї, увага дорослих рівномірно розподіляється на обох дітей, тому прояви гіперопіки менш вірогідні.
Часто, намагаючись вберегти дитину від перевантаження, батьки старших дошкільників та молодших школярів намагаються робити за них завдання, отримані в садочку чи у школі. Результат — дитина не здатна справитись самостійно з завданням в садочку чи у школі.
Підвищена увага з боку дідусів та бабусь, батьків приводить до того, що в колективі така дитина вимагає постійної уваги педагога, а при її відсутності відчуває себе нещасним, не встигає разом з іншими виконувати завдання. Згодом у старшокласників гіперопіка перетворюється на неможливість виконувати вправи самостійно і призводить до інфантильності (дитячості).
Боротися з наслідками гіперопіки можна, поступово привчаючи дитину до самостійності. Якщо ж у дитини є труднощі в спілкуванні, вдома можна влаштовувати рольові ігри за її участю, а також моделювати та обігрувати з нею різноманітні життєві ситуації. Не варто нехтувати і допомогою дитячого психолога.
Поради та рекомендації практичного психолога батькам щодо взаємин з гіперактивними дітьми
Гіперактивна дитина потребує постійної батьківської підтримки. Зробити гіперактивну дитину тихою і спокійною – неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.
- Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона гіперактивна. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладнення під час пологів, психосоціальні причини – стиль виховання в сім’ї.
- У дітей з проявами гіперактивності спостерігаються труднощі з концентрацією уваги і регуляцією поведінки, які спричинені порушеннями процесів гальмування і збудження в корі головного мозку.
- З гіперактивною дитиною спілкуйтесь спокійно, тактовно, з розумінням вислухайте її.
- Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 10 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і просто не почує Вас.
- У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною що можна, а що не можна в поведінці дитини вдома і в дошкільному закладі.
- Не завищуйте вимог, особливо якщо дитина навчається в школі, щоб не було перевтоми, капризів і відмови від навчання взагалі.
- Заборон має бути не багато, але говоріть чітко, твердо. Бажано, щоб дитина знала, які «санкції» будуть зроблені батьками за порушення поведінки.
- Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть за її успіхи і досягнення, навіть самі незначні.
- У повсякденному спілкуванні з гіперактивними дітьми батьки повинні виключити різкі заперечення словами «ні» і «не можна», тому що такі діти є імпульсивними і зразу ж прореагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано не говорити «ні», а дати можливість вибору для дитини.
Профілактична робота батьків з гіперактивною дитиною
- Домовляйтеся заздалегідь з дитиною про час закінчення ігор, прогулянок. Коли час закінчився, то про це дитині «говорить» не дорослий, а раніше наставлений годинник, кухонний таймер, - це буде сприяти зниженню агресивності у дитини.
- Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку.
- Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, класі, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.
«Швидка допомога» при взаємодії батьків з гіперактивною дитиною
1. Переключіть увагу дитини від її капризів.
2. Запропонуйте в даний момент іншу діяльність.
3. Поставте несподіване запитання.
4. Відреагуйте несподіваним для дитини способом, проявіть гумор, скопіюйте поведінку дитини.
5. Не забороняйте певні дії дитини в категоричній формі.
6. Не говоріть наказовим тоном, а просіть (але не підлещуйтесь).
7. Вислухайте те, що хоче сказати дитина (інакше вона не буде чути Вас).
8. Сфотографуйте дитину, або підведіть до дзеркала в той момент, коли вона капризує.
9. Залиште в кімнаті наодинці (якщо це безпечно для здоров’я дитини).
10. Не наполягайте на тому, щоб дитина просила вибачення.
11. Не читайте довгих нотацій (дитина їх не чує).
Дитина стає школярем - це великі зміни і дуже важливий та хвилюючий етап в житті всієї родини.
Щоб адаптація до нового статусу там умов пройшла якнайм’якше, допоможіть дитині сприйняти школу легко і позитивно.
У перший місяць навчання слід приділити увагу таким факторам:
1. Знайомство зі школою та класом.
Малечі потрібен час, щоб запам’ятати своїх однокласників, потоваришувати, прилаштуватися до розташування класу, туалету та інших місць у школі.
2. Легкий портфель, без важкого приладдя і книжок.
Не забувайте покласти до ранцю те, що подобається дитині - можливо, маленький сюрприз, іграшку, красиву ручку чи олівець.
3. Вивчення безпечної дороги від дому до школи.
Коментуйте те, що ви бачите, коли йдете до школи - будівлі, дороги та інше.
4 . Опанування і прийняття правил класу.
Нагадайте дитині, що вона завжди може звернутися до вчителя, коли не знає, як вчинити чи розгубилася. Вчитель - це надійний дорослий, який допоможе. При цьому дитина має розуміти, що вчитель — один на клас, а дітей багато. Тому задовольнити одночасно всіх він/вона не може. Потрібно трішки зачекати своєї черги. Але важливо поселити в голові дитини думку, що з будь-якого приводу вона має звернутися саме до вчителя.
5. Напрацювання алгоритмів повсякденного життя у школі.
Запитайте у першачка, що буває на перервах між уроками, коли вони ходять до їдальні, в які ігри грають на прогулянці. Найважливіше в цей час — закріпити довірливі стосунки між дитиною і батьками. Важливо: ця розмова не повинна мати вигляд допиту чи тотального контролю — питання варто ставити зі спокійною інтонацією з нотками цікавості.
Під час цієї розмови ми в жодному разі не засуджуємо дитину за її почуття чи страхи. Дорослим варто більше слухати, ніж говорити — використати техніку активного слухання. Слід почути дитину й вибудувати зворотний зв’язок.
Батькам слід звернути увагу на такі моменти, як:
Щоденне самопочуття
Працездатність
Сон (наявність порушень сну)
Захворювання (поява нових, чи почастішання епізодичності)
Ситуація з хронічними захворюваннями (відзначають загострення)
В перші місяці дитина може швидко втомлюватися і потребувати додаткового відпочинку після школи, можливо денного сну. Не треба наполягати на виконанні додаткових завдань чи давати навантаження у вигляді нових секцій та гуртків.
Крім того, дитина повинна отримувати якісне повноцінне харчування. Неправильно складений раціон харчування школяра може призвести до затримки росту, а також до нетравлення, порушення обміну речовин, дисбактеріозу, виникнення у школярів алергії.
Протягом дня дитині школяреві необхідно забезпечити рухливі ігри, заняття спортом, прогулянки на свіжому повітрі. Тривалість фізичної активності і прогулянок повинна бути не менше 3-4 годин на добу.
Психологічна адаптація – це входження до нової системи вимог, пов’язаних з виконанням навчальної діяльності. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.
При оцінці психологічної адаптації потрібно звернути увагу на:
Настрій
Здатність до самооцінки
Рівень розвитку психологічних процесів
Мотивація до школи та навчання.
Буде чудово, якщо батьки зможуть допомогти першокласникові налагодити відносини з однокласниками, а також організувати періодичне їх спілкування за межами школи.
Не менш важливо забезпечити сприятливу психологічну обстановку в сім’ї, і тоді період адаптації першокласника до школи пройде швидко і легко.
Це процес входження до учнівського колективу. Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосовуватися до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).
Адаптація першокласника диференціюється за трьома рівнями: низький,середній та високий.
