Підготовчі логопедичні вправи
Підготовчі логопедичні вправи
1. Розширюйте коло інтересів дитини, надаючи їй доступ до різноманітних, раніше незнаних речей, предметів, об’єктів, понять, почуттів, емоцій.
2. Не кидайтеся миттєво на допомогу дитині при зіткненні з невідомим, проте спостерігайте уважно за її поведінкою. Дайте час на самостійне ознайомлення з невідомим, “спіймайте” здивовано-запитальний погляд і лише тоді назвіть, поясніть дивину.
3. Зважаючи на можливості своєї дитини, періодично пробуйте задіяти її досвід і вивести на рівень порівнянь, аналогій, узагальнень, ототожнення, встановлення взаємозв’язків між предметами.
4. У власному мовленні вживайте всі частини мови, різні конструкції речень, емоційні та інтонаційні барви.
5. При спілкуванні з дитиною вводьте елемент новизни: незнайомий термін, слова етикету, варіанти словозміни та словотворення, складніша конструкція речення, застосування знайомих мовленнєвих вправ у нетрадиційній ситуації. Зупинка на досягнутих вміннях малюка, без постійного їх розвитку, призводить до збіднення мовлення та зниження активності. Варто, підлаштовуючись до можливостей дитини, задавати їй індивідуальний вектор мовленнєвого зростання.
6. Не дозволяйте собі в присутності дитини ігнорувати мовлення іншого дорослого, глузувати з нього, перекривляти.
7. Організовуючи розмови з дитиною, використовуйте до обраної теми предмети, картинки, атрибути, що відтворюють певні дії, складаються у сюжети, варіюються. Така наочність особливо активізує мовлення та уможливлює поглиблення пізнання довкілля в усіх життєвих проявах.
Розмовляйте з дитиною не тільки про ті речі, які мають візуальне підтвердження, а й про те чого не можна побачити, відчути в момент розмови. Це сприятиме розвитку позаситуативного мовлення та появі лексико-граматичних розрядів, слів, абстрактних іменників (музика, спека, холод, жах, дурниця), іменників та дієслів без наочного смислу (вчити, розповідати, думати). Використовуйте у власному мовленні словосполучення з емоційно-оцінювальним чи експресивним забарвленням (просто диво, смішний, вихований, бідненький), що буде зразком для наслідування.
8. В будь-якому віці діти активно наслідують мовлення дорослого, тому, якщо ви говоритимете неправильно, ваш малюк засвоюватиме неправильне мовлення. Щоб цього не сталося, важливо пам’ятати: не можна спотворювати слова, наслідувати дитячу вимову та «сюсюкати». Потрібно: розмовляти з малям, стежити, щоб ваше мовлення було чітким, виразним, грамотним, простим, ясним. Не можна допускати, щоб дитина позначала навколишні предмети звуконаслідуванням.
9. Якщо дитина погано говорить, або ще не говорить зовсім, можна скористатися наступною схемою: не запитуйте й не наполягайте, щоб дитина промовила слово → попросіть дитину показати той предмет, який ви називаєте → і тільки потім поясніть «як говорити».
10. Обов’язково виправляйте помилки в мовленні дитини, але робіть це тактовно.
11. І головне: підтримуйте всі починання малюка, хваліть його навіть за незначні успіхи. Не вимагайте від нього правильної вимови слова відразу.
Мета артикуляційної гімнастики – розвиток рухливості органів мовленнєвого апарату, відпрацювання правильних, повноцінних рухів артикуляційних органів необхідних для правильної вимови звуків.
Спочатку позитивно налаштуйте дитину, наприклад, прочитайте веселий віршик, запропонуйте загадку, покажіть малюнок тощо, а вже потім починайте заняття.
Жабки
Рот трохи відкрити. Посміхнутись, губи розтягнути так, щоб було видно верхні зуби. Утримувати таке положення під лічбу 10-15 секунд.
Жабка їсти захотіла,
враз взялась вона за діло —
наловила аж сім мух,
тому й рада: рот — до вух!
Ослик
Рот трохи відкритий. Губи у посмішці. Кінчик язика за нижніми зубами. Протяжно вимовляти звук І-і-і.
Ослики малі:—І-і-і...
