Практичні поради, як запобігти появі непорозумінь з учнями та зривів уроків, створивши атмосферу доброзичливості і порядку під час навчання.
Навіть якщо вчитель захоплюється власним предметом, навряд чи йому вдасться заволодіти увагою учнів, якщо він неспроможний навести лад на уроці.
Хоча зараз все більше пропагується заохочення неформальної обстановки на уроці, ми переконані, що відсутність дисципліни – одна з головних перепон успішного навчального процесу. Адже, як можна почути і усвідомити те, про що говорить учитель, коли в класі гамір? Яким буде самопочуття, якщо знаходитись у галасі цілий день протягом 5-7 уроків?
Пропонуємо декілька порад, слідування яким допоможе попередити погану дисципліну на уроці та встановити доброзичливі стосунки з учнями.
Пропонуємо запозичити досвід приватної бразильської школи Lumiar, в якій учні голосуванням можуть самостійно навіть прийняти закон для школи за умови обов'язкового його дотримання.
Розробіть спільно з учнями правила стосовно того, що можна і що робити не варто на уроках з вашого предмету. Це допоможе мотивувати дисципліну на уроці.
Роздрукуйте і повісьте узгоджені правила у кабінеті. Головна умова – слідкуйте, щоб ви і учні їх дотримувались. Правила повинні бути прості, зрозумілі і логічні. Учні мають розуміти не тільки сенс, але і наслідки їх порушення.
Хоча вчителі і намагаються будувати рівні відносини з учнями усього класу, але завжди у всіх є свої улюбленці.
Часто педагоги звертають в першу чергу увагу на тих учнів, які добре навчаються, дисципліновані, кмітливі тощо. Але ми радимо придивитися, хто в класі є неформальним лідером. Такі школярі, як правило, є бешкетниками, а зриви дисципліни, ініціатива прогулів уроків – саме їх рук справа. У вас є такий учень у класі? Придивіться, що його відрізняє від інших з позитивного боку, і зробіть саме на цьому акцент!
Як говорять психологи, діти, які порушують дисципліну, таким чином намагаються привернути до себе увагу, тож постарайтеся знайти спільну мову саме з ними, віднайти що є у сфері інтересів та зрозуміти що є причиною опозиційної поведінки. У такий спосіб ви зможете вирішити одразу дві проблеми: з одного боку, допоможете окремій дитині подолати власні психологічні проблеми, а з іншого, заручившись підтримкою лідера класу, труднощі з дисципліною вирішаться вже без вашого втручання.
Будь-яка людина відчуває себе комфортно, коли впевнена, що її розуміють і приймають, а діти і підлітки – тим паче.
В школі прийнято тримати дистанцію між вчителем та учнями. І вона буває настільки великою, що іноді школярам здається, що їх вчителі не просто з іншого покоління, а взагалі з іншої планети, тому на будь-яке розуміння з їх боку годі і чекати.
Ми радимо у суперечливих ситуаціях показати школярам, що ви їх розумієте.
Вислухайте учня і постарайтесь подивитися на ситуацію його очима. Саме розуміння є нульовою точкою конфлікту. Коли учень усвідомлює, що ви його розумієте, він починає слухати.
Коли помічаєте, що в учня щось виходить краще за всіх або він робить особисті успіхи, хваліть! Не скупіться на похвалу, діти її дуже чекають. Але, звісно, вона має бути заслуженою!
Час від часу в межах уроку робіть дітям приємні сюрпризи. Придумайте стимул для доброї поведінки. У якості заохочення може бути будь-що: творчий урок, цікавий фільм, екскурсія. І завжди тримайте слово! В інакшому випадку ви ризикуєте втратити їх довіру.
Створіть такі умови, щоб не дивлячись на вашу відкритість та доброзичливість, учні розуміли, хто головний.
Постійно стежте за ходом уроку, слідуйте, щоб узгоджені правила виконувалися. Наочно покажіть, що дійсно контролюєте все, що відбувається на уроці. Не забувайте як про кару, так і заохочення!
Покажіть учням, що ви не лише вчитель, але і перш за все, людина. Розкажіть їм про себе, про своє дитинство, які у вас були проблеми у підлітковому віці, яким чином ви їх подолали, або як саме вони вплинули на ваше життя у дорослому віці тощо. Діліться досвідом не лише зі знання предмету, але і життєвою мудрістю.
Щоб зрозуміти школяра та спробувати подивитись на ситуацію його очима, треба першочергово вислухати його. Звісно, не на шкоду навчальному часу чи іншим учням, але, якщо школяр прийшов до вас зі своєю проблемою, постарайтеся приділити йому кілька хвилин на перерві чи після уроку та уважно вислухати. Це так небагато, але іноді так важливо!