Високий: першокласник позитивно ставиться до школи, правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко, глибоко і повно оволодіває програмними знаннями,розв’язує ускладненні задачі; чемний, уважно вислуховує пояснення та вказівки вчителя; охоче й сумлінно виконує доручення без зовнішнього контролю;виявляє високу зацікавленість до самостійної роботи, готується до всіх уроків, в класі має позитивну оцінку та високий статус.
Середній рівень адаптації: першокласник позитивно ставиться до школи, відвідування уроків не викликає у нього негативних переживань; навчальний матеріал розуміє, коли вчитель пояснює його детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв’язує типові задачі; під час виконання завдань і вказівок вчителя учень зосереджений і уважний, хоча водночас потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.
Низький рівень адаптації: першокласник негативно або байдуже ставиться до школи; часто скаржиться на здоров’я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал,який пояснює вчитель,засвоюється фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань учень не виявляє до них інтересу; до уроків готується не регулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв’язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний,близьких друзів не має, знає імена і прізвища лише частини однокласників.
Формуйте позитивне ставлення до школи.
Старання дитини обов'язково мають бути визнаними. Позитивна оцінка і добре, тепле ставлення необхідні дитині для хорошого самопочуття, для формування в неї такої важливої риси, як впевненість у собі і своїх можливостях.
Виявляйте інтерес до шкільних справ та успіхів дитини.
Формуйте адекватну самооцінку.
Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її з такою, якою вона була вчора, чи, можливо, буде завтра.
Не перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх з грою, не ставте до дитини завищених вимог.
Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може вважати, що конфлікти неминучі, і продовжувати провокувати їх.
Навчайте етичних норм спілкування з однолітками та дорослими.
Привчайте самостійно долати труднощі, які під силу подолати 6 або 7-річній дитині.
Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала за що.
Пам’ятайте, що кожна людина має право на помилку.
Частіше згадуйте себе у дошкільному віці.
Уникайте змагань і видів робіт, що враховують швидкість.
Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію.
Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом дитині.
Не принижуйте дитину. А тим паче не критикуйте дитину при свідках.
Любіть дитину безумовною любов’ю, приймайте її такою, якою вона є.
Бажаємо, щоб спільними зусиллями вчителів, батьків і психологів вам вдалося допомогти дитині успішно адаптуватися до нових “шкільних” умов, і слово “школа” викликало лише радісні та позитивні емоції.
Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах.
У кожній сім’ї між дитиною і батьками складаються особливі стосунки. Від характеру сімейного спілкування залежить формування деяких властивостей дитини та її поведінки. Батьки використовують методи і засоби виховання, які допомагають привнести у свідомість дитини певну систему норм і правил, долучають її до моральних цінностей. Стиль сімейного виховання у психології прийнято визначати як своєрідне поєднання батьками соціальних вимог (очікувань) і контролюючих санкцій у своїх ставленнях до дитини.
На вибір стилю родинного виховання впливають:
♦ типи темпераментів батьків, їх сумісність;
♦ традиції сімей, в яких виховувались самі батьки;
♦ науково – педагогічна література, яку читають батьки;
♦ рівень освіти батьків.
Стилі виховання в сім’ї традиційно поділяютьна авторитарний, ліберальний, демократичнийта гіперопіку. Кожен із цих стилів по-своєму впливає на психічний розвиток дитини.
1. Авторитарний стиль виховання. Батьки, що дотримуються цього стилю, жорстко контролюють, вторгаються в особистий простір дитини, пригнічують силою, вирішують за дитину, що їй краще, не цікавляться особистою думкою дитини, не визнають їїправа.Всі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина майже в усьому повинна підкорятися їхній волі, авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов'язків. В особистості змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труднощі. Надто високі вимоги, які ставлять до дитини, потребують максимальної мобілізації всіх розумових і фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає самоціллю, але при цьому страждає духовна сфера. Авторитарний стиль виховання може призвести до відхилення у поведінці (особливо тоді, коли батьки прагнуть бачити свою дитину лідером). Дитина має отримувати найвищі бали з усіх предметів у школі, вигравати спортивні змагання. Така психологічна установка сприяє появі страху невдачі, поразки. Дитина втрачає стимули до корисної діяльності, в неї виникає недовіра до людей, вона прагне уникати контактів з ними. Дитина прагне замінити спілкування з батьками, вчителями на спілкування з однолітками. Дитина підкоряється владним людям, а щодо слабших за себе виявляє жорстокість, агресію, ігнорує людську гідність.
Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи дитині (особливо підліткам) відповідальність за їхні дії та вчинки. Враховуйте позицію та бажання дитини, її переживання. Намагайтеся давати інструкції у формі пропозиції, а не розпорядження (наказу). Будь-які осудження повинні бути адресовані не до особистості дитини, а до конкретних її дій (не дитина погана, а сам вчинок, який вона вчинила).
2. Ліберальний стиль виявляється у недостатній увазі до дитини з боку батьків. Дитина в сім'ї належить сама собі. Їй надають необмежену свободу, не встановлюють будь-яких обмежень. Такі діти схильні до неслухняності та агресивності, поводяться неадекватно та імпульсивно. Нездатність сім'ї контролювати поведінку дитини може призвести до входження її до асоціальних груп, оскільки у неї не сформувалися психологічні механізми, необхідні для самостійної, відповідальної поведінки у суспільстві. Підліткам притаманне раннє вживання алкоголю чи інших психотропних речовин, які згубно діють на психічний стан. Згодом такі діти конфліктують з тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати стійкі емоційні зв'язки, не готові до обмежень і відповідальності, відчувають байдужість до близьких. З іншого боку, сприймаючи брак правильного виховання з боку батьків як виявлення байдужості й емоційного неприйняття, дитина відчуває страх і невпевненість, внутрішню порожнечу, яка викликає порушення в емоційній сфері.
Для гармонічного розвитку дитини спробуйте змінити тактику спілкування: відновіть взаємну довіру й повагу; чітко позначте функціональні обов'язки дитини в родині, свої вимоги й очікування; проявляйте теплоту та ніжність до дитини, підкреслюйте її важливість для вас і винятковість; розмовляйте з нею і цікавтеся її думкою.
3. Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Дитина виховується як самостійна особистість.Також батьки орієнтовані на її активну рольуродині. На відміну від ліберальногостилю виховання цей процес не пущений на самотік, а проходить під дбайливим і чуйним контролем батьків. Вони адекватнооцінюютьможливості, успіхиі невдачі дитини; їм властиві глибоке розуміння дитини, цілей і мотивів її поведінки.
При демократичному стилі виховання відбувається найбільш гармонічний і різносторонній розвиток особистості дитини.Він сприяє розвитку самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.
4. Гіперопіка (надмірна опіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона затрудняє формування удітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. В цей час підліткинабувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір, аце часто ображає батьків.
Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде відбуватися, найбільше залежить від батьків.
Пам'ятайте, що благополучна сім'я — це сім'я з високим рівнем внутрішньосімейної моральності, духовності, кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем. Дорослим необхідно керуватися принципами любові та поважати особистість дитини.
Агресія – індивідуальна або колективна поведінка чи дія, спрямована на спричинення фізичної чи психічної шкоди або навіть на знищення іншої людини чи групи.
