Мовленнєві вади

 Дислалія

Дислалією називають порушення звуковимови, не пов'язаної з вадами слуху, порушеннями іннервації мовленнєвого апарату чи недоліками розумового розвитку дитини.  

Не всі порушення звуковимови можна вважати патологічними. Практично кожна дитина молодшого дошкільного віку має певні порушення у вимові звуків. Однак до 5 років такі порушення вважаються  природними, оскільки артикуляційний апарат дитини цього віку ще продовжує формуватися. Водночас збереження вад звуковимови після зазначеного терміну вважаються патологічними і потребують виправлення за допомогою спеціальних вправ і завдань, які добирає логопед.

Причини виникнення дислалії можуть бути дуже різними:

- порушення у будові артикуляційного апарату: неправильний прикус, порушення у будові щелеп, укорочена під'язикова вуздечка, високе чи вузьке піднебіння, відсутність деяких зубів тощо. Це призводить до виникнення так званої механічної дислалії. Незалежно від того, у якому віці виявлено ці порушення, необхідно звернутися до ортодонта чи стоматолога, а якщо дитині виповнилося 4 роки, то і до логопеда.

- наслідування: діти можуть копіювати неправильну звуковимову когось із рідних.

- недоліки слухового сприймання звуків: це порушення не пов'язане зі зниженням гостроти слуху дитини, його причини приховані в недоліках формування уявлень дитини про звуки рідної мови, недостатності слухової уваги та слухового контролю.

- негативні біологічні та соціальні чинники.  До них належать: патологія вагітності матері, вживання під час вагітності алкоголю, тютюну, наркотиків, обмеженість спілкування дитини, педагогічна занедбаність, тощо.

Прояви дислалії:

1. Спотворення звука. Спостерігається тоді, коли звук, який вимовляє дитина, відрізняється від нормального наявністю присвисту, надмірного шуму, призвуків тощо. Наприклад, горловий Р, міжзубний С (при вимові С кінчик язика просунутий між зубами, до звука С додається надмірний шум), тощо;

2. Заміна одного звука іншим. Наприклад, складний звук Р дитина замінює на Л (лак замість рак, лука замість рука) або звук С дитина замінює на звук Ш (шобака замість собака, шамокат замість самокат), тощо.

Помітивши порушення вимови навіть кількох звуків у дитини, старшої 5 років, слід обов'язково звернутися до логопеда.

Зазвичай вади звуковимови виявити досить легко. Чимало батьків помічають і знають, які саме звуки не вимовляє дитина. Проте існує хибна думка, що порушення звуковимови виправляються самі по собі. «Не хвилюйтеся, виговориться», - говорять сусіди, друзі і навіть деякі лікарі.

Відвідини логопеда відкладають на невизначений час. Однак порушення закріплюється, і діти, які мають вади  звуковимови на момент вступу до школи, одразу потрапляють у групу ризику як схильні до дисграфії.

У попередженні дислалії важливе місце посідає формування правильної мовленнєвої культури. Дитина має чути чітке, правильне мовлення дорослих, щоб наблизити свою звуковимову до мовної норми. Профілактиці дислалій сприяють розпочаті в молодшому дошкільному віці стимулюючі вправи для розвитку мовленнєвого апарату: правильних, точних, координованих рухів артикуляційних органів, дихання та дрібної моторики пальців рук. Ці завдання допоможуть попередити порушення мовлення або уникнути тих мовленнєвих вад, що вже існують. Якщо у вимові дитини все ж порушено кілька звуків, обов'язково зверніться за консультацією до логопеда — він добере саме ті вправи, які потрібні вашій дитині.

Фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення (ФФНМ)  

ФФНМ - це порушення процесів формування вимовної системи рідної мови у дітей з різними мовними розладами унаслідок дефектів сприймання і вимови фонем.

Можна виділити основні прояви, що характеризують цей стан.

- Недиференційована вимова пар або груп звуків. В цих випадках один і той же звук може служити для дитини замінником двох або навіть трьох інших звуків. Наприклад, м'який звук т '; вимовляється замість звуків с, ч, ш («тюмка», «тяска», «тяпка» замість сумка, чашка, шапка).

- Заміна одних звуків іншими, такими що мають більш просту артикуляцію і викликають менше труднощів у вимові для дитини. Звичайно звуки, складні для вимовлення, замінюються більш легкими, які характерні для раннього періоду мовного розвитку. Наприклад, звук л вживається замість звуку р, звук ф – замість звуку ш. У деяких дітей ціла група свистячих і шиплячих звуків може бути замінена звуками т і д («табака» замість собака і т.п.).

