«Гра дитини як лакмусовий папірець її психологічного неблагополуччя»

Насильство — це травма для дитини, яка негативно впливає не лише на її емоційне та фізичне здоров’я, а й на розвиток. Діти як губки «всмоктують» і відображають у грі все, що відбувається в їхньому житті. Як гра допоможе виявити домашнє насильство й на що спрямувати психолого-педагогічну просвіту, читайте в статті

Чи часто замислюються вихователі, чому деяким дітям так нелегко дістаються почуття впевненості та радості? Чому вони часто усамітнюються й неохоче беруть участь у спільних іграх або проявляють агресію? Важкий характер? Такий уродився? А можливо причина тут в іншому. Можливо дитина зазнає домашнього насилля й терміново потребує допомоги.

Часто за рутинними клопотами вихователь може не помічати у поведінці тієї чи тієї дитини певних особливостей, які свідчать про її психологічне неблагополуччя. Як же не пропустити сигналів, що подає дитина дорослим? Допоможе тут гра. Вона відображає внутрішній стан дитини і може вказувати на її психологічне неблагополуччя. Щоб такі діти не залишилися поза увагою і вчасно отримали допомогу, запропонуйте вихователям уважно поспостерігати, які іграшки використовують діти та які ролі й сюжети найчастіше повторюють. Відтак спільно з практичним психологом проаналізуйте ігрові сюжети і ролі дітей в іграх.

Як корелюють насильство і гра

Насильство — це травма для дитини, яка негативно впливає не лише на її емоційне та фізичне здоров’я, а й на розвиток. Діти як губки «всмоктують» і відображають у грі все, що відбувається в їхньому житті. Насамперед «знімається» інформація від батьків, повторюються та наслідуються сімейні моделі поведінки.

Дитина втілює пережитий досвід у грі. Вона переживає значимі для неї життєві ситуації знов і знов часто за власним, бажаним сюжетом. Завдяки цьому гра:

· корегує негативний емоційний стан;

· метафорично відображає значимі для дитини стосунки;

· виражає те, що з різних причин дитина не може виразити інакше;

· дає змогу дитині активно діяти в ситуації, в якій у реальному житті вона змушена бути пасивною;

· відображає досвід чи стосунки, які дитина хотіла б мати — такий собі спосіб здійснення бажань;

· дає змогу дитині бути іншою, не такою, як у реальності;

· дає відчуття контролю над надмірно інтенсивними внутрішніми спонуками.

Якщо дитина зазнає будь-якої форми насильства, гра може бути способом прожити і перервати негативний досвід завдяки винесенню його назовні, багаторазовому програванню травматичних епізодів. Труднощі виявлення факту насилля полягають у тому, що дитині дошкільного віку важко виразити словами все те, що з нею сталося. Вона точніше і легше «висловить» це своєю поведінкою. Найменш травматично для неї виразити все у грі, зокрема з ляльками.

Діти, які пережили сексуальне насильство, часто в грі роздягають ляльок, роздивляються їх між ніг, роблять сексуальні зауваження, кладуть їх разом у ліжко, програють сексуальні ролі.

Які індикатори психологічного неблагополуччя містить гра

У сюжетній грі дошкільник відображає певні фрагменти соціальної дійсності: сімейні взаємини, побутові дії, способи розв’язання конфліктів, встановлення близьких стосунків тощо. При цьому дитина символічно відображає значимі для себе почуття і уявлення про себе й навколишній світ. Сюжет гри чи ролі, які дитина часто повторює, містять діагностичну функцію. В них дитина відтворює свої прагнення, потреби, страхи тощо. Змістове наповнення часто повторюваного сюжету чи ролі може сигналізувати про психологічне неблагополуччя дитини. Адже діти грають так, як це відбувалося і відбувається з ними насправді.

Ознайомте вихователів з ознаками сюжетної гри, за якими вони можуть виявити дітей з психологічним неблагополуччям. Для цього скористайтеся даними Таблиці, запропонованої кандидатом психологічних наук Олександром Фокіним.

