Консультація: "Сон як чинник збереження здоров'я дитини" 

  Сон надзвичайно важливий для здоров'я будь-якої людини, а тим більше - для дітей. Лише ті діти, які сплять регулярно і достатньо, розвиваються нормально. Недосипання може призвести до психічних (депресія, зниження концентрації уваги, рівня розумових і творчих здатностей) і фізичних (перевтома, ослаблення імунної системи) проблем. Тому батькам варто потурбуватися, щоб сон дитини завжди був спо­кійним і міцним: саме такий сон сприяє збере­женню як психічного, так і фізичного здоров'я.

Для повноцінного міцного сну необхідно створити дитині відповідні умови. Кімнату пе­ред сном обов'язково слід провітрити. Надзви­чайно важливо правильно організувати місце, де спить дитина, щоб її нічого не відволікало і не турбувало.

  Дитячий сон буде міцнішим і здорові­шим, якщо ліжко зручне і відповідає осно­вним вимогам:

ü його поверхня ідеально рівна;

ü спальне місце не дуже велике - для дошкільника цілком вистачить 70 см у ширині та 140 см завдовжки;

ü конструкція безпечна - без гострих кутів і нерівностей, з точно підігнани­ми одна до одної деталями.

Найліпше поставити ліжечко уздовж сті­ни, але не напроти дверей. Звичайно, не варто ставити його під вікном, де можуть бути про­тяги. Над ліжком не слід вішати полиць, масив­них картин тощо, аби у дитини не виникало відчуття небезпеки.

  Щоб забезпечити дитині здоровий сон, ре­тельно вибирайте для неї матрац. Обов'язково зверніть увагу на його пружність (висота пру­жинного блоку має бути не менше 13,5 - 14,5 см), матеріали, з яких він виготовле­ний - скажімо, поролон не відповідає жодним санітарно-гігієнічним та екологічним вимогам.

Оформіть ліжко відповідно до уподобань вашої дитини, щоб їй було приємно у ньому і засинати, і пробуджуватися. Адже це - дуже важливі моменти у житті кожної дитини. Якщо її ранок починається з усмішки, поцілунку, дотику матусі - вона спокійна і радісна.

  Так має починатися кожен день дитини, і так само радісно він має закінчуватися.

  Укладання дитини спати також потребує уваги та неспішності. Добре, якщо вдасться на­дати цьому процесу певного порядку, чіткої по­слідовності, тобто перетворити його на свого роду ритуал, частиною якого можуть бути прослуховування улюбленої дитячої пісеньки, пе регляд телепередачі «На добраніч, діти!» або ко­лискова у маминому виконанні. Такий ритуал дає змогу створити атмосферу довіри, забезпе­чити дитині відчуття захищеності і безпечності.

Насамперед за 30 - 40 хвилин до сну за­йміть дитину спокійною діяльністю: розгля­данням картинок, малюванням тощо. Майте на увазі, що рухливі ігри перед сном збуджують ди­тину, і їй складніше заснути.

Обов'язково дайте дитині змогу спокійно закінчити свої справи: «Уже пізно, настав час спати, закінчуй малювати, і через п'ять хвилин укладатимемося».

Нічний сон у дітей зазвичай глибокий, і су­воре дотримання тиші необов'язкове. Перед ніч­ним сном дитина має відвідати туалет, вмитися і почистити зуби. Укладаючи дитину, простежте, щоб вона акуратно склала знятий одяг, зручно вмостилася у ліжечку на правому боці. Привчай­те дитину, щоб після закінчення ритуалу вкла­дання вона засинала сама.

Але зважайте на індивідуальні особливос ті дітей: одні засинають швидко, з іншими треба посидіти, погладити їх, щось тихо пошепотіти, на кшталт: «Ручки втомилися, ніжки втомилися, всі хочуть спати... Очки закриваються... Усі відпочи­вають».

Дуже важливо, у якому емоційному стані перебуває сам дорослий, який вкладає дитину спати. Якщо ви квапитеся і хочете швидше при­спати дитину, нічого не вийде. Як навмисно, ди­тина засинатиме довго, вередуватиме і просити­ме то пити, то почитати тощо. Ви нервуватимете, а дитина відчуватиме, що від неї хочуть скоріше звільнитися, що вона заважає. Вона розумітиме, що хоча фізично ви поруч, але ваші думки дале­ко, і намагатиметься своїми вередуваннями по­вернути вас до себе. Якщо ви хочете, щоб дитина заспокоїлася і швидко заснула, спочатку заспо­койтеся самі.

