Семен Гулак-Артемовський

Основне про Семена

Семен Гулак-Артемовський народився 16 лютого 1813 року в селі Гулаківка неподалік від містечка Городище на Черкащині. Петро був його дядьком. Мав дружбу з Т.Г.Шевченком. Був автором опери «Запорожець за Дунаєм». Помер С.Гулак-Артемовський в 1873 році в Москві, майже забутий усіма.

Біографія

Його батько походив із відомої давньої козацької сім’ї, але став священиком, бо починаючи з 18 століття сан священика стає родинним «фахом» і всі старші сини в сім’ї повинні були підтримувати цю традицію.

З дитинства Семена готували до прийнятого в родині духовного сану, задля чого в 1824 році батько віддає його Київське духовне училище, а в 1835 році його зараховують до семінарії. Спочатку хлопчик навчається ретельно, отримує похвальні відгуки від начальства, та вже через декілька років, захоплений найбільше музикою та співом у митрополичому хорі Софійського собору, хоровими концертами М.Березовського, Д.Бортнянського та А.Веделя, вкрай занедбує навчання. Від відрахування з училища в перші роки його рятує лише чудовий голос. Та після смерті батька в 1830 році його таки виключають. Тоді за здібного співака заступився сам тодішній митрополит Болховітінов, котрий був ще другом Артема Веделя. Саме за його клопотанням юнака приймають співаком у хор Михайлівського монастиря, де він незабаром стає солістом. У 1835 році він повертається на навчання в семінарію і на цей раз успішно завершує перший курс навчання та переходить на наступний. Ось так би й став С.Гулак-Артемовський священиком, якби не один особливий випадок, що перевернув надалі всю його долю.

Улітку 1838 року до Києва прибув Михайло Глінка, засновник російської композиторської школи, який набирав співаків для Придворної півчої капели в Україні. Глінка прагнув знайти дорослого співака з сильним і красивим баритоном. Такий голос потрібен був йому для виконання партії Руслана в його опері «Руслан і Людмила» за мотивами ранньої поеми Олександра Пушкіна. Випадково відвідавши Михайлівський монастир, він заслухався чудовим голосом соліста хору та особисто познайомився з ним.

М.Глінка взяв опіку над здібним, проте позбавленим систематичної освіти 25-річним юнаком та особисто давав йому уроки співу і навчав музичній теорії. Заняття ж з іноземних мов, італійської та французької мов, він передоручив своєму другові, українському літераторові та драматургові Несторові Кукольнику. В домі Кукольника в 1838 році Семен знайомиться з Тарасом Шевченко, з яким заприятелювали, і ця дружба залишилася непорушною до кінця життя Т.Г.Шевченка.

Дружба з Шевченком

Чи це була доля?

Артемовський народилися в один час, з різницею трохи більше року. Отже вони були майже ровесниками.

Рідне для Семена містечко Городище і Тарасова Керелівка були одне від одного за якихось тридцять-сорок верств... Тож із малих літ чули і Тарасик, і Семенко про сусідські села, може, кожен із батьками й бували на торговицях у них, гостювали чи проїжджали їх. А особливо Тарас, коли зостався сиротою й шукав, де б заробити шматок хліба у наймах... А для Семена Тарасове прізвище взагалі було домашнім, бо ж, за переказами, що є скоріше, легендою, у їхній родині виростав двоюрідний брат майбутнього поета і художника — Євдоким Шевченко. Тож можна стверджувати одне: морок часу назавжди сховав від нас таємниці спілкування двох великих родин ще в ті світанкові дні, коли тільки-тільки на ноги ставали майбутні генії...

Зародження дружби

Не можна сказати, що відразу подружилися: обоє ще були надто молоді, а тому дуже заклопотані. До того ж через півроку Семен виїхав учитися за кордон. У Петербурзі його не було майже три роки. За цей час Т. Шевченко видав свій «Кобзар», написав чимало поетичних творів і став першим українським поетом, слава якого ширилася по всій Україні, особливо — Лівобережній!

На початку блискучої кар'єри Степана, Шевченко, який уперше побував на виставі опери 25 січня 1843 р. і, почувши Семена, Тарас захоплено писав у листі до Г. Тарновського «Тепер через день дають «Руслана і Людмилу». Та що то за опера, так ну! А надто, як Артемовський співа Руслана, то так, що аж потилицю почухаєш, — далебі правда. Добрий співака, нічого сказати».

Після цієї вистави Шевченко став ще палкішим прихильником таланту співака, часто відвідує вистави й концерти за його участю. А їхні приятельські, земляцькі стосунки стають міцнішими, переростаючи в справжню чоловічу дружбу.

Заслання Тараса

Їхня дружба особливо зворушує в час, коли прийшло лихо, коли царською волею Тараса Шевченка на десять років віддано в солдати і заслано в далекі оренбурзькі степи.