Паслися в траві:—І-і-і
Бублик
Витягнути губи вперед, округлити, як при вимовлянні звука О.
Як навколо об'їси, серединки не проси.
Ми такі гостинці: дірка в серединці.
Хоботок
Витягнути губи сильно вперед, напружити,як при вимовлянні звука У.
В зоопарку ми були, там великі є слони.
А маленький Раві привітався з нами.
Хобот свій він витягав,
«Всім привіт!» — немов казав.
Щоб йому відповісти, хоботок зроби і ти.
Краще губи витягай, Раві швидше привітай.
Мавпочки
Широкий кінчик язика вставити між верхньою губою та зубами, потім між нижньою губою та зубами. Слідкувати, щоб губи та нижня щелепа не рухались, язик не звужувався.
В зоопарк пішли малята —
там веселі мавпенята.
Мавпенят тих залюбки
вам покажуть малюки.
Гребінець
Посміхнутись, закусити кінчик язика зубами. Рухати язиком вперед-назад, наче «причісуючи» його зубами.
Язичок я зубками прикушу,
язичок я зубками причешу.
Ну, а щоб волоссячко розчесати,
справжній гребінець треба мати.
Трактор
3 силою і протяжно видувати повітря через зімкнені губи так, щоб вони вібрували (чутно звук,схожий на «бр-р-р»). Якщо повітря виходить, не спричиняючи вібрації губ, можна злегенька підштовхнути нижню губу пальцем.Цю саму вправу можна виконувати з просунутим між губами язиком.
Дружно у поле ідуть трактори,
землю орати будуть вони.
«Бр-р-р!» — співають веселі пісні,
раді роботі і раді весні.
Дослідженнями встановлено, що рівень розвитку мовлення дітей знаходиться в прямій залежності від ступеня сформованості тонких рухів пальців рук. При достатньому їх розвитку для даного віку і мовленнєвий розвиток дитини знаходиться в межах вікової норми. Тому тренування рухів пальців рук є важливим стимулюванням мовленнєвого розвитку дитини, сприяє покращенню артикуляційної моторики, підготовці кисті руки до письма і, що важливо, є сильним засобом для підвищення працездатності кори головного мозку.
Використовують наступні види вправ, які сприяють розвитку дрібних м’язів пальців і кистей рук:
1. Ігри з пальчиками в супроводі віршиків.
2. Спеціальні вправи без мовленнєвого супроводу, об’єднанні в комплекси, т.б. пальчикова гімнастика.
3. Ігри та дії з іграшками та дрібними предметами:
розкладання гудзиків, паличок, насіння і т.п.;
нанизування намиста, кілець, гудзиків на нитку;
пришивання, застібання та розстібання гудзиків;
ігри з мозаїкою, будівельним матеріалом, конструювання, складання пазлів;
4. Зображувальна діяльність:
заштриховування та замальовування контурів;
обведення контурів;
малювання олівцями та фарбами (пензлем, тампоном, пальцем, сірником);
робота з ножицями з різноманітним матеріалом;
поробки з природнього матеріалу, ниток і т.п.
ліплення з глини і пластиліну.
Дорослий пропонує дитині послухати звуки за вікном: Що шумить? (Дерева), Що гуде? (Автомобіль), Хто кричить? (Хлопчик), Хто сміється? (Дівчинка). Які звуки чути з сусідньої кімнати?
2. Дорослий пропонує дитині закрити очі або повернутися до нього спиною. Потім ховає будь-яку іграшку (в шафу або за штору) і пропонує дитині знайти орієнтуючись на силу ударів в барабан. Якщо дитина підходить близько до того місця, де захована іграшка, барабан б’є голосно, якщо віддаляється – тихо.
3. Дорослий садовить за стіл двох іграшкових зайців – великого і малого. Пояснює і показує, як грають на барабані зайці. Великий – сильно, голосно; маленький – тихо. Потім відтворює то голосні, то тихі удари в барабан. Дитина повинна вгадати і показати, який заєць грає.
4. Дорослий знайомить дитину з звуками, які видають різні предмети: м’яч, вдаряючись; металева кулька, перекочуючись у скляній банці, керамічній чашці; газета, якщо її розривати. Потім ці дії, але в іншій послідовності він відтворює за ширмою. Дитина повинна розповісти, що вона чує кожен раз.