Агресивна поведінка виявляється вже в ранньому віці, випробовуючи батьківське терпіння і створюючи напруження у стосунках із однолітками.
Найгостріше постає проблема агресивної поведінки у підлітковому віці, коли здійснюється перехід до нового щабля розвитку особистості; серед підлітків посилюється негативізм, демонстративна стосовно дорослих поведінка, частішають випадки проявів жорстокості й агресивності. Агресивність супроводжують:
неадекватне самооцінювання (занижене або завищене),
неадекватний рівень домагань, що не відповідає можливостям підлітка;
підвищена емоційна напруженість і тривожність;
різний ступінь неадекватності уявлень підлітків про своє місце в сім’ї, про ставлення до них однолітків,
низький рівень сформованості комунікативних навичок тощо.
Агресія підлітків безпосередньо не пов’язана з порушенням усталених правил і норм та відокремлюється від асоціальної поведінки.
Становлення агресивної поведінки — складний і багатогранний процес, у якому діє низка чинників.
Агресивна поведінка визначається впливом сім’ї. Характер стосунків між батьками, між батьками та дітьми, дисгармонія в сім’ї – є чинниками, що визначають агресивну поведінку дітей. Особистісні характеристики також відіграють важливу роль у формуванні агресивної поведінки. До них відноситься:
підвищений рівень психопатизації;
нестійкість емоційного стану, що виявляється в підвищеній збудженості, подразливості;
депресивність, яка призводить до підвищення рівня тривожності, скутості, невпевненості в собі.
Основними формами агресивної поведінки є:
фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої людини;
негативізм, спрямований проти керівництва і встановлених правил;
підозрілість, тобто недовіра до людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити;
вербальна агресія, тобто вираження своїх почуттів через чвари, образи, приниження;
аутоагресія — агресія, спрямована на самого себе.
Агресивна поведінка підлітків постає як спосіб:
задоволення потреб у спілкуванні;
самовираження та самоствердження;
реагування на неблагополучну обстановку в сім’ї та на жорстоке ставлення з боку батьків;
досягнення значущої мети.
Таким чином, у підлітковому віці, агресивна поведінка – є своєрідним захисним механізмом.
Враховуючи всі чинники, що беруть участь у становленні агресивної поведінки підлітків, можна попередити чи обмежити вияв форм агресії.
У спілкуванні з агресивними дітьми потрібно виявляти чималі: стриманість, терпіння, пам’ятаючи, що маленькі забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної упертості, гнівливості, дратівливості. Почуття провини, порушення душевної рівноваги, незадоволеність не проходять в агресивних дітей, навіть якщо їм удається на когось вилити свої негативні емоції. Таким дітям необхідно дати зрозуміти, що дорослий (педагог, батьки, психолог) — їхній союзник у вирішенні внутрішніх проблем. Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а їхні вчинки псують враження при них, до того ж не приносять їм полегшення. Необхідно тактовно і послідовно навчати дитину самоконтролю, внутрішньої зібраності і стриманості. Перевести активність агресивної дитини в конструктивне русло – допоможе вивчення її інтересів і схильностей. Поступове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійності реакції, дасть змогу відвернути дитину від дріб’язкового «з’ясування стосунків» і переключити на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співробітничати з іншими.
Рекомендації батькам щодо спілкування з агресивними дітьми
Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
Дайте дитині можливість виплеснути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів’я про своїх друзів або колег.
Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.
Рекомендації батькам щодо стримування агресивної поведінки підлітків
Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки.
Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім’ї. Кращий спосіб виховання дітей — єдність їхніх дій.
Не застосовувати фізичні покарання.
Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.
Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.
Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.
Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.
Обмежувати перегляд відеофільмів та комп’ютерних ігор зі сценами насильства.
Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.
Поради батькам конфліктних дітей:
Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі».
Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.
Після конфлікту – обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.
1. Виховуючи гіпердинамічну дитину, не слід оперувати абстрактними категоріями типу «не прийнято», «суспільством не схвалюється», «всі люди так роблять», «так належить» і т. д.
Всі ці категорії для 7-8-річної дитини – порожній звук. Бажаючи домогтися від дитини чогось конкретного, потрібно так само конкретно повідомити їй, для чого вам це потрібно:
– Я хочу, щоб у тебе в портфелі зошити лежали окремо від змінного взуття і яблучних недогризків. Мені не подобається, коли вчителька нарікає мені на те, що у тебе всі зошити в брудних плямах. Мені соромно і неприємно це слухати.
– Татові і мені було б дуже приємно, якби завтра ти отримав за диктант “чотири” або хоча б “три”. Це дозволить не боятися «двійки» в чверті. Тому ми зараз ще раз повторимо правило про те, як перевіряти ненаголошені голосні в корені слова, і потренуємося на прикладах. Це, безсумнівно, підвищить твої шанси.
2. Гіпердинамічну дитину (втім, і всіх інших дітей теж) не слід «купувати». Зрозуміло, ви можете заохотити навчальний успіх дитини подарунком, солодощами, довгоочікуваною іграшкою, але це має бути зроблено (і оголошено!) після досягнення успіху.
– У тебе ще ніколи не було п’ятірки за диктант з російської мови! Ти молодець! Ходімо, купимо тобі морозиво, яке ти сам обереш.
– У цій чверті ти явно старався. Марія Петрівна це підтверджує. Я думаю, ти цілком заслуговуєш роликові ковзани, про які ти говорив. Вони все ще тобі потрібні?
Якщо спробувати «купити» дитину до здійснення нею якогось діяння («закінчиш чверть без трійок – куплю скейтборд»), то раз чи два у вас це може вийти, особливо якщо приз для дитини дуже вже привабливий. А потім? «Купувати» дитину кожен раз, коли вам від неї що-небудь потрібно? Крім того, дитина гіпердинамічна! Планувати і розраховувати зусилля зовсім не її сильне місце. Раз, другий у неї не вийде («Ти не виконав умови не буде тобі скейтборду!»), І вона роздратується, плюне на все і кине вам в обличчя:
– Ну і не треба мені твого …! Не буду я цього робити зовсім!
Крім цього, абсолютно неприпустима «плата за оцінки». Дізнайтесь чому?
3. Також не слід лякати гіпердинамічну дитину неприємностями, які очікуються десь у далекому майбутньому. Намагайтеся уникати виразів типу:
– Треба ж думати про майбутнє …
– Якщо не будеш вчитися, в армію підеш …
– Нормальна людина повинна добре вчитися …
– Невже ти не можеш взяти себе в руки …
– Якщо так буде продовжуватися, пряма тобі дорога в двірники …
– Такі, як ти, і стають неробами і наркоманами …
«Взяти себе в руки» дитина все одно не зможе, а ось осад від ваших «установок» залишиться. Особливо якщо вони часто повторюються і не відрізняються особливою різноманітністю. І поступово вже сама дитина почне думати, а то й говорити вголос (тим самим ще більше зміцнюючи шкідливі «установки»):
– Я тупий.
– З мене ніколи нічого не вийде.
– Я цього не зможу, тому що у мене руки «не з того місця ростуть».
І т. д. І т. п.
Це ж не те, чого ви хотіли домогтися, виховуючи дитину, чи не так?