Багато хто тоді відвернувся від поета — чи то з боязні за себе, чи з інших причин. І серед тих, хто залишився вірним дружбі, хто з великою повагою, братерською любов’ю поставився до Тараса, був і його щирий, незрадливий земляк Семен. Він не лише писав поету листи, а й постійно надсилав гроші, знаючи, як той бідує в солдатчині, намагаючись хоч якось полегшити його страдницьку долю.

У листах другу Шевченко щиро дякує за підтримку, називає Семена не інакше, як братом... Зокрема в листі за 15 червня 1853 р., відповідаючи на «сердечно приятельський лист» Гулаку-Артемовському, яке принесло йому «велику радість», писав про своє невільне життя, скаржився, що деякі колишні приятелі припинили з ним стосунки, повідомляв, що зайнявся скульптурою... До слова, поет навіть зумів передати земляку одне зі своїх творінь... Шевченко надіслав Семенові й першу половину своєї повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі...».

Після заслання

Після повернення Тараса Григоровича із заслання, як і записи в щоденнику, С.Гулак-Артемовський став саме тією людиною, з якою поет зустрічався найчастіше. Вже 28 березня вони зустрілися в М. Лазаревського, а потім святкували зустріч у співака. 31 березня Шевченко знову гостює у Семена, відтак 4 й 13 квітня.

12 квітня поет разом із С.Гулаком-Артемовським відвідав виставу в Академії мистецтв...

22 квітня весь день разом із Гулаком-Артемовським прогулювався містом, увечері з ним же відвідував землячку М.Мокрицьку. 23 квітня разом із Гулаком-Артемовським Шевченко читав «Космос» О. Гумбольта. 24 квітня вечір провів у Гулака-Артемовського. 25 квітня «разом із С.Гулаком-Артемовським їздили наймати дачу на Петербурзькій стороні». 30 квітня обоє були у Казанському соборі, де дивилися картину Брюлова «Вознесіння Божої Матері»... Третього травня поет знову у свого земляка вдома.

18 травня Тарас Григорович укотре в Гулаків-Артемовських, вітає дружину Семена Олександру Іванівну з іменинами... Відомо й те, що Шевченко пише портрети дружини товариша, його доньки, дарує Олександрі Іванівні свій портрет. Є також свідчення, що Шевченко малював портрети й Семена, які, на жаль, до нас не дійшли.

Тарас Григорович відвідує вистави й концерти за участю свого щирого друга, з яким у ті перші місяці 1858 р. після приїзду до Петербурга вони стали майже нерозлучними. Шевченко й далі захоплювався оперним мистецтвом дорогого земляка.

Тарас дуже любив українські пісні, знав їх безліч, і як свідчать сучасники, мав гарний голос. Часто він і Семен разом співали народних пісень.

Мабуть, якраз тоді у композитора виникла думка написати музику на текст відомої української пісні «Стоїть явір над водою» (вона стала для Шевченка улюбленою до кінця його днів)...

Шевченко й Гулак-Артемовський були надто різними людьми. Їхній сучасник і приятель Зосим Недоборовський пише: «Одного разу зібралися в мене гості, серед яких були Костомаров, Стороженко, Артемовський і Шевченко. Шевченко якось розговорився про киргизькі степи і, між іншим, згадав киргизьких коней, зауваживши: вони такі міцні, що можуть пробігти за добу 200 верстов.

— Слухай, Тарасе, — раптом зупиняє його Семен. — Один пан програв у карти все, що тільки мав. Залишилося лише сукна аршинів 200. Та він і те сукно програв. А той, хто виграв, зміряв сукно та й каже: «Замість 200 тут лише 20 аршин!..» «Бо в мене такі аршини, — відказує пан». То, може, й у тебе, Тарасе, такі ж верстви?..»

— Десь ти, Семене, — похмуро зауважив на те Тарас Григорович, — для того вродився, щоб із людей глузувати... Лицедій ти!

— Якби не було на світі Семенів, — продовжив, розходившись, Артемовський, -- то ти, Тарасе, скакав би зі своїми кіньми не по 200, а по 1000 верств за добу...

Навряд чи можна уявити більш недоречним, хоча, по суті, зовсім не злобивим це піджартовування з Шевченка, людини стриманої, небагатослівної, і яка, про це сміливо можна сказати, в житті й слова напівбрехні не сказала: до того брехня суперечила його натурі!

Семен Степанович, утім, і сам помітив, що в цьому разі, як мовиться, передав куті меду, а тому почав запевняти свого «щирого земляка по батьківщині, по духу і вірі» у своїй братерській любові та просив не сердитися на нього, бо хіба ж не можна іноді «й пожартувати?»...