А чи не найкраще, коли дитина засинає під мамину колискову. Навдивовижу м'яка, мело­дійна й образна українська мова, ритмічність примовок, ніжний мамин голос створюють ту неповторну емоційну атмосферу, за якої дитина безтурботно солодко засинає.

Нехай же завжди єднають вас з вашою ди­тиною тепло і любові, ніжність і довіра..

Розбився ртутний термометр! Що робити?

Із розбитого градусника витікає рідка ртуть, що має властивість випаровуватися при кімнатній температурі. А пари ртуті є сильною отрутою. Ртуть із розбитого градусника при ударі перетворюється на дрібні краплі і розсіюється по приміщенню. Вона легко проникає в тріщини підлоги, в  щілини під плінтусами, застряє у ворсі килимів. Поступово випаровуючись, вона отруює повітря у приміщенні. Якщо людина дихає цим повітрям постійно, ртуть накопичується в організмі – в нирках, в печінці, у мозку, і в людини розвивається хронічна ртутна інтоксикація.

Тому, якщо у вас вдома розбився термометр, треба терміново вжити заходів із видалення ртуті. Насамперед потрібно вивести з кімнати всіх людей, які не братимуть участі у прибиранні кімнати, і тварин. Особливо важливо вивести маленьких дітей, які моментально зацікавляться красивими сріблястими кульками і можуть їх проковтнути.

Найкраще викликати фахівців із МНС (номер телефону – 101).

Цілком реально і власними зусиллями очистити кімнату від ртуті.

У цього заходу навіть є спеціальний термін – демеркуріалізація.

Насамперед треба почати провітрювання приміщення – відкрити всі вікна. Ретельно провітрювати кімнату слід і протягом наступних 5-7 днів. А двері, що ведуть в інші кімнати, на час робіт із видалення ртуті треба зачинити, щоб пари ртуті не поширилися по квартирі. Але в жодному разі не допускайте протягу, інакше ртутні кульки розлетяться по всій кімнаті, багато з них розіб’ються в дрібний ртутний пил, що осяде на стінах і меблях.

Потім необхідно зібрати кульки ртуті. Перед цим треба вдягти гумові рукавички, на ноги – бахіли або звичайні поліетиленові пакети. Ніс і рот закрити вологою марлевою пов’язкою.

Важливо! У жодному разі не можна використовувати для збору ртуті пилосос! Хоча деякі стверджують, що пилосос використовувати можна, але потім його доведеться викинути. Цей варіант теж неприйнятний із трьох причин.

Під час роботи пилосос нагрівається, таким чином посилюючи випаровування ртуті.

Не треба катати ртутні кульки по підлозі або збирати їх в одну краплю! Не підмітайте ртуть віником: його прути тільки роздрібнять отруйні кульки на ртутний пил.

Ртуть найкраще збирати звичайнісінькою спринцівкою. Можна використовувати паперові серветки, змочені олією, змочені водою газети – крапельки ртуті прилипнуть до них. Ртуть прилипає також до скотчу, лейкопластиру, мідного  дроту та ватних кульок, змочених водою. Можна збирати ртутні крапельки на листок паперу м’яким пензликом або іншим листком паперу. Особливу увагу треба приділити щілинам і плінтусам.

Якщо ртуть потрапила на килим, насамперед треба згорнути його від краю до центру, щоб кульки ртуті не розлетілися по кімнаті. Килим бажано помістити в неушкоджений целофановий пакет або в поліетиленову плівку, теж від периферії до центру. Потім винести на вулицю. Там його треба вивісити, але попередньо підстелити під ним целофанову плівку, щоб ртуть не забруднила землю. Далі несильними ударами треба вибити килим і дати йому провітритися.

Речі і килими, на які потрапила ртуть, необхідно провітрювати три місяці. Не можна прати одяг і взуття, які контактували з ртуттю, в пральній машині. А найкраще цей одяг викинути.