- Змішування звуків. Це явище характеризується нестійким вживанням цілого ряду звуків в різних словах. Дитина може в одних словах вживати звуки правильно, а в інших - замінювати їх близькими по артикуляції або акустичним ознакам. Так, дитина, уміючи вимовляти звуки р, л або з ізольовано, в зв’язному мовленні вимовляє їх змішано.

Подібний характер порушень звуковимови повинен насторожувати батьків, вихователів і вчителів, так як він свідчить про недорозвиток фонематичного слуху. Існує система прийомів, що допомагає в таких випадках визначити рівень його сформованості. Це можуть бути такі завдання:  

1) визначити різницю між вірним і невірним звучанням звука у власному і чужому мовленні. Часто діти не знаходять різниці між своєю невірною вимовою і вимовою навколишніх;

2) повторити за дорослим 3-4 сполучення складів із легких для вимови звуків типу: па-по-пу, па-ба-па. Утруднення при вимові зумовлене невірним сприйманням складів з опозиційними звуками і слабким  розмежуванням послідовності звуків;

3) виділити певний звук із “ланцюжка” звуків (наприклад, звук с серед звуків т, ц, ч, з, ш, р і інші);

4) виділити склад з певним звуком із ряду складів наприклад, склад са із складів за, ша, са, ча, ща, жа і інші);

5) виявити наявність звука в слові (наприклад, звук с в словах санки, шуба, масло,ніс, щука). В подібних завданнях від дитини не вимагається вимова звука, так як це може його утруднити, тому дитина реагує певною дією (піднімає руку), якщо почує раніше обумовлений звук.

Ці завдання дозволяють вияснити можливості сприймання звуків, дефектних у вимові . Важливо звернути увагу і на стан сприймання тих звуків, які дитина вимовляє достатньо вірно. Нерідкі випадки, коли порушується або не розвивається в повній мірі сприймання “збережених” звуків.

Основні напрямки логопедичної роботи: 

- розвиток фонематичного сприймання;

- виправлення вад звуковимови; 

-розвиток навиків звукового аналізу і синтезу.

Батьки можуть допомогти дитині подолати проблеми в розрізненні звуків, граючись у запропоновані ігри на розвиток слухової уваги,  мовного слуху, фонематичного слуху.

Заїкання

Заїкання – це розлад спілкування, при якому мовлення переривається повтореннями, розтягуваннями звуків, складів, слів або відсутністю звука на місці складів і слів. При спробі розмовляти можуть виникати незвичні міміка й жести. 

 Причини заїкання:

 Анатомо - фізіологічні 

• енцефалопатії  

• травми головного мозку 

• органічні порушення мозку 

• виснаження нервової системи 

• інтоксикації

• соматичні хронічні захворювання

•  хвороби носа, глотки, гортані

•  затримки мовленнєвого розвитку

Психічні і соціальні 

•  психотравми (короткочасні і довготривалі)

• неправильне виховання в сім'ї

• неправильне формування мовлення в дитинстві (мова на вдихові, швидке говоріння)

• перевантаження мовним матеріалом

• багатомовність 

• наслідування заїкуватих

• переучування ліворукості.

 Заїкання виникає за несприятливих умов:

• фізична ослабленість дитини

• вікові особливості діяльності мозку

• прискорений розвиток мовлення

• прихована психологічна ущемленість

•  недостатність позитивних емоцій

 Щоб вчасно допомогти дитині, дуже важливо не пропустити перші ознаки заїкання:

•   дитина раптово замовкає, відмовляється говорити (це може тривати від двох годин до доби, після чого дитина знову починає розмовляти, але вже заїкаючись) - якщо встигнути звернутися до фахівця до моменту виникнення заїкання, йому можна запобігти;

•  вживання перед окремими словами зайвих звуків (а, і);

•  повторення перших складів або цілих слів на початку фрази;

•  вимушені зупинки в середині слова, фрази;

•  труднощі перед початком мовлення.

Методи подолання заїкання

Логопедичні заняття – тільки складова частина комплексного лікувально-педагогічного  впливу на заїкуватого. Необхідним є комплекс мір: медикаментозне лікування, фізіотерапія, психотерапія, нормалізація мікросоціального оточення. При цьому має значення адекватність і диференційованість обраної методики.

Підбір методики повинен бути строго індивідуальним. Батькам потрібно усвідомити, що проводити лікування заїкання потрібно в певній системі, форма одноразової  компанії в даному випадку  неприпустима!

