Príbehy
Історії

🇸🇰 Pochádzame z Kryvoho Rohu, prišli sme na Slovensko s manželom a synom v roku 2013. Obaja pracujeme z domova, tak sme sa rozhodli presťahovat z veľkého priemyselného mesta na Ukrajine do pekných a kľudných Piešťan. Veľkým bonusom je dobré zázemie pre tenis.

Už od roku 2014 sa snažíme naším krajanom a krajankám pomáhať proti ruskej invázii. Teraz, sme sa do pomoci zapojili aktívnejšie. Po začiatku vojny sme zostali v šoku, ale odkedy začali prichádzať utečenci, pomáhame ako môžeme: v jednej časti nášho domu býva moja spolužiačka s dcérami a moja neterka, pomáham s prekladaním na úradoch, u doktorov a v školach, v pohovoroch so zamestnávateľmi.

Prichádzajú sem ženy s deťmi, sú v strese a zmätení, potrebujú niekoho spoľahlivého, kto by im odpovedal na ich otázky. Sama viem, aké je to prísť do inej krajiny, nerozumieť jazyku a nevedieť ako to tu funguje. Aj keď je to neporovnateľné s tým čo prežívajú utečenci. Nemali žiaden čas sa pripraviť a nečakali, že sa toto v ich živote stane.

Mnohí prišli s malým batohom, preto som veľmi vďačná Piešťancom za ich pomoc. Veľa ľudí pomáha materiálne, jedlom, poskytujú ubytovanie a prácu. Tiež som vďačná mestskému úradu, lekárom, riaditeľovi gymnázia a riaditeľkám škôl, pracovníčkam úradu práce. Veľakrát som sa stretla s tým, že su pripravení pomáhať navyše a využiť každú možnosť zabezpečiť Ukrajinkám a ich deťom zakladnú starostlivosť, pocit bezpečia na Slovensku a v Piešťanoch.

Na foto som ja s mojou kamaratkou Svitlanou a jednou z jej dcer.

🇺🇦 Наша родина приїхала до Пієштян в 2013 році. Для роботи нам потрібен був лише інтернет і пошта, тому ми вирішили поїхати з великого промислового Кривого Рогу до Пієштян, малого, красивого і чистого міста.

Ще з 2014 року ми намагалися допомагати ЗСУ та волонтерам в боротьбі проти російській інвазії. Перший тиждень після 24 лютого пройшов в шоці, але відколи сюди почали приїзджати біженці, ми допомагаємо всіми можливими способами. Окрім того, що ми запропонували житло моїй однокласниці і її дочкам, а також моїй племінниці, найчастіше я допомагаю з перекладами в різних інстанціях, у докторів, в школах, з працедавцями. Жінки і діти, які сюди приїзжають, потребують підтримку і когось, хто міг би відповідати на їх питання. Я знаю, як це приїхати в іншу країну, не розуміти мову і устрій місцевого життя. Але це неможливо порівняти з тим, через що проходять ці жінки. Вони не мали ані часу приготуватися, ані не підозрювали що їх життя може повернутися таким чином.

Багато хто приїхали лише з малими рюкзаками, і я дуже вдячна пієштянцям за всю їх допомогу. Багато людей віддають/купують речі, їжу, пропонують житло і роботу. Також я вдячна керівництву міста, докторам, директорам шкіл і працівникам інших установ. Усі, з ким мені довелося спілкуватися, намагаються допомогти і зробити все можливе, щоб забезпечити біженцям не тільки основні потреби, але і відчуття, що їм тут раді і вони тут в безпеці.

На фото я і моя подруга Світлана з однієї з її дочок.

🇸🇰 Som obyčajný chlap, ktorý rád pomáha a nemá čas na odpočinok. Pochádzam z Mukačeva, na Slovensku žijem 3,5 roka. Som ženatý, mám dve deti (chlapca a dievča). Od začiatku vojny pomáham v zbierke materiálnej pomoci pre Ukrajinu.

Odkaz pre Piešťancov a Piešťanky: Chcem všetkým poďakovať za vašu pomoc, že ste v ťažkej chvíli podali pomocnú ruku. Vojna je hrozná vec, ktorou trpia nevinní ľudia a najmä deti. Keď sledujeme, ako sa ničí naša krajina, bolí nás srdce. Modlím sa za všetkých, modlím sa za pokoj. Vojna znamená smútok, smrť nevinných a slzy.