Заявлене вище зовсім не означає, що дитину не потрібно попереджати про наслідки її вчинків. Це гіпердинамічній дитині якраз дуже необхідно. Тільки ці наслідки мають бути близькими і легко прораховуватись. За браком у гіпердинамічних дітей прогностичного мислення краще навіть не оперувати категоріями кінця чверті.
Головне завдання батьків гіпердинамічної дитини, яка відвідує початкову школу, це втримати хоча б мінімальний інтерес до процесу навчання.
На час навчання в початковій школі припадає пік проявів гіпердинамічного синдрому. Тобто максимальна кількість роздратування і осмикувань, максимальна кількість сумнівів: «А він взагалі-то нормальний ?!» і максимальне розчарування дитини у своїх можливостях.
Подолати і навіть просто пережити все це вельми непросто. Дуже багато дітей після перших невдалих спроб «вписатися» починають тихо (або голосно) ненавидіти школу і весь пов’язаний з нею навчальний процес. Це, загалом-то, найстрашніше з того, що може статися. Тому що вкрай рідко трапляється так, щоб дитина, яка в початковій школі категорично не любила вчитися, раптом полюбить навчання в середній або старшій школі. На жаль, набагато частіше буває навпаки …
Однак якщо школа і вчителька обрані вірно, то шанси утримати інтерес до навчання є. При цьому слід пам’ятати:
1) головне, що привертає гіпердинамічну дитину в школі, це можливість спілкування;
2) всі гіпердинамічні діти люблять громадські заходи. Немає нічого кращого для таких дітей, ніж колективний збір металобрухту або макулатури. Саме ці ситуації – той час і місце, де гіпердинамічна дитина може проявити себе максимально позитивно. З розпадом піонерської організації все громадське життя школярів сильно зів’яло. Однак ви, батьки, можете проявити ініціативу. Будь-які заходи для всього класу, які ви організовуєте і проводите, по-перше, порадують всіх дітей, по-друге, піднімуть ваш авторитет в очах вчительки (грубо кажучи, ви її трошки задобрите), а по-третє, вони принесуть величезне задоволення вашій дитині (вона і так все це любить, а тут ще й в організаторах її батьки). Знову ж підвищення престижу в очах однокласників.
3) попросіть вчительку давати вашій дитині якомога більше доручень, пов’язаних з фізичною активністю і пересуванням у просторі. Адже у вчительки завжди мало часу, а в шкільному житті завжди потрібно кудись збігати, щось принести, когось покликати, когось про щось попередити або про щось нагадати …
Все це охоче зробить ваша гіпердинамічна дитина. Вона буде рада бути корисною, та й негатив вчительки в адресу дитини, накопичений під час уроків, злегка зменшиться;
4) категорично підтримуйте дитину у всіх спробах взяти будь-яку нову «висоту». На запитання: «А як ти думаєш, у мене вийде …?» – Завжди відповідайте: «Я вважаю, цілком може вийти. З моєї точки зору, для цього розумно зробити те-то і те-то »;
5) будь-яку невдачу зустрічайте з відтінком гумору: «Ну це треба ж! За один день отримати дві двійки та ще й зауваження в щоденник! Матеріал для Книги рекордів Гіннеса. І що ж ми тепер з усім цим будемо робити? Напевно, виправляти, іншого-то шляху ніби як немає. З чого почнемо?». Причому ретельно стежте за тим, щоб гумор не переходив у сарказм – цього маленькі діти не розуміють і не прощають. Висміювати дитину недопустимо. Це відноситься до будь-якої дитині, а до гіпердинамічної – подвійно, адже у неї, як правило, і так достатньо занижена самооцінка.
Якщо вам вдалося утримати у дитини хоча б мінімальний інтерес до школи під час навчання в початкових класах, то головний профілактичний захід щодо відношення до подальшого навчання ви виконали.
Казка про Максима і комп'ютер
Розкажіть цю казку дитині перед сном.
Комп'ютер дуже приваблює і дітей, і дорослих. Але в усьому має бути міра. По можливості замінюйте спілкування з комп'ютером на живе спілкування з друзями, прогулянку і т.п. Нехай комп'ютер у вашому будинку буде не другом, а помічником у важких ситуаціях.
Жив-був в місті Козельську хлопчик на ім'я Максим. Він був чудовим хлопчиком, дуже добрим і чуйним. Було у нього багато друзів. І все б було добре, тільки ось одного разу тато приніс додому комп'ютер.
Максиму комп'ютер відразу дуже сподобався. Він так ним зацікавився, що майже не відходив від нього. Як тільки прокидається, відразу біжить до свого нового друга - комп'ютера. І майже весь день грає в різні ігри.
Батьки почали хвилюватися, що Максим так захопився комп'ютером, що зір у нього може від цього зіпсуватися. Намагалися з ним розмовляти, але Максим і слухати нікого не хотів!
Якось, тільки-но прокинувшись, Максим, як зазвичай, сів за комп'ютер і почав грати.
Мама покликала його снідати, але Максим сказав, що дуже зайнятий і їсти поки не буде.
- Іди хоч вмийся, - сказала мама.
Але Максим не звернув на її слова жодної уваги.
Потім за Максом зайшли хлопці і покликали грати в футбол. Але він не зміг відірватися від комп'ютера і гуляти не пішов. Хлопці образилися, що Максим зовсім забув про них останнім часом, і пішли.
Так Максим грав до самого вечора, поки не відчув, що очі його зовсім втомилися, а живіт наполегливо просить їсти. Хотів Максим встати з-за столу, але не зміг. З ним стали відбуватися якісь дивні речі: руки зовсім не слухали, продовжували проти волі Максима натискати на клавіші клавіатури; а ноги і того гірше - оніміли, і Максим не міг ступити й кроку.
Що ж робити?
Прийшла мама, але і вона нічим не змогла допомогти. Руки Максимка як і раніше робили, що хотіли, а ноги нічого робити не могли.
- Як же я тепер буду їсти і грати в футбол? - заплакав Максим.
Тоді мама покликала доктора. Доктор уважно оглянув Максима і дав пігулку, після якої руки і ноги стали слухатися. А потім простягнув флакончик з вітамінами.
- Це не прості вітаміни, а чарівні, - сказав доктор Максиму. - Вони допоможуть тобі грати на комп'ютері. Як тільки захочеш сісти за комп'ютер, з'їж одну вітамінку, і з твоїми руками і ногами нічого не трапиться. Але пам'ятай: вітаміни ці діють всього 30 хвилин. Якщо через півгодини ти не відійдеш від комп'ютера, руки знову перестануть тебе слухатися, а ноги оніміють. І я тобі вже більше не зможу допомогти.
Так Максим і став робити: з'їдав вітамінки і півгодини грав на комп'ютері. А потім йшов займатися іншими справами. Спочатку Максиму було дуже важко кидати гру, але він згадував про свої ручки і ніжки, про те, як погано, коли вони не слухаються, і вимикав комп'ютер. А потім він так до цього звик, що і не засмучувався.
Ще Максим зрозумів, що ручкам і ніжкам потрібно багато рухатися, бігати, стрибати, що потрібно допомагати мамі і робити багато інших корисних справ. Тоді з ними нічого не трапиться, і вони будуть справно служити йому все життя. І з тих пір, як Максим це зрозумів, вітаміни йому більше стали не потрібні. Він сам навчився управляти собою і своїм часом! Батьки були дуже раді, що Максим став таким самостійним. А друзів у нього з'явилося ще більше.