Загальне недорозвинення мовлення

Загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ) – складне мовленнєве порушення, при якому у дитини з нормальним слухом та інтелектом порушуються усі компоненти мови: словниковий склад, вимова звуків, об’єднання слів у фрази і речення.

Прояви загального недорозвитку мовлення у дітей

1.  Пізній початок мовлення (3-4 роки). 

2.  Діти вживають речення тільки простої конструкції, що складається з 2-3, зрідка 4 слів. 

   3. Словниковий запас відстає від вікової норми. Це проявляється в незнанні слів, що позначають, наприклад, різні частини тіла, назви тварин й їхніх дитинчат, різних професій, предметів меблів. Обмежено використовують діти не тільки предметний словник, але й словник дій й ознак.  Вони не знають багатьох кольорів, форм та розмірів предметів. Нерідко діти замінюють слова іншими, близькими за змістом, наприклад, «суп ллють», замість «наливають». Навичками словотворення практично не володіють. 

4. Відмічаються грубі помилки у вживанні ряду граматичних конструкцій:

- неправильне вживання відмінкових форм («їде машину» замість «на машині»);

- помилки у використанні іменників чоловічого й жіночого роду;

- відсутність узгодження прикметників та числівників з іменниками.

Діти також мають труднощі при використанні прийменникових конструкцій: часто прийменники опускаються, а іменники вживаються в називному відмінку (нига ідит той - книга лежить на столі); можлива й заміна прийменника (гип лятит на делевим - гриб росте на дереві). Сполучники та частки використовуються дуже рідко.

5. Звуковимова відстає від вікової норми: у дітей порушена вимова приголосних звуків: с, з, ц, ш, ж, ч, л, р, та ін..  спостерігається перестановка звуків, випадіння їх у позиції збігу приголосних (кубика - полуниця, вок – вовк). 

Відмічаються помилки у відтворенні слів, різних за складом (скорочення кількості складів: паміка - пірамідка; перестановка та додавання складів: ядиги - ягоди, теленя - теля).

6. У всіх дітей із загальним недорозвитком мовлення також спостерігається  непідготовленість до оволодіння звуковим аналізом і синтезом, тобто неготовність до навчання грамоти. 

Причинами загального недорозвитку мовлення можуть бути:

1. Токсикоз під час вагітності, вірусні й ендокринні захворювання. 

2. Пологова травма, яка призводить до внутрішньочерепних крововиливів.

3. Різні захворювання в перші роки життя дитини.

4. Травми черепа, що супроводжуються струсом мозку.

5.  Спадкові фактори.

6. Несприятливі соціально-побутові умови.

Мовленнєвий недорозвиток може бути виражений в різному ступені: від повної відсутності мовленнєвих засобів спілкування до розгорнутого мовлення з окремими елементами лексико-граматичного та фонетичного недорозвитку. 

Перший рівень мовленнєвого розвитку. Цей рівень характеризується або повною відсутністю мовлення або активний словник дітей складається з невеликої кількості звуконаслідувань та звукових комплексів. Широко використовуються жести та міміка. Діти користуються одним й тим самим комплексом для позначення предметів, дій, якостей, інтонацій та жестів, пояснюючи різницю значень. Лепетні утворення, в залежності від ситуації, можна розцінювати як однослівні речення. Відсутнє розуміння значень граматичних категорій. При сприйманні зверненого мовлення дитина орієнтується лише на значення слова. Відмічаються численні вади звуковимови. Кількість дефектних звуків може значно перевищувати кількість звуків, що вимовляються правильно. Основною відмінністю мовного розвитку цього рівня є обмеження сприймання та відтворення складової структури слова.

Другий рівень мовленнєвого розвитку. Перехід до нього характеризується підвищеною мовленнєвою активністю дитини. Спілкування здійснюється шляхом використання постійного, але все ще спотвореного та обмеженого запасу загальновживаних слів.

Диференційовано позначаються назви предметів, дій, окремих ознак. На цьому рівні можливе користування займенниками, простими прийменниками в елементарних значеннях. Діти можуть відповісти на запитання за картиною, пов’язані з сім’єю, знайомими подіями навколишнього життя. 

Мовленнєва недостатність чітко проявляється в усіх компонентах. Діти користуються лише простими реченнями з 2-3, іноді 4 слів. Словниковий запас значно відстає від вікової норми: виявляється незнання багатьох слів, що позначають частини тіла, тварин та їх дитинчат, одягу, меблів, професій.