🇺🇦 Я простий хлопець, який просто хоче допомагати і завжди немає часу на відпочинок. Я з міста Мукачева, на Словакії я 3,5 роки, жонатий, двоє дітей, хлопчик і дівчинка. З початку війни я допомагав у зборі матеріальної допомоги для України.

Що сказати Піештянцом (Pieštancom): Всім хочу подякувати. Подякувати за допомогу, в скрутну хвилину ви простягнули руку допомоги. Війна це страшна річ від якої страждають невинні люди а особливо діти. серце завжди болить коли дивишся як нівечать твою країну. Я молюся за кожну людину, молюся щоб настав мир. Війна це горе, невинна смерть та сльози.

🇸🇰 Pochádzam z Bratislavy, ale už 5 rokov bývam v Piešťanoch.

V rámci pomoci ukrajinským rodinám koordinujem psychologickú pomoc, navštevujem ukrajinské rodiny, sprevádzam ich na návštevách u lekárov, pomáham im zvládnuť ťažké situácie prostredníctvom rozhovorov a zisťujem ich potrieb. Pôsobím ako podpora aj pre dobrovoľnícky tím, podieľam sa na plánovaní aktivít.

Konflikt na Ukrajine ma ako matku, občiansku aktivistku a terapeutku zasiahol osobne, vzhľadom na známych, ktorí na Ukrajine žijú. Svoju energiu z bezmocnosti som sa rozhodla previesť do konkrétnych aktivít v meste. Podľa môjho názoru v tejto vojne bojujeme spoločne aj za naše spoločenské a morálne hodnoty, slobodu a demokraciu.

Chcela by som vyzdvihnúť všetkých aktívnych a vnímavých Piešťancov a Piešťanky, ktorí sa zapojili do pomoci ľuďom na úteku. Veľmi si vážim každú pomoc a mám radosť, že reagujú na túto výzvu. Spolu s tímom sme pripravení podporiť každého, kto by chcel pomáhať, pretože aj našim deťom, pracujúcim a seniorom pomáhajú ľudia v zahraničí a našim krajanom a krajankám v minulosti bolo tiež pomáhané keď utekali pred neprávosťami.

🇺🇦 Я родом з Братислави, але вже 5 років живу в Пієштянах.

У рамках допомоги українським сім’ям я координую психологічну допомогу, відвідую українські сім’ї, супроводжу їх на прийомах до лікарів, допомагаю їм впоратися зі складними ситуаціями через розмови та виявлення їхніх потреб. Також виступаю в якості підтримки волонтерської команди, беру участь у плануванні заходів.

Конфлікт в Україні торкнувся мене особисто як мами, громадської активістки та терапевта, і через знайомих, які живуть в Україні. Я вирішила перенести свою енергію від безпорадності до конкретних заходів у місті. На мою думку, в цій війні ми боремося разом, в тому числі за наші людські та моральні цінності, свободу та демократію.

Я хотіла би відзначити всіх активних та турботливих Пієштянців і Пієштянок, які долучилися до допомоги біженцям. Я ціную всю допомогу і рада, що вони відповідають на цей виклик. Разом з командою ми готові підтримати кожного, хто захоче допомогти, адже нашим дітям, робітникам і пенсіонерам допомагають і люди за кордоном, і нашим співвітчизникам у минулому теж допомагали, коли ті тікали від несправедливості.

🇸🇰 Naša rodina pochádza z Kyjiva a má 5 členov: Lisa (12 rokov), Svyatoslav (8 rokov) a Myron (2 roky), Maks a Anna (rodičia).

24. februára, hneď po narodeninách našej dcéry sme prvýkrát počuli paľbu a výbuchy. Všetci sme si ľahli na zem a deti kričali a plakali, strávili sme tak pol dňa. Nasledujúcich 5 dní sme bývali v pivnici u susedov, kde sme si to zariadili na prespávanie. Bolo nás tam 5 dospelých, aj 90-ročná babka, a 6 detí. Každý deň sme počuli výbuchy a poplašné sirény. Náš úkryt bol len 5km od letiska Zhulyany.

1. marca sme sa rozhodli odísť z Kyjiva a cestovali sme dvoma autami smerom na Fastiv, ale všetky mosty boli zničené a museli sme dlho stáť v zápchach. Na ceste sme strávili 5 dní. Cestou sa nám podarilo spojiť so Sašou, ktorá nám dala informácie o Piešťanoch a ako sa tam dostať.

