Чугай Катерина Вікторівна - 

практичний психолог закладу

Робота психологічної служби проводиться через різні форми роботи. Одна із форм – діагностична робота з дітьми яка містить в собі вивчення наступних питань:

- вивчення рівня адаптації новоприбулих дітей раннього віку до нових умов, метою якого стало виявлення серед новоприбулих дітей раннього віку дезадаптованих та робота з ними відносно усунення негативних емоцій;

- вивчення стану мовленнєвого розвитку дітей, метою якого стало одстеження звукови мови, розвитку артикуляційної моторики.

Адаптація новоприбулих дітей аналізується на основі спостереження за їх поведінкою. Рівень адаптації вивчається за показниками поведінки:

- емоційний стан;

- діяльність;

- взаємовідносини з дорослими;

- взаємовідносини з однолітками;

- мова;

- зміст потреби в спілкуванні.

На основі даних буде спланована і проведена корекція характеру поведінки дітей. Результатом планомірного підходу стануть зміни в характері поведінки дітей:

- діти спокійні врівноваженні;

- з’явилася потреба у спілкуванні з однолітками і дорослими.

У ході роботи вивчється стан здоров’я дітей і динаміка пізнавальної активності з метою розробки рекомендацій щодо організації і проведення медико – педагогічних заходів, спрямованих на оптимізацію виховної та навчальної діяльності.

Напрямки діяльності психологічної служби.

1.  Психологічний супровід адаптації дітей до умов ДНЗ.

2.  Діагностика розумового розвитку дітей раннього віку.

3.  Діагностика психічних процесів вихованців ДНЗ.

4.  Діагностика соціально-психологічної готовності дитини до школи.

5.  Групова та індивідуальна корекційно-розвивальна робота з дітьми.

6.  Консультативно-просвітницька робота з батьками та вихователями.

Пріоритетні завдання роботи практичного психолога :

1) Збереження і зміцнення психічного здоров¢я дітей, створення умов, що забезпечують емоційно-особистісний розвиток кожної дитини.

2) Покращення міжособистісної взаємодії дітей однакових вікових груп.

3) Сприяти успішній інтеграції дітей з особливими освітніми потребами в соціальний простір дошкільного навчального закладу.

4) Здійснення психологічного супроводу особистості дитини.

5) Зменшення проявів непорозуміння в контексті взаємозв’язку «батьки-діти».

6) Формування психологічної культури у дітей, педагогів та батьків.

7) Створювати сприятливі умови психологічного комфорту дошкільникам під час перебування в дошкільному закладі

8) Психолого-педагогічне просвітництво батьків з питань розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку в умовах здобуття дошкільної освіти вдома

ПРОТИДІЯ БУЛІНГУ

Булінг (від анг. bully – хуліган, задирака, грубіян, «to bully» — задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки з метою заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.

Форми булінгу:

•фізичний – нанесення ударів, штовхання, пошкодження або крадіжка власності;

•словесний – обзивання, глузування;

•соціальний – виключення із групи (ізоляція);

•електронний (кібербулінг) – булінг із використанням технічних та електронних засобів (комп’ютер, мобільний телефон, електронна пошта і сайти соціальних мереж).

Якщо ви стали свідком булінгу необхідно:

• виступити проти кривдника, дати зрозуміти, що він неправий;

• підтримати того, кого ображають;

• повідомити дорослим (педагогу, психологу, керівнику ЗДО психологу) про факт такої поведінки.

Хто провокує булінг в дитсадку.

Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі.

Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок.

Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

педагог або помічник вихователя:

– зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

– ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки – глузує із зовнішнього вигляду дитини;

– образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

– проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини;

батьки або члени сім’ї:

– б'ють та ображають дитину вдома;

– принижують дитину у присутності інших дітей;

– проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

– ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих— батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Процедура подання (з дотриманням конфіденційності) заяви про випадки булінгу (цькування)

1.Усі здобувачі освіти, педагогічні працівники закладу, батьки та інші учасники освітнього процесу повинні обов’язково повідомити керівника закладу дошкільної освіти про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого вони стали, або підозрюють про його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб.

2.На ім’я керівника закладу пишеться заява (конфіденційність гарантується) про випадок булінгу (цькування).

3. Керівник закладу видає наказ про проведення розслідування та створення комісії з розгляду випадку булінгу (цькування), скликає її засідання.