«Тарас Григорович був надто доброю й розумною людиною, яка в житті чимало натерпілася. То що вже там сердитися за кожен, може, й недоречний приятельський жарт, а тому, як і на інші подібні жарти Артемовського, що часто ставали причиною їхньою словесної перестрілки, звичайно, тільки махнув із посмішкою рукою», — закінчує свою розповідь Зосим Недоборовський.

Незважаючи на несхожість характерів, у Шевченка з Гулаком-Артемовським було більше спільного, ніж протилежного. Насамперед вони щиро поважали один одного, і їхнім піднесеним почуттям, звісно, було непідвладне дрібне й низьке. Гулак-Артемовський добре усвідомлював, ким є Шевченко для України, Шевченко також захоплювався його неабияким талантом співака.

А ще головними була їхня любов до Вітчизни, до свого безталанного народу, що їх об’єднувало над усе! Їхня дружба пройшла випробування роками, вона й сьогодні зворушує, тих, хто знає й шанує обох, захоплюється і безсмертною творчістю Кобзаря, і нев’янучою, піднесеною творчістю автора першої вітчизняної опери й багатьох інших чудових музичних творів.

«Благородніший ти із людей, брате-друже мій єдиний Семене! Не треба було теє... та, знать, у тебе стала потилиця глибока, бо брешеш собі нівроку та й не схаменешся. Ну, скажи по правді, — чи є така велика душа на світі, окрім твоєї благородної душі, — щоб згадала мене в далекій неволі та ще й 15 карбованців дала? Нема тепер таких великих душ на світі. Може, і були коли-небудь, та в ирій полетіли. Одна твоя осталася між нами зимувать... і сочинила собі поему, да такую сердечную, задушевную поему, що я досі читаю та плачу. Великий ти поет, друже мій Семене! Благодарю тебе всім серцем і всім помишленієм моїм», — так писав Т.Шевченко у листі до С. Гулака-Артемовського із заслання. До цих слів, напевне, нічого додати. Вони — найкраща, найяскравіша характеристика шляхетних стосунків і великої дружби двох геніїв.

Розуміючи, що в Санкт-Петербурзі С.Гулак-Артемовський не отримає належної професійної освіти (на той час столиця Росії не мала своєї консерваторії), М.Глінка шукає мецената, який би оплатив навчання талановитого співака за кордоном. Для цього в квітні 1839 року він влаштовує його прилюдний виступ, на який був запрошений увесь «цвіт» російської аристократії. Прекрасний сильний голос С.Гулака-Артемовського так зачарував усіх присутніх, що одразу ж після концерту власник сталеварних заводів на Уралі Павло Демидов зголосився допомогти молодому талантові оплатити його навчання в Парижі та Італії.

Влітку 1839 року співак виїжджає в Париж. Спочатку його учителем тут стає А.Алларі, італійський співак та композитор, котрий незабаром забирає свого здібного учня до Флоренції. Заняття проходили так успішно, що вже на початку 1841 року Гулака-Артемовського запрошують виступати на сцені Флорентійської опери.

У 1842 році Гулак-Артемовський підписує свій перший контракт з дирекцією Маріїнської Санкт-Петербурзької опери.

Блискуче виконання перших ролей на сцені найпрестижнішого в Росії Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі розпочало 22х річну кар’єру співака.

Перший водевіль «Картина степового життя циган», написаний співаком, не зберігся до нашого часу, проте тоді був поставлений на сцені відомого Александринського театру в Петербурзі. Невдовзі він пише другий твір – танцювально-хорову сюїту «Українське весілля», де зібрані популярні народні пісні і пише перший хор «Нуте швидко, нуте прудко, музики, заграйте», солоспів «Стоїть явір над водою», «Ніч напередодні Іванова дня», «Руйнівники кораблів», записи яких, на жаль, не збереглися.

Наприкінці 50-х років співак почав катастрофічно втрачати голос. Його поступово переводять з головних на другорядні ролі. Тоді ж виникає в нього задум створити велику, «справжню» оперу на український сюжет. Вже в 1861 році розпочинається робота над оперою «Запорожець за Дунаєм». Опера відразу ж після прем’єри в Маріїнському театрі в 1863 році здобула прихильність широкої публіки.

Головну роль запорожця Карася виконав сам автор. Проте, на жаль, саме роль Карася , була останньою значною оперною партією С.Гулака-Артемовського на сцені Маріїнського театру. У 1864 році він вимушений переїхати до Москви. А в 1865 році, майже втративши голос, назавжди залишає театр.

У 1881р. до нього прийшла посмертна слава, коли знаменитий «театр корифеїв» П.Саксаганського, М.Садовського, М.Заньковецької відродив оперу на своїй сцені.

Page updated

Google Sites

Report abuse