Будьте щирими, доброзичливими і послідовними! Дистанція між вчителем і учнем, має бути, але не настільки великою, щоб втрачалося відчуття людських якостей педагога. Адже задача кожного педагога не лише навчити в межах певної шкільної дисципліни, але і виховати особистість. Останнє можливе лише в тому випадку, коли викладача самого сприймають як особистість, що є гідною для наслідування
Домашні завдання у сучасній школі: розглядаємо закордонний досвід з оглядом на вітчизняні вимоги.
Прийти зі школи та одразу почати займатися улюбленими справами – мрія багатьох учнів. Проте це не завжди можливо, адже спочатку школярам доведеться виконати домашнє завдання, до того ж не з одного предмета, а з 5-6. І далеко не всі з них є улюбленими. А якщо окрім школи дитина додатково відвідує гуртки чи секції?
Зрозуміло, що від такого стану речей школярі не в захваті. Більше того, батьки також все частіше говорять про те, що практика домашніх завдань є застарілою і потребує змін. Питання про необхідність домашніх завдань набуло широкого розголосу. Під час палких дебатів було зламано чимало списів, кожна сторона навела багато аргументів, і всі вони мають право на життя.
Прибічники домашніх завдань наголошують на тому, що вони:
привчають дітей до самостійної роботи;
допомагають закріпити отримані під час уроку знання;
розвивають уміння правильно розподіляти свій час;
дозволяють підготуватися до засвоєння нового матеріалу та виробити потрібні навички.
Також регулярне виконання домашніх завдань певним чином допомагає школярам вчитися долати внутрішні конфлікти (обирати між «хочу» і «треба»), розвиває пам’ять і творчі здібності.
Представники протилежного табору говорять, що домашні завдання:
занадто складні та об’ємні, тому дітям доводиться займатися весь вечір;
нецікаві, а отже про розвиток творчих здібностей не може йти мови;
забирають час, який діти могли б провести з батьками і друзями.
До того ж, батьки учнів зауважують, що інколи вчителі задають певні теми на домашнє опрацювання, бо не встигають викласти весь матеріал під час уроку. Також вони говорять про те, у всьому світі існує тенденція відмови від виконання домашніх завдань. Чому б Україні її не підтримати?
Те, що закордонні школи відмовляються від домашніх завдань, не зовсім вірно. Так, деякі навчальні заклади дійсно можуть прийняти таке рішення, але частіше це стосується шкіл, у яких діти проводять майже весь день. У такому випадку вони виконують домашню роботу у класі під наглядом учителя. Взагалі ж усе залежить від традицій країни, керівництва навчальних закладів та конкретних педагогів.
1. У Британії було вирішено відмовитися від практики домашніх завдань, але лише у початковій школі. Потім діти переходять до старшої ланки, де на виконання завдань вдома відводиться близько 2-3 годин на день. Варто зазначити, що звикають до цього школярі не одразу.
2. В Італії нормативів щодо обсягу домашніх завдань не існує, тому крайнощі тут не рідкість. Так, у деяких школах завдань практично немає, а подекуди їх настільки багато, що діти взагалі нічого не встигають і вимушені скніти над підручниками до глибокої ночі.
3. У Бразилії вважається, що діти мають займатися вдома не більше 2-х годин на добу, на основі цього і формується перелік домашніх завдань.
4. У Греції учні витрачають на виконання уроків близько 5 годин на тиждень, але майже всі діти після школи відвідують різноманітні додаткові заняття, без яких, як вважається, неможливо вступити до вищого навчального закладу.
5. У США навантаження на школярів відрізняється в залежності від політики штату, але дослідження говорять про те, що 50% учнів справляються з домашньою роботою за годину, а 25% взагалі їх не задають. Більше двох годин на день вдома займається лише кожен десятий американський учень, й лише у старшій школі.
6. У Фінляндії вдома взагалі не треба нічого вивчати, все робиться у школі. Проте фінські вчителі намагаються стимулювати дітей до самоосвіти, тому школярі у вільній час активно користуються бібліотеками та навчальними інтернет-ресурсами.
Як бачите, про повну відміну домашніх завдань поки не йдеться. А в Японії та Південній Кореї навантаження настільки великі, що школярам просто нема коли гуляти та спілкуватися з однолітками. Більше того, у старших класах учні навіть сплять приблизно 5 годин на добу. Така працьовитість пояснюється просто: вступити до вищих навчальних закладів у цих країнах вкрай важко, тому навчання ще з початкової школи перетворюється на жорстоке змагання.
Згідно з нормами, встановленими Міністерством освіті і науки України, починати давати домашні завдання можна тільки з 2-го класу, при чому дитина має витрачати на виконання близько 40 хвилин. У третьому класі учні мають вкладатися максимум у 70 хвилин, у четвертому – у 90.