4.До складу такої комісії входять педагогічні працівники (у тому числі психолог), батьки постраждалого та булерів, керівник закладу дошкільної освіти та інші зацікавлені особи.

5.Рішення комісії реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів усіх членів комісії.

Порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) та відповідальність осіб, причетних до булінгу

1. Керівник закладу має розглянути звернення у встановленому порядку.

2. Керівник закладу створює комісію з розгляду випадків булінгу, яка з’ясовує обставини булінгу.

3. Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то директор закладу освіти повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

4. Особи, які за результатами розслідування є причетними до булінгу, несуть відповідальність відповідно до частини другої статті 13 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

                                Істерики. Способи запобігання

1. Намагаєтесь якомога рідше вживати слово «НІ». Говоріть тільки тоді, коли це дійсно необхідно (дитина схопила ніж, підійшла на прогулянці до відкритого каналізаційного люка), тобто коли це щось таке, що може зашкодити здоров’ю її або оточуючих її людей. Коли Ви багато чого дозволяєте робити, дитина менше разів вступає в протест (адже пізнавати світ – це одна з її основних потреб), а отже і більшості істерик можна уникнути.  «Ні» повинно бути мало, але воно бути повинно!!! Потрібно завжди пам’ятати, що відмовляти дитині в чомусь – цілком нормально. Як і те, що дитина може обурюватися через це. Але якщо вже Ви дитину в чомусь обмежуєте і вона починає висловлювати яскравий протест, важливо не поступатися, оскільки така манера поведінки може закріпитися – як тільки дитина зрозуміє, що так вона зможе домагатися того, що хоче, це буде ведучий механізм взаємодії з вами, а надалі і з оточуючими в дорослому житті.

2. Якщо бачите що пахне «смаженим» – спробуйте підключити почуття гумору. І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомленому малюкові дійти до потрібного місця. Наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагатися, хто придумає смішнішу пантоміму. Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!

3. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий настрій “не за горами” – залучіть її до підготовки – нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.

4. Ніколи не висміюйте, не принижуйте і не ображайте дитину. Якщо, вона вчинила будь - який  негарний, з Вашої точки зору, вчинок – обов’язково скажіть їй про це. Але не акцентуйте увагу на особистості, а говоріть саме про дії. Тобто не “ти поганий”, а “ти вчинив погано”.

5. Для дітей також важливим є можливість вибору. Часто істерики є наслідком того, що батьки заважають дитині ставати самостійною. Вона намагається все робити по-своєму. У таких випадках необхідно, щоб у дитини обов’язково були сфери, в яких тільки вона вирішує, як має бути або вона сама вибирає із запропонованих альтернатив.

6. Частою причиною істерик буває невизначеність. Особливо в кризові періоди дитина потребує стабільності як ніколи. І коли батьки намагаються надати їй безмежне право вибору, дитина може губитись. Тому постійні переговори з дитиною не бажані і скрізь треба знати міру. Якщо Ви бачите, що дитина «губиться» в різноманітних варіантах, не знає чого хоче, не може визначитись – зробіть вибір замість неї, навіть, якщо вона противиться, насправді вона цього потребує.

7. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по-різному, дитина вчиться маніпулювати і шляхом інтриг досягати свого.

8. Якщо яка-небудь неприпустима дія дитини була помічена вперше, то краще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.

9. Якщо не хочете наразитися на істерику, ніколи різко не переривайте занять дитини,навіть, якщо вони здаються Вам безглуздими і неправильними. Для перемикання уваги малюка потрібний певний час.

10. Іноді роздратування у дітей накопичується, коли довго щось не виходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з новим для себе завданням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самостійно (запустити нову машинку, піднятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею (ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.

11. Намагайтесь якомога менше порушувати режим дня (особливо в кризові періоди), оскільки нестабільність може запустити істерику!

12. Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження. Інколи малюкові просто хочеться знати, що його почули і зрозуміли.

Створюємо емоційне благополуччя дітей

Шановні батьки!

Виростити психічно здорову та емоційно стійку дитину Вам допоможуть наступні рекомендації:

Оточіть дитину атмосферою психологічного комфорту: відмовтесь від непорозумінь та конфліктів, категоричності, підвищених, необґрунтованих та незрозумілих вимог до дитини.

