Створити в родині атмосферу любові й розуміння
будьте уважними і чутливими до дитини та її проблем. Задовольняти потребу дитини в емоційній допомозі батьків (зміцнення афективного компонента), оскільки емоційна невлаштованість, поганий настрій блокують прагнення дитини;
приділяйте дитині достатньо уваги і часу. Присвячуйте дитині хоча б годину на добу, дарувати їй один з вихідних (проводьте цей день разом — ідіть в парк на атракціони, в зоопарк, просто виїдьте сім’єю на природу тощо);
любіть дитину і обов’язково її балуйте. Даруйте дитині час від часу подарунки і влаштовуйте свята, бо діти дошкільного віку найбільше переживають радощі і щастя під час отримання подарунків і свят;
ініціюйте спільні справи чи обговорення будь-чого, ведіть у спілкуванні з дитиною. Водночас надавайте їй можливість самостійно опанувати проблемну ситуацію, а не вказуйте, як діяти;
висловлюйте дитині свою любов після розв’язання конфлікту, тобто дайте їй зрозуміти, що батьків не влаштовує лише її поведінка, а не сама дитина;
Позитивний приклад батьків — найкращий спосіб правильного виховання
будьте самокритичними, визнавайте недоліки у вихованні, гнучко перебудовуйте свої стосунки з дитиною за потреби;
уникайте даремних обіцянок — дані дитині обіцянки слід виконувати;
ставте себе на місце дитини, аби відчути, як занижена чи завищена оцінка батьків веде до поганого самопочуття та формування неадекватної самооцінки дитини;
зверніться за консультацією до фахівців за негараздів у поведінці чи розвитку дитини;
уникайте займенників «завжди» і «ніколи». «Ти завжди думаєш тільки про себе!»; «Ти ніколи не приходиш з вулиці вчасно!». Ці фрази переконують дитину в невмінні поводитися інакше. Ліпше скажіть так: «Інколи я відчуваю, що ти забуваєш про інших»; «Я знаю, що ти позбавишся цієї поганої звички і станеш ввічливим (добрим, люблячим) хлопчиком, що поважає інших»;
уникайте звинувачувальних фраз на кшталт: «Ти мені набрид!»; «Навіщо ти знову так зробив!». Натоміть покажіть своє ставлення до вчинку дитини: «Мені неприємно, коли ти так зі мною розмовляєш»; «Мені боляче, коли сусіди скаржаться на тебе» тощо.
Підтримувати у дитини позитивний образ Я
зосередьте увагу на правильних вчинках дитини, підкріплюте їх винагородою;
виховуйте в дитині впевненість в собі, допомагайте виявити сильні риси, властивості і виробити вміння отримувати від цього задоволення. Тобто підтримуйте здатність дитини використовувати власні емоційні сили для досягнення успіху в тих сферах, в яких вона сильна.
навчайте дитину вмінню компенсувати все те, що принижує її гідність, щоб вона могла собі сказати: «Можливо, я не найкраще в групі рахую (не усі букви знаю, тощо), зате я дуже гарно співаю»;
говоріть про ситуацію чи вчинок дитини, без негативних оцінних суджень стосовно її особистості. Висловлювання не мають містити діагнозу і прогнозу подальшої долі дитини. Обговорюйте лише вчинок і його результат, не принижуйте гідність і не вказуйте на недоліки особистості. Усвідомлення себе залиште самій дитині: «Я люблю тебе, але мені не подобається, коли ти…»;
Чи є такі батьки, які свідомо бажають своїй дитині зла? Звичайно це не ви! Але навіть найкращі батьки не застраховані від помилок у вихованні своєї дитини. І ці помилки часто продиктовані саме турботою про дитину, але недостатнім розумінням того, до чого можуть привести ті чи інші дії батьків.
Сьогодні поговоримо про гіперопіку і її наслідки.
Гіперопіка – це такий стиль виховання і спілкування з дитиною, який характеризується надмірною турботою, такою, яка не узгоджується з віком дитини. Пам’ятаєте ту серію Єралашу, в якій бабуся (Т.Пельтцер) кричала своєму вже дорослому онукові «Бегу, Митенька, бегу, маленький». Це дещо перебільшений, але дуже яскравий приклад гіперопіки.
Гіперопіка, це наприклад, коли ви не даєте дворічній дитині спробувати залізти на дитячу гірку («Не лізь, впадеш»), вдягти самостійно речі («Давай я, ти будеш довго, ти не вмієш»), нагодувати кота («Я сама, ти все розкидаєш») і т.п.. Звичайно, дитина ще не добре володіє своїм тілом, але вона навчається це робити, розвиває свої вміння, якщо ви їй це дозволяєте, а якщо ні, то з часом дитина буде відставати від однолітків в своєму фізичному розвитку, і скоріш за все стане невпевненою, безініціативною, залежною, безвідповідальною.
У дітей з сімей, де царює гіперопіка, біда не тільки з навичками самообслуговуванням та поганим володінням своїм тілом, але їм також важко знайти спільну мову з однолітками, з дорослими, і основною стратегією в спілкуванні і в стиканні з труднощами є стратегія уникнення. І з віком ця стратегія переходить на всі аспекти життя, таким дорослим людям важко відстояти свою думку і взагалі знайти себе, своє місце під сонцем. А ще гіперопіка тісно пов’язана з ожирінням у дітей. За результатами досліджень, понад 60% дітей, що мають надмірну вагу, зазнавали на собі надмірної турботи чи гіпертрофованого почуття власності своїх батьків.
Так як же уникнути надмірної опіки, але при цьому залишатися чуйними й турботливими батьками?
· Насамперед, треба зрозуміти, що завдання батьків не зробити щось за дитину, а навчити малюка бути самостійним, якомога більше пристосованим до життя, в майбутньому обходитись без батьків! Було б добре батькам знати особливості дитини кожного віку, ті вміння, якими повинна дитина володіти, і повсякчас надавати їй можливості реалізовувати себе і навчатися, виконуючи посильні дії та завдання. Кожне розбите коліно, кожен розлитий суп, кожна сварка з однолітками – це частина власного досвіду дитини, саме це робить її мудрішою, міцнішою, стійкішою, і батьки зобов’язані надати дитині можливість такого досвіду.
· Контролюйте свою поведінку, намагайтеся уникати фраз «Я так вирішила», «Буде по-моєму», «Ти зобов’язаний», «Ти повинен».
· Давайте дитині можливість обирати для того, щоб сформувати самостійність. Це стосується всього: одягу, іграшок, їжі, занять, захоплень, друзів. Наприклад, п’ятирічна дитина вже сама може знайти в шафі речі і обрати, що буде вдягати завтра в дитячий садок.
· Не відмежовуйте вашу дитину від зовнішнього світу, а познайомте її з ним. Страх за дитину, це нормально, але ненормально, коли він надмірний. Краще не бігати за дитиною по п’ятах, а розповідати, які небезпеки можуть чекати на неї і як вміти себе захистити в різних небезпечних ситуаціях.
· Більше говоріть з дитиною, обговорюйте її страхи, бажання, плани, навіть якщо вони вам здаються несерйозними, не вартими уваги в силу дитячого віку. Саме в тісному спілкуванні можна наладити довірливі
· Добре б батькам зробити своє власне життя більш цікавим і насиченим. Цей хід рятує від спокуси постійно контролювати дітей і приділяти надмірну увагу їхнім справам. Але, мабуть, найважливіше – це робота з власною тривогою, оскільки саме вона є головною причиною гиперопекуючої поведінки.