5. marca sme dorazili do Piešťan, kde nás na stanici čakali Oľga a Martin, ktorých sme predtým nepoznali. Dali nám všetko, čo sme potrebovali, vrátane bývania, jedla, oblečenia a peňazí. Konečne sme boli v bezpečí, kde bol kľud a ticho a nič nevybuchovalo. Uľavilo sa nám. V sklade materiálnej pomoci sme dostali ďalšie veci, ktoré nám chýbali. V Piešťanoch sme už viac ako mesiac a cítime sa tu veľmi dobre, pretože sú tu mimoriadni ľudia s dobrým srdcom, ktorí nám pomáhajú a starajú sa o nás.

Aj sami sme sa zapojili do pomoci v sklade na A.Hlinku, založili sme aj skupinu na Telegrame pre ukrajinské rodiny a organizujeme stretnutia kde diskutujeme problémy s tými, ktorí tiež prišli do Piešťan.

Na fotke sú spolu s nami aj naši noví ukrajinskí susedia v Piešťanoch Katja a Dáša.

🇺🇦 Наша родина походить з Києва і нас п'ятеро: Ліза (12 років), Святослав (8 років) і Мирон (2 роки), Макс і Анна (батьки).

24 лютого, одразу після дня народження нашої дочки ми вперше почули постріли і вибухи. Ми всі лягли на землю і діти кричали і плакали, так ми провели половину дня. Наступних 5 днів ми жили в підвалі у сусідів, де ми все облаштували на ночліг. Було 5 дорослих, 90-річна бабуся та 6 дітей. Ми щодня чули вибухи та сирени. Наш притулок був лише за 5 км від аеропорту Жуляни.

1 березня ми вирішили виїхати з Києва і на двох машинах поїхали в бік Фастова, але всі мости були зруйновані, і довелося довго стояти в заторах. Ми провели в дорозі 5 днів. По дорозі нам вдалося зв’язатися з Сашою, яка розповіла нам про П’єштяни та як туди дістатися.

5 березня ми прибули в П’єштяни, де на вокзалі нас чекали Ольга і Мартін, яких ми раніше не знали. Нам дали все необхідне, включаючи житло, їжу, одяг та гроші. Нарешті ми були в безпеці, де панували мир і тиша, і нічого не вибухало. Нам полегшало. На складі матеріальної допомоги ми отримали інші речі, яких нам не вистачало. Ми вже більше місяця в П’єштянах і почуваємося тут дуже добре, адже тут живуть надзвичайні люди з добрим серцем, які допомагають нам і піклуються про нас.

Ми брали участь у допомозі на складі на А.Глінки, і також ми заснували групу в Telegram для українських сімей і організовуємо зустрічі, де обговорюємо проблеми з тими, хто також приїхав у П’єштяни.

На фото з нами наші нові сусіди-українці в П’єштянах.

🇸🇰 Pochádzam z Ľvova, ale už 20 rokov žijem na Slovensku.

Na deň, keď začala vojna v mojej rodnej krajine, nikdy nezabudnem. Ráno prišla za mnou moja 17ročná dcéra, objala ma a so slzami v očiach mi povedala: Mami, nečítaj správy, hrozné veci sa dejú... Prvý týždeň som cítila veľkú beznádej a bezmocnosť. Hneď som sa prihlásila do všetkých možných dobrovoľníckych organizácií a čakala, kým sa mi niekto ozve.

5. marca, presne v deň mojich narodenín mi zavolala Romana, či by som mohla ísť na vlakovú stanicu a stretnúť „svoju prvú rodinu“. Od vtedy sa moja dobrovoľnícka činnosť rozbehla a snažím sa čo najviac pomáhať mojim krajanom. Doprevádzam a tlmočím im na potrebných úradoch, u lekárov, záchranárov, v školách. Snažím sa im pomôcť čo najrýchlejšie sa začleniť do spoločnosti a tým zjednodušiť ich ťažké začiatky v cudzej krajine. Nepomáham len ja im, ale oni pomáhajú mne, psychicky zvládnuť a prežiť toto náročné obdobie, ktoré sa ma veľmi osobne dotýka.

Piešťancom aj mojim kamarátom z okolia Piešťan by som chcela povedať veľké ďakujem. Máte srdce na správnom mieste.

🇺🇦 Я зі Львова, але вже 20 років живу в Словаччині.

