Із дисципліною жодних проблем: поради для педагогів
Прості поради для молодих спеціалістів.
Як підтримувати у класі здорову робочу атмосферу і водночас уникнути гамору? Як утримати баланс між зацікавленністю школярів та виконанням ними обов'язкових навчальних вимог? Як мотивувати дисципліну без назідання? Над цими питаннями час від часу замислюється кожен учитель, особливо молоді спеціалісти.
Пропонуємо кілька порад, які допоможуть педагогам уникнути проблем із дисципліною на уроках.
Це можна зробити, як під час першого уроку-знайомства, так і в середині навчального року. При цьому можна підійти до цього процесу не лише формально, а й творчо, з елементами гумору. Наприклад, «Головне правило кабінету № N: на парті може сидіти лише вчитель, іншим – зась».
Це дозволить створити в класі невимушену доброзичливу атмосферу, а правила сприйматимуться школярами своєрідною грою, в якій обов'язково є певні умови, а не нудним назіданням. Головне – правила мають бути чіткі, прості та зрозумілі. До того ж їх не має бути багато. До того ж, кожен школяр має розуміти не лише зміст, а й наслідки їхнього порушення.
Щоб мотивувати дисципліну школярів у такий спосіб, можна створити такий список правил спільно з учням. Це допоможе кожному з них відчути свою причетність та відповідальність за дотримання партнерських узгоджень.
Радимо роздрукувати узгоджені правила на окремому аркуші та повісити у кабінеті на видному місці. Обов'язкова умова – учитель має слідкувати, щоб усі учасники їх дотримувались, в іншому випадку це не матиме сенсу!
Хоча усі педагоги намагаються будувати рівні відносини з усіма учнями класу, однак у всіх є свої улюбленці (це, як правило, кмітливі та старанні учні) та проблемні школярі, з якими доводиться, але менше за все хочеться мати спільну справу (як правило, це слабкі учні-бешкетники, які постійно зривають дисципліну в класі).
При цьому саме бешкетники найчастіше є неформальними лідерами класу. Тож радимо придивитися до таких дітей та віднайти, що саме відрізняє їх від інших з позитивного боку. Проблемних учнів, як правило, усі вчителі постійно сварять, а ви знайдіть за що їх можна від душі похвалити.
Як стверджують психологи, діти, що порушують дисципліну, у такий спосіб намагаються привернути до себе увагу доступними їм способами. Тож постарайтеся знайти спільну мову з такими учнями та зрозуміти, що саме є причиною їхньої опозиційної поведінки.
У такий спосіб ви не лише допоможете вирішити конкретній дитині її власні психологічні проблеми, а й опосередковано вплинете на формування дисципліни у класі.
Створіть невимушені умови, щоб учні одразу ж включалися в освітній процес. Щойно школярі переступають поріг вашого кабінету, їх одразу ж має щось зачепити. Наприклад, це може бути певна теза, яку вони захочуть обговорити між собою, цікаве зображення, гумористичний мем чи нестандартне завдання, за виконання якого можна отримати оцінку вже до початку уроку.
У такий спосіб вже у процесі підготовки до уроку діти будуть обговорювати, вгадувати та налаштовуватись на робочий лад.
Кожен досвідчений вчитель знає, що найкращий спосіб попередити гомін у класі – залучити всіх учнів до роботи. А щоб урок проходив для всіх на одному подиху, у кожного має бути мотивація – робота на результат (оцінку), змагання, можливість проявити творче мислення тощо. Тож слідкуйте, щоб під час уроку кожен школяр виконував певне завдання: коли діти зайняті, вони не нудьгують і не відволікаються на сторонні справи.
Наприклад, якщо один школяр вийшов вирішувати завдання до дошки, інші обов'язково мають працювати у зошитах. Якщо ж хтось швидко впорався, у вас завжди повинні бути в запасі додаткові цікаві завдання. У такий спосіб, у процесі уроку вчитель має стежити за кожним учнем і вміло розподіляти свою увагу.
Відмічайте та щиро радійте успіхам своїх учнів! Коли помічаєте, що дитина старається чи робить особисті успіхи, обов'язково хваліть її за це. Заслужена щира похвала надзвичайно мотивує, тому учні дуже радіють цьому і проявляють ще більшу старанність.