Відмічаються грубі помилки у використанні граматичних конструкцій:

—  змішування відмінкових форм ( „їде машину” замість на машині);

— часте використання іменників у називному відмінку, а дієслова в інфінітиві або у формі 3-ї особи однини та множини теперішнього часу;

— у використанні числа та роду дієслів, при змінюванні іменників за числом („пат стіця” – п’ять стільців);

— відсутність узгодження прикметників з іменниками, числівників з іменниками.

Звуковимовна сторона мовлення характеризується наявністю багаточисленних спотворень звуків, замін та змішувань. Порушена звуковимова м’яких та твердих звуків, шиплячих та свистячих, африкат, дзвінких та глухих („папуся” – бабуся, „дупа” – рука). Можливе  правильне вимовляння звуків в ізольованому положенні та їх  спотворення чи відсутність у спонтанному мовленні.

Типовими залишаються також ускладнення в засвоєнні звуко-складової структури. Часто при правильному відтворенні контуру слів порушується звуконаповненість: перестановка складів, звуків, заміна або пропуск складів.

Третій рівень мовленнєвого розвитку характеризується наявністю розгорнутого фразового мовлення з елементами лексико-граматичного та фонетико-фонематичного недорозвитку. 

На даному етапі діти вже користуються всіма частинами мови, правильно вживають прості граматичні форми, намагаються будувати складнопідрядні та складносурядні речення. 

Покращується стан звуковимови, відтворення слів різної складової структури. У дітей вже немає труднощів у називанні предметів, дій, ознак, якостей, добре знайомих їм з життєвого досвіду. Вони можуть вільно розповідати про свою сім’ю, про себе, складають невеличкі розповіді.

Однак, більш глибоке вивчення всіх сторін мовлення дозволяє з’ясувати, що усі компоненти мови: лексика, граматика, фонетика, - залишаються недорозвиненими. 

У вільних висловлюваннях переважають прості поширені речення, майже не використовуються складні конструкції.

Відмічаються аграматизми: помилки в узгодженні числівників з іменниками, прикметників з іменниками в роді, числі та відмінку. 

Розуміння зверненого мовлення значно розвивається та наближується до норми. Відмічається недостатнє розуміння змін значення слів за допомогою префіксів, суфіксів; спостерігаються труднощі в розрізненні частин слів, що виражають значення числа та роду, розуміння логіко-граматичних структур, що виражають причинно-наслідкові, часові та просторові відношення.

Недостатній розвиток фонематичного слуху та сприймання призводить до того, що у дітей самостійно не формується готовність до звукового аналізу та синтезу слів, що згодом не дозволяє їм успішно оволодіти грамотою без допомоги логопеда.

Стерта дизартрія

        Стерта  форма дизартрії - важке  мовленнєве  порушення , пов’язане з органічним  ушкодженням центральної нервової  системи.

Причини виникнення стертої форми дизартрії:

• Відхилення у період  внутрішньоутробного розвитку. (Токсикози, гіпертонія, нефропатії під час вагітності)

• Інфекційні  захворювання  матері  під час вагітності.

• Шкідливі звички майбутньої матері. (Зловживання  наркотичними препаратами  та  алкоголем)

• Ускладнення  під  час  пологів. (Обвиття  пуповиною  навколо  шиї  новонародженого; тривале  зневоднення  плоду  під час  пологів; механічна допомога  породіллі - використання вакууму, щипців)

• Перенесені  дитиною  травми, або захворювання  на  першому  році  життя. (Енцефаліти; менінгіти; судинні захворювання; психофізичні  травми)

Особливості аномального розвитку дитини із стертою формою дизартрії

Рухові порушення.

Загальні  рухи: дитина  незграбна, невпевнена в своїх рухах (не вміє  стояти на одній нозі, наслідувати рухи тварин, птахів, людей).

Точні  рухи  пальців рук (дрібна моторика): дитина не може застебнути ґудзик, зав’язати або розв’язати шарф, стрічку. На  заняттях з  образотворчого  мистецтва  діти не вміють утримувати олівець, розминати пластилін та не можуть викладати дрібні елементи аплікації. Треба відмітити напруженість рук, або недостатню силу  м’язів. Звертає увагу на себе  надзвичайно низький  рівень  працездатності, та втомлюваність такої  дитини.