Я ніколи не забуду на день, коли в моїй рідній країні почалася війна. Вранці до мене підійшла моя 17-річна донька, обійняла і зі сльозами на очах сказала: Мамо, не читай новини, страшні речі відбуваються... Перший тиждень я відчула велику безвихідь і безпорадність. . Я одразу звернулася до всіх можливих волонтерських організацій і чекала , що хтось зі мною зв’яжеться.

5 березня, якраз у мій день народження, Романа зателефонувала мені, щоб дізнатися, чи можу я піти на вокзал і зустріти «свою першу родину». Відтоді почалося моє волонтерство і я намагаюся максимально допомагати землякам. Я супроводжую та перекладаю їм на урядах , у лікарів, швидкій допомозі , у школах. Я намагаюся допомогти їм якнайшвидше інтегруватися в суспільство і таким чином спростити їхні важкі починання в чужій країні. Я не тільки допомагаю ім, але вони допомагають мені пережити цей важкий період, який стосується мене особисто. Я хотіла би сказати велике дякую жителям П’єштян та моїм друзям з П’єштянського району. Ви маєте серце на правильному місці.

🇸🇰 Pár dní po prvotnom šoku z toho, že vypukla vojna, sme sa všetci v rodine zmobilizovali a začali s pomocou. Keďže máme tri malé deti, nemohli sme odísť osobne pomáhať, a tak Michal vytvoril špeciálnu webovú stránku s informáciami. Kým ja s deťmi ideme večer spať, on sadá k počítaču, aby aktualizoval denne nové informácie.

Okrem webu sme pomáhali s drobnosťami, ako mnoho ďalších ľudí: zháňali sme nosiče, kočíky pre mamičky na hraniciach, oblečenie pre deti, drogériu, potraviny atď.

Občas to bolo úsmevné, ako keď brat prišiel domov po nejaké oblečenie a dedko, ktorý zažil aj druhú svetovú vojnu aj komunizmus, mu podával svoju úplne novú zimnú bundu so slovami, že veď už aj tak ide jar.

O pár dní nám dedko povedal, že pred niekoľkými dňami zaregistroval svoj byt ako voľný pre ukrajinské rodiny (zo zdravotných dôvodov tam nebýva). Zanedlho mamina s bratom s uvarenou večerou išli privítať našich prvých piešťanských priateľov z Ukrajiny- Maksa, Annu, Svjatoslava, Lizu a Myrona a ubytovali ich v dedkovom byte. Bohužiaľ sme s nimi kvôli chorobám nemohli zatiaľ stráviť veľa času, ale už viem, že sú neuveriteľne skromní, vďační, nápomocní a mám pocit, že sa poznáme už dlhé roky.

Inokedy k nám prišla Lena so synom Artemom pre darovené nohavice. Náš syn Kubko a Artem sa okamžite začali spolu hrať. Každý rozprával svojim jazykom, no napriek tomu bolo úžasné sledovať, že našli spoločný jazyk: radosť, bezstarostnosť a lásku. Odkedy u nás boli, Kubko sa na Artema pýta, kedy k nám opäť prídu. S Lenou sme stále v kontakte.

Bratia s priateľkami tiež pomáhajú zháňať potrebné veci: bicykle pre deti na cestu do školy, práčku, zaisťujú prevoz rôznych vecí a ľudí po meste, do nemocnice, k lekárom. Brat s priateľkou tiež prichýlili u seba doma maminu so synom z Odesy.

Za posledné mesiace sme sa stretli s viacerými Ukrajincami, ktorí majú silné príbehy. Hoci sami nemajú, delia sa aj o to málo (tak ako mnoho chudobných Slovákov). A nielen jedlo a materiálne veci: sami si prešli peklom, no napriek tomu mi nie raz príde sms od Anny či Leny: "Ahoj Hana, ako sa má Peťko? Má ešte horúčky? Môžem ti nejako pomôcť?"

Každý robí niečo málo. Je veľa možností, kde sa dá pomôcť a každý pridáva svoju kvapku. Mne osobne dodáva silu v tomto ťažkom čase, keď vidím to skutočne obrovské množstvo ľudí, čo si navzájom pomáhajú. Nie len Slováci Ukrajincom, ale aj oni nám. Všetci ľudia dobrej vôle navzájom. Len sa treba pozerať správnym smerom.

