Молодші школяри

• У відчутті належності до сім`ї, класу, групи. На питання, які турбують дитину, важливо відповідати, ініціативу – підтримувати, успіхи і починання заохочувати.

• У підтримці, бо коли не отримують схвалення або стикаються з поразкою, часто відступають.  Але важливо, щоб ми звертали увагу на реальні досягнення, робили акцент на тому, що дитина сама доклала зусиль та отримала задоволення від процесу – і саме тому результат вийшов чудовий.

• У спокійному будуванні кордонів, чіткому визначенні правил, зупинці агресії, захисті від тролінгу, проясненні ситуації.

• У безпеці – фізичній, емоційній, кордонів особистості.

• У контакті з авторитетом. Дитині цієї вікової категорії потрібен (окрім батьків) дорослий друг-наставник і дуже добре, якщо таким другом буде вчитель.

• У довірі. Якщо дитина раптом в особистому контакті ділиться приватною інформацією, важливо дякувати за довіру і зберігати етику довіри.

• У контролі. Якщо завдання є, його потрібно перевірити. Якщо правило встановлено, за його виконанням треба стежити.

• У неупередженості. Поганих дітей не буває – є діти, яким погано.

• У грі, можливості грати. Це – можливість зберегти контакт з творчим потенціалом.

Поради від психолога Світлани Ройз

  Навчання завжди було далеко не для кожної дитини улюбленою справою. І батьки завжди задавалися питанням що ж робити? Як змусити дитину вчитися?

Скажу відверто: просто змусити учня приділяти більше уваги навчанню не вийде. Звісно можна  залякати чимось жахливим або пообіцяти в нагороду щось дуже привабливе і, як правило, дороге, але ефект буде дуже нетривалим. А потім почнеться все спочатку, і знову треба буде щось вигадувати. Немає і чарівних пігулок – накормив дитину і все, вже золота медаль маячить по переду.

Коли ми хочемо швидкий ефект як від чарівного зілля то розписуємось у власній безпорадності і не бажанні прикладати зусилля, а коли намагаємось примусити, то боримось із симптомами не  звертаючи увагу на причину.

Пропоную піти іншим шляхом і розібратися в причинах небажання вчитися.

Найпростіша причина, через яку діти можуть не бажати вчитися, полягає в тому, що навчання дається надто легко. А те, що дуже легко – нецікаво. А коли нецікаво, то й бажання займатися цим зникає. Так буває в першому класі у дітей, які були добре підготовлені до школи, і в старшому віці у обдарованих дітей, для яких шкільна програма вузька і недостатньо складна.

Ну, тут все досить просто: щоб «змусити» дитину вчитися, потрібно виходити за рамки програми, пробуджувати інтерес до процесу навчання. Бажано, звичайно, робити це за допомогою педагогів школи та за погодженням з ними, але якщо не виходить домовитися, то самостійно. Нехай дитина не обмежується тим, що задають вчителі, а шукає додаткову інформацію з тем які вивчаються, пробує придумати нові способи вирішення завдань, формулює визначення і правила по-своєму, пропонує гіпотезу і проводить експерименти, що підтверджують або спростовують її, виконує творчі або дослідницькі проекти і т.і.

Іноді буває так, що у дитини ще до вступу до школи відбили інтерес до навчання і бажання дізнаватися нове, і тому вона не хоче вчитися, хоча має непогані інтелектуальні здібності. Найчастіше це відбувається у першому класі. Хто у цьому винен? Як правило, відповідальність за стан справ лежить на дорослих, які, намагаючись підготувати дитину до школи, силою змушували вчити букви, цифри, писати, рахувати і читати, а дитина всіляко цьому чинила опір, їй було важко, незрозуміло і нецікаво і, по суті , поки що не потрібно. Взагалі, треба сказати, що підготовка до першого класу полягає зовсім не в цьому, і якщо форсувати події та передчасно навантажувати дошкільника тим, чого мають навчати в школі, то швидше за все результат буде зовсім не таким, як ви чекаєте, а протилежним.

Щоб виправити це і все ж таки залучити дитину до навчання, необхідно показати йому, що вчитися не так важко, як здається, і навіть дуже захоплююче. Таким чином його потрібно не змушувати, а зацікавлювати. Тобто вибирати (а може, й вигадувати) такі завдання, які викликатимуть у нього позитивні емоції, цікавість та інтерес. Наприклад, учень любить грати з роботами-трансформерами. Отже, можна про них вирішувати завдання чи приклади, складати і читати короткі історії тощо. Або, якщо дитина – хохотунчик і добре розуміє гумор, то тренувати навички читання можна на дитячих анекдотах, навички письма – вигадуючи та прописуючи кумедні слова, а навички рахунку – за допомогою «Задачника» Григорія Остера. Орієнтуйтесь на свого малюка, його особливості та уподобання.

