ДІТИ 6-9 РОКІВ МАЮТЬ ПОТРЕБУ
(ОКРІМ БАЗОВИХ – БЕЗПЕКИ, ЛЮБОВІ, РОЗВИТКУ):
У відчутті належності до сім`ї, класу, групи. На питання, які турбують дитину, важливо відповідати, ініціативу – підтримувати, успіхи і починання заохочувати.
У підтримці, бо коли не отримують схвалення або стикаються з поразкою, часто відступають. Але важливо, щоб ми звертали увагу на реальні досягнення, робили акцент на тому, що дитина сама доклала зусиль та отримала задоволення від процесу – і саме тому результат вийшов чудовий.
У спокійному будуванні кордонів, чіткому визначенні правил, зупинці агресії, захисті від тролінгу, проясненні ситуації.
У безпеці – фізичній, емоційній, кордонів особистості.
У контакті з авторитетом. Дитині цієї вікової категорії потрібен (окрім батьків) дорослий друг-наставник і дуже добре, якщо таким другом буде вчитель.
У довірі. Якщо дитина раптом в особистому контакті ділиться приватною інформацією, важливо дякувати за довіру і зберігати етику довіри.
У контролі. Якщо завдання є, його потрібно перевірити. Якщо правило встановлено, за його виконанням треба стежити.
У неупередженості. Поганих дітей не буває – є діти, яким погано.
У грі, можливості грати. Це – можливість зберегти контакт з творчим потенціалом.
Поради від психолога Світлани Ройз
12 вимог дитини до своїх батьків
1. Будь ласка, не розпещуй мене! Я добре знаю, що я не можу отримати будь-що, – просто я хочу перевірити тебе на міцність.
2. Не бійся бути твердим в спілкуванні зі мною! Твоя міцність мені важлива, тоді я відчуваю себе безпечніше.
3. Не кричи і не критикуй мене в присутності інших людей, якщо ти можеш уникнути цього! Я надам твоїм словам більше значення, коли ти говориш зі мною спокійно і наодинці.
4. Не будь приголомшений, коли я кажу: “Я тебе ненавиджу!”
Я ненавиджу не тебе, а твою силу перешкодити моїм планам.
5. Не завжди оберігай мене від наслідків моїх дій! Мені потрібен болючий досвід, щоб дозріти всередині.
6. Не пиляй мене і не бубни постійно! Інакше я захищатиму себе, прикидаючись глухими.
7. Не роби необдуманих обіцянок! Якщо ти не дотримуєшся своїх обіцянок, я відчуваю себе жахливо спустошеним.
8. Не будь непослідовним! Це робить мене невпевненим і я втрачаю довіру до тебе.
9. Не перебивай мене і слухай мене до кінця, коли я щось питаю! Інакше я звернусь до когось іншого, щоб отримати потрібну мені інформацію.
10. Не глузуй над моїми страхами! Вони дуже реальні, але ти можеш мені допомогти, якщо спробуєш поставитись до мене серйозно.
11. Не думай, що вибачитись переді мною нижче твоєї гідності! Відверті вибачення пробуджують в мені почуття прихильності і розуміння.
12. Не намагайся вдавати, що ти досконалий або непогрішний!У мене буде великий шок, якщо я дізнаюся, що ти не такий.
Я так швидко росту, і тобі, звичайно, важко йти зі мною в ногу. Але кожен день, коли ти це намагаєшся, дорогоцінний.
Подробнее: https://promum.com.ua/ru/vospitanie/12-vimog-ditini-do-svoyih-batkiv/
Як "змусити" дитину вчитися.
(проблеми мотивації до навчання)
Навчання завжди було далеко не для кожної дитини улюбленою справою. І батьки завжди задавалися питанням що ж робити? Як змусити дитину вчитися?
Скажу відверто: просто змусити учня приділяти більше уваги навчанню не вийде. Звісно можна залякати чимось жахливим або пообіцяти в нагороду щось дуже привабливе і, як правило, дороге, але ефект буде дуже нетривалим. А потім почнеться все спочатку, і знову треба буде щось вигадувати. Немає і чарівних пігулок – накормив дитину і все, вже золота медаль маячить по переду.