🇺🇦 Через кілька днів після першого шоку від війни ми всі в родині мобілізувались і почали допомагати. Оскільки у нас троє маленьких дітей, ми не могли піти допомогти особисто, тому Міхал створив спеціальний сайт з інформацією. Коли я ввечері лягаю спати з дітьми, він сідає за комп’ютер, щоб щоденно його оновлювати.

Крім сайту, ми допомагали з дрібницями, як і багато інших людей: шукали коляски для мам на кордоні, переноски, дитячий одяг, ліки, їжу тощо.

Іноді ставалися смішні моменти, як коли брат прийшов додому за одягом, а дідусь, який пережив і Другу світову війну, і комунізм, віддав йому новеньку зимову куртку зі словами, що все одно весна.

Через кілька днів мій дідусь розповів нам, що зареєстрував свою квартиру як вільну для українських сімей (за станом здоров’я він там не проживає). Незабаром ми поїхали зустрічати наших перших друзів з України в П’єштянах – Макса, Анну, Святослава, Лізу та Мирона – і поселили їх у квартирі нашого діда. На жаль, ми не мали змоги проводити з ними багато часу через хвороби, але я вже знаю, що вони неймовірно скромні, вдячні, корисні, і я відчуваю, що ми знаємо один одного багато років.

Іншого разу до нас прийшла Лена з сином Артемом забрати подаровані штани. Наш син Кубко та Артем одразу почали грати разом. Кожен говорив своєю мовою, але все ж було чудово бачити, що вони знайшли спільну мову: радість, безтурботність і любов. Відтоді Кубко розпитує, коли Артем знову прийде до нас. Ми досі спілкуємося з Оленою.

Брати та їх подруги також допомагають знайти необхідні речі: велосипеди для дітей на дорогу до школи, пральну машину, організувати транспорт для речей та людей по місту. Мій брат з дівчиною також забрали до себе додому маму та сина з Одеси.

За останні місяці ми зустріли багатьох українців, які мають сильні історії. Хоча у них самих немає майже нічого, вони і цим малим діляться (як і багато бідних словаків). Це не тільки їжа та матеріальні речі: вони самі пройшли пекло, але, тим не менш, я інколи отримую смс від Анни чи Лєни: "Привіт, Гана, як Петько? У нього ще є температура? Чи можу я тобі допомогти?"

Кожен робить хоч щось мале. Є багато способів допомогти, і кожен додає свою краплю. Це додає мені сил у цей непростий час, коли я бачу, що дійсно велика кількість людей допомагають один одному. Не лише словаки українцям, але і українці - нам. Всі люди доброї волі один одному. Треба лише дивитися в правильному напрямку.

🇸🇰 Hneď od začiatku vojny sme začali pomáhať našim krajanom – rozbehli sme zbierku na pomoc Ukrajine, kde dodnes zbierame potrebné veci, ktoré využijú ľudia na Ukrajine. Odviezli sme cez hranice už 48 ton oblečenia, jedla, hygienických potrieb, hračiek, nabíjačiek a ďalších vecí, niektoré napríklad aj priamo do obliehaného mesta Mykolajiva. Založili sme aj transparentný účet per tých, ktorí to majú k nám ďaleko alebo nemôžu prispieť materiálne: https://ib.vub.sk/pch/transparentne-ucty?iban=SK6402000000004582221759

Momentálne najviac pomáhame Ukrajine, ale zároveň Slovensko je našim domovom. Radi pomôžeme každému, kto to potrebuje. Okrem zbierky sa venujeme aj ďalším aktivitám: pomáhame našim krajanom sa v Piešťanoch zorientovať a zabývať, tlmočíme, dávame informácie, sprevádzame ich na úrady, k lekárom, pomáhame vybavovať formality.

Na záver by sme chceli veľmi poďakovať dobrým a solidárnym ľuďom – darcom, aj tým, ktorí pomohli iným spôsobom: rodine Velganovej, Charvátovej, pánovi Benešovi z Česka, pánovi Siskovi z Nemecka, firme Hella z Kočoviec, reštaurácii D.ART, firme VMAX, firme Novobyt, pánovi Máriovi z Plantexu, firmám DuVal trans, Abraka a REHAPlus, Denise Bartošovej a ľuďom na Mestskom úrade, dobrovoľníčkam, lekárom a lekárkam, Piešťanskému útulku, hasičom, firme Eden farm a všetkým milým darcom a darkyniam z Piešťan a okolia.