Дорослий показує картинку і голосно, чітко називає зображення (вагон). Потім пояснює: “Я буду називати цю картинку то вірно, то невірно, а ти уважно слухай. Якщо я помилюсь, плесни в долоні“. Потім він говорить:” Вагон – вакон – фагон – вагон- вагом і т.д.”.
Дорослий виставляє картинки, назви яких звучать дуже схоже, наприклад: рак, мак, бак, сік, сом, лом, коза, коса, миска, мишка і т.д. Потім він називає слово, а дитина відбирає відповідну картинку.
Дорослий розкладає в один ряд наступні картинки: сом, рак, листок, гірка . Потім пропонує дитині інші картинки і просить їх розкласти під ту, назва якої схожа на його картинку. В результаті повинні вийти такі ряди картинок: сом – лом, рак- мак, листок – моток, гірка – нірка.
Послухати і підняти руку, коли буде вимовлене слово з певним звуком. Звуки пропонуються в різних позиціях слова (на початку, у середині, у кінці слова). Нова позиція подається в міру засвоєння попередньої.
Пригадати слова із запропонованим дорослим звуком. На допомогу дітям пропонуються певні групи предметів або малюнків.
Підібрати малюнки, у назвах яких є запропонований дорослим звук.
Визначити місце звука в слові. Спочатку відібрати ті малюнки, у назвах яких звук стоїть на початку слова, а потім – у кінці. Розкласти малюнки у дві коробки, в одну – покласти ті, де звук стоїть на початку слова, у другу – у кінці слова.
Відгадати задумане дорослим слово. Дорослий називає звук і дає коротку характеристику предмета.
Визначити, який звук повторюється у названих дорослим словах (мак, морква, мед, малина; мак, сік, огірок, парк)
Замінити один звук у слові так, щоб утворилось нове слово. Можна використати малюнки, серед яких діти знаходять два потрібних (мак-рак).
Вправа 1. Лягти на спину, покласти долоню однієї руки на груди, а долоню іншої руки на живіт між пупком і нижньою межею грудної клітини.
Зробивши попередньо глибокий видих, плавно і неквапливо вдихнути носом так, щоб верхня передня стінка живота випнулася вперед, піднімаючи руку. Грудна клітка при цьому, контрольована іншою рукою, повинна залишатися в спокої. Видих проводити плавно, через рот і по можливості повніше. При цьому живіт опускається і в кінці видиху втягується. Проробити 3-5 таких плавних ритмічних подихів. Згодом необхідно робити вправу сидячи і стоячи.
Вправа 2. Після «попереднього видиху» зробити плавний вдих носом, підняти прямі руки вперед і розвести їх вгору і в сторони. Покласти долоні на передні бокові нижні краї грудної клітини і зробити видих, намагаючись якомога довше зберегти нижню частину грудної клітини в розширеному стані вдиху. Довжину видиху в процесі тренування необхідно поступово збільшувати. Повторити вправу 3-6 разів.
Вправа 3. «Фіксований видих». Після спокійного вдиху зробити плавний видих через рот, періодично змінюючи величину розтину губ.
Вправа 4. Виконати вправу «фіксований видих» з уявним рахунком. Розподілити тривалість видиху на 10-12-15 і більше секунд .
Розподілити тривалість фіксованого видиху до 15 секунд. Подумки рахувати до 10 або до 12 , потім закінчити рахунок вголос.
Вправа 5. «Форсований видих»
Вдихнути носом, зробити швидкий, різкий видих через рот (подумки вимовляти поєднання «ху»). Повторити 7-10 разів.
Вправа 6. Проробити попередню вправу, видихаючи повітря трьома поштовхами, наступними один за іншим. Не добирати повітря під час секундних зупинок у процесі потрійного видиху. Повторити вправу.
Вправа 7. «Теплий видих» Зробити вдих через ніс, піднести руки до рота, повільно видихнути через відкритий рот. Потім, вдихнувши через ніс, продовжити видих. Виконати вправу 5-6 разів.
При заїканні часто напружені м’язи обличчя, губ, язика, пальців рук. Дуже важливо навчити дитину м’язовому розслабленню під час мовлення. Ось деякі вправи, які допоможуть дитині розслабитись:
- Нахилити голову вперед, назад, ліворуч, а потім виконати декілька кругових обертів головою спочатку в одну сторону, потім в іншу.