Зібрану ртуть разом із залишками градусника треба покласти в скляну банку з водою і щільно закрити її кришкою. Ртуть не можна викидати в сміттєпровід, в каналізацію або в унітаз, витрушувати з балкону – це забруднює навколишнє середовище! 2 грами ртуті, що містяться в одному градуснику, здатні забруднити 6 000 м3 повітря! Зібрану ртуть і предмети, за допомогою яких її збирали (спринцівку, ганчірки, пензлики і т. п.), слід здати в рятувальну службу (МНС).

Після того, як ви зібрали всі видимі оком кульки ртуті, в кімнаті все одно можуть залишитися мікрокраплі отруйного металу. Тому після механічного збору ртуті треба провести ще хімічну чистку. Для цього треба помити стіни і підлогу розчином будь-якого мийного  засобу, що містить хлор – розчином хлораміну, хлорного вапна і т. п. Згодиться також розчин марганцівки або мильний розчин.

Збір частинок ртуті з розбитого градусника може зайняти кілька годин. Із метою безпеки й уникнення  отруєння парами ртуті, кожні 10-15 хвилин треба робити перерву і виходити на свіже повітря. Після закінчення всіх процедур ліквідатору маленької ртутної аварії для профілактики отруєння треба пити більше рідини, адже  ртуть виводиться з організму через нирки.

Для повної впевненості в тому, що приміщення очищене, можна запросити фахівців (наприклад, із санепідслужби) для перевірки концентрації парів ртуті у приміщенні.

КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:
- викидати термометр у сміттєпровід, адже випаровування двох грамів ртуті здатні забруднити шість тисяч кубометрів повітря;
- підмітати ртуть віником – жорсткі прути перетворять отруйні кульки в дрібний ртутний пил;
- збирати ртуть за допомогою пилососа – повітря, що продувається пилососом, полегшує випаровування рідкого металу. До того ж, пилосос після цього доведеться відразу ж викинути;
- прати одяг і взуття, які контактували з ртуттю, в пральній машині. Одяг краще викинути;
- спускати ртуть у каналізацію. Вона має властивість осідати у каналізаційних трубах.
Надзвичайники наголошують, якщо дитина з’їла ртутну кульку, то необхідно одразу викликати в дитини блювоту і терміново дзвонити у швидку.
Також радять пити більше сечогінної рідини (чай, кава, соки), оскільки ртутні утворення виводяться з організму через нирки.
При важких гострих отруєннях - негайно промийте шлунок водою з 20-30 грамами активованого вугілля, або білковою водою (збитий з водою яєчний білок), після чого дайте молоко, а потім проносне.

ВідповістиПереслати

 Найчастіше істерики виникають у дитини надто розпещеної, обласканої, оточеної любов’ю, задарованої, особливо, якщо вона єдина в сім’ї. Усі бажання дитини батьки зазвичай неодмінно виконують. А якщо ні, вона змалку знає, що є такий чудовий спосіб вплинути на дорослих, як капризування. У таких випадках дорослі прагнуть розв’язувати всі проблеми «коханої» дитини – і не лише в дошкільному дитинстві, а й до самого вступу до вишу, а то й довше.

У результаті дитина зростає інфальтильною, перед конфліктними і стресовими ситуаціями відуває повну розгубленість, тому й обирає перевірений нею спосіб захисту від неприємного - істерику.  

    Полярними до попереднього чинником, що провокує істерику, є жорстка вимогливість до дитини, якою сьогодні все частіше зложивають батьки. Вони обирають такий стиль виховання, по суті, з добрими намірами.



 Адже життя непросте, і що раніше дитина звикне до організованості, навчиться досягати мети, що більше знань отримає, то успішною буде в житті, прагнутиме завжди до більшого, і  як почуватиметься реалізованою і щасливою особистістю. 

Звісно, схильність дітей до істерик залежить не лише від стилю виховання та сімейного клімату. Багато чого визначено зазделегідь. Зокрема, схильність дитини до істерик може бути пов'язана з типом нервової системи. Слабка і неврівноважена нервова система - додатковий чинник ризику. Значення має і темперамент. Так, холерики імеланхоліки більш схильні до істеричної поведінки, ніж флеглатики і сангвініки.

  Вікові періоди, що є "небезпечними" для появи істерик: чи не найбільше небезпека виникнення дитячих істерик загострюється з настанням так званих "криз вікового розвитку", зокрема у віці:

- 3 років - перехід від раннього дитинства до дошкільного віку;

- 6-7 років - перехід від дошкільного віку до молодшого шкільного;

- 11-15 років - перехід від молодшого шкільного віку до підліткового.