Коли ми хочемо швидкий ефект як від чарівного зілля то розписуємось у власній безпорадності і не бажанні прикладати зусилля, а коли намагаємось примусити, то боримось із симптомами не звертаючи увагу на причину.
Пропоную піти іншим шляхом і розібратися в причинах небажання вчитися.
Найпростіша причина, через яку діти можуть не бажати вчитися, полягає в тому, що навчання дається надто легко. А те, що дуже легко – нецікаво. А коли нецікаво, то й бажання займатися цим зникає. Так буває в першому класі у дітей, які були добре підготовлені до школи, і в старшому віці у обдарованих дітей, для яких шкільна програма вузька і недостатньо складна.
Ну, тут все досить просто: щоб «змусити» дитину вчитися, потрібно виходити за рамки програми, пробуджувати інтерес до процесу навчання. Бажано, звичайно, робити це за допомогою педагогів школи та за погодженням з ними, але якщо не виходить домовитися, то самостійно. Нехай дитина не обмежується тим, що задають вчителі, а шукає додаткову інформацію з тем які вивчаються, пробує придумати нові способи вирішення завдань, формулює визначення і правила по-своєму, пропонує гіпотезу і проводить експерименти, що підтверджують або спростовують її, виконує творчі або дослідницькі проекти і т.і.
Іноді буває так, що у дитини ще до вступу до школи відбили інтерес до навчання і бажання дізнаватися нове, і тому вона не хоче вчитися, хоча має непогані інтелектуальні здібності. Найчастіше це відбувається у першому класі. Хто у цьому винен? Як правило, відповідальність за стан справ лежить на дорослих, які, намагаючись підготувати дитину до школи, силою змушували вчити букви, цифри, писати, рахувати і читати, а дитина всіляко цьому чинила опір, їй було важко, незрозуміло і нецікаво і, по суті , поки що не потрібно. Взагалі, треба сказати, що підготовка до першого класу полягає зовсім не в цьому, і якщо форсувати події та передчасно навантажувати дошкільника тим, чого мають навчати в школі, то швидше за все результат буде зовсім не таким, як ви чекаєте, а протилежним.
Щоб виправити це і все ж таки залучити дитину до навчання, необхідно показати йому, що вчитися не так важко, як здається, і навіть дуже захоплююче. Таким чином його потрібно не змушувати, а зацікавлювати. Тобто вибирати (а може, й вигадувати) такі завдання, які викликатимуть у нього позитивні емоції, цікавість та інтерес. Наприклад, учень любить грати з роботами-трансформерами. Отже, можна про них вирішувати завдання чи приклади, складати і читати короткі історії тощо. Або, якщо дитина – хохотунчик і добре розуміє гумор, то тренувати навички читання можна на дитячих анекдотах, навички письма – вигадуючи та прописуючи кумедні слова, а навички рахунку – за допомогою «Задачника» Григорія Остера. Орієнтуйтесь на свого малюка, його особливості та уподобання.
Крім цього, пропонуйте дитині спочатку найлегший матеріал і прості завдання, щоб не «спугнути» його та не спровокувати відмову. Обов'язково підтримуйте, якщо виникли труднощі, і допомагайте впоратися з ними (тільки не робіть все за нього!). Неодмінно хваліть, у тому числі і «авансом», щоб у дитини з'являлася впевненість у своїх силах.
Часто буває так, що діти не хочуть вчитися через те, що мають конфлікт у школі, який вони не можуть самі вирішити (з учителем, з однокласниками). Змусити дитину вчитися в цьому випадку теж не вийде – буде гірше. Якщо дитина ще досить мала (у початкових класах), то ваше завдання – допомогти їй подолати цю ситуацію, поговоривши з її однолітками чи педагогами намагаючись знайти вихід. Тільки важливо дотримуватися одного правила: не звинувачувати, не висувати претензії і не лаятися, а разом шукати шляхи примирення. Якщо дитина проти того, щоб ви втручалися, і якщо їй вже більше 12 років, тоді вам потрібно допомагати їй порадою – як знайти взаєморозуміння та підтримувати емоційно. Ну, а в тому випадку, коли нічого не допомагає, краще перевести вашого сина чи дочку до іншого класу чи школи.