Підліток може грубити батькам і бунтувати, наприклад, висловлюючи свою категоричну незгоду з певними діями оточуючих. У цьому випадку він бунтує, тому що не має інших засобів висловити свою незгоду або вони вичерпані.
По-перше, вчитися слухати підлітка, намагатися зрозуміти його потреби, страхи, мотивацію. Важливо вчитися разом з ним довіряти один одному і прагнути взаєморозуміння.
По-друге, допомогти йому розширити моделі поведінки. Намагайтеся показати підлітку, що крім гніву існує багато конструктивних способів реагування.
На якомусь етапі дорослішання бунт для підлітка може залишитися основним способом взаємодії з навколишнім дорослим світом. Причини суцільного бунтарського поведінки можуть бути пов’язані як із деякими психічними порушеннями, так і зі соціальною ситуацією, у якій перебуває підліток. Психічні порушення, на щастя, досить рідкісні, і вони точно вимагають консультацій медичних фахівців. Як пояснити ризиковану поведінку підлітків?
Чому ж підлітки грубіянюють? Найчастіша причина бунтарства підлітків — це конфлікт між особистістю, що формується, і її оточенням. Він безпосередньо пов’язаний з корінною перебудовою організму людини в підлітковому віці. Одна лише гормональна буря, що вирує всередині тіла вчорашньої дитини, може призвести до неконтрольованих емоційних сплесків. Адже перебудовується не тільки тіло, а й психіка дитини.
У дитинстві батьки, вихователі та вчителі є абсолютними авторитетами для дитини. Саме на їхню думку та оцінки він орієнтується при формуванні свого. У підлітковому віці все змінюється. Стратегія “скріпки” для досягнення цілей
Підліток вже набув певного досвіду та намагається на основі своїх суджень виносити оцінки подіям, самостійно приймати рішення.
Крім того, у підлітка поза сім’єю виникають референтні групи. Погляди дорослих стають менш значущими. Він вже прагне наслідування і орієнтується на судження друзів. Сучасна молодіжна субкультура
Якщо батьки не враховують цих фізіологічних і психологічних змін у дитині, то вони продовжують спілкуватися з нею як з маленькою, таким чином підриваючи її самооцінку та визнання самостійності. Психіка підлітка намагається вберегти самооцінку шляхом знецінювання у своєму дорослому. В результаті ми отримуємо ідеальний ґрунт для конфлікту. Іноді тому підліток може грубити батькам.
Конфлікт із підлітком можна, якщо не попередити, то значно послабити, якщо зрозуміти, чого вимагає підліток. Потреба кожного підлітка у визнанні його самостійності та більшої свободи. То дайте йому її! Цікавий психогеометричний тест
Як і в будь-якому конфлікті, обмін “любовами” на емоціях – один з найгірших варіантів вирішення ситуації. У відповідь на хамство і грубість краще спокійно і впевнено відзначити, що в такому тоні розмовляти з батьками не можна, і запропонувати підлітку деякий час побути на самоті, щоб заспокоїтися.
Коли у всіх учасників конфлікту емоції стихнуть, необхідно обговорити, що саме призвело до конфлікту, які переживання виникли у батьків, що відчував підліток і як вирішити непорозуміння.
Грубість слід припиняти спокійно, але рішуче. Робити зауваження, у разі потреби видворяти з класу. У складних випадках підключати батьків та шкільного психолога.
Взагалі ж вчителям непогано пам’ятати, що учні поважають і цінують того вчителя, з яким їм цікаво. А шанувати та цінувати вони вміють зі страшною силою. Гріх освітянам цим не користуватися. Причому з взаємною вигодою.
Якщо у дитини немає досвіду довірчих бесід з батьками, наприклад, він довгі роки розважався сам, у той час як дорослі займалися власними справами, а коли йому виповнилося 13, батьки раптом “дозріли” для рятівних бесід, то як на подібні ініціативи має реагувати підліток? Підлітки не виростають, вони просто стають старшими
У цій ситуації підліток просто не уявляє, що говорити з батьками, він не вміє ділитися своїми почуттями, емоціями. Його не навчили правильно спілкуватися із батьками.
Типові помилки батьків у вихованні підлітків
У спілкуванні з підлітком назавжди забудьте про нотації, менторський тон, поблажливе ставлення до дитини. Будьте відкриті, відверті та терплячі, спілкуйтеся з ним на рівних. І не запрошуйте його на довірчу бесіду як слідчий підозрюваного.
Займіться із підлітком чимось цікавим для нього! Будьте цікавими, але не повчальними і не настирливими. І ось тоді ви побачите, як дитина розкриється.
Ворожість між близькими свідчить про патології відносин у сім’ї. За великим рахунком, тут два варіанти.
Перший варіант – підліток своєю ворожістю і грубістю відповідає на жорстоке, принижувальне ставлення будь-кого з батьків стосовно себе або іншого члена сім’ї.
Другий варіант – батьківська опіка настільки сильна, що обплутує дитину по руках і ногах, буквально не даючи дихати, а всі її спроби здобути хоч якусь самостійність та незалежність рішуче припиняються. Чому підліток грубить батькам у цьому випадку? Вони не хочуть чути дитину, з нею не зважають, її не сприймають серйозно.
Як створити довірчі стосунки із підлітком?
Життя з підлітком у сім’ї – це завжди війна. Часто до повного морального знищення супротивника. Але розумні батьки воюють не проти своєї дитини, а поряд з нею, пліч-о-пліч. І тоді ворогом є не підліток, а його та батьківські страхи, сумніви, тривоги. Встаньте на його бік, почуйте його бажання, послабте хватку, дайте йому волю.
Якою б доброю і слухняною не була дитина, завжди виникає момент у підлітковому віці, коли його поведінка стає агресивною, і вона починає грубіювати. Від чого це відбувається і як повернути світ у сім’ю та допомогти дитині?
Чи є різниця у поведінці хлопчиків та дівчаток у цьому питанні?
Підліткова грубість – лише спосіб задовольнити нові потреби особистості, що формується. А потреби у хлопчиків та дівчаток у підлітковому віці подібні, і різниця є лише у способах прояву.
Але оскільки вирішувати проблему потрібно з причини, то кошти навряд чи відрізнятимуться. Єдине, на що потрібно звернути увагу, так це на те, хто пояснюватиме дитині, як правильно поводитися.
У питаннях самоствердження та вирішення конфліктів синові буде корисніше поспілкуватися з батьком, дівчинці ж – перейняти мамин досвід вирішення всіх труднощів по-жіночому. Найкраще у навчанні – це власний приклад. Однак це можливо, тільки якщо ролі в самій сім’ї розставлені правильно: мама не тримає кермо влади у своїх мозолистих руках, а тато в шовковому фартуху не готує плюшки.
4 причини підліткової грубості
1. Бажання самоствердитися
По-перше, у підлітковий період розвитку відбувається гормональний сплеск, який підвищує дратівливість і імпульсивність дитини. По-друге, у цей час відбувається криза, яка полягає в бажанні стати дорослою, незалежною, мати визнання в середовищі однолітків, тобто самоствердитися. Оскільки це ще неможливо, виникають внутрішні суперечності та конфлікти.