Порушення артикуляції: відбувається внаслідок недостатньої  напруженості, або перенапруженості у м’язах язика, губ, м’якого піднебіння та підвищене  слиновиділення,  що призводить  до -…

-порушення  звуковимови (змішуваність, спотворення, заміна, або повна відсутність звуків);

-порушення  голосу (ослабленість; монотонність; невміння  міняти  висоту  голосу за наслідуванням);

-порушення  дихання (закороткий  вдих; мовлення на вдиху; переважає верхньо-ключичний тип дихання).

Для  раннього  виявлення стертої форми дизартрії дуже важливо вчасно звернутися за консультацією до лікаря психоневролога та логопеда для організації комплексного впливу даних фахівців. 

Діти  із  діагностованою  стертою  формою  дизартрії  потребують  довготривалої  систематизованої  індивідуальної  логопедичної  допомоги.

Корекційні завдання: 

- Подолати  порушення  мовленнєвої  моторики (напруженість або в’ялість м’язів язика, губ, м’якого піднебіння).

- Загальмувати  неправильні  мовленнєві  навички (спотворена  одностороння  вимова  приголосних, змішуваність та  заміни  фонем).

- Сформувати  нові  точні  мовленнєві  навички  та  вміння.

- Закріпити  їх  до  ступеня  автоматизації.

 Три сходинки над подоланням стертої форми дизартрії.

1. Боротьба з підвищеним  слиновиділенням та порушенням артикуляції:

- Дитина повинна  навчитися  ковтати  слину і тримати рот у закритому положенні.

- Утримувати задане положення губ, язика у стані довготривалого  спокою, починаючи з секунд до декількох хвилин.

- Тренувати м’язи пальців рук, виконуючи  запропоновані логопедом  вправи польчикової гімнастики та підготовки руки дитини до письма.

- Активізувати голосові зв’язки  дитини, порівнюючи вібрацію гортані дорослого за допомогою долоні та фіксуючи слухову  увагу на звучанні.

- Дихальні вправи.

- Вправи на тривалість, гучність , силу та висоту звучання  голосу.

2. Робота над звуковимовою:

- Повторювання  звука в складах, простих одно – двоскладових словах, складних словах та реченнях.

- Свідоме порівняння (диференціація ) близьких фонем у складах, словах та реченнях.

- Переказ текстів (коротких казочок, оповідань).

3. Робота над засвоєнням лексико – граматичної  сторони  мовлення та підготовча робота з грамоти.  

Порушення писемного мовлення

Труднощі в процесі опанування навичок читання і письма, стійкі специфічні помилки (пропуски чи заміна літері складів, недописування або недочитування слів, переставляння частин слова тощо) називаються відповідно дислекісєю і дисграфією.

Артикуляторно-акустична дисграфія притаманна дітям із вадами звуковимови. У цьому випадку діє принцип «пишу, як говорю». При цьому помилки подібного походження є у дітей із нещодавно сформованою вимовою внаслідок неповної автоматизації артикулем на внутрішньому рівні. Відомо, що попередня дефектна вимова на внутрішньому рівні може затримуватися до двох років. Ось чому так важливо сформувати правильну звуковимовну структуру в дошкільному віці, не менше, ніж за рік до початку навчання в школі.

Помилки, зумовлені несформованістю фонематичних процесів,— це різноманітні заміни: голосних між собою, дзвінких та глухих приголосних, африкативних звуків між собою та зі свистячими і шиплячими приголосними ([Ч] - [Ц], [С], [ТЬ], [Ш]; [Ц] - [Т[, [С], [3]; [Щ] - [С],[Ч], [Ц], [Ш]), заміни звуків різним за способом та місцем утворення артикуляційним укладом ([М] — [Н], [К] — [Т], [С] - [Ш], [3] - [Ж], [Ф] - [X] та ін.). Діти не розрізняють тверді та м'які приголосні, не вміють позначати пом'якшення приголосного на письмі.

Несформованість мовленнєвого аналізу та синтезу призводить до виникнення специфічних помилок на рівні складу, слова, речення у вигляді:

- пропуск букв та складів;

- переставлення букв та складів;

- повторення раніше написаної букви (персеверації): чечепаха, весточка;

- передчасне написання букви (антиципації) в різних мовленнєвих одиницях: вірер (вітер); (Будемо чити чай);

- об'єднання слів зі скороченням звуко-складової структури (кантаминації): Високлен (Високий клен);

- неправильне визначення меж мовленнєвих одиниць: бабуся; вкнизі.