🇺🇦 З самого початку війни ми почали допомагати землякам – запустили збір речей на допомогу Україні, де й досі збираємо необхідні речі, якими будуть користуватися люди в Україні. Ми вже перевезли через кордон 48 тонн одягу, продуктів харчування, засобів гігієни, іграшок, зарядних пристроїв та інших речей, частина з яких безпосередньо відвезена до обложеного міста Миколаїв. Ми також створили прозорий банківський рахунок для тих, хто знаходиться далеко від нас або не може пожертвувати речі: https://ib.vub.sk/pch/transparentne-ucty?iban=SK6402000000004582221759

Зараз ми зосереджені на допомозі Україні, але водночас Словаччина – наш дім. Будемо раді допомогти кожному, хто цього потребує. Окрім збору допомоги, ми займаємося й іншою діяльністю: допомагаємо нашим співвітчизникам зорієнтуватися в П’єштянах, перекладаємо, надаємо інформацію, супроводжуємо їх до установ, до лікарів, допомагаємо забезпечити формальності.

На завершення хочемо подякувати добрим та небайдужим людям – а какож тим, хто допомагав іншим чином: родинам Велган та Харват, панові Бенешу з Чехії, пану Сіско з Німеччини, фірмі Hella з Кочовєц, ресторану D.ART, фірмі VMAX, фірмі Novobyt, панові Маріо з фірми Plantex, фірмі DuVal trans, фірмі Abraka та REHAPlus, а також Денісі Бартошовій та персоналу Міського ураду, волонтерам, лікарям, притулку для тварин в П’єштянах, пожежній команді, фірмі Eden farm та всім добрим та чуйним людям з П’єштян та околиць.

Lena

foto: Martin Palkovič

🇸🇰 Pekný deň všetkým. Aj keď je to len jednoduchý pozdrav, nie je pre mňa ľahké ho povedať, pretože v mojej rodnej Ukrajine je vojna. Vojna, akej sa všetci obávajú a akú by ste nikomu nepriali. Som z Lucku. V Piešťanoch som so svojimi dvoma deťmi od marca. Dostali sme sa sem ako zázrakom, keďže náš Artemčik potrebuje rehabilitáciu. Práve v Pešťanoch sme sa stretli s ďalšími rodinami z Ukrajiny a organizácia Axis nám poskytla pomoc. Sme veľmi vďační všetkým úžasným ľuďom, ktorí nás podporili.

Sme v kontakte s Ukrajincami v Piešťanoch a predovšetkým si pomáhame zdieľaním informácií. Komunikujeme si dôležité novinky a podporujeme sa dobrým slovom. Hlavne zo začiatku nám vzájomné rozhovory doslova zachraňovali život. Tí, čo mali rovnaké zdravotné problémy, napríklad zdieľali lieky medzi sebou. A tie bolestné a smutné príbehy sa ani nedajú slovami opísať.

Áno, niekedy počujeme príbehy o Ukrajincoch na Slovensku, ktorí sa nesprávajú dobre. Je nám úprimne ľúto, ak ste boli svedkami takýchto prípadov. Ale verte, že všetci z Ukrajiny sú Slovákom nekonečne vďační za každé milé slovo, za pochopenie v rôznych situáciách, za podporu jedlom či doporučenie brigády. Zozačiatku mali ešte niektorí úspory, no teraz dochádzajú takmer každému. Veľa Ukrajincov si preto hľadá prácu a ubytovanie pre svoju rodinu, pretože inak to už nejde. Ospravedlňujem sa, že vás zaťažujem obyčajnými problémami, ale veľa Ukrajincov naozaj nevie čo má robiť a pre čo žiť.

Môj odkaz obyvateľom Piešťan je nasledovný: moje rodné mesto je veľmi podobné tomu vášmu, rovnako tiché, pokojné, s priateľskými, láskavými ľuďmi, len dnes tam každý deň znie siréna, ľudia sa spolu s deťmi a starší ľudia schovávajú do úkrytov a žijú s neustálym rizikom bombardovania. Nikde na Ukrajine nie je bezpečne. Naša rodina je úprimne vďačná všetkým na Slovensku za ich pomoc a podporu. Bojíme sa teraz vrátiť domov, máme obavy o život našich detí. Verte mi, je to oveľa desivejšie ako vysoké ceny či iné každodenné starosti. Je nám to ľúto, ale musíme si uvedomiť jednu vec: Ukrajina musí vyhrať túto vojnu, aby bol zase na svete mier a pokoj.

