«Заборони та обмеження». Пам'ятка для батьків.

1. Правила (обмеження, вимоги, заборони) повинні бути в житті кожної дитини. Якщо вони відсутні, дитина відчуває себе забутою та непотрібною («нікому до мене немає справи»).

2. Ділимо уявне поле, яке регламентує поведінку дитини, на чотири зони. Позначаємо їх кольорами: зелений, жовтий, помаранчевий, червоний.

в зелену зону поміщаємо те, що дитина може робити на власний розсуд або за власним бажанням;

жовта зона включає ті дії, в яких дитині надається відносна свобода;

життя є життя, в ньому зустрічаються ситуації, які змушують нас іноді потрапляти до помаранчевої зони. Це ті ситуації, коли дитина виявляється в стресовій ситуації, пов'язаній з переїздом, хворобою або смертю когось із близьких. Тут важливо підкреслити дитині, що дозвіл виправданий тільки винятковими обставинами. Зазвичай діти добре розуміють подібні обмеження і більше готові дотримуватися правил в звичайних ситуаціях;

червона зона включає в себе дії, які не є прийнятними ніколи і ні за яких обставин. Тут не може бути ніяких винятків з правил. Не можна вибігати на дорогу, бавитися з вогнем, кривдити слабких, зраджувати друзів... Від елементарних правил безпеки до моральних норм і соціальних заборон.

3. Важливо пам'ятати про те, що батьківські вимоги не повинні вступати в явне протиріччя з найважливішими потребами дитини.

Ми не повинні обмежувати потребу дитини в русі, спілкуванні чи її дослідницькі інтереси тільки тому, що не хочемо шуму або боїмося, щоб вона не йшла куди не слід. Краще створити безпечні умови, щоб дитина могла ці свої потреби задовільнити. Дослідити калюжі можна, але тільки в високих чоботях...

4. Правила (обмеження, вимоги, заборони) повинні бути узгоджені дорослими між собою. Узгодженість систематично підтримується. Дорослим краще передбачити можливість таких ситуацій і заздалегідь домовитися, чого вимагати від дитини.

5. Тон, яким повідомляється вимога або заборона, повинен бути швидше дружньо-роз'яснювальним, ніж владним.

Закономірно: заборона, поставлена в нервовій або владній манері, сприймається вдвічі важче. Пояснення повинно бути коротким і даватися один раз. Причому краще давати його в безособовій формі. Наприклад: "Цукерки їдять після обіду" замість "Поклади цукерку зараз же назад!". А якщо дитина не слухає? Що ж, послідовно застосовуйте всі п'ять правил і поступово домовлятися стане легше.

6. Краще карати дитину, позбавляючи її доброго, ніж роблячи їй погано. Щоб це правило можна було застосовувати, намагайтеся створити в своїй родині запас хороших традицій, сімейних свят і т.д. Тоді дитині буде про що шкодувати в разі отримання покарання.

© Згідно матеріалів Ю.Б. Гіппенрейтер "Кольори свободи".

Питання в тому, наскільки ефективне і потрібне фізич­не покарання. У кожній сім'ї свої погляди на заохочен­ня і покарання, і пов'язано це із сімейними традиціями, з тим, як сприймають вихо­вання тато й мама. Та, на жаль, шльопки і запотиличники не мають тієї магічної сили, якою їх наділяють батьки. Діти, яких час­то карають фізично, рано чи пізно почина­ють обманювати дорослих, намагаючись уникнути покарання. У них, як правило, підвищений рівень тривожності. То­му взагалі варто подумати, чи повин­ні ви вдаватися до фізичного пока­рання, чи так це ефективно, як вам це здається? Багато батьків уважа­ють, що переконати дитину в чо­мусь неможливо, значно прості­ше й результативніше крикнути на неї або вдарити. Та, швидше за все, це просто батьківські лі­нощі, адже говорити й перекону­вати — довго!