Учні 5-6 класів повинні отримувати завдання, з якими можна впоратися за 2,5 години, у 7-9 класах – за 3 години, у 10-11 – максимум за 4 години. Більше того, задавати учням роботу на вихідні, канікули чи у святкові дні заборонено.
Чи всі вчителі притримуються цих вимог? Ні. Тому і виникають суперечки, які неабияк збурюють соціальні мережі. Батьки скаржаться, що аби виконати всі завдання, треба сидіти разом з дитиною за підручниками до пізньої ночі. Звісно, у такому випадку учень перевтомлюється і вже не цікавиться ані шкільним навчанням, ані власними захопленнями. Діти постійно знаходяться у стані стресу, стають менш уважними, починають хворіти, а потім ще сваряться з батьками і вчителями.
До речі, згідно з даними, наведеними у книзі відомих австралійських вчених Майка Хослея та Річарда Волкера «Реформування домашнього завдання: практики, навчання і політики», виконання домашніх завдань майже не впливає на академічну успішність. Для учнів 1-6 класу вони не мають жодних переваг, а корисними стають лише з 7 класу.
Чи відмовлятися від домашніх завдань взагалі? Це питання дискусійне, але з огляду на досвід інших країн можна сказати, що повна відмова теж не є оптимальним варіантом. Зрештою, всі перш за все пішли шляхом зменшення обсягу робіт, а їх повне виключення має місце лише у початковій школі. У середній та старшій школі домашні завдання потрібні, але вони не мають бути надто складними, об’ємними чи нецікавими.
Закордонні експерти говорять про те, що завдання, які діти виконують вдома, мають перш за все розвивати самостійність, незалежність, відповідальність та впевненість у своїх силах. Більше того, учням треба мати можливість самостійно обирати теми для опрацювання, а також види і методи роботи. В цих умовах кожен зможе показати на що він здатний. А от залучати до виконання завдань батьків зовсім не треба, бо дитина має вчитися працювати самостійно.
Звісно, саме вчитель має визначати обсяг та кількість домашніх завдань, адже він як ніхто знає особливості програми та здібності учнів. Краще зробити ставку на нестандартні методи та форми роботи, які зацікавлять учнів настільки, що вони самі захочуть дізнатися якомога більше.
1. Будьте оптимістами! Педагогіка – наука оптимістична (утім, як і будь-яка наука, песимістичний тільки дилетант).
2. Не забувайте головного: діти – істоти парадоксальні (дорослі – теж).
3. Якщо в тебе з’явилося бажання вигнати учня з класу, вийди сам.
4. Учителю, вітайся з дітьми, це дуже важливо. Тоном, яким ви говорите “здрастуй”, теж можна виховувати і піднімати собі настрій.
5. Вмійте бути ледачим! Проблема педагогів у тому, що вони розвивають бурхливу діяльність, але забувають думати про себе. Пам’ятайте: думати про себе – ваш головний обов’язок.
6. Хваліть себе самого тричі на день: вранці, вдень і ввечері. Застосовуйте таку магічну формулу самонавіювання: ”Я геніальний, найкращий педагог. Усім педагогам педагог, мене діти слухаються, мене батьки поважають, мене адміністрація любить, а як я сам себе люблю”.
Отже, щоб покращити свій настрій перед початком уроку, рекомендуємо скористатися даними порадами:
12 порад, які допоможуть вчителю підготуватись до роботи в інклюзивному класі.
Дієві поради, що стосуються саморганізації та переорієнтації вчителя, який працює в інклюзивному класі.
Інклюзивній освіті в Україні бути. Перша реакція у такому випадку у багатьох вчителів була однаковою – катастрофа! Більшість просто не готова до такого повороту. Найчастіше можна зустріти такі питання:
Справді, як ми можемо знайти час на навчання інклюзивних дітей, коли в класі сидить 35 учнів, і всім потрібні знання?
Ми так само виконуємо купу стандартних правил, готуємо тестування. Як шукати індивідуальні підходи та справедливо перевіряти успішність засвоєння теми?
І ці побоювання не безпідставні. І на питання досить непросто знайти відповіді. Легко говорити про диференціацію освіти, але як змусити запрацювати систему у реальному класі? Пропонуємо декілька порад, що стосуються роботи над собою та з учнями.
1. Почніть з себе, змінюйтесь поступово
Для заклопотаних вчителів думки про прийняття абсолютно нового способу навчання дуже тривожні. Але все не так страшно, якщо почати з однієї невеликої зміни за один раз.
Наприклад, ви звикли користуватися білою крейдою чи чорним маркером для записів на дошці. А наступного разу візьміть інші кольори, використовуйте це правило і у підготовці роздаткового матеріалу. Колір, шрифт, його розміри, ілюстрації — все це важливо.
2. Займайтесь самоосