Візьми любов
Візьми любов
За основу цього допису хочу взяти статтю із інтернету Жанни МУХИ, практичного психолога. Вона пише, що працюючи не один рік практичним психологом у школі, часто стикаюся з ситуацією, що більшість її співрозмовників не зовсім правильно розуміють, хто такий психолог і навіщо він узагалі потрібен. У нашій країні дуже мало інформації про значення, важливість та можливості психологів‑практиків. Важливо знати, чим відрізняється психолог від психотерапевта чи психіатра. Для більшості немає ніякої різниці. Побутує думка, що всі вони працюють із психами.
Найчастіша реакція на слово «психолог»: «мені це не потрібно», «моя дитина що психічно хвора?» або «що я — псих?». Навіть якщо людина розуміє, що в неї є певні проблеми, вона не поспішає звертатися за допомогою, бо не знає куди і до кого.
Здавалося б, болить зуб — до стоматолога, зламав руку — до травматолога, не працює телевізор — у майстерню з ремонту побутової техніки. А куди ж іти, якщо болить душа?
Є, звісно, варіант: можна звернутися до психолога. Але хто ж він такий? Багато з тих, хто обрав саме цей шлях, стикаються з такими стереотипами:
• до психологів ходять одні «психи»;
• до психологів ходять слабаки;
• я сам собі психолог або мій друг найкращий для мене психолог;
• психологи бачать людей наскрізь.
У чому ж особливості роботи цієї особи і чим вона відрізняється від психотерапевта і психіатра?
Психолог — це спеціаліст, який має відповідну освіту і працює із здоровими людьми, котрим необхідна допомога в різних життєвих ситуаціях (сімейні стосунки, труднощі у дитячо-батьківських взаємовідносинах, непорозуміння з колегами, втрата близьких, проблеми вибору тощо).
Психотерапевт — особа, яка має кваліфікацію з психотерапії. Працює з психологічно здоровими людьми, у яких є внутрішньоособові проблеми, що спричиняють багато незручностей і заважають нормально жити.
Психіатр — лікар із медичною освітою, який працює з людьми, що мають різні психічні захворювання.
Таким чином, якщо в нас у житті складаються ситуації, які ми не можемо вирішити самостійно, або є внутрішньоособові проблеми, тоді йдемо до психолога чи психотерапевта. Усе, що стосується психічних хвороб, то це — до психіатра.
Існує вислів «Краще поплакати у психолога, чим сміятися у психіатра».
Слабка людина не звернеться до психолога, бо, як правило, не шукає рішення, а намагається перекласти відповідальність на інших, звинувачує всіх і все, намагається «забутися» за допомогою алкоголю чи наркотиків. Тільки сильна особа здатна визнати свою проблему. Потрібні неабиякі душевні ресурси для пошуків рішення і мужність для звернення за допомогою.
Той, хто просить про допомогу, виглядає дурнем усього 5 хвилин. Той, хто цього не робить, залишається ним на все життя
Хтось вважає, що він зможе впоратися зі своїми проблемами самотужки. Але дуже важко подивитися на себе зі сторони. Це все одно, що стоматолог буде сам собі лікувати зуби, а хірург сам себе оперувати.
Близька людина може заспокоїти, надати підтримку. Але, що змінюється у вашому житті після таких посиденьок? Пройде час і ви наступите на ті самі граблі. І знову той же стрес й непорозуміння.
Отже, психологи працюють із цілком ЗДОРОВИМИ ЛЮДЬМИ, яким потрібна підтримка у вирішенні конкретної ситуації або проблеми. Психолог не дає порад, не має чарівної палички, не оцінює і не критикує. Він спрямовує вас, дає можливість зрозуміти те, що насправді відбувається у вашому житті, допомагає роздивитися різні варіанти рішень та знайти вихід.
Психолог — це той, хто несе світло, поки ви шукаєте дорогу.
Вибір за вами: жити за звичним сценарієм, роками створювати своє власне пекло, змушувати страждати себе та своїх близьких, а, можливо, ризикнути і змінитися.
Велика мужність — усвідомити, що у вашому житті не все добре, наважитися взяти на себе відповідальність за те, що відбувається, і почати з цим працювати. Пройти через біль, страх, власний опір і стати іншим. Із більшими можливостями, із новими бажаннями, із новим поглядом на себе і на все, що вас оточує. І стати ще більш щасливим, здоровим, упевненим і успішним.
«Більшість людей щасливі настільки, наскільки вони вирішили бути щасливими» (А. Лінкольн)
Хочу добавити, практичний психолог в закладі освіти допоможе зрозуміти, які життеві кризи переживає дитина. Адже дитина з моменту народження – це чистий аркуш, який наповнюється фарбами через взаємодію з зовнішнім середовищем. Голоси батьків, дослідження предметів на дотик, колір, форму, розмір, спілкування з дорослими і однолітками впливають на формування особистості дитини більше, ніж ми, дорослі, іноді думаємо.
Важливі етапи розвитку дитини виначаються віковими кризами. Це переломні моменти, коли батькам здається, що вони не розуміють власну дитину.Основні кризи припадають на один рік, три, шість, одинадцять-тринадцять років.
За перший рік життя дитина проходить період сенсорної інтеграції: вчиться сприймати світ через органи чуття і починає з ним взаємодіяти. Кризу цього віку пов'язують із першими кроками або словами дитини.
У три роки малюк починає активно спілкуватися і ставити батькам дуже багато запитань. Дитина переживає умовний період сепарації, який можевідображатися неслухняною, з погляду батьків, поведінкою.
У шість-сім років на дитину чекає важливий крок – початок навчання в школі. Різка зміна середовища і новий рівень вимог провокують великий стрес у дитини.
В одинадцять-тринадцять років із початком пубертатного періоду на підлітка чекають нові емоції і настрої, які супроводжують статеве дозрівання.
Тож запрошую вас та вашу родину до спілкування. Адже, щоб бути щасливим, головне бути почутим! Бажаю вам щастя!!!