Час від часу додатково мотивуйте учнів для доброї поведінки чи покращення успішності приємними сюрпризами. Заохоченням може стати творчий урок, змагання між класами паралелі, цікава екскурсія, спільний перегляд фільму та інше. І щоб не втратити довіру школярів, завжди тримайте своє слово!
Разом з традиційними формами залучайте під час навчання творчі завдання та навчальні ігри. Це дасть змогу вам не лише перевірити рівень знань своїх учнів, а й допомогти кожному з них проявити свої здібності та розкритися.
До того ж такі формати активізують пізнавальні здібності школярів та дозволяють додатково зацікавити їх навчанням.
Не дивлячись на вашу доброзичливість і відкритість, створіть такі умови, щоб учні не забували, хто головний у класі. Слідкуйте, щоб усі дотримувались узгоджених правил, стежте за ходом уроку та покажіть, що ви дійсно контролюєте все, що відбувається на уроці, заслужено караючи та заохочуючи кожного!
Уміння підтримувати дисципліну на уроці є однією з найбільш важливих організаційних навичок кожного вчителя. Тож будьте послідовними, доброзичливими і щирими зі своїми учнями.
1.З'ясуйте, що саме вас тривожить і зачіпає за живе. Психологи стверджують: проблема, витягнута з підсвідомості, — уже наполовину вирішена. Для цього зовсім необов'язково йти до пси-хоаналітика. Розкажіть про те, що вас турбує, близькій людині. Це особливий психологічний прийом: проаналізувавши свою проблему вголос, ви доберетеся до кореня своїх проблем і знайдете вихід із ситуації.
2. Не видавайте себе за бідну ягничку. Перше, що рекомендують зробити психологи, коли в черговий раз захочеться розвинути з дріб'язкової проблеми маленьку трагедію, слід знайти людину, якій би жилося набагато гірше, і допомогти їй.
3. Сплануйте свій день. Учені помітили, що для людини, стан якої наближається до стресового, час прискорює свій біг. Тому вона відчуває непомірну завантаженість і нестачу часу. Упоратися з перевантаженнями елементарно: розпишіть свої дії, розподіливши за ступенем важливості, і виконуйте свій план.
4. Не згущуйте хмари. Люди, схильні до стресових реакцій, будь-яку проблему роздувають до масштабів всесвітньої катастрофи. Насправді жахливі обставини в нашому житті трапляються нечасто. Тому викиньте з голови надумані проблеми, а також ті, які ви не взмозі вирішити.
5. Навчіться керувати своїми емоціями. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони або вигадані. Вирватися зі стресового кола допоможе найпростіша йогівська вправа. Заплющте очі й подумки перенесіться на берег океану. Підніміть руки вгору і розведіть у сторони, уявляючи, як у них входить енергія. Складіть їх одна на іншу в ділянці пупка (ліва знизу). Цього цілком достатньо, щоб повноцінно відпочити, збагатити мозок киснем і заспокоїтись.
6. Не забувайте хвалити себе щоразу, коли вам удається впоратися із хвилюванням. Наприклад, купіть собі що-небудь у подарунок. Причому робити це потрібно не стільки заради себе, скільки заради свого мозку. Ваша сіра речовина теж має потребу в подяці за відмінно виконану роботу.
7. Усміхайтеся, навіть якщо вам не сильно хочеться. Сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові. У відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості.
8.Робіть фізичні вправи не менше ЗО хвилин на день. Замість того, щоб відлежуватись у ліжку, бігайте. За твердженням лікарів, найантистресовіші види спорту — біг і спортивне ходіння. По-перше, активні рухи не дають адреналіну нагромаджуватися, по-друге, відволікають від негативних думок. Стежте за пульсом — його оптимальна частота для вас розраховується за такою формулою: 180 мінус ваш вік.
9.Використовуйте агресивну енергію в мирних цілях. Візьміть на озброєння японський спосіб боротьби зі стресами. Коли японець відчуває роздратування, він щосили б'є опудало свого шефа. А якщо у вас під рукою ляльки не виявилося, напишіть лайливий лист. І з усією кровожерливістю, на яку ви здатні, спаліть його, розірвіть у жмути... (Можете уявляти, начебто те саме робите з адресатом.) Психологи помітили, що ненормативна лексика разом з різкими жестами теж добре виводить негативні емоції.