Звільніть дитину від негативних переживань. Навчіться керувати власними діями та висловами.

Збільшіть емоційне спілкування з дитиною: цікавтесь її внутрішнім станом, переживаннями, бажаннями.

Виявляйте любов до дитини обіймами, поглажуваннями, цілунками, ласкавим поглядом та теплим словом.

Вселяйте віру дитини в її сили, можливості.

Схвалюйте найменший успіх дитини, особливо невпевненої та сором’язливої.

Будьте поруч з дитиною в її труднощах і радощах.

Свої зауваження чи побажання висловлюйте тактовно.

Будьте терпимі та доброзичливі.

Поради для батьків: як підтримати та заспокоїти дитину під час воєнного стану

Як підтримати та заспокоїти дитину під час війни, щоб зменшити наслідки психологічної травми.

Під час війни діти потребують особливої уваги з боку батьків. Страх, тривога та нервове напруження – ці почуття особливо впливають на дитячу психіку.

У спільноті «Дитячий психолог» фахівці розповіли, як підтримати та заспокоїти дитину під час війни, щоб зменшити наслідки психологічної травми.

1. Мінімізуйте перегляд новин з дитиною.

В ідеалі, уникайте їх перегляду при дитині. Задля власного спокою можна поставити дедлайн на їх перегляд, уникаючи постійного моніторингу соцмереж.

2. Говоріть з дитиною. Багато. Постійно.

Це прекрасний інструмент, який можна взяти із собою в укриття. Намагайтеся бути максимально чесними та озвучуйте лише правдиві факти або те, в чому дійсно впевнені і у що вірите самі.

3. Діти потребують тактильності.

Іншими словами, намагайтеся обіймати їх якомога частіше.

Для молодших дітей гарно спрацюють пальчикові ігри.

Можна спробувати створити максимальне відчуття безпеки: обійміть дитину; ритмічними, проте не динамічними погойдуваннями рухайтеся вправо-вліво або вперед-назад; можна паралельно з цим погладжувати дитину або намугикувати якусь мелодію.

І не важливо скільки Вашій дитині років: 4 чи 12…

4. Не соромтеся говорити зі своєю дитиною про власні почуття та емоції.

Ви живі! У Вас є емоції! Ви вчите дитину тому, що проявляти їх - це нормально.

5. Прислухайтеся до дітей. Найчастіше, вони транслюють те, що переживають і відчувають мимовільно. Інколи, самі не розуміючи, що з ними відбувається.

Дуже гарно спрацює повторення за дитиною її ж тверджень. Наприклад: «Ти злишся на … Так?», «Ти боїшся, що …» і т.д.

6. Спостерігайте за грою дитини.

Саме в грі дитина проживає те, що свідомо прожити не в змозі. Гра може допомогти зрозуміти те, що дитина не зможе проговорити.

7. Не втомлюйтеся повторювати дитині, що ви поруч, що ви її захищаєте, турбуєтеся про неї, що вона не самотня.

Намагайтеся бути в зоні постійного доступу: фізично, по телефону, по відеозв’язку (у випадках, коли доводиться бути окремо).

8. Дозвольте дитині брати із собою важливу річ або іграшку.

Це створить додаткове відчуття безпеки. Якщо десь забувши лишатиме – нагадайте про неї. Якщо загубить – дозвольте посумувати, а, за потреби, запропонуйте обрати іншу для турботи.

9. Не ігноруйте можливості створити символічні ритуали перед сном.

Це може бути, наприклад, розмова на нейтральні або спільні теми або обійми із старшими дітьми. З молодшими дітьми може бути читання або складання казок, обійми та погладжування.

10. Дозволяйте дітям знімати напругу в конструктивний спосіб.

Це можуть бути найрізноманітніші ігри та техніки:

- можна рвати або зминати папір;

- гра в «паперові» сніжки;

- можна «боксувати» м’яку подушку;

- запропонуйте крик без крику: просимо дитину спробувати закричати, але без голосу (гучності);

- «стаканчик крику» або «мішечок крику»: можна кричати, але лише направивши цей крик в мішечок або стаканчик;

- ігри з водою (воду можна переливати із ємності в ємність) та піском.