Таким чином, у цьому віці у дитини виникає потреба відокремлення від батьків і встановлення свого місця у житті. Але оскільки правильних способів зробити це ще не знає, то вибирає найпростіші – грубість, хамство, сила. І ваша роль як мами у тому, щоб делікатним чином показати дитині, як правильно задовольнити внутрішню потребу самоствердження.
Як бути?
Зараз ваша дитина вийшла з сім’ї спробувати навколишній світ «на смак», тому змиріться з тим, що ваша участь має бути мінімальною у цьому процесі. У всякому разі, дитина не повинна її відчувати. Всі заборони або надмірна опіка будуть обов’язково відкинуті грубістю та хамством.
Спробуйте себе в ролі стороннього спостерігача, який, бачачи всю ситуацію з боку, бесідами та правильними питаннями «веде» дитину: контролює її шлях, але дає йому йти самому.
У цей час можна «підсовувати» дитині правильні книги, фільми, давати спілкуватися з «правильними» людьми – адже хтось інший зараз набагато більше ймовірності зможе стати для дитини авторитетом. Таким чином, він самостійно формуватиме свої погляди. В ідеалі, звичайно, другом та авторитетом для дитини в цей період має бути хтось із батьків, але над цим працювати треба було раніше.
Якщо ви зможете стати для дитини такою «невидимою рукою», яка непомітно веде її, то ви дасте їй правильні орієнтири в житті, дозволите відчути власну важливість та незалежність – адже вона живе за своїми цінностями. А грубість його зведеться до мінімуму, оскільки потреба у повазі та самоствердженні задовольнятиметься по-іншому.
2. Бажання бути поміченим батьками
Якщо серед однолітків причиною грубості можливо бажання самоствердитися, то дитина, нерозбещений увагою батьків, буде огризатися ним і хамити лише у тому, щоб отримати трохи їхньої уваги. Негативною поведінкою, як ви знаєте, зробити це простіше.
Як бути?
Очевидно, що батькам варто приділяти дитині більше уваги. Подумайте, чому ваша дитина змушена йти на крайні заходи, щоб ви нарешті подивилися на неї, звернули увагу на її успіхи або прогалини у знаннях, та й просто дали їй свою любов і турботу.
Покажіть дитині, по-перше, що їй не потрібно нічого робити взагалі, щоб її любили, адже вона і так «най-най» для вас. А також навчіть її заробляти позитивне ставлення інших людей добрими вчинками та справедливою поведінкою. Інакше на все життя у дитини залишиться неусвідомлена установка робити погане, щоб її помітили та полюбили.
3. Бажання побачити зворотний зв’язок
Діти навіть у підлітковому віці досліджують світ, і їм важливо отримати зворотний зв’язок на свої дії, інакше вони просто не розберуться і ніколи не зрозуміють, як жити. Якщо ви занадто опікували дитину або у вихованні дотримувалися політики «все можна», то не дивуйтеся, що ваш підліток стукатиме кулаком по столу і посилатиме всіх «куди подалі».
У нього немає меж, заборон, він досліджує, наскільки далеко він може зайти. І чим більше ви будете поводитися попустительськи, тим нахабніше і грубіше ставатиме дитина. Чим більше ви терпітимете, тим витонченішими стануть його провокації.
Як бути?
Якщо ви бачите, що дитина ніби навмисне підготує вас і провокує на грубість, спеціально використовує лайливі слова, всіляко намагається вивести вас із себе, то дайте їй те, що вона просить, тільки в правильній дорослій формі.
Спускати з рук таку поведінку не можна, але якщо ви кілька разів м’яко попередили дитину, що не можна так поводитися, і її поведінка не змінилася, то саме час суворо показати дитині, що буває за таку поведінку: суворо посварити, призначити якесь покарання.
У такій ситуації краще, щоб це зробив тато, якщо він має авторитет у дитини (тільки авторитет, заснований не на страху дитини перед батьком). Після того як дитина повторить таке кілька разів, вона відчує межі власної «невразливості» і знатиме, що не будь-яка поведінка допустима у цьому світі.
Крім того, якщо для вашої дитини характерна саме ця причина грубості, то задумайтеся над тим, чи правильно ви взагалі виховуєте її, якщо в такий відповідальний період – підлітковий вік самостійного дослідження світу – вона залишилась без орієнтирів і веде себе вседозволено. Чому поняття «добре» та «погано» розмиті для дитини? Чому за вашої доброти і терпіння вона – ваше чадо – вибрала грубість?
4. Копіювання поведінки батьків
На жаль, у багатьох сім’ях, які стикаються із проблемою підліткової грубості, діє політика «подвійних стандартів». Буває, що ви з чоловіком спілкуєтеся неповажно один з одним або з іншими людьми, або самі грубієте дитині, не усвідомлюючи, що все це записується на внутрішню плівку її пам’яті.
Як бути?
Зверніть увагу на те, як ви спілкуєтеся із чоловіком. Часто діти неусвідомлено копіюють поведінку батьків, вважаючи, що їхня поведінка правильна. Логіка проста: “я спілкуюся з мамою так, як з нею спілкується тато, а з татом так, як мама спілкується з ним”.
Дитина часто неусвідомлено намагається відновити гармонію в сім’ї, навіть ціною власного «я»: грубістю, наприклад, у бік тата показує, що той несправедливий до мами. Подумайте, які проблеми у ваших стосунках вона намагається вирішити, адже хоче жити у щасливій сім’ї!
Якщо між батьками існують якісь явні чи приховані конфлікти, дитина, підліток це бачить. Діти дуже чутливі до фальшу та не прощають її, тому не намагайтеся приховати від них сімейні проблеми, а спробуйте обговорити разом, що відбувається. Дитина відповість вам подякою замість грубості.
Крім того, зверніть увагу на те, чи використовуєте ви у своїй промові щодо дитини такі фрази як: «Та як ти смієш?!», «Ти як з батьком розмовляєш?», «Зовсім тупий?» “Що ти собі дозволяєш? Я тобі слово, ти мені у відповідь десять!” Якщо використовуєте, то не дивуйтеся, якщо дитина розмовлятиме з вами так само. Навчіть себе і її зараз вирішувати проблеми по-іншому, спілкуватися ввічливо, справлятися з дратівливістю і гнівом.
Якщо відчуваєте, що можете наговорити зайвого, скажіть дитині: «Зараз я роздратована, мені треба побути однією, щоб заспокоїтися, поговоримо пізніше», йдіть у іншу кімнату, попийте води, прийміть ванну, покричіть, зробіть дихальні вправи, пробіжіть на вулиці свої засоби зняття напруги. Після обов’язково обговоріть питання, яке викликало розбіжності, висловіть свою думку, вислухайте думку дитини та спробуйте разом знайти вихід.
Загальні способи впоратися з підлітковою брутальністю
Причин грубості у підлітків багато, але поєднує їхнє явне внутрішнє почуття неблагополуччя дитини. Щоб розібратися в ситуації, проконсультуйтеся з психологом, відвідайте тренінги для підлітків та батьків.