Що ж до того, просити вибачення чи зробити вигляд, що нічого не сталося, то тут відповідь однозначна. Якщо все-таки вда­лися до фізичного покарання і так сталося, що ви шльопнути доньку, то потрібно обов'язково попросити вибачення. Це запорука щирості й теплих взаємин із дитиною і зараз, і в майбутньому. Нама­гайтеся бачити в дитині людину, особистість зі своїми поглядами на життя, самолюб­ством. Адже ви хочете, щоб донька виросла людиною самодостатньою? Тоді і ставитися до неї необхідно з повагою.

Ця проблема знайома більшості мам, які працюють. У добі лише двадцять чотири години, і часу катастрофіч­но бракує. Та почнемо спочатку. Тобто зі свого здоров'я. З усього видно, що ваш організм потребує відпочинку, нормального харчування і режиму дня. Зверніть увагу, чи достатньо часу ви спите, чи робите ви ранком хоча б п'ятихвилинну зарядку, чи п'єте достатньо рідини, їсте вітаміни? Ні? Отже, перегляньте свій звичайний день. Здорова мама — щасливі діти. Далі. Визначте пріорите­ти. Тобто розділіть справи на важливі, які зробити слід обов'язково, і другорядні. Наприклад, одна моя знайо­ма знесилюється, перучи білизну, відбілюючи її й на­крохмалюючи. Коли я запитала у неї, навіщо вона це робить, жінка не змогла мені відповісти. Напевне, так робила її мама. Кілька годин цінного часу їй удалося зе­кономити, віддаючи білизну до пральні, де її випрали не гірше.

Якщо є така можливість, залучіть помічників: напри­клад, ваша сусідка із задоволенням прибере раз на тиждень вашу квартиру й випрасує білизну, отримавши на додачу до своєї маленької пенсії деякі гроші.

І, нарешті, вирішіть, чим ви займетеся з дітьми. Мо­же, не варто вчити їх сьогодні читати, а краще поїхати у ліс чи на річку? Такі миті надовго запам'ятовуються малюкам, та й радості приносять немало. Увесь тиж­день ваші діти розповідатимуть, як гарно вони з мамою покаталися на санчатах і куди ви вирушите у наступі ви­хідні.

Ви порушили дуже цікаве питання. Вік вашо­го малюка і є ключем до розв'язання проблеми. Саме в три роки у дітей на­стає так звана «криза трьох років». Що це таке?

Пригадайте, як минали ці три роки? Малюк народився майже безпорадним, і за такий короткий період він навчив­ся розмовляти, ходити, спілкуватися з людь­ми, пізнав стільки нового! Саме в перші три роки свого життя дитина розвивається так швидко, як ні в який інший період. До трьох років у дитини вже майже сформувався ха­рактер, малюк виробив власне ставлення до світу, може розповісти вам, що йому по­добається, а що — ні. Більш того, у дитини у за­гальних рисах починає формуватися став­лення до себе.

Звісно, коли ми говоримо: «Криза трьох років», це зовсім не означає, що саме в день народження і почнуться ці самі труднощі з вихованням. Усе від­бувається поступово і може тривати навіть рік-два. Ви помітили, що малюк став вередливим, він негативно ставить­ся до ваших прохань, прагне вчинити не так, як йому говорять дорослі, а по-своєму? Це і є «криза трьох років»!

Деякі діти навіть стають надміру агре­сивними, лихословлять, упираються «на рівному місці», що виводить із рівноваги батьків та інших дорослих. Для малюка стає дуже важливою позитивна оцін­ка його як людини та його вчинків дорослими. Саме в цей період ви дорослий побачите, що дитина починає порівнювати себе зі сво­їми однолітками і їй дуже хочеться бути кращою, успіш­нішою за інших.

«Що ж у цьому поганого,— скажуть деякі батьки. — Це ж просто чудово, коли дитина намагається стати самостій­ною, обстоювати свою позицію, робити по-своєму!» Звісно, це добре і свідчить тільки про те, що малюк рос­те і розвивається. Кризи необхідні нам, щоб рухатися далі, а не залишатися на місці. Але ж кризи можуть про­ходити по-різному, наприклад, спокійно або бурхливо, з ускладненнями, маминою валеріаною і батьковим роздратуванням.