У ці вікові періоди відбуваються кардинальні зміни психіки й функціонування організму, що теж може стимулювати появу істерик.

Однак батькам варто пам'ятати, що криза вікового періоду є нормативним явищем психічного розвитку дитини та її особистісного становлення.

А от загострення негативних поведінкових проявів у дітей в цей період є свідченням незадоволеності дитини її місцем в сім'ї, обмеженістю її ролі

в ній тощо. Тож здебільшого перетворення кризи вікового розвитку на критичний період повязано з небажанням чи невмінням батьків побачити

зрослі можливості дитини і її потреби у змінах.

  Стадії протікання істерики у дитини

   Найліпший спосіб "швидкої допомоги" в боротьбі з дитячою агресією, незалежно від того, чим вона викликана, - це вміння дорослих керувати

процесом. Для цього батьки мають знати стадії протікання істерики та вміти правильно поводитися з дитиною під час кожної із них.

ПРОВОКАЦІЯ СВАРКИ. Будь-яка істерика починається з провокації дитиною сварки, коли її щось не подобається чи не влаштовує. І саме в цей момент виникненню істерики найлегше запобігти. Для цього батьки мають знати всі стадії протікання істерики та вміти правильно поводитися з дитиною під час кожної з них.

 Якщо у дитини от-от почнеться напад істерики, можна запропонувати їй щось намалювати чи прогулятися, наприклад до магазину за морозивом.

Якщо це дитина старшого дошкільного віку, можна сказати щось на кшталт "Вибач, поговоримо про це пізніше, мені потрібно в аптеку". Ще один дієвий спосіб швидко нейтралізувати початок істерики - потримати її руки 2-3хвилини під проточною холодною водою.

 КРИКИ ТА ЗВИНУВАЧЕННЯ. Друга стадія істерики у дитини зазвичай супроводжується криками та звинуваченнями. Щоб уникнути подальшого розвитку істерики, доцільно неголосно сказати дитині "Заспокойся, тоді поговоримо", і якомога швидше віддалитися від неї. Як варіант, дорослий може зачинитися в іншій кімнаті, піти до сусідів, головне - не входити в конфлікт з дитиною. До речі, це допоможе заспокоїтися і самому дорослому.

БУЙСТВО. На завершальному етапі істерики дитинапочинає кидати все, що потряпляє їй під руку. Дорослому не слід хвилюватися, нехай дитина "випустить пар". А от після того, як вона відносно затихне, можна починати її заспокоювати.

 Якщо дитині молодшого дошкільного відопомагають заспокоїтись ласкаві слова, то дитині старшого дошкільного віку після істерики потрібен "тайм-аут". Ліпше за все робити вигляд, що нічого не відбулось. Не потрібно її сварити, обговорювати те, що сталося і вимагати, щоб вона нгайно прибрала розкидані речі. Але це зовсім не означає, що про подію потрібно забути. Навпаки!

 ОБГОВОРЕННЯ НЕПРИЄМНОЇ СИТУАЦІЇ. Після того, як напад істерики завершився, із дитиною обовязково слід обговорити цей неприємний інцидент. Дитина старшого дошкільного віку уже здатна до діалогу, може пояснити свої бажання й небажання і водночас дослухатися до аргументів і побажань дорослого. Із дитиною молодшого дошкільного віку доречно проаналізувати ситуацію в процесі гри, попутно обговорюючи дії  персонажів і те, як слід і не слід поводитися.

 Ну, і насамкінець, можна поговорити з дитиною про те, як діяти, коли вона відчуває, що от-от "вийде із себе". Хороший спосіб уникнути істерики - запропонувати дитині порвати непотрібний журнал або намалювати свої емоції так, щоб ручка рвала папір.

Як налагодити взаємодію з гіпоактивною дитиною 

 Розмовляйте з гіпоактивною дитиною завжди спокійно  - не кваптеся і не підвищуйте голос.

Пам’ятайте, що крик, роздратування, незадоволення ще більше уповільнюють дитину. Якщо її підганяти, вона починає нервувати, і рівень гальмування підвищується. Натомість  якщо дати дитині можливість працювати в оптимальному власному темпі, якість і точність її діяльності будуть доволі високими.

Налаштовуйте дитину на найближчі події як у щоденному побуті, так і щодо подій наступного дня.