Проблема грубості у шкільному віці, як правило, не поодинока у класі, де навчається дитина. Виступіть ініціатором та запросіть психолога (шкільного, наприклад) провести заняття (ігри, тренінги) для того, щоб допомогти дітям вирішити свої внутрішні конфлікти, навчитися правильно спілкуватися та вирішувати проблеми. Адже грубість – це прямий наслідок невміння робити це.
Крім того, для зниження рівня агресії та зняття напруги психологи рекомендують заняття плаванням, східними єдиноборствами та стріляниною – вони тренують самоконтроль.
Для налагодження гармонії всередині сім’ї важливим є спільне проживання позитивних емоцій. Для цього можна проводити разом час у творчих заняттях, на природі, за настільними іграми та переглядом сімейних фільмів. Гарний настрій обов’язково згладить гострі кути нерозуміння та конфліктів.
Часто в момент, коли ми чуємо чергове «Відчепись!» або «Тобі треба, ти й роби!» від дитини, хочеться піти на поводу у своїх емоцій та красномовно показати їй, хто в хаті господар. Мільйони прочитаних порад у цей момент забуваються, і щоразу відбувається одна й та сама помилка.
Якщо ви вперше помітили за підлітком грубість і хамство, не залишайте це без відповіді. Тільки не опускайтесь до грубості у відповідь – це найгірший шлях. Спокійно поясніть дитині, що вас не влаштовує. Домовитеся ставитися один до одного шанобливо, адже ви – сім’я, а значить найближчі люди. Якщо дитина сильно роздратована, стримайтеся самі і скажіть їй, що готові поговорити з нею, коли вона охолоне.
Якщо грубість із боку підлітка – вже усталена форма сімейних взаємин, розірвіть це порочне коло. Спробуйте відреагувати нестандартно. Наприклад, починайте лоскотати її щоразу, коли вона грубіє, або пишіть їй записки: “я все одно люблю тебе”.
Адже людина, у якої все добре, грубити не стане, це робить тільки той, кого мучить внутрішній біль, невпевненість у собі, нестача людського тепла та визнання з боку оточуючих. Спробуйте розвинути взаєморозуміння і дитина відкриється вам. Адже якщо підлітка прийме його рідна сім’я, його прийме й інший світ.
Звичайно, починати треба було тоді, коли дитина ще зовсім маленька. З того моменту, коли вона починає розуміти, що робить (а це відбувається в дуже ранньому віці), допускати по відношенню до себе неповаги не можна за жодних обставин: ви – не менш цінна особистість, ніж ваша дитина. І вже на повагу заслуговуєте точно більше, ніж вона.
Наприклад, в гостях або в кафе п’ятирічна дитина поводиться неадекватно: бігає, кричить, хапає все зі столу, кидає, безперервно смикає матір, щось вимагає. Мати нервує, але, з іншого боку, пояснює всім, що така система виховання, що дітям потрібно самовиражатися тощо.
Тут є два шляхи розвитку подій: якщо вам комфортно в такій ситуації і не соромно перед іншими людьми – тоді все гаразд і турбуватися нема про що.
Але якщо вам незручно, некомфортно і неспокійно, тоді така поведінка і є неповагою дитини до вас. Це потрібно негайно припинити і пояснити дитині, що ви більше не потерпите. Діти, як і тварини, швидко розуміють, кому можна сісти на шию, а кому ні, кого треба слухатись, а кого можна і проігнорувати, кого треба поважати, а кого можна і послати кудись подалі.
Тому порада тут, по суті, одна – ніколи не залишайте поза увагою будь-яку неповагу до себе з боку дитини, якого б віку вона не була. Заходи впливу можуть бути різними: і словесними, і конкретними. Проігнорував ваше прохання про щось – робіть те саме у відповідь. Грубо відповів – не відповідайте на його подальші запитання та прохання. Якщо дитина ганебно поводилась у громадському місці – покажіть їй, що вам неприємно жити разом з такою людиною. Влаштуйте їй вдома скандал, нарешті. У дітей зовсім не така ранима психіка, як про це люблять писати психологи. Багато матерів підсвідомо бояться пред’являти дитині свої претензії, тому що тоді, можливо, дитина їх менше любитиме. Так, на жаль, любов дітей до батьків не є обов’язковою складовою у сімейних відносинах, як і любов батьків до дітей.
Але боятися не варто. На любов дитини до вас вимоги щодо поваги до вас, як особистості, не вплинуть. З підлітками справа складніша. По-перше, багато відносин складалися багато років, і змінити їх досить важко, якщо взагалі можливо.
По-друге, причини неповаги можуть бути набагато серйознішими. Адже відомо, що підростаючі діти починають інакше оцінювати своїх батьків, оцінювати їх як дорослі дорослих людей.
А у батьків життя, кар’єра та інші життєві обставини можуть складатися дуже по-різному. Буває, що і зовнішність підкачала, і здоров’я немає на нові життєві звершення, як немає і сил на самовдосконалення, на пошуки іншої, високооплачуваної роботи тощо. Але ж підлітки, здебільшого, максималісти, і тому іноді судять батьків дуже суворо.
Але навіть у тому випадку, якщо ви розумієте, що дитина вважає вас невдахою по життю, не можна залишати без заходів будь-які прояви хамства, неуважності і неповаги до себе з його боку. Не треба боятися його реакції у відповідь: «Я тебе не люблю і не хочу з тобою жити». Це не головне. Головне, що ви його любите. Можливо, має сенс чітко озвучити свою позицію: «Я люблю тебе, але хамства з твого боку не потерплю ніколи, як би ти до цього не ставився.»
Іншими словами, небажано, щоб у будинку часто виникали такі, наприклад, ситуації: підліток нахамив матері, пішов у свою кімнату, але через деякий час мати кличе його звичним «Єш будеш?» і ставить йому вечерю на стіл.
Дійсно, багатьом жінкам важко відступити від звичного розпорядку життя, та й почуття відповідальності у них дуже високе (дитина повинна вчасно і правильно поїсти), тому вони іноді не звертають уваги на звичне хамство підлітків у повсякденному житті.
Коли дитина після уроків приходить додому, батьки зазвичай питають її: «Як справи у школі?». Іноді вони отримують розгорнуту відповідь, а іноді можуть почути лише коротке «відмінно», «добре» або просто якесь невиразне бурчання. Іноді навіть може здатися, що, щоб домогтись відповіді від мовчазної або сумної дитини, потрібні секретні методи дізнання, що застосовуються спецслужбами, але, насправді, скоріше за все, треба просто змінити формулювання запитання.
Навчання у школі й домашня робота
Замість того, щоби спитати: «Як навчання?» спитайте: «Що ви сьогодні вивчали на уроках?»
Це більш конкретне запитання, до того ж воно просте й невибагливе, і відповідь на нього може бути досить інформативною. Якщо ваша дитина безтурботно знизує плечима й бурмоче «Я не знаю», у такому випадку вам слід постаратись розібратися, чи дійсно вона не знає, що відбувалось на уроці (це буде цінна інформація) або просто не хоче про це розповідати.
Замість того, щоби спитати: «Ти зробив домашнє завдання?» спитайте: «Що сьогодні учитель задав з англійської мови?»
Стандартне запитання про домашнє завдання, яке батьки ставлять кожного дня, рідко буває ефективним, бо це, по суті, запитання, що вимагає тільки формальної відповіді «так» або «ні». Замість цього спочатку дізнайтеся про суть завдання й потім уже можете спитати, чи зробила його дитина.