Сюжет чи ролі, які часто повторюються у грі

Переживання дитини, що породжують відповідний сюжет чи роль

Катастрофи, нещасні випадки, стихійні лиха, вбивства, війни

Відчуття лиха, жаху, небезпечного вторгнення із зовнішнього світу; реакція на втрату

Злочинці й поліцейські

Внутрішній конфлікт, самопокарання, відчуття недозволенності власної спонтанної поведінки, психологічна потреба зняти почуття провини, прийняти покарання

Ремонт будівлі або предметів ужитку, лікування ляльок, відновлення зруйнованого

Потреба в зміні життєвих обставин

Усамітнення, огородження парканом, встановлення кордонів, втеча на безлюдний острів, життя в печері

Відсутність особистого простору й гостра потреба в ньому; порушення особистих кордонів дитини в сім’ї

Сексуальна тематика: ігри з роздяганням, розгляданням геніталій, імітація статевого акту

Такі ігри зазвичай спрямовані на вивчення свого тіла, привласнення статі, відображення елементів відношень дорослих. Проте вони можуть сигналізувати про сексуальну травму, якщо дитина часто їх повторює, ініціює з різними партнерами, раз у раз урізноманітнює сюжет

Виховання паском — педагогічний прийом чи насилля

Очевидно, що дитяча агресія чи позиція жертви коріниться у стосунках з батьками та моделях родинних стосунків. Саме жорстокі покарання дитини чи ситуації, коли вона стає свідком жорстокого чи принизливого ставлення одне до одного членів родини, породжують у неї нетерпимість і жорстокість до оточення, або формують позицію жертви. В обох випадках такі особистісні деформації негативно впливають на майбутнє доросле життя сьогоднішньої дитини.

Часто батьки не вбачають нічого страшного у «вихованні» паском, адже їх так само виховували їхні батьки.

У понеділок, вкладаючи дітей спати, вихователь Ірина Василівна знов побачила на тілі п’ятирічного Миколки синці. На її запитання звідки вони, Миколка — блідий, худенький і завжди мовчазний хлопчик — похнюплено мовчав. Ірина Василівна попросила практичного психолога Ольгу Іванівну поговорити з хлопчиком. З’ясувалося, що у вихідні батько хлопчика активно «виховує» його за допомогою паска з пряжкою. Ірина Василівна й Ольга Іванівна довго радились, як побудувати розмову з батьком Миколки, аби той визнав свою провину. Та яке ж було їхнє здивування, коли батько Миколки зовсім не заперечував побиття хлопчика. А на коректне звертання Ольги Іванівни, відрізав: «Отримав те, що заслужив. Він — майбутній чоловік і має розуміти, що таке дисципліна і порядок. Мене так виховував батько і, як бачите, я став успішним членом суспільства».

Наведений приклад, на жаль, непоодинокий. А жертва-дитина живе у страху. Вона боїться:

· зізнатися одному з батьків про жорстоке поводження іншого;

· поділитись своїм болем із кимось, аби не зазнати ще більших знущань;

· втратити родину — навіть таку, як є.

Єдиний вихід для своїх переживань і страхів дитина знаходить у грі. Саме гра допомагає втекти від реальності й дає змогу втілити омріяну модель своєї ролі в сім’ї.

На що спрямувати психолого-педагогічну просвіту

Аби попередити неусвідомлене батьками домашнє насильство, проводьте психолого-педагогічну просвіту батьків. Насамперед ознайомте батьків з формами домашнього насильства. Вони мають усвідомити, що виправдані, на їхню думку, форми виховного впливу, як-от: глузування, зневажливі зауваження, ляпаси, певні заборони, — це прояви домашнього насильства, які призводять до психологічного неблагополуччя дитини.

З батьками дітей, які в іграх відображають негативні фрагменти соціальної дійсності, проведіть індивідуальні бесіди. Тактовно з’ясуйте умови, в яких батьки виховують дитину, і які прийоми виховного впливу вони застосовують. Деяким батькам буде корисно дізнатися, що за побиття дитини вони несуть не лише персональну особистісну, а й кримінальну відповідальність.

Поясніть батькам, що діти, які були жертвами або свідками насильства в сім’ї, переносять свій негативний досвід на власне життя. Вони мають розуміти, що виховують потенційну жертву чи агресора — людину, яка вважає за норму, що інших можна принижувати, а «за необхідності» й побити.

Ознайомте батьків з двома імовірними шляхами розвитку життєвого сюжету дітей-жертв домашнього насильства (рис.).

Імовірний розвиток життєвого сюжету дітей-жертв домашнього насильства

Виховання — це не лише слова, а насамперед дії, поведінка батьків та найближчого оточення. Приклади турботливого ставлення батьків одне до одного й до дітей, поваги до себе й до членів родини закладає основи світосприймання дітей, їхнього родинного й особистого життя.

Насамкінець кілька порад вихователям та практичним психологам. Уважно ставтеся до дітей та спостерігайте за їхніми іграми. Це допоможе вчасно виявляти їхні проблеми. Педагогічні помилки розглядайте як своєрідні педагогічні завдання й обговорюйте їх з вихователями та батьками під час індивідуальних бесід і спільних просвітницьких заходів. Детальний аналіз антипедагогічних виховних впливів допоможе вихователям і батькам збагатити свій педагогічний досвід і налагодити довірчі стосунки з дітьми.