Завчасно попереджайте про те, коли вона має завершити ту чи іншу справу. Або ж давайте дитині додатковий час для того, щоб вони змогла доробити певне завдання без поспіху або переключитися з одного виду діяльності на інший.

Хваліть дитину за те, що  вона робить швидко, ефективно і без зволікання.

 Уникайте ярликів, подібних до того, коли повільних дітей зараховують до категорії ледачих чи із загальмованою реакцією. Натомість навчіться враховувати темп діяльності дитини під час взаємодії з нею. 

 Давайте дитині лише одну вказівку за один раз. Не перетворюйте свої прохання до дитини на тривалий монолог. Вона не зможе сприйняти всю інформацію, тому доведеться знову все повторювати.

Визначте постійні трудові обов’язки дитини на кшталт: складати одяг, прибирати іграшки після гри, тощо – та стежити за тим, аби дитина їх дотримувалася.

Розробіть дитині чіткий режим дня. Повідомте їй, коли, що і в якій послідовності вона має робити.

Виконуйте з дитиною спеціальні вправи, грайте в ігри, що сприяють розвитку швидкості  рухових реакцій. Використовуйте ігрові елементи, коли необхідно, щоб дитина зробила щось швидко.

Вітамін Д необхідний для формування кісткової тканини. Цей вітамін міститься в яйцях, риб'ячому жирі, рибі. Дефіцит вітаміну Д в організмі дітей призводить до рахіту.

Вітамін Е сприяє оптимальному вуглеводного обміну в організмі малюка і міститься в помідорах, жовтку, шпинаті, рослинних маслах. Нестача вітаміну Д призводить до порушення обміну речовин в м'язовій тканині.

Відомо, що для нормальної життєдіяльності та повноцінного розвитку організму дитини необхідно вітаміни. Їжа, яку ми пропонуємо малюкові, повинна містити їх достатню кількість.

У наш час відомо більше двох десятків вітамінів. Для забезпечення дитячого організму особливо важливими є вітаміни А, Е, C, D та групи В (В1, В2, В6, В12, РР).

  Вітамін D необхідний для нормального розвитку і росту кісток молодого організму. Він утворюється в шкірі під впливом дії сонячного проміння, а також вводиться в організм з їжею. Нестача вітаміну D може призвести дитину до захворювання на рахіт.

Джерелом вітаміну D служать риб'ячий жир, вершкове масло, яєчний жовток, ікра, печінка тварин. Слід зазначити, що надмірне і надто довге застосування цього вітаміну також призводить до хворобливих явищ: дитина втрачає апетит, у неї з'являється кволість, нудота, в кістках відкладається велика кількість вапна, що порушує обмін речовин.

Вітамін Е активізує діяльність м'язів. Він міститься в рослинних оліях (особливо соняшниковій), молоці, яєчному жовтку.

  Будь-яка хвороба підвищує потребу організму у вітаміні С. Його нестача призводить до хворобливого стану дитини, який проявляється підвищеною стомлюваністю, кровоточивістю ясен та зниженим опором організму до різноманітних захворювань. Ягоди, фрукти, овочі - основні джерела цього вітаміну. У великій кількості вітамін С (аскорбінова кислота) міститься в качанній капусті, зеленій цибулі, щавлі, смородині, шипшині, суницях, пізніх сортах яблук, мандаринах, апельсинах, лимонах. В овочах (картоплі, ріпі, помідорах, редисці тощо) вітаміну С міститься менше.

  Вітаміни групи В (В1, В2, В6, В12, РР), важливі для нормального кровотворення та діяльності нервової системи, надходять до організму з борошном та борошняними продуктами, крупами, жовтками яєць, картоплею, квасолею, горохом, дріжджами, м'ясом. Значна кількість вітаміну В2 міститься також в молоці, молочних продуктах та житньому хлібі.

Вітамін А необхідний для здорового стану шкіри, а також для нормального зору.

Джерелом вітаміну А служать печінка тварин, вершкове масло, вершки, сметана, сир, яєчні жовтки. Зелень і деякі плоди містять каротин, що в організмі людини перетворюється на вітамін А. Насамперед це морква, помідори, абрикоси, обліпиха, зелена цибуля, шпинат, петрушка, кріп.