Замість того, щоби спитати: «Чому в тебе все так погано з гуманітарними предметами?» спитайте: «Як ти думаєш, цього року гуманітарні предмети стали більш легкими чи дуже важкими? Чому?»
Спроба негайно знайти причину, через яку ваша дитина відстає в успішності, викличе в неї захисну реакцію. Постарайтесь уникати незручної тиші або пильно-суворого погляду у складних питаннях. Знання про те, більш легким став предмет чи дуже важким, допоможе вам визначитися з конкретною допомогою дитині в досягненні успіху.
Замість того, щоби спитати: «Яку книгу ти читаєш?» спитайте: «Розкажи мені про ту книгу, яку ти читаєш. Що цікавого в ній було до цього моменту?»
Коли дорослі між собою обговорюють прочитані книги, вони не обмежуються однією назвою, але в дітей зовсім інші правила гри. Проте, використовуючи невеликі зусилля, ви можете зблизитися з дитиною і дізнатися в неї, чи цікава історія (а, може, дуже нудна) описана у творі, а також оцінити при цьому навички розуміння нею прочитаного тексту.
Однокласники і вчителі
Замість того, щоби спитати: «Як пройшов твій день?» спитайте: «Яка в тебе сьогодні була найулюбленіша частина дня?»
Ви можете також спитати, чи було сьогодні щось смішне і веселе або чи зустрічалися їй складні завдання. Якщо ваші запитання не будуть містити конкретики, дитина може просто сказати «нормально» або «нічого» й тут же припинити розмову.
Замість того, щоби спитати: «Тебе хтось залякав?» спитайте: «Що ти сьогодні робив на перерві?»
Діти, скоріше за все, не зізнаються, що хтось налякав їх. Але, спитавши про перерву або обід, ви зможете отримати якийсь ключ до розгадки того, з ким проводить час ваша дитина і чи відбулись якісь зміни в її соціальному житті. Наприклад, якщо вона протягом тижня щодня розповідала, що гралася з Борею, а вже наступного тижня взагалі перестала згадувати його ім'я, то ймовірно, вам захочеться спитати, чи відбулась між ними якась сварка.
Замість того, щоби спитати: «У тебе хороший учитель?» спитайте: «Що тобі подобається (або не подобається) у вашому вчителі?»
Відносини вашої дитини з учителем дійсно можуть вплинути на весь навчальний рік, зробивши його прекрасним та успішним або, навпаки, деструктивно зіпсувавши його. Якщо у класі пануватиме постійна напруга, діти будуть відмовлятись відповідати на уроці або не захочуть виконувати домашнє завдання. А поставлене вами запитання допоможе розпізнати наявність яких-небудь проблем і в подальшому вирішити їх.
Тести й контрольна робота
Замість того, щоби спитати: «Ти готовий до завтрашньої контрольної роботи з математики?» спитайте: «Що ти зробив, щоби підготуватись до контрольної з математики?»
Процес навчання не завжди зрозумілий дитині, більшість дітей просто не знають, як його здійснювати. А сон на підручнику й запам'ятовування всього шляхом «осмосу» зазвичай не допомагають. Якщо дитина розповіла вам про свою неефективну тактику, ви можете підключитись і допомогти їй вирішити деякі завдання або роз'яснити якісь практичні нюанси.
Замість того, щоби спитати: «Чому ти так погано здав цей тест?» спитайте: «Що ми можемо з тобою зробити інакше, щоб наступного разу ти отримав більш високу оцінку?»
Більшість дітей хочуть бути успішними у школі, й, усвідомлюють вони це чи ні, але, отримавши погану оцінку, можуть відчути себе досить кепсько. Не дивлячись на те що вони здатні брати на себе більшу частину відповідальності за хороший результат, роблячи їх успіх командною заслугою, ви можете мотивувати їх старатися ще більше і покращити, таким чином, комунікацію з вами.
Замість того, щоби спитати: «Як ти сьогодні витримав цей тест?» спитайте: «Я раніше весь час перед важливими тестами з математики дуже нервував. Числа й зараз мене нервують. А як ти почувався сьогодні під час тесту?»
Іноді діти забувають, що дорослі теж колись були дітьми. Нагадайте своїй дитині, що й ви раніше були маленьким. Якщо з вами в дитинстві сталась якась кумедна історія, пов'язана із проходженням тесту, поділіться нею з дитиною. Зробіть це, ми ж усі родом з дитинства. Це допоможе їй відкритись вам і розповісти про свою внутрішню боротьбу.
Оскільки з часом ваша дитина стає старше, ви можете відчути, що розкрити її стає все важче й важче, та й «секретна комбінація» весь час змінюється. Але ви продовжуйте проявляти увагу до того, що відбувається в її житті, ставлячи конкретніші й більш відкриті запитання та слухаючи її відповіді. Якщо ви будете знати, з ким грає ваша дитина і хто на цьому тижні її «заклятий ворог», то ви отримаєте довгостроковий батьківський кредит довіри на багато років уперед. І пам'ятайте, що навіть якщо ваша дитина не особливо говірка, вона, як і раніше хоче, знати і сподіватися, що ви її чуєте.
«Я самостійна людина!», «Я можу сам вирішувати, що (як, коли) …», «Я сам буду вирішувати свої проблеми ” і т.д. Такі фрази батьки починають все частіше чути від своїх дітей, коли вони стають підліками. Що ж відповісти на такі заяви?
Якщо у батьків в момент найперших заяв вистачить розуму і сміливості «перерізати» зв’язок – «Добре, ти самостійна людина, що живе поруч з нами. Ти можеш сам приймати ті рішення, які тобі під силу. Якщо ти з чимось не впораєшся, ми допоможемо тобі, але вже не як суверен васалу, а як твої найближчі друзі» – то дитина підліток, як правило, спершу лякається раптової перспективи самому відповідати за все, але потім стає вдячним батькам за довіру, виявлену до його особистісним силам.
У цьому випадку умовна відстань між підлітком і батьками може стати навіть меншою, ніж було до «відрізання».
Якщо ж (що буває набагато частіше) батьки бояться перерізати цей морально і фізично застарілий зв’язок, з тим щоб замінити його на новий – «Це ж все тільки слова, він же насправді ще дурний! Нічого не розуміє! Життя не знає!» – то ножиці бере сам підліток (іноді в хід йдуть кігті і зуби), і ось саме тоді ми і маємо справу не просто з підлітковим віком, але з підлітковою кризою у всій її красі. Якщо підлітку після довгих спроб все ж вдається перегризти мотузку, яка охороняється батьками, то його за інерцією відносить так далеко, що на відновлення довірчих і повноцінних відносин можуть знадобитися роки.
Якщо ж батьки виявляються сильнішими і підліток кориться становищем «суверен – васал», то його особистісний розвиток неминуче спотворюється і надовго зберігає інфантильні риси. Іноді в цьому випадку розвивається невроз.
Отже, метою і завданням підліткового кризи є придбання не самостійності (вона підлітку ще й не потрібна, і не по зубах), але особистісної автономії, необхідної для подальшого розвитку особистості за дорослим типом. Тобто, іншими словами, для розвитку вміння брати на себе відповідальність за всі наслідки своїх поглядів, слів і дій.