Вживайте вітамін Е. Він підвищує імунітет і стійкість до стресу. До речі, цей вітамін у натуральному вигляді міститься в картоплі, сої, кукурудзі, моркві, ожині і волоських горіхах.
МОДЕЛІ СПІЛКУВАННЯ ТА УСТАНОВКА ВЧИТЕЛЯ
У процесі спілкування провідною особистісною потребою є потреба самовираження і самореалізації у діяльності, слові, думках уголос, яка щоразу видозмінюється, індивідуалізується. Зовнішнім показником цього є обраний людиною для свого самовираження засіб, який впливає на комунікативну поведінку особистості.
Комунікативна поведінка вчителя — організування мовного процесу, невербальної поведінки вчителя, що впливає на створення емоційно-психологічної атмосфери педагогічного спілкування, відносини між учителем і учнями, на стиль їх діяльності.
Оцінюють її на підставі того, що і як говорить учитель, які в нього жести, рухи, вираз обличчя, який підтекст мають його слова, на яку реакцію учнів розраховані.
Американський учений М. Тален запропонував типологію комунікативної поведінки вчителів, яка охоплює такі їх ролі: “Сократ” (учитель, який полюбляє дискусії, сперечання і провокує їх у класі); “Керівник групової дискусії” (головним у навчальному процесі вважає досягнення згоди, встановлення співпраці між учнями, відводячи собі роль посередника); “Майстер” (учитель є взірцем у ставленні до життя, який учні мають наслідувати); “Генерал” (учитель, який уникає двозначності, підкреслено вимогливий, жорстко вимагає слухняності, вважаючи, що учень має підкорятися його наказам); “Менеджер” (стиль, що характеризується атмосферою ефективної діяльності класу, індивідуальним підходом до учнів, заохоченням їх ініціативи); “Тренер” (атмосфера у класі пройнята духом командної належності, учителю відведена роль того, хто надихає групові зусилля, для кого головне — кінцевий результат, перемога); “Гід” (“ходяча енциклопедія”, йому притаманні лаконічність, точність, витримка, технічна бездоганність, що нерідко породжують нудьгу).
Немало психокомунікативних елементів використали у своїй класифікації моделей спілкування В. Кан-Калік та І. Юсупов. Вона охоплює такі моделі спілкування:
— “Монблан” (диктаторська). Педагог підноситься над класом, як гірська вершина. Він відірваний від учнів, мало цікавиться їх інтересами, взаєминами з ними, його спілкування зводиться лише до інформування учнів, що зумовлює їх пасивність. Учитель перебільшує інформативну функцію слова;
— “Китайська стіна” (неконтактна). За такого спілкування учитель постійно наголошує на своїй перевазі над учнями, виявляє до них зневажливе ставлення, переоцінює роль мовлення, особистого прикладу;
— “Локатор” (диференційованої уваги). У такому спілкуванні переважає вибірковість учителя в організації взаємовідносин з учнями. Він зосереджує увагу на групі слабких або сильних учнів, що руйнує цілісну й безперервну систему спілкування, довільно поєднує діалог і монолог у спілкуванні;
— “Робот” (негнучкого реагування). Педагог цілеспрямовано і послідовно діє на підставі певної програми, незважаючи на обставини, що вимагають змін у спілкуванні. Монологічність він поєднує з навмисною і невмотивованою діалогічністю;
— “Я сам” (авторитарна). Учитель є головною дійовою особою, нерідко гальмує ініціативу учнів. Діалогічність за такої моделі спілкування зведена до мінімуму, застосовується лише як тактичний прийом;
— “Гамлет” (гіперрефлексивна). Дії вчителя супроводжують сумніви, чи правильно його зрозуміють, чи адекватно відреагують на його зауваження тощо. Він перебільшує самопрезентаційну і чуттєву функцію мовлення;
— “Друг” (активної взаємодії). Ця модель може спричинити для вчителя втрату ділового контакту в спілкуванні. Він адекватно використовує діалог, професійне і загальнолюдське мовлення;
— “Тетерук” (гіпорефлексивна). Під час взаємодії з учнями учитель чує лише себе, не реагує на учня, не усвідомлює його переживань і потреб, перебільшує інформативну функцію мовлення.