Відмова від навчання може бути і в тому випадку, коли дорослі (батьки) вимагають від дитини дуже багато (наприклад, тільки «12» з усіх предметів, тощо), того, що їй не під силу. У цьому випадку батькам потрібно, насамперед, переглянути свої вимоги і знизити їх до розумних і достатніх (скажімо, нехай «12» і «10» будуть з тих предметів, до яких є здібності, а по решті – як виходить).
Також для дитини дуже важлива похвала – за те, що вона робить добре, і за те, що вона намагається.
І ще дуже важливий момент – давайте дітям право на помилку. Усі помиляються, навіть ви, і у цьому немає нічого жахливого і соромного. А вже дітям помилятися сам Бог велів, бо так вони набувають свого власного досвіду.
Ще одна причина, яка заважає дітям з бажанням вчитися, полягає в тому, що ніхто їх не привчив до подолання перешкод, причому не обов'язково у навчанні, а в усьому. Можливо, батьки захищали дитину від різних труднощів, робили багато за неї (ми часто зустрічаємось із тим, що батьки і домашню роботу за дитину в зошитах пишуть), не залучали до допомоги, не давали розумових завдань, і тому вона не звикла до навантаження – інтелектуального в тому числі. І тепер, коли хочеш - не хочеш, а вчитись треба, дитина просто не готова до цього і не знає, як це робити.
Чим тут можна зарадити? По-перше, не поспішайте та привчайте долати труднощі поступово – починаючи з легких завдань. Потроху зменшуйте обсяг своєї допомоги дитині (наприклад, якщо ви раніше від початку до кінця виконували з дитиною домашні завдання, то тепер лише половину; потім допоможіть розібрати лише те, то зовсім незрозуміло; через якийсь час обмежте свою допомогу лише підготовкою робочого місця та перевіркою). Пропонуйте цікаві завдання, які захоплять вашого учня. Гаряче та щиро хваліть та заохочуйте за самостійність і за результат, навіть маленький.
Дитині вчитися важко, у неї не виходить. Тут річ у тому, що багато вже пройденого навчального матеріалу засвоєно погано і утворилося багато прогалин у знаннях. А якщо так, то всім наступним знанням нема на що спертися (не знаєш таблицю множення - не можеш вирішувати завдання, приклади, рівняння, виконувати дії з квадратним корінням і ступенями і т.д.; плутаєш право - ліво - труднощі в розумінні геометрії). Отже, наша допомога в такій ситуації полягатиме в тому, щоб вивчити те, що було втрачено (самостійно або за допомогою репетиторів – це залежить від глибини проблеми та від особливостей дитини).
Або ж суть проблеми в тому, що програма, за якою навчають дитину, не відповідає її інтелектуальним можливостям та особливостям (наприклад, дитина, яка має складні мовлиневі проблеми, не зможе успішно вчитися за програмою звичайної школи – їй потрібна програма для дітей з порушеннями мови). І тут вихід теж є – потрібно лише пройти обстеження на ПМПК та перевести дитину на навчання за адекватною для неї програмою.
Треба сказати, що в появі такої проблеми не винен ніхто: ні батьки, ні вчителі, ні тим більше сама дитина. Просто подбайте про те, щоб її навчали за програмою, яку вона зможе освоїти, і бажання вчитися поступово з'явиться.
А зараз – останнє зауваження. Навіть якщо ви точно дотримуєтеся цих порад і виконаєте всі рекомендації, швидких результатів не чекайте. Навіть перші, найменші зміни на краще можуть з'явитися лише за кілька тижнів, а вже значні і стійкі – за кілька місяців! Тож наберіться терпіння, а я бажаю вам успіхів.
Вправи на розвиток логічного мислення вирізняються тим, що чи не найкраще підводять дитину до функції абстрагування, водночас зберігаючи зв’язок із життям. Вони є складнішими, аніж побутові вправляння в логіці, але легшими, аніж деякі головоломки та настільки ігри. Водночас тренуючи логічні здібності дитини, ви самі можете регулювати складність завдань. Тож за різних умов, ці вправи на розвиток логічного мислення підійдуть і дитині у 4 роки, і в 11. Головне - різноманіття.