Крім цього, пропонуйте дитині спочатку найлегший матеріал і прості завдання, щоб не «спугнути» його та не спровокувати відмову. Обов'язково підтримуйте, якщо виникли труднощі, і допомагайте впоратися з ними (тільки не робіть все за нього!). Неодмінно хваліть, у тому числі і «авансом», щоб у дитини з'являлася впевненість у своїх силах.

Часто буває так, що діти не хочуть вчитися через те, що мають конфлікт у школі, який вони не можуть самі вирішити (з учителем, з однокласниками). Змусити дитину вчитися в цьому випадку теж не вийде – буде гірше. Якщо дитина ще досить мала (у початкових класах), то ваше завдання – допомогти їй подолати цю ситуацію, поговоривши з її однолітками чи педагогами намагаючись знайти вихід. Тільки важливо дотримуватися одного правила: не звинувачувати, не висувати претензії і не лаятися, а разом шукати шляхи примирення. Якщо дитина проти того, щоб ви втручалися, і якщо їй вже більше 12 років, тоді вам потрібно допомагати їй порадою – як знайти взаєморозуміння та підтримувати емоційно. Ну, а в тому випадку, коли нічого не допомагає, краще перевести вашого сина чи дочку до іншого класу чи школи.

Відмова від навчання може бути і в тому випадку, коли дорослі (батьки) вимагають від дитини дуже багато (наприклад, тільки «12»  з усіх предметів, тощо), того, що їй не під силу. У цьому випадку батькам потрібно, насамперед, переглянути свої вимоги і знизити їх до розумних і достатніх (скажімо, нехай «12» і «10» будуть з тих предметів, до яких є здібності, а по решті – як виходить).

Також для дитини дуже важлива похвала – за те, що вона робить добре, і за те, що вона намагається.

І ще дуже важливий момент – давайте дітям право на помилку. Усі помиляються, навіть ви, і у цьому немає нічого жахливого і соромного. А вже дітям помилятися сам Бог велів, бо так вони набувають свого власного досвіду.

Ще одна причина, яка заважає дітям з бажанням вчитися, полягає в тому, що ніхто їх не привчив до подолання перешкод, причому не обов'язково у навчанні, а в усьому. Можливо, батьки захищали дитину від різних труднощів, робили багато за неї (ми часто зустрічаємось із тим, що батьки і домашню роботу за дитину в зошитах пишуть), не залучали до допомоги, не давали розумових завдань, і тому вона не звикла до навантаження – інтелектуального в тому числі. І тепер, коли хочеш - не хочеш, а вчитись треба, дитина просто не готова до цього і не знає, як це робити.

Чим тут можна зарадити? По-перше, не поспішайте та привчайте долати труднощі поступово – починаючи з легких завдань. Потроху зменшуйте обсяг своєї допомоги дитині (наприклад, якщо ви раніше від початку до кінця виконували з дитиною домашні завдання, то тепер лише половину; потім допоможіть розібрати лише те, то зовсім незрозуміло; через якийсь час обмежте свою допомогу лише підготовкою робочого місця та перевіркою). Пропонуйте цікаві завдання, які захоплять вашого учня. Гаряче та щиро хваліть та заохочуйте за самостійність і за результат, навіть маленький.

Дитині вчитися важко, у неї не виходить. Тут річ у тому, що багато вже пройденого навчального матеріалу засвоєно погано і утворилося багато прогалин у знаннях. А якщо так, то всім наступним знанням нема на що спертися (не знаєш таблицю множення - не можеш вирішувати завдання, приклади, рівняння, виконувати дії з квадратним корінням і ступенями і т.д.; плутаєш право - ліво - труднощі в розумінні геометрії). Отже, наша допомога в такій ситуації полягатиме в тому, щоб вивчити те, що було втрачено (самостійно або за допомогою репетиторів – це залежить від глибини проблеми та від особливостей дитини).

Або ж суть проблеми в тому, що програма, за якою навчають дитину, не відповідає її інтелектуальним можливостям та особливостям (наприклад, дитина, яка має складні мовлиневі проблеми, не зможе успішно вчитися за програмою звичайної школи – їй потрібна програма для дітей з порушеннями мови). І тут вихід теж є – потрібно лише пройти обстеження на ПМПК та перевести дитину на навчання за адекватною для неї програмою.

Треба сказати, що в появі такої проблеми не винен ніхто: ні батьки, ні вчителі, ні тим більше сама дитина. Просто подбайте про те, щоб її навчали за програмою, яку вона зможе освоїти, і бажання вчитися поступово з'явиться.

А зараз – останнє зауваження. Навіть якщо ви точно дотримуєтеся цих порад і виконаєте всі рекомендації, швидких результатів не чекайте. Навіть перші, найменші зміни на краще можуть з'явитися лише за кілька тижнів, а вже значні і стійкі – за кілька місяців! Тож наберіться терпіння, а я бажаю вам успіхів.