Батькам про гіперактивність дітей

Гіперактивність у дітей — це поєднання симптомів, пов’язаних із надмірною психічною та моторною активністю. Чіткі межі цього синдрому важко провести, але, зазвичай, він діагностуєсться у дітей, що відрізняються імпульсивністю та неуважністю. Такі діти часто відволікаються. Їх легко обрадувати або засмутити. Часто для них характерна агресивність. Внаслідок цих особистих особливостей гіперактивним дітям важко концентруватися на конкретних завданнях.

Причиною гіперактивності може бути і патологія вагітності мами, складні пологи тощо. Цей діагноз ставиться, коли батьки та вчителі скаржаться, що дитина надмірно рухлива, непосидюча та погано себе поводить або ж вчиться, ані на хвилину не може концентрувати свою увагу на чомусь одному. Однак не існує точного визначення даного стану або особливого тесту, який би одночасно підтверджував діагноз гіперактивності. Переважна кількість батьків зазначає. Що початок такої поведінки закладається ще в ранньому віці. Подібний стан супроводжується порушенням сну. Коли дитина сильно втомлюється, гіперактивність поглиблюється.

Найчастіше, за словами психологів, гіперактивність проявляється у дітей в перехідному віці. Останніми роками гіперактивних дітей стало більше. Психологи не виключають, що це є наслідками Чорнобильської катастрофи чи інших екологічних факторів.

Часто педагоги скаржаться батькам на гіперактивність дитини, посилаючись на те, що бачать неслухняного учня лише кілька годин на день, отже, його вихованням мають займатися вдома, Батьки, в свою чергу, вважають, що виховувати таку дитину мають вчителі.

     Що ж робити батькам гіперактивної дитини? Психологи радять якомога більше навантажувати її вранці. Варто скласти розпорядок і відповідно до нього давати нащадку чіткі й конкретні завдання. Кращим виходом зайвої енергії для такої дитини може бути фізичне навантаження, зокрема, плавання і біг. На заняттях гіперактивній дитині варто давати конкретні завдання, найдоцільніше — індивідуальні. Також треба вимагати, щоб дитина виконувала завдання до кінця.

Безпорадність дітей — провина батьків. Бажання батьків оточити дитину підвищеною увагою, захистити його навіть за відсутності реальної загрози, утримувати його при собі найчастіше призводить до позбавлення дитини можливості самостійно долати труднощі.

В результаті гіперопіки дитина втрачає здатність до мобілізації своєї енергії, а у важких ситуаціях чекає на допомогу дорослих, перш за все батьків. Явище гіперопіки найчастіше зустрічається в сім’ях, де зростає одна дитина. Підвищена опіка домашніх, особливо старшого покоління, породжує дитячі страхи. Найбільш яскраво вони проявляються в першому класі, особливо якщо дитина не відвідувала дитячий садок, а виховувалась вдома на відміну від дітей, які відвідували дитячий садок. Діти, які виховувались в дитячому садку, краще адаптуються до шкільного життя і самостійного життя в цілому.

Проблема гіперопіки набуває все більшої актуальності в сьогоденні, оскільки більшість молодих сімей в силу важкого фінансового положення можуть дозволити собі лише одну дитину. При цьому батьки, як правило, зайняті зароблянням грошей і не можуть приділяти дитині достатньо уваги. А от бабусі з дідусями в цей час намагаються надолужити втрачене зі своїми дітьми. З появою другої дитини в сім»ї, увага дорослих рівномірно розподіляється на обох дітей, тому прояви гіперопіки менш вірогідні.

Часто, намагаючись вберегти дитину від перевантаження, батьки старших дошкільників та молодших школярів намагаються робити за них завдання, отримані в садочку чи у школі. Результат — дитина не здатна справитись самостійно з завданням в садочку чи у школі.

  Підвищена увага з боку дідусів та бабусь, батьків приводить до того, що в колективі така дитина вимагає постійної уваги педагога, а при її відсутності відчуває себе нещасним, не встигає разом з іншими виконувати завдання. Згодом у старшокласників гіперопіка перетворюється на неможливість виконувати вправи самостійно і призводить до інфантильності (дитячості).

Боротися з наслідками гіперопіки можна, поступово привчаючи дитину до самостійності. Якщо ж у дитини є труднощі в спілкуванні, вдома можна влаштовувати рольові ігри за її участю, а також моделювати та обігрувати з нею різноманітні життєві ситуації. Не варто нехтувати і допомогою дитячого психолога.