Що саме можна робити? Наприклад:
Ø Назвіть дитині низку слів, у якій одне буде зайвим по смислу (чоловік, жінка, дитина, сестра або автівка, вантажівка, велосипед, літак). А потім розпитайте дитину, яке слово є зайвим та чому.
Ø Попросіть розкласти перемішані тематичні картинки по групах. Темами можуть бути їжа, транспорт, професії, тварини.
Ø Закликайте дитину перелічити всі речі, які вона вважає приємними чи страшними, які починаються на одну й ту саму літеру. Надайте приклад: мама, маки, морозив. Зважайте на те, що ця гра не лише сприяє логічному мисленню, а й допомагає вам із дитиною зблизитися та краще пізнати одне одного.
Ø Попросіть дитину назвати предмети, що мають спільні властивості. Наприклад, усе, що є рідиною (вода, сік, молоко) або все, що плаває (риба, корабель, анчоус).
Ø Попросіть дитину знайти спільне у двох предметах, людях або явищах, які ви їй запропонуєте. Це можуть бути апельсин і яблуко, дідусь і бабуся, книга й телевізор і т. п. З часом можна ускладнити завдання, щоби дитина спробувала назвати якомога більше ознак. Пам’ятайте, що нестандартні відповіді — це найкраще свідчення того, що ви рухаєтесь у правильному напрямку. Лише звертайте увагу на те, щоби вони завжди були обґрунтованими.
Ø Запросіть дитину відповісти вам: буває або не буває? Запропонуйте якусь коротку історію чи тезу, а потім попросіть довести, чому це реалістична історія, а чому — ні.
Ø Ви також можете зіграти у відгадайку, де один з учасників загадує будь-який предмет, явище або знайому обом людину, а його партнер мусить, ставлячи уточнюючі запитання, відгадати, що або кого загадали. Варіацією цієї вправи можуть бути запитання про конкретні ознаки загаданого, відповідями на які може бути лише «так» і «ні».
Ø Навичку аналізу та синтезу можна натренувати грою на пошук значних слів. Назвіть дитині якесь загальне слово: місто, магазин, ліс. Та попросіть розкласти це поняття на його складові частини. У місті це будуть будинки, дороги, магазини, заводи, люди. За потреби розширюйте логічний ряд дитини, підказуючи, шо без постачання комунальних послуг та транспорту місто функціонувати не змогло б. Згодом, коли багато буде перераховане, звузьте завдання та попросіть обрати найголовніші складові.
Ø Фантазувати разом — це теж про логічне мислення, якщо для фантазії є логічне підґрунтя. Запитайте дитину, що було б, якби людина вміла літати/чарувати/жити під водою? Та запросіть разом придумати та обґрунтувати фантазійні сценарії. Допомагайте дитині, висловлюючи власні припущення або ставлячи уточнюючі запитання.
Ø Краще розуміння причинно-наслідкових зв’язків дасть вам гра на їхнє встановлення. Дайте дитині якесь явище або подію (застуда, спека, поїздка на море тощо) та попросіть її подумати про те, які наслідки вони матимуть за тиждень/місяць/рік.
Ø Пошук рішення, що є невіддільним від ефективного логічного мислення, добре тренує ця вправа — разом із дитиною придумайте 5 способів, як можна використати той чи інший предмет або знайдіть варіантів дій і тій чи іншій ситуації.
Існує безліч способів навчити дитину вибудовувати логічні зв’язки та шукати нові рішення. Серед них і спеціальні (наприклад, ігри, у тому числі настільні, загадки, головоломки, розвивальні ілюстровані книжки без текстів (віммельбухи)), і повсякденні.
Побутові способи розвивати логічне мислення.
Коли будете в крамниці, запитайте в дитини, який товар вона вибрала б, якби сама робила покупки. Ставлячи уточнюючі запитання, обговоріть переваги його вибору та його можливі недоліки. Якщо вік дозволяє, окремо обговоріть із дитиною відмінності в цінах на різні варіанти одного продукту.