  Отже, більшість вітамінів належить до незамінних харчових речовин, життєво необхідних органічних сполук, які так потрібні, особливо, дитячому організму. Вітаміни також користі для малят із зниженим імунітетом, під час хвороб та для їх профілактики.

З метою профілактики нестачі важливих вітамінів в організмі слід забезпечити різноманітне, повноцінне та збалансоване харчування дитини.

В осінньо-зимовий період в їжі, як правило, кількість необхідних вітамінів знижена. Тому доцільно малятам давати дитячі вітаміни та вітамінні препарати, які продаються в аптеках.  

Вітаміни - це біологічно активні речовини, які є життєво важливими для нормального функціонування організму. Особливу роль вітаміни грають в зростанні і здоров'ї дітей. Крім цього, в організмі дитини вітаміни необхідні для регулювання процесів обміну речовин, кровотворення і підтримки імунітету.

Оптимальний обмін речовин, хороший ріст і розвиток дітей можливі тільки за умови надходження в організм достатньої кількості вітамінів.

Дуже важливо знати, що всі вітаміни поділяють на дві великі групи: жиророзчинні (вітаміни А, Д, Е) і водорозчинні (вітаміни групи В, С, фолієва кислота).

  Якщо в дитячому організмі спостерігається дефіцит якогось вітаміну, то організм працює з перебоями.

Спільно з білками, жирами і вуглеводами, вітаміни повинні бути включені в щоденний раціон кожної дитини.

Вітамін А в дитячому організмі відповідає за нормальний процес формування зубів і кісток, підтримує зорову систему, а також сприяє росту нових клітин. На цей вітамін багаті такі продукти, як шпинат, манго, абрикоси, яблука, плоди шипшини. У тому випадку, якщо в організмі дитини буде спостерігатися нестача вітаміну А, це може призвести до погіршення зору, ураження слизових оболонок і шкіри.

Вітаміни групи В необхідні дітям для підтримки функцій мозку, регулювання роботи нервової системи, оптимального росту, гарного апетиту. Цей вітамін можна знайти в рисі, печінці, вівсянці, горіхах, м'ясі. При дефіциті вітаміну В в організмі дитини може виникнути анемія і відставання в рості і розвитку.

   Вітамін С допомагає процесу формування кісток і зубів малюка, виявляє протиалергічну дію в організмі і міститься в цитрусових, шипшині, ківі, капусті. При недоотриманні вітаміну С у дитини буде знижуватися імунітет і існувати ризик кровотечі

1. Завжди будьте гарним прикладом для своїх дітей у ставленні до себе і свого здоров'я.

2. Ведіть здоровий спосіб життя.

3. Займайтеся фізичною культурою, виконуйте вранці гімнастику.

4. Загартовуйтеся разом із дитиною.

5. Частіше бувайте на свіжому повітрі.

6. Не паліть і не розпивайте спиртні напої у присутності дітей. Пам'ятате, що вони повторюють ваші дії в дитячому садку.

7. Дотримуйтеся режиму харчування. Зумійте переконати сина чи доньку споживати всі страви, навіть ті, які вони не люблять, але які є для них необхідними й корисними.

8. Дотримуйтеся правил гігієни і привчайте до цього дитину.

9. Наповніть свою душу і серце любов'ю до всіх і до всього. Передай те це дітям. Більше усміхайтеся. Це запорука здорової сім'ї, особистого здоров'я вашого і ваших дітей.

Профілактичні заходи спрямовані насамперед для підвищення резистентності організму до дії збудників грипу, а також інших ГРВІ.

Ефективними, особливо у період підвищення захворюваності, фахівці відзначають наступні методи профілактики:

• повноцінне харчування з включенням вітамінів у природному вигляді;

• загартовування та часте провітрювання приміщень;

• вживання загальнозміцнюючих та тонізуючо-імуномодулюючих препаратів та препаратів цілеспрямованої імуностимулюючої дії.

Високоефективними є рекомендації загального санітарно-гігієнічного спрямування, зокрема:

• часто мити руки з милом, особливо після відвідування місць масового накопичення людей;

• прикривати ніс та рот хустинкою (або одноразовими серветками), особливо при кашлі та чиханні;

• широко застосовувати засоби нетрадиційної (народної) медицини, гомеопатичні препарати, оксолінову мазь

• Старанно мийте руки з милом перед приготуванням їжі, перед їдою і годуванням дитини, після користування туалетом і після догляду за тваринами.