ЯК ЗМІЦНИТИ  ПСИХІЧНЕ  ЗДОРОВ'Я ДОШКІЛЬНИКА

      Психічне здоров'я дитини - це сукупність і злагоджена робота мозку, нервової системи, усіх життєво необхідних функцій організму, забезпечення позитивного стану психоемоційної сфери в умовах сприятливого психологічного клімату.

Психічно здоровою вважається дитина тоді, коли її емоційні та інтелектуальні потреби в спілкуванні, грі та навчанні цілком задовольняються, коли вона не відчуває психічної чи м'язової напруги. Зміцнити психічне здоров'я дитини, зняти напруження можна  за  допомогою  нескладних  прийомів.

ПРИЙОМАМИ ЗНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО,

М'ЯЗОВОГО НАПРУЖЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНОГО

ЗМІЦНЕННЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ'Я  Є:

     Домашній  затишок

    Дитина має постійно перебувати в умовах психологічного захисту та безпеки. Вона має знати, що   зі своїми труднощами та турботами може  звертатись до рідних і отримати у них допомогу чи підтримку.

     Спілкування  з домашніми тваринами

    Домашні улюбленці допомагають зняти стресовий стан, заспокоїти нервову систему, підняти настрій.

     Фізичні  навантаження

     Найкращим способом зняття нервового напруження є фізичні навантаження - фізична культура і фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, потрібно організувати прогулянку на свіжому повітрі з рухливими чи спортивними іграми.

     Позитивні  емоції

     Усмішка, жарт, гумор здатні знімати психологічне напруження. Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.

     Спілкування  з природою

     Природа заспокоює нервову систему, додає врівноваженості, спокою, збагачує емоційно-чуттєву сферу новими враженнями.

     Музика

    Здавна відомі цілющі властивості музики. Повільні музичні твори П.Чайковського, Ф.  Шопена допоможуть позбутися поганого настрою, набути душевного спокою та рівноваги.

• Сім порад для батьків, як підтримати дитину під час війни

• Війна зумовлює сильний стрес, розчарування, страх. Як дорослим впоратися з такими емоціями, а відтак допомогти дитині? Радимо скористатися порадами від ізраїльських колег.Слухайте
  Одні діти хочуть говорити про стресогенну ситуацію, другі — ні. Обидві реакції — нормальні й природні. Якщо дитина хоче поговорити, дайте їй змогу в комфортних умовах поділитися думками й поставити запитання. Уважно вислухайте дитину, при цьому зверніть увагу на мову її тіла, емоції та спонукайте її до спокійної розмови.
  Якщо дитина не хоче наразі спілкуватися, не змушуйте її говорити. Продовжуйте спостерігати за дитиною й наголосіть, що готові її вислухати, коли вона захоче виговоритися.
  Не уникайте складних розмов
  Дорослі хочуть захистити дитину від тривожних переживань. А тому намагаються уникати складних розмов, які, на їхню думку, можуть зумовити в дитини негативні емоції. Утім, дитину засмучує власне стресогенна ситуація, а не розмови про неї.
  Запропонуйте дитині поговорити й поставте їй відкриті запитання: «Що б ти хотів (-ла) знати?» або «Що ти відчуваєш?». Нехай інтереси та думки дитини визначають тему розмови. Якщо не можете відповісти на те чи те запитання, зізнайтеся у цьому дитині. А відтак скористайтеся нагодою побути «учнем» і разом із дитиною дослідить питання, яке її цікавить. Переконайтеся, що не надаєте зайву інформацію, не вживаєте незрозумілі дитині слова.

• Контролюйте контент, який споживає дитина
  Наразі по телебаченню та в соціальних мережах детально висвітлюють воєнні події, які відбуваються в країні. Цей контент часто містить фото та відеоматеріали, які не призначені для дітей. Крім цього, навіть дошкільники можуть самостійно шукати відповіді на запитання, які їх цікавлять, в інтернеті. Намагайтеся стежити, якої якості та в яких обсягах інформацію отримує дитина, і будьте готові інтерпретувати та пояснити те, що вона не зрозуміла.