Коли будете в поліклініці, запитайте в дитини, як, на її думку, починається хвороба. Простими словами поясніть їй логічні ланцюжки, що утворюються при хворобі, розкажіть, як віруси та бактерії чинять проблеми, і як лімфатична система та цілий організм чинить запеклий спротив чужинцям.
Під час відвідання пошти, покажіть дитині, як саме ви відправляєте або приймаєте поштове відправлення. Також можете пояснити, у який спосіб працює поштова адреса та індекс (номер відділення). Продовжити цю лінію можна, відправивши з відпустки додому листівку або лист.
Під час прогулянок ви можете обговорювати погоду. Почніть із найпростішого: як дитина відчуває: чи зараз тепло, чи прохолодно, чи волого, чи сухо. Запитайте її, чому, на її думку, сьогодні саме така погода: «Дощ, бо зараз осінь та небо хмарне. Спека — бо це літо та на небі ані хмаринки». Важливо не лише утворювати нові зв’язки між кліматичними явищами та сезонами, а звертатися до найближчої реальності: «Вчора був дощ, тому сьогодні вулиця мокра. А завтра буде сонце, і земля буде суха». Ви також можете запитувати у дитини про її психологічний стан через метафору погоди. Почніть із себе, проасоціювавши свій настрій з будь-якою погодою, та поясніть свій вибір.
Приводом до ненав’язливого та цікавого навчання логіці може бути будь-яка життєва подія: від приготування вечері до відзначення бабусиного дня народження. Експериментуйте та спілкуйтеся з дитиною в деталях про речі, які ви проживаєте разом. Це найлегше, але чи не найкраще сприяє розвитку логічного мислення.
Для розвитку логічного мислення також можна використовувати математичні вправи та вправи з програмування.
Дізнатися більше:
Коли дитина змінює школу, а тим більше в новій країні, важливо допомогти їй адаптуватися, відстежувати її відчуття та психологічний стан. І батькам і вчителям слід бути уважнішими й терпеливішим. Адже для адаптації в новому навчальному році, в умовах війни, дітям знадобиться чимало часу та уваги дорослих.
Паніка під час відсутності світла.
Постійні відключення світла стали частиною українських буднів, щоденним викликом для роботи та побуту, особливо для сімей з дітьми. Пропоную розглянути як допомогти дитині подолати паніку під час відсутності світла. А також чим можна зайнятись та в які ігри гратись з дитиною за відсутності електропостачання й Інтернету.
Страх – це нормальна природна реакція на реальну загрозу.
Натомість паніка – це коли я відчуваю страх, але не можу пояснити, чого саме боюся. І це складніше, адже коли ми не знаємо, чого боїмося, то не знаємо, як з цим боротися. Тому ключ до роботи з панікою – опредметнити свій страх.
Симптоми паніки в дитини:
прискорене серцебиття;
тремор кінцівок або всього тіла;
збивається ритм дихання: дитина нерівномірно дихає, не може зробити повноцінний вдих;
дитину кидає в озноб, сильне потовиділення;
фізичне завмирання: дитину не можна зрушити з місця;
нудота, спазми в животі;
біль в грудях;
головний біль;
запаморочення.
Як дорослий може допомогти дитині подолати або попередити паніку.
1. Чим спокійніший і стабільніший дорослий поряд, тим спокійніша дитина. Підтримуючий дорослий поруч - це запорука того, що дитина впоратєтьсяься із цією ситуацією.
2. Однією з причин паніки і взагалі психологічної травматизації є раптовість. Тож в ситуації ймовірного вимкнення електроенергії краще заздалегідь пояснити дитині, що світло може зникнути, аби для неї це не стало несподіванкою. Варто пояснити, що в цьому немає нічого критичного, а тато й мама поруч.
3. У дитини має бути власний безпечний ліхтарик, яким вона могла б користуватися за потребою.
4. Відволікати дитину іграми та бесідами.
5. Заздалегідь приготувати всі речі, що можуть знадобитися в «темний період» і скласти їх в «чарівну» коробочку. Це можуть бути певні іграшки, улюблена ковдрочка, книги, настільні ігри
Якщо ж дитина “зловила” паніку під час відсутності світла.