На інших засадах вибудовується класифікація В. Сатира, в якій виокремлено такі комунікативні типи:
— запобігливий. Він постійно намагається догодити іншим, просить вибачити, уникає суперечок, поводиться так, ніби нічого не може зробити сам без схвалення інших, погоджується з будь-якою критикою на свою адресу, вдячний уже за те, що з ним розмовляють;
— звинувачувальний. Це диктатор, який шукає винуватців, поводиться зухвало, говорить різко, перебиває інших, прагнучи в такий спосіб завоювати авторитет, владу над ними. У глибині свідомості він знає, що без інших нічого не вартий, і тому радіє, якщо йому підкоряються, почуваючи себе винними;
— розважливий (комп'ютер). Людина надзвичайно коректна, спокійна, все розраховує наперед, має монотонний голос, вибудовує довгі фрази;
— віддалений. Він не реагує на жодні запитання, часто говорить недоречно, невчасно і невлучно;
— врівноважений. Це цілісна особистість, що поводиться послідовно, гармонійно, до інших ставиться відкрито, чесно, не принижує людської гідності, знаходить вихід із скрутного становища, може об'єднати інших для спільної діяльності. Така людина прямо передає свої думки, відкрито виражає почуття, спілкуватися з нею легко.
Відповідно до трансакційної концепції Е. Берна люди у своїй поведінці реалізують три позиції: Дорослого (сприймає світ таким, яким він є, розуміє інтереси інших, вміє розподілити відповідальність між собою та іншими), Батька (погано розуміє, який світ насправді, проте знає, яким він має бути; виховує, наставляє, карає, але може при цьому взяти відповідальність на себе) і Дитини (емоційний, безпосередній, безвідповідальний, залежний від інших). Цими якостями наділена кожна людина, але по-різному ними користується. На певному етапі кожна з трьох позицій буває доцільною, потрібною. Однак нерідко позиція Батька чи Дорослого може бути недоречною, навіть комічною, якщо це не відповідає ситуації, віковим та індивідуальним особливостям людей, що спілкуються. Більшість людей віддають перевагу спілкуванню з позиції “Дорослий — Дорослий”. Щоб досягти мети спілкування, важливо правильно ідентифікувати позицію співрозмовника, визначити власну.
Комунікативно ефективний учитель має створювати власну модель спілкування, творчо реагуючи на зміну зовнішніх обставин, поведінку партнерів, вміло досягаючи конструктивної мети.
На комунікативну поведінку вчителя відчутно впливають і його установки — стійкі схильності до певної форми реагування, за допомогою якої може бути задоволена потреба. Вони орієнтують його діяльність у певному напрямі, віддзеркалюють стан особистості, забезпечують легкість, автоматичність і цілеспрямованість поведінки, опосередковують активну його взаємодію із соціальним середовищем. Установки можуть бути позитивними (поведінка школяра, основана на позитивному ставленні його до вчителя) і негативними, упередженими (ставлення вчителя до невстигаючих учнів, які ще й порушують дисципліну).
Роль установки в педагогічному спілкуванні було досліджено під час експерименту, відомого в історії педагогіки як “ефект Пігмаліона”. Американські психологи Розенталь і Джекобсон після психологічного обстеження школярів, визначення рівня їх розумового розвитку повідомили вчителям, що в класах є учні з високим інтелектуальним потенціалом, назвавши їх прізвища. При цьому були названі діти, які насправді мали різні успіхи й здібності. Через певний час психологи виявили найпомітніші успіхи в розвитку тих дітей, які були названі серед кращих, але мали посередні оцінки. Сталося це тому, що вчителі, дізнавшись про неабиякі здібності своїх вихованців, змінили установку щодо них. Навіть якщо рівень знань дитини був вельми невисокий, учитель почав уважніше придивлятися до неї, створюючи умови для її ефективного розвитку. Він ставився до дитини як до талановитої і робив усе для того, щоб розвинути її талант. Отже, установка педагога завжди повинна бути позитивною, динамічною, оптимістичною.