• Будьте готові до будь-яких запитань та реакцій дитини
  Будьте готові до того, що дитина ставитиме запитання про війну. Відповідаючи, стежте за тоном голосу, зберігайте спокій і будьте чесними з дитиною. Поясніть дитині, зважаючи на її вік, що наразі відбувається в країні, і що ви та інші люди робите для того, щоб захистити її та вашу сім’ю. Адекватно реагуйте на відповіді та додаткові запитання дитини.
  Діти по-різному реагують на стресогенні події. Це залежить від віку та характеру дитини, та того, чи мала вона травмівний досвід у минулому. Немає правильної чи неправильної емоційної реакції на страх чи тривогу. Тож будьте готові до того, що у дитини може змінитися настрій, поведінка, щоденні звички, зокрема апетит і режим сну. Адекватно й співчутливо реагуйте на такі зміни. Однак зауважте, що вони нормальні, якщо тривають протягом короткого періоду часу. Якщо дитина постійно відчуває стрес, погано почувається й не може нормально жити, зверніться по допомогу до практичного психолога.

• Потурбуйтеся про себе
  Ніхто не застрахований від емоцій, викликаних труднощами. Визначте свої реакції і почуття та приділіть їм увагу. Пам’ятайте, що ви — надійний ресурс для вашої дитини, а тому найліпший спосіб допомогти їй — подбати про свій стан та психічне здоров’я.
  Поділіться з дитиною техніками, які допомагають вам долати стрес, позбуватися негативних емоцій, тілесних затисків. Якщо відчуваєте, що вас переповнюють емоції і вам складно з ними впоратися, зверніться по допомогу до фахівця — практичного психолога, психотерапевта
  здоров’я.

• Підтримуйте рідних і приймайте підтримку
      Сім’я — найліпше джерело підтримки у складних ситуаціях, зокрема і під час війни. Тож покладайтеся на своїх батьків, братів і сестер і самі допомагайте їм. Війна та труднощі, які вона зумовлює, — можливість для сім’ї не лише продемонструвати свою стійкість, а й зміцнити родинні зв’язки.
  Вірте у краще
      Зберігайте оптимістичний настрій і дивіться в майбутнє. Люди, сподіваються на краще й позитивно мислять, розвивають стійкість і підвищують свої шанси впоратися з негараздами й при цьому зберегти свій добробут та психічне здоров’я

Пам’ятка для батьків.

Усі батьки мріють, щоб їхні діти виросли здоровими, щасливими й добрими людьми; щоб вони могли сповна насолоджуватися життям і радіти кожному дню, були впевнені в собі й здатні протистояти труднощам. Для цього слід виховувати дитину в атмосфері взаєморозуміння, кохання й ніжності.
Виховання дитини — процес складний і часом непередбачуваний. Якщо поведінка сина чи доньки викликає занепокоєння, поміркуйте, чи достатньо уваги, піклування й ніжності отримувала останнім часом ваша дитина?
Батьки за будь яких обставин мають пам’ятати про «три кита» педагогіки ніжності.
• Зоровий контакт — люблячий погляд батьків, готовність відреагувати на плач, сміх, будь-який рух дитини. За допомогою самого лише погляду батько чи мати може заспокоїти, підтримати, розвеселити малюка, але й покарати теж. Дитина потребує зорового контакту з батьками від самого народження.
• Фізичний контакт — це і «телячі ніжності», і «ведмежі витівки». Усе залежить від віку, індивідуальних особливостей розвитку дитини та її темпераменту. Дитина ніколи «не переросте» потребу в фізичному контакті, з віком змінюється лише форма його прояву. Що старша дитина, то далі вона віддаляється від батьків, але їй все одно необхідний фізичний контакт із ними у формі поцілунків, дружніх поплескувань, обіймів тощо.
• Пильна увага — дає змогу малюкові відчути, що він для вас — найважливіший у цілому світі. Якомога більше часу щодня батьки повинні присвячувати своїй дитині і тільки їй, забувши про свої «дорослі» справи. Це може бути спільна діяльність з дитиною — гра, бесіда, читання книги тощо. Ніщо не повинно відволікати дорослого від взаємодії з дитиною.
Психологічний комфорт дуже важливий для нормального розвитку малюка. Щоб дитина почувалася захищеною, задовольняйте її потребу у вашій увазі й піклуванні, не забувайте проявляти до неї ніжність і ласку, обіймати й цілувати її.