1. Перше, що потрібно зробити – це допомогти відновити нормальне дихання. Попросіть вашу дитину зробити глибокий вдих-видих. Після кількох таких разів покладіть руку дитини собі на груди, щоб вона відчула ваше рівне серцебиття і попросіть, щоб вона повторювала дихати у вашому інтервалі, а ви самі дихаєте поруч з нею в ритмі “глибокий видих – короткий вдих”. Так варто зробити кілька разів, поки дитина не заспокоїться. (Можна використовувати і інші техніки дихання).
2. Погладьте дитину, дайте випити води – це включить природні базові механізми “запуску” аналітичного мислення. Зауважте: перед тим, як торкатися дитини, варто спокійним та рівним голосом проговорити свої дії.
3. Спокійний тон дорослого також буде впливати заспокійливо га дитину. Повторюйте, що ви поруч і не залишите її.
4. Дивіться один одному в обличчя, але не підсвічуйте своє обличчя знизу, щоб не налякати дитину ще більше.
5. Коли будете говорити з дитиною, не знецінюйте її страх. Не можна казати “тут немає чого боятися”, “що ти собі видумав”, “тут нікого немає, чого ти злякався”. Усі ці фрази не допоможуть дитині заспокоїтися, а можуть зробити лише гірше: вона думатиме, що її реакція неправильна і це призведе до ще більших негативних наслідків.
6. Також потрібно спробувати опредметнити страх. Дайте дитині можливість розповісти, що саме її злякало. Якщо дитину лякає темрява, запропонуйте їй посвітити ліхтариком та дослідити кімнату, в якій вона перебуває, перевірити, чи дійсно там хтось є.
7. Якщо дитина каже, щоб ви нікуди від неї не відходили – не відходьте, а коли вам кудись потрібно, йдіть разом із нею.
Уже після того, як ви стабілізуєте фізичний стан дитини, можна спробувати якісь відволікаючі ігри, скласти разом історію чи просто поспілкуватися.
Чим зайняти дитину за відсутності світла й Інтернету
( добірка ігор від ЮНІСЕФ)
Аудіальні ігри та ігри зі словами:
· співати хором;
· грати на музичних інструментах чи уявних музичних інструментах;
· “тарабарська мова”: говорити один з одним вигаданою мовою, намагаючись за інтонацією вгадати, про що говорить кожен;
· разом промовляти скоромовки;
· грати в “білі вихваляйки”: наприклад, вигукувати: “А я…!!!” і розповідати про те, що вміємо;
· “Alias”: вгадувати слово за описом. Важливо не називати саме слово;
· розповідати історії на задану тему;
· розповідати щось, аби вкластися в одну хвилину;
· “голоси тварин”: хтось видає звук – інші вгадують. Хто вгадав перший, той стає ведучим;
· гра в слова: наступний гравець називає слово на останню букву слова попереднього гравця;
· “на щастя, на жаль”: хтось вигадує ситуацію, а гравці по черзі пропонують продовження, починаючи зі слів “на жаль”, а наступний гравець – “на щастя”;
· “спотворений телефон”: пошепки передавати слово один одному. Наприкінці дізнаємося, що почув останній гравець;
· “казка”: скласти казку, коли кожен говорить по реченню;
· “навспак”: говорити слова навпаки, не записуючи їх;
· “я загадав”: розказати про загадане слово, не називаючи його. Наприклад, “я загадав – білий, холодний, скрипить під ногами, тане…”;
· загадати предмет: усі інші мають його вгадати, ставлячи запитання, на які ведучий може відповісти лише “так” чи “ні”;
· рима: назвати чотири чи два випадкових слова, до яких треба віднайти риму або вигадати вірш на 4 рядки;
· “буква”: називати слова тільки на задану букву;
· шукаємо схожість: назвати два випадкових слова, а інші мають відгадати, чим вони можуть бути схожі;
· “чарівна мова”: (особливо для дітей, які вчать розбір слів на склади) говорити слова, додаючи додатковий склад “жи”, “ма”, чи “хрю”;
· “дурниці”: вигадувати початок речення, до якого потрібно придумати абсолютно “пришелепувате” й нереальне продовження;
· знайти асоціації: один гравець називає слово, наступний – свою асоціацію до цього слова. Дітям можна пояснити так: “перше, що спадає на думку, коли чуєш це слово”;
· “це слово вміє…”: описати слово його “вміннями”;
· “слово, якого немає”: вигадувати слова, яких не існує та що вони могли б означати мовою інопланетян.