Поради сім'ям учасників АТО

1. Поки боєць знаходиться в зоні АТО, не розповідайте йому про свої страхи і тривоги, не плачте в трубку. Людина, яка знаходиться в зоні бойових дій, живе на межі своїх можливостей. Якщо у нього не буде впевненості, що вдома все добре - він не зможе ефективно виконувати бойові завдання. Бійцю потрібно дати зрозуміти, що вдома чекають його якнайшвидшого повернення, за нього переживають, його люблять, і знають, що він повернеться живий, здоровий і з перемогою.

2. Переживання в сім'ях бійців неминучі, але градус хвилювання можна знизити, обмеживши доступ до ЗМІ і захистивши себе від повідомлень "все пропало, всіх зливають". Є зв'язок з вашим сином/чоловіком/братом — з ним все добре. На все інше краще не звертати уваги.

3. Вільний час краще витратити не на перегляд телевізора, а на будь-яку діяльність, пов'язану з наданням допомоги нашим солдатам. Наприклад, допомогу пораненим у госпіталі. Займати свій час і думки потрібно роботою на перемогу. Не можна давати собі можливість лінуватися. З ліні і часу на вільну філософію на політичні теми нічого доброго не вийде. Краще переходите від слів до практики. Від маленького кроку окремої людини складається загальний настрій сім'ї, вулиці, міста і країни.

4. Найскладніше у поточній ситуації матерям військових. Багато хто з них часто опиняється на межі відчаю. Для них вкрай важливо, щоби поруч була присутня людина, яка морально сильніша і здатна контролювати емоції. Дайте їм зрозуміти, що поруч є хтось, хто може підтримати і допомогти.

5. Приготуйтеся, що боєць, який повернувся із зони бойових дій, - це вже інша людина, яка отримала унікальний досвід. Його потрібно прийняти разом з новими поглядами, знайомствами, проблемами, страхами і, можливо, проявами агресії. Повернення до мирного життя може затягнутися, але без любові, турботи, тепла і найголовніше — прийняття сім'ї воно стане практично неможливим.

6. Пам'ятайте: людина, що пройшла війну, стала набагато більш сильнішою, мудрішою і досвідченішою. Він повернувся. Живий. Повернувся саме до вас. Все інше — труднощі, які можна пережити, якщо ви націлені на те, щоб прожити з людиною щасливе життя.

7. Не відгороджуйтеся. В іншому випадку боєць залишається сам на сам зі своїми спогадами, які часом є небезпечними для психічного здоров'я. Це призводить до внутрішнього конфлікту, який буде поступово посилюватися. У підсумку виходів з нього може виявитися багато і всі вони будуть деструктивні для особистості і соціуму.

8. Слухайте його. Це важливо. Боєць повинен зрозуміти, що поруч з ним його рідна людина, яка прийме його будь-яким. Він повинен зрозуміти, що він потрібен. Багато хлопців закриваються в собі, якщо бачать, що дружина відкидає його новий досвід і каже, що не хоче чути про вбивства і кров. Але він-то цього не може забути, а поділитися йому більше нема з ким. Відсутність цієї можливості може спровокувати серйозні проблеми з психікою. Дім повинен стати для нього місцем, де можна розслабитися і розкритися.

9. Забороніть собі ображатися. Не можна не будувати здогади "... він зі мною не говорить, тому що ...". Не можна ставити себе в роль жертви. Людина була в ситуації, де все по-справжньому. У зоні бойових дій немає тієї дипломатії, до якої ми звикли у повсякденному житті - там щось не скажи, тут посміхнися, умовності збережи, так себе не поведи. Боєць налаштований категорично, він так звик. Через це можуть виникати конфлікти.

10. Щоб чоловік швидше адаптувався, його потрібно залучати у повсякденне життя. Він повинен розуміти, що він потрібен тут і не є тягарем. В іншому випадку, у свідомості бійців виникає розлом - там він герой, а тут дружина робить все сама, щоб він начебто відпочив. Ні в якому разі не можна жаліти людину, потрібно залучати її до побутових питань по мірі готовності.

11. Якщо немає різко агресивних форм поведінки, не можна відгороджувати дітей від батька. Дитина — це додаткова ниточка, яка прив'язує бійця до реального життя. Діти розуміють більше, ніж вам здається. Їхня участь і співпереживання може стати для людини рятівними.