• Не вживайте немитих овочів та фруктів.

• Знищуйте мух і захищайте від них харчові продукти.

• Вживайте тільки кип’ячене молоко.

• Не вживайте воду із струмків, рік та інших невпорядкованих джерел водопостачання.

• Не купайтесь в річках та водоймах, котрі забруднюються стічними водами.

При появі перших ознак захворювання – поносі, блювоті – негайно звертайтесь за медичною допомогою.

Не займайтесь самолікуванням і не лікуйтесь самі.

СУВОРО ДОТРИМУЙТЕСЬ ПРАВИЛ ЗАГАЛЬНОЇ ТА ОСОБИСТОЇ ГІГІЄНИ

цим ви захистите себе і оточуючих від гострих кишкових інфекційних захворювань.

 До гострих кишкових захворювань відносять такі захворювання як дизентерія, сальмонельози, черевний тиф, гастроентероколіти, Харчові токсикоінфекції та інші. Вони мають ряд загальних ознак:

• розлад шлунково – кишкового тракту;

• загальне нездужання;

• часто підвищення температури.

Збудником цих захворювань є мікроби, котрі знаходяться в кишечнику хворої людини чи бактеріоносія.

Сальмонельозом можна також заразитись від тварин чи водоплавної птиці в кишках котрих знаходяться мікроби – збудники захворювань. З кишечника людини чи тварини мікроби виділяються з екскрементами, а в деяких випадках і із сечею.

Мікроби дизентерії та інших кишкових захворювань добре зберігаються у зовнішньому середовищі, особливо в теплий період року.

Розповсюдженню захворювання сприяють також мухи.

• Загартовування органічно вписується в кожен елемент режиму дня;

• Систематичність та постійність загартовування, воно здійснюється протягом року, але його види і методики змінюються залежно від сезону та погодних умов;

• Урахування індивідуальних особливостей дитини;

• Загартовування здійснюється на тлі різної рухової активності;

• Поступовість розширення зони впливу, сили подразнення та збільшення часу проведення загартувальних процедур;

• Загартовування проводиться на позитивному емоційному тлі і при тепловому комфорті організму дитини.

Пам’ятка

У піску можуть знаходитися збудники багатьох інфекційних та паразитарних

захворювань, зокрема й гельмінтозів — паразитарних захворювань зазвичай

шлунково-кишкового тракту.

Збудниками гельмінтозів є плоскі та круглі черви.

Основним джерелом зараження піску (грунту) яйцями гельмінтів є випорожнення

людини, котів та собак. Перебуваючи в піску, вони можуть тривалий час зберігати

життєздатність та патогенність. Через забруднені піском руки яйця гельмінтів

потрапляють до організму дитини, спричиняючи геогельмінтози та біогельмінтози.

Найпоширенішими геогельмінтозами у дітей є аскаридоз та трихоцефальоз —

захворювання, спричинені гельмінтами, що розвиваються в піску (грунті),

а паразитують в організмі людини. Одним із найпоширеніших біогельмінтозів

у дітей є токсокароз, збудник якого паразитує лише в собак або котів.

Збудником аскаридозу є аскарида людська. Яйця аскарид у піску (грунті) можуть

зберігати життєздатність протягом року. З частинками піску або грунту збудник

аскаридозу потрапляє і на продукти харчування — овочі, фрукти, ягоди, зелень.

Аскариди паразитують у тонкому кишківнику. Середня тривалість життя аскарид

в організмі дитини — близько року.

Збудник трихоцефальозу — волосоглави. Вони паразитують у товстому

кишківнику та сліпій кишці. Небезпека трихоцефальозу полягає в тому, що середня

тривалість життя волосоглавів становить п’ять-шість років.

Токсокароз — гельмінтна інвазія з важким, тривалим і рецидивним перебігом.

Збудником токсокарозу є токсокари, що паразитують в організмі собак.

Інфікування дитини відбувається під час контакту із тваринами (яйця токсокар

можуть бути на їх шерсті), а також із забрудненим піском або грунтом. Яйця

токсокар можуть зберігати життєздатність у піску або грунті тривалий час. Люди

не можуть бути джерелом інфекції, адже в організмі людини з личинок

не розвиваються дорослі особини паразита, що продукують яйця. Різноманітність

симптомів токсокарозу зумовлена міграцією личинок організмом дитини.