Щоб пережити небезпечний період і не зашкодити, а допомогти вашому малюкові, вам, батькам, теж до­ведеться змінити своє ставлення до дитини, яка зрос­тає. Спершу необхідно усвідомити, що цей процес — цілком закономірне дорослішання вашої дитини: вона переходить на наступний етап свого розвитку — етап дошкільного дитинства. Спробуйте виробити нову ви­ховну позицію. Тепер у вашого малюка вже може бути більше прав і обов'язків, адже він подорослішав. І те, що раніше було не дозволеним, сьогод­ні стало дозволеним. У межах розумно­го можна дозволити дитині діяти самостійно.

Що відбувається, коли на всі ваші прохання ви чуєте вередливе «не буду»? У та­кий спосіб дитина випро­бовує ваш характер на міцність, учиться «мані­пулювати» вами. І вам до­ведеться виявляти не тільки гнучкість у спілкуванні з ма­люком, але й розумну жор­сткість. Погано, якщо в сім'ї немає домовленості, і те, що заборонене, наприклад, та­том, дитині може дозволити мама. Саме тут і виникає чу­довий ґрунт для маніпуляцій. Чітко продумайте свою сімей­ну систему «заохочень і пока­рань», причому ви повинні ро­зуміти, що за одну й ту саму провину не можна сьогодні ка­рати, а завтра — не звернути на неї жодної уваги.

Трирічному малюкові важливо, якщо ви з ним радитеся, телефо­нуйте саме йому, хваліть саме його за якусь справу, тому що в три роки він стає цілком свідомою ЛЮДИНОЮ. А дратуватися або бити — означає просто гаяти час і псувати нерво­ву систему дитини, та й свою також.

Дитячі запитання нескінченні й неочікувані. Дитина запитує про все, що ба­чить, і дуже часто дорослі не відразу мо­жуть відповісти на запитання маленького чомучки. Во­ни червоніють, переводять розмову на іншу тему чи просто мовчать.

Що ж, це лише початок. Придбайте кілька енци­клопедій про техніку, тварин, явища природи, людське тіло. Звісно, інформацію слід пода­вати, розуміючи, що в цьому віці малюк ще не може сприймати і розуміти деяких речей. Наприклад, зрозуміти, чому по­мер дідусь чи хтось зі знайомих, дитина ще не може. Але й прав­ди приховувати від неї не варто. Наведіть приклад із життя рослин, які проходять свій життєвий цикл, виростаючи із маленької насінин­ки, проживаючи життя (велике чи не дуже) й засихаючи. Намагайтеся не ля­кати малюка, не навантажувати його над­мірними подробицями поховання чи хворо­би, а головне, не забудьте переконати, що він, тато, мама й інші родичі ще будуть жи­ти довго-довго.

Питання про народження дітей, відмінність хлопчиків і дівчаток теж виникають досить рано. Розповідати каз­ки про лелеку і капусту чи мовчати у відповідь на запи­тання «Чому я пісяю не так, як дівчинка?» — не вихід. Розкажіть дитині про те, що хлопчики і дівчатка влашто­вані по-різному, але поки що не вдавайтеся у подроби­ці. Якщо ви розумієте, що вам складно говорити на цю тему, скористайтеся дитячою енциклопедією, де грамот­но і відповідно до віку все пояснено.

Дитячі симпатії, назвемо це так,— доволі поширене явище. Зверніть увагу, що у групі дітей малюки обира­ють не всіх, а лише тих, хто їм симпатизує, з ким їм при­ємно гратися. І якщо у три-чотири роки діти спілкуються за принципом — гратися з тобою цікаво, то в шість-сім років уже можуть виникати симпатії між хлопчиками та дівчатками. Називати це великим коханням поки що не варто. Такі взаємини дуже корисні для дітей. Вони вчать бути уважними до оточуючих, робити їм подарунки, го­ворити добрі слова. От і спробуйте навчити свого ма­люка людських стосунків поки що в такому маленько­му масштабі. Добре, якщо мама дівчинки теж розуміє всю важливість і глибину дитячих хвилювань, пояснює доньці, що неувага і грубощі можуть уразити почуття ін­шої людини.

Якщо ж хтось із дітей не відповідає взаємністю, то краще забезпечити своїй дитині достатньо широке ко­ло спілкування, щоб вона не зосереджувала уваги на цих взаєминах.