ПАМ’ЯТКА «ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ БЕЗПЕЧНОЇ ПОВЕДІНКИ БЕЗ ЗАЛЯКУВАНЬ ТА ОБМЕЖЕНЬ»

Усі діти – дослідники. Вони бачать довкола чимало пригод. Ми ж, дорослі, хвилюємося через потенційні небезпеки, на які діти можуть наразитися в побуті, на дорозі й навіть у пісочниці. А в нинішніх умовах маємо ще й ризик будь-де натрапити на вибухонебезпечні предмети. Утім, це не привід до підліткового віку не випускати дитину з дому. Тактика залякування – теж не найліпший шлях. Скористайтеся порадами, щоб навчити дітей безпечної поведінки. І це дасть змогу звести до мінімуму ймовірні загрози.

Почніть із себе

Навчіть дитину відрізняти безпечні ситуації від небезпечних і перегляньте свої заборони. Якщо ваших «Ні!», «Не можна», «Забороняю» буде надто багато, дитина ігноруватиме їх, не розбираючи. Підкріплюйте свої правила діями: так само не переходьте дорогу на червоне світло, не нехтуйте безпекою в побуті чи авто тощо.

Підкріплюйте слова ілюстраціями

Знайдіть в інтернеті або книжках картинки із зображенням дітей, що порушують правила безпеки. Розгляньте їх і обговоріть з дитиною, що не так, як зробити правильно. Запропонуйте дитині самостійно сформулювати правило.

Хваліть і заохочуйте дитину

Коли дитина без нагадувань діє правильно з погляду власної безпеки, акцентуйте на цьому її увагу. Скажіть: «Я звернула увагу, що ти поглянув наліво, потім – на право, перш ніж перейти дорогу. Молодець!»

Спонукайте дитину обмірковувати свої дії

Коли вважаєте ситуацію небезпечною, замість того, щоб описувати дитині жахливі наслідки, ліпше поцікавтеся в неї, як слід діяти, щоб уникнути загрози. Тобто замість «Тут слизько – ти впадеш» запитайте: «Як пройти тут, щоб не послизнутися?». Нехай дитина висловить свою думку, а ви за потреби її під корегуйте.

Пояснюйте, у чому небезпека

Фраза н кшталт «Не роби цього, бо це – небезпечно» для дитини не більше, ніж просто слова. Тому будь-які заборони чи обмеження обов’язково обґрунтовуйте. Наприклад: «Тут небезпечно переходити дорогу, тому що водій, що виїжджає з-за рогу, може тебе не помітити».

Обговорюйте з дитиною ваші почуття

Якщо дитина опирається правилам, озвучте її почуття: «Я розумію, що тобі нудно й ти хочеш гратися поряд зі мною». При цьому опишіть, що відчуваєте ви самі: «Та я боюся, що ти можеш обпектися поряд із гарячою плитою».

Дотримуйтеся правила «одного попередження»

Коли бачите, що поведінка дитини може бути небезпечною, зробіть їй зауваження, попередьте про небезпеку. Якщо це не подіє, вдайтеся до суворих заходів – забороніть продовжувати ту чи ту справу. Але обов’язково обґрунтуйте свої дії й нагадайте про попередження.

Використовуйте ігровий компонент

Для того щоб закріпити різні правила, залучайте дитину до сюжетно-рольових ігор. Розігруйте ситуації, у яких вона має вигадати безпечний спосіб дії. Гра стане в пригоді й тоді, коли певна ситуація виникла в реальному житті. Наприклад, ідучи з маленьким «поспішайком» вздовж проїжджої частини, пограйте в гру «Рухайся – завмри!».

Будьте послідовними

Домовтеся з усіма членами родини транслювати дитині ті самі правила. Не допускайте, щоб із мамою вона боялася навіть глянути в бік високої гірки, а на прогулянці з татом – спускалася з неї вниз головою. Якщо ця гірка для три річки ще зависока, просто оминайте її.

Шановні батьки! Що трапиться, якщо заборон і залякувань буде забагато? Ви втратите свій авторитет. Дитина ігноруватиме ваші правила, адже на практиці із часом переконається, що деякі з небезпек малоймовірні. Дитина прийме те, що ви говорите, але виросте із переконанням, що у світі її всюди підстерігатимуть смертельні небезпеки. Тож у прагненні убезпечити дитину від усього, не передайте куті меду.

                                    Вчимо дитину розрізняти свій емоційний стан