- Повільно покачати розслабленими руками з боків тулуба назад.
- Розвести в сторони до рівня плечей і «упустити» розслаблені руки у вихідне положення.
- Підняти руки вгору, і виконувати махи руками.
- Помахати розслабленими кистями рук біля підлоги, імітуючи полоскання білизни.
- Струснути розслабленими кистями рук, начебто струшуючи краплі води.
- Пальці рук під рахунок до 5 із силою стиснути в кулачки, на рахунок 5 розтиснути, струснувши кисті рук, при цьому зосередити увагу дитини на тому, як пальчикам приємно відпочивати.
Для розвитку мовних здібностей дитини дуже важливо гратися з дітьми, разом спостерігати за людьми, тваринами, птахами та ін.
Включайте дитину в реальну взаємодію з усіма членами родини. Обов’язково давайте дитині доручення. Дякуйте дитині за допомогу.
Для розвитку мовлення дуже важливо не тільки розвивати навички вимови, але й навчити дитину розуміти зміст того про що кажуть. По дорозі або прийшовши додому, обговорюйте з малюком те, як пройшов його день у дитячому садку, ваша спільна прогулянка. Рідні дитини можуть розширювати лексичний запас малюка у процесі спілкування і всіх побутових моментів (пробудження, одягання, зборів на прогулянку, домашніх справ та ін.). Коментуйте дитині свої дії, пояснюйте для чого ви це робите, заохочуйте дитину до діалогу з вами. При вивченні мовних категорій не потрібно, щоб діти знали теорію. Потрібно, щоб вони вловлювали деякі загальні закономірності в складі почутих фраз, а також сприймали й указували неточності, свідомо допущені дорослим.
Пропонуємо організовувати дитині спеціальні заняття по поповненню, уточненню, активізації словника й ознайомленню з навколишнім. Приведемо приклад розподілу лексичного матеріалу й спеціальних вправ по окремій темі
«Одяг і взуття»
Лексика
Предмети: шовк, шкіра, хутро, вовна, шуба, пальто, плащ, куртка, сорочка, футболка, плаття, светр, чоботи, халат, тапки.
Дії: шити, пришивати, плести, носити, прати, прасувати.
Ознаки: шовковий, модне, гарна, ошатна, нові, хутряне.
Лексико-граматичні вправи
Підбери ознаки: Плаття - нове, ошатне, модне, гарне.
Підбери дії: Плаття - лежить, висить.
Підбери споріднені слова: Взуття - взуттєвий, взуватися.
Підбери предмети до ознак: Вовняний - светр, хустка, шарф.
Утвори ознаки (від предметів): Шовк - шовковий, вовна – вовняний.
Утвори ознаки (від дій): Шити – шитий, плести – плетений.
Спеціальні вправи
Суфіксальний словотвір присвійних прикметників (чий?, чия?, чиє?, чиї?): мамине, таткове.
Утворення префіксальних дієслів: розстебнути - застебнути, одягтись – роздягатись.
Вживання займенників: мій, моя, моє, мої.
Складання речень за зразком: Мама пере плаття. Мама пере сорочку. Мама пере панчохи.
Дидактичні ігри: - "Ательє"; - "Магазин"; - "Що із чого?".
Необхідною умовою для проведення занять є тісний контакт з дитиною на тлі позитивного емоційного настрою, її бажання говорити й наслідувати дорослого. Основним завданням словникової роботи є уточнення наявного словника і його збагачення. Діти повинні не просто запам'ятати нові слова, але й уміти ними користуватися. Серед численних прийомів словникової роботи можна виділити наступні:
1. Показ і назва нового предмета, його ознак або дії. Показ повинен супроводжуватися його поясненням, що допомагає зрозуміти сутність предмета. Нове слово обов'язково проговорюється. Для кращого розуміння й запам'ятовування дане слово включається в знайомий дитині контекст. Далі проводяться різні вправи на закріплення його правильного уживання.
2. Пояснення походження даного слова.
3. Уживання розширеного значення вже відомих словосполучень.
4. Постановка різних за формою питань, які спочатку носять характер що підказують, а потім вимагають самостійних відповідей. Питання повинні бути короткими, точними, доступними по змісту. Необхідно також навчати дітей і самостійній постановці питань.