🇺🇦 Всім добрий день. Хоча навіть це найпростіше вітання мені непросто казати, тому що у моїй рідній Україні війна. Війна, якої так бояться усі люди та якої не побажаєш нікому. Я сама з Луцька. В Пєштянах зі своїми двома дітьми з березня цього року. Потрапили сюди дивом, так як нашому Артемчику постійно потрібна реабілітація, і саме в Пєштянах було організовано зустріч сімей з України і надано першу допомогу завдяки організації Аксіс. Ми дуже вдячні усім людям, які зробили можливим таку дивовижну підтримку.

Ми спілкуємося з іншими українцями в Пєштянах та перш за все допомагаємо інформацією. Ділимося важливими новинами, намагаємося підтримати добрим словом. В перший час спілкування один з одним, буквально, рятувало здоров'я. У багатьох з нас питання з тиском, наприклад, і ми ділилися ліками, які в кого були. А те, скільки болю та горя в кожній історії навіть не передати словами.

Так, ми знаємо, що у Словаччині іноді чують історії про українців з не дуже приємною поведінкою. Щиро перепрошуємо, якщо ви були свідком таких випадків. Та, повірте, усі з України безмежно вдячні словакам за кожне добре слово, за кожне розуміння різних ситуацій, за підтримку їжею або якимось підробітком. Перший час в декого ще були якісь заощадження, наразі вони майже в усіх вичерпались. Тому дуже багато українців шукають роботу з можливістю проживання з дітьми, бо інший вихід наразі не є відомий.

Вибачте, якщо засмутила вас своїми побутовими питаннями, та багато з українців справді не знають, де далі і за що жити.

Мій меседж жителям Пєштян наступний: Моє рідне місто дуже схоже на ваше, таке ж тихе, спокійне , з привітними добрими людьми, тільки тепер там щодня лунає сирена, люди спускаються з дітьми, старшими людьми в укриття і живуть під постійним ризиком вибуху або прильоту ракет. Ніде в Україні не є безпечно. Наша сім'я щиро вдячна усім у Словаччині за безпеку та підтримку. Нам страшно вертатися додому, бо боїмося за життя своїх дітей. Повірте, це набагато страшніше, ніж високі ціни або інші побутові незручності. Нам прикро, але маємо пам'ятати одне. Україна має виграти цю війну, і тільки тоді у світі буде мир і спокій.

🇸🇰 Pochádzam z Piešťan, ale už viac ako 10 rokov žijem v Česku. Keď začala vojna, veľmi som chcela ísť pomáhať niekam, kde budú moje schopnosti potrebné. Naskytla sa mi možnosť pracovať priamo v mojom rodnom meste, kde mi na Mestskom úrade vytvorili priestor a stala som sa koordinátorkou pomoci pre ukrajinské rodiny v meste. Postupne som sa skontaktovala s aktívnymi dobrovoľníkmi a dobrovoľníčkami v meste a spoločne sme v rámci tímu zvládali poskytovať ľuďom utekajúcim pred vojnou informácie aj praktickú podporu. Mojou úlohou bolo najmä nastaviť postupy a zbierať informácie a tiež reagovať na potreby ukrajinskej komunity. V rámci našich aktivít som stretla veľmi veľa srdečných a dobrých ľudí z nášho mesta, ale aj pokorných a silných ľudí z Ukrajiny, ktorí - aj keď sú sami v ťažkej situácii - sa neváhajú zapojiť do ďalšej pomoci.

🇺🇦 Я родом з П'єштян, але вже більше 10 років живу в Чехії. Коли почалася війна, мені дуже хотілося поїхати допомагати кудись, де знадобляться мої вміння. Мені випала можливість працювати безпосередньо в рідному місті, де для мене створили простір у міському офісі і я стала координатором допомоги українським родинам у місті. Поступово я зв’язався з активними волонтерами міста і разом, в команді, вдалося надати інформаційну та практичну підтримку людям, які тікали від війни. Моя роль полягала головним чином у встановленні процедур та зборі інформації, а також у реагуванні на потреби української громади. У рамках нашої діяльності я познайомився з багатьма сердечними та добрими людьми з нашого міста, а також скромними та сильними людьми з України, які, навіть якщо самі перебувають у складній ситуації, не вагаючись долучаються до подальших допомогти.