Розлади зорово-просторових орієнтацій призводять до замін букв за зовнішньою схожістю, спотворення написання букв, труднощів розташування на сторінці в зошиті, недотримання робочого рядка, дзеркального написання.

У кінематично подібних букв — однаковий початок написання і різні наступні елементи. Несформованість якісного відбору елементів і порушення рухово-просторового розташування призводять до замін букв за кінематичною схожістю, неправильного їх з'єднання, пропуску елементів, їх неправильного розташування.

Для аграматичної дисграфії характерними є:

- порушення граматичного зв'язку слів у реченні (керування та узгодження): Лід дуб нора їжака;

- неадекватне використання слів: Восени спадає (опадає) листя

- розлади норм словоутворення і граматичної словозміни: мори (моря), крісли (крісла).

Для подолання вад письма необхідна планомірна спеціалізована допомога!

Дизорфографія

 В даний час це найменш вивчена категорія порушень письма. Вважається, що при дизорфографіі у дитини відсутне «чуття» на орфограми, на сторінці вона може допустити від 15 до 60 помилок. Дитина не може визначити, де саме потрібно застосувати добре відоме йому правило, не може знайти помилку і тим більше її виправити. Інакше кажучи, «правила знає, а застосувати не може». Виявлення орфограмм і рішення орфографічного завдання вимагає володіння морфологічним аналізом слів, достатнього лексичного запасу, здатності вибирати необхідні перевірочні слова по формально граматичним ознакам. Труднощі в оволодінні орфографічними уміннями відзначаються не тільки в початковий період навчання, але і в середніх і старших класах. Найбільш частими є помилки на правила, які вивчаються у початковій школі. Особливий рід дизорфографіі є стійка нездатність опанувати синтаксичними правилами на письмі, тобто пунктуацією. Діти з дизорфографією особливо потребують логопедичної допомоги. Без неї вони часто опиняються в числі невстигаючих з усіх предметів.

Вторинна (неспецифічна) дислексія і дисграфія

Всі ці види дисграфії є первинними, тому що обумовлені порушенням однієї з базисних для письмової мови передумов. Відмінною особливістю вторинних порушень читання та письма є відсутність специфічних передумов до них. Такі діти легко диференціюють фонеми, орієнтуються в звуко-буквеному аналізі слова, сприймають складні зорові зображення, у них немає обмежень в рухах. У виникненні вторинних дислексії і дисграфії істотну роль відіграють дефіцит довільної концентрації, переключення та розподіл уваги. Погана слухо-мовна пам'ять заважає запам'ятати прочитаний текст, чи текст, що диктуюється й правильно відтворити його. Особливе значення має темп діяльності під час письма і читання. Діти, які з яких-небудь причин, не встигають писати і читати в заданому темпі, поспішаючи виконати завдання, роблять найрізноманітніші помилки. Можна подумати, що у них присутні всі види дислексії і дисграфії відразу. Однак, при зниженні темпу ці діти досить добре читають і пишуть.

На що потрібно звернути особливу увагу:

1. Якщо Ваша дитина лівша.

2. Якщо дитина - переучена правша.

3. Якщо Ваша дитина відвідувала логопедичну групу.

4. Якщо в сім'ї говорять двома або більше мовами.

5. Якщо Ваша дитина занадто рано пішла до школи (невиправдане ранішне навчання грамоті іноді провокує виникнення дисграфії і дислексії). Відбувається це в тих випадках, коли у дитини ще не настала психологічна готовність до такого навчання.

6. Якщо у Вашої дитини є проблеми з пам'яттю, увагою.

7. Змішування букв по оптичній подібності: б-п, т-п, а-о, е-з, д-у.

8. Помилки, викликані порушенням вимови, дитина пише те, що каже: лека (ріка), суба (шуба).

9. При порушеному фонематичному сприйнятті змішуються голосні о-у, е-ю, приголосні р-л, й-ль, парні дзвінкі і глухі приголосні, свистячі і шиплячі, звуки ц, ч, щ. Наприклад: тиня (диня)...

10. Пропуски букв, складів, недописування слів. Наприклад: прта - парта, Моко - молоко, веселі (веселий).

Кілька порад батькам:

1. Якщо дитині задали додому прочитати текст або багато писати, то розбийте текст на частини і завдання виконуйте в кілька прийомів.

2. Не змушуйте дитину переписувати багато разів домашні завдання, це не тільки завдасть шкоди здоров'ю дитини, а й поселить невпевненість, а також збільшить кількість помилок.

3. Хваліть свою дитину за кожен досягнутий успіх, як можна менше принижуйте.