Дистанційне  навчання

Без навчання протягом усього життя в сучасному світі не обійтись, адже будь-яка освічена людина має володіти чималим багажем знань. Причому дуже важливо цей багаж постійно оновлювати, інакше важко буде наздогнати стрімкий перебіг життя. А відстати від нього – означає бути неконкурентоспроможним на ринку праці, втратити можливість одержати бажану роботу. Вирішити цю й багато інших проблем допоможе дистанційне навчання.

Про плюси й мінуси цього різновиду навчання нам розповіла директор Українського інституту інформаційних технологій в освіті при НТУУ “КПІ” Інна Геннадіївна Малюкова . Окрім власне переліку плюсів і мінусів, ми попросили директора цього інституту дати визначення терміну “дистанційне навчання” й розповісти про історію його запровадження в КПІ. Ось про що ми дізнались:

“Дистанційне навчання – це добре організована й контрольована самоосвіта з використанням комп’ютерної техніки й комунікаційних мереж. У світі такий різновид навчання набув поширення досить давно, проте в Україні він існує років 10. Що стосується НТУУ “КПІ”, то вперше таку форму освіти тут було запроваджено в 2001 році в новоствореному Українському центрі дистанційної освіти. З грудня 2004 року Центр було реорганізовано в Український інститут інформаційних технологій в освіті при НТУУ “КПІ”.

Основною перевагою дистанційної форми навчання над очною формою є, передусім, її зручність: учень самостійно обирає час і місце для навчання, що дозволяє йому працювати чи паралельно вчитися на стаціонарі в іншому місті чи навіть країні. Окрім того, заміна конспектів електронними ресурсами та новітніми методами навчання, а також постійні консультації з викладачем надають цій формі самоосвіти додаткові переваги перед заочною.

Серед недоліків варто виділити психологічну і “комп’ютерну” непідготовленість викладачів. Це пов’язано з традиційною методикою навчання, яка передбачає не віртуальне, а “живе” спілкування між студентом і викладачем.

Інша проблема – значні грошові витрати для університету, адже потрібно оновлювати матеріальну базу, комп’ютерну техніку, виділяти приміщення, забезпечувати доступ до Інтернет викладачів та ін.

До того ж, в Україні й досі не існує чітких технологічних можливостей аутентифікації студентів. Низку тестів і завдань для самоконтролю вони виконують дистанційно, але підсумкові іспити їм доводиться складати “очно”.

Взагалі для навчання “на відстані” потрібно мати сильну мотивацію й самоорганізацію, бо, як було сказано, дистанційне навчаня – це, передусім, самоосвіта, тобто здатність студента працювати самостійно. Для когось це є перевагою, а для когось, навпаки, – недоліком, – все залежить від людини та її характеру.