“Тілесні” ігри:
Важливо: доторкатися до дитини можна лише попередивши її про це та попросивши дозволу
· “азбука Морзе”: передавайте прості слова доторками, однак зауважте: заздалегідь треба вивчити кілька літер;
· “чарівні доторки”: уявіть, що тіло – це музичний інструмент, а кожна його частина виконує певний звук. Тоді торкайтеся до дитини долонею, щоби вона співала, мугикала, кукурікала тощо;
· відбивайте ритм разом: це може бути знайома пісня чи ритм якогось природного явища;
· передавати предмет у колі, коли у гравців заплющені очі. Торкаючись предмета, вгадуйте, що це, чи пропонуйте, як його можна використовувати;
· “доторки – незнайомці”: торкайтеся долонь ведучого, аби він відгадав, хто торкається;
· уявляти, що потрапили на нову планету, на якій немає звичного світла. А потім – уявіть, як на ній можна адаптуватися;
· зробіть хатинку із подушок і ковдр;
· якщо простір знайомий та безпечний, грайте в “бабу куцю”: ведучий має зловити гравців, які плескають у долоні.
Ігри, якщо є ліхтарик:
· грайте в тіньовий театр руками: створюйте руками різні фігурки;
· грайте в тіньовий театр, використовуючи іграшки: підсвічуйте їх, аби була тінь;
· зробити проектор зі стаканчика та плівки;
· дивіться крізь друшляк на “зірки”: направте світло ліхтаря в друшляк, аби він відкидав тінь – “зірки”.
Гра за їжею:
· коли дитина їсть якийсь продукт, має назвати ознаку, яка починається на ту саму літеру, що й страва. Наприклад, у тарілці морква – ми їмо мудрість, хліб – хоробрість.
«Гойдаємо іграшку». Дитина лягає на спину і кладе іграшку на животик. (Бажано м’яку, але можна будь-яку). Далі їй потрібно поспостерігати за тим, як іграшка піднімається та опускається, коли вдихає і видихає. Важливо щоб іграшка рухалась якомого повільніше.
«Дихати як собака».
«Згадай як дихає цуценя, що бігає по двору Так воно дихає швидко та поверхнево. Давай подихаємо як це цуценя.»
«А тепер пригадай як дихає великий пес, що відпочиває на сонечку. Так, він дихає повільно і глибоко. Давай подихаємо як великий пес».
«Мильні бульбашки». Ми можемо використовувати як свою уяву так і справжні мильні бульбашки. Техніка працює за рахунок того, що для видування бульбашки видих повинен бути повільним і довшим за вдих. Переконайтесь, що ваша дитина робить паузу на 1–2 секунди перед надуванням наступної бульбашки. Також подумки можна наповнювати бульбашки своїми переживаннями, тим що зараз турбує. І дивитися як негатив відлітає та лопається, а ти звільняєшся від нього.
«Квітка та свічка». Уявіть, що у вас в одній руці приємно пахне квітка, а в іншій — запалена свічка. Повільно зробіть вдих через ніс й уявіть, що відчуваєте запах квітки. Повільно видихніть через рот, наче задуваєте свічку. Повторіть кілька разів.
«Хом'ячок». Це вправа дуже подобається дітям. Адже вона проста і дуже веселе. Запропонуйте малюкові зобразити хом'ячка, надувши щічки і пройтися так 10 кроків. Після чого, повернутися і притиснути хом’ячку щічки, таким чином випустивши повітря. А потім пройти ще кілька кроків, дихаючи носом, як би винюхуючи нову їжу для наповнених щічок. Повторіть кілька разів.
«Носоріг». Представляємо себе носорогом, який дихає по черзі через одну ніздрю, а потім через іншу. Затискаємо пальчиком спочатку ліву ніздрю і дихаємо правою, потім навпаки затискаємо пальчиком праву і дихаємо лівою.