12. Якщо людині починають снитися кошмари — зверніться до психотерапевта або психолога. Вони допоможуть створити комфортні умови, які сприятимуть усвідомленню безпеки. Приклад: боєць повернувся додому без видимих фізичних ушкоджень. Однак, коли дружина вимикала світло і вони лягали спати, йому здавалося, що поруч сепаратист, який може його задушити. Він починав захищатися. Ситуацію врятувала порада психолога залишати включеним нічник. Людина прокидається від кошмару, дивиться по сторонах, бачить, що вона удома, життю нічого не загрожує, жодних сепаратистів немає — поруч кохана дружина.

13. Усвідомлення того, що поруч кохана дружина змінює розуміння того, що поруч бажана дружина. Нерідко учасники бойових дій кажуть, що пропадає сексуальний потяг і з'являється агресивний настрій. З цим можна впоратися, якщо підходити до чоловіка з боку, супроводжуючи це голосом. Ласкаво погладжуйте спину і плечі, ніжно обіймайте. Його потрібно поступово привчати, що вся небезпека минула і удару в спину не буде.

14. Якщо чоловік не виносить фізичних контактів в принципі - приготуйтеся до того, що потрібно поступово, день за днем, можливо - тиждень за тижнем, налагоджувати контакт. Він має відтанути. Згадайте, як годували в парку білочок. Ви протягуєте їй руку з горіхами і чекаєте, поки вона не зрозуміє, що ситуація безпечна і ви бажаєте їй добра — хочете погодувати її саме зі своєї руки. З людиною механізм той самий. Чоловіку потрібно дати зрозуміти, що він може прийти до вас у будь-який момент. Ось ваша рука, ви поруч і будете чекати стільки, скільки потрібно, щоб він зміг протягнути свою руку у відповідь.

15. Буває, що людина, яка повернулася із зони бойових дій, довго мовчить, але в якийсь момент зривається і починає трощити все навколо. У таких ситуаціях потрібно максимально намагатися прибрати всі колючо-ріжучі предмети, щоб вони не потрапили під руку, обмежити перебування людини на кухні. Постаратися зацікавити її більшу частину часу знаходитися в інших приміщеннях.

16. При проявах агресії на словах — намагайтеся говорити з людиною спокійно. Буде дуже складно, тому що всередині все закипить, але піддаватися на цю агресію не можна. Потрібно своєю поведінкою, інтонацією і реакцією давати зрозуміти, що ви усвідомлювати, як йому важко. Або що вам складно це зрозуміти, але від того, що на вас кричать, зрозуміліше не стає.

17. Агресія рідко виникає в колі сім'ї. В основному це відбувається в компаніях — хтось сказав "зайве" слово, неправильно зрозумів, неправильно подивився. Якщо ви бачите, що ваш чоловік/брат/друг починає заводитися — постарайтеся заручитися підтримкою друзів, які знаходяться поруч, і вивести людину із зони ризику. Якщо в компанії з'являється людина, яка може спровокувати бійця на конфлікт (це завжди помітно), потрібно зробити все можливе, щоб уникнути такої ситуації.

18. Якщо прояви агресії супроводжуються зловживанням алкоголю — потрібно негайно звертатися до фахівців. Тому що спиртне гарантує непередбачуваність у будь-якому стані.

19. Якщо людина приїхала із зони АТО нетвереза і не тверезіє кілька днів, і це не властиве їй поведінка - відразу звертайтеся до нарколога або психотерапевта. Коли у людини виникає абстинентний синдром — похмілля — це залежність. На наступній стадії похмілля не з'явиться — це означає, що організм вже не пручається, людині потрібно вкрай мала кількість алкоголю, щоб прийти у стан ейфорії. Це вже не побутовий алкоголізм, це залежність, яку потрібно лікувати терапевтично. Те саме стосується залежності від легких наркотиків — вона має лікуватися у фахівців.

20. Багато бійців АТО скаржаться на болі в спині. Пройдіть дослідження — носіння бронежилета і переміщення на бронетехніці тривалий час може стати причиною проблем з хребтом. Якщо не знайдені якісь фізичні проблеми в ході дослідження, то травма є психосоматичною. З нею теж потрібно звертатися до фахівців. Потрібні розслаблюючі масажі, фізіотерапевтичні процедури, плавання, гімнастика.

21. Якщо боєць не хоче звертатися до психолога або психотерапевта, хоча ви бачите, що йому потрібна допомога, то фахівець повинен прийти до нього. Можна змоделювати ситуацію, коли у вашому колі спілкування з'являється людина, що встановить довірчі взаємовідносини з бійцем і допоможе йому усвідомити деякі моменти в його поведінці.

22. Проведіть лікнеп. Поясніть, що психолог — це не людина-енциклопедія. Психолог — це людина яка працює зі здоровими людьми, що потрапили у складні ситуації.