5. Підбір назв предметів до дій і назв дій до предметів; прислівників до назв дій; однокореневих слів.
6. Поширення речень шляхом введення обставин причини, наслідку, умови, мети.
7. Складання речень за опорними словами.
Навчання розповіданню проводиться відповідно до індивідуальних особливостей дітей. З огляду на знижену мовну активність дітей, їхню швидку стомлюваність, при побудові занять відповідним чином підбирається мовний матеріал.
Перші невеликі розповіді дітей повинні бути пов'язані зі знайомою наочною ситуацією: діти повинні запам'ятати й виконати більше число дій, а потім точно розповісти про послідовності їхнього виконання. Складання розповідей по дії, яка демонструється, є невід'ємною частиною роботи з розвитку зв'язного мовлення у дітей.
Процесу навчання дітей різним видам оповідань-описів передує велика робота з порівняння предметів. Порівняння активізує мислення дітей, націлює увагу на відмінні й подібні ознаки предметів, сприяє підвищенню мовної активності. Під час занять порівнювані предмети (або картинки) обов'язково перебувають перед очима дитини. Спочатку діти повинні визначити розходження між предметами по їхніх характерних ознаках, а потім перейти до опису подібних ознак.
Навчання дітей опису предметів проводиться при вивченні кожної лексичної теми. Спочатку дітям пропонується відібрати предмети певного кольору, форми, розміру й т.п. Навички опису предметів корисно закріплювати в ході виконання продуктивних видів діяльності (ліплення, малювання, конструювання).
Дані вправи не ліквідують проблему, але будуть підмогою з боку батьків у подоланні дисграфії, допоможуть логопеду в роботі над дефектом.
1) Вправа "Коректурна правка"
Для цієї вправи потрібна книжка, нудна і з досить великим шрифтом. Учень щодня протягом п'яти (не більше) хвилин працює над наступним завданням: закреслює в суцільному тексті задані літери. Почати потрібно з однієї літери, наприклад, "а". Потім "о", далі приголосні, з якими є проблеми, спочатку їх теж потрібно ставити по одній. Через 5-6 днів таких занять переходимо на дві літери, одна закреслюється, інша підкреслюється або обводиться в кружечок. Літери повинні бути "парними", "схожими" у свідомості учня. Наприклад, як показує практика, найбільш часто складності виникають з парами "п / т", "п / р", "м / л" (схожість написання), "д / б "(дитина забуває, вгору або вниз спрямований хвостик).
Необхідні для опрацювання пари можна встановити при перегляді будь-якого тексту, написаного Вашою дитиною. Побачивши виправлення, запитаєте, яку літеру він хотів тут написати. Частіше ж все зрозуміло без пояснень.
2) Вправа "Пишемо вголос"
Надзвичайно важливий і нічим не замінний метод: все, що пишеться, проговорюється вголос у момент написання і так, як воно пишеться, з підкресленням, виділенням слабких часток.
Під "слабкими частками" тут маються на увазі звуки, яким при промовлянні в швидкому темпі приділяється найменше уваги. Для голосних звуків це будь ненаголошене положення, для приголосних, наприклад, позиція в кінці слова, типу "зу * п", або перед глухим приголосним, типу "ло * шка". Важливо чітко проговорювати також кінець слова, оскільки для дисграфіків дописати слово до кінця важко, і часто з цієї причини виробляється звичка "ставити палички", тобто дописувати в кінці слова невизначену кількість паличок-закарлюк, які при побіжному перегляді можна прийняти за літери. Але кількість цих закарлюк та їх якість буквам кінця слова не відповідають. Важливо визначити, чи має ваша дитина таку звичку. Однак незалежно від того, є вона чи ні, привчаємося до послідовності та поступовості промовляння, проговорюємо кожне записуване слово!
3) "Пропущені букви"
Виконуючи цю вправу, пропонується користуватися текстом-підказкою, де всі пропущені букви на своїх місцях. Вправа розвиває увагу і впевненість навички письма.
5) Лабіринти
Лабіринти добре розвивають велику моторику (рухи руки та передпліччя), увагу, безвідривну лінію. Слідкуйте, щоб дитина змінювала положення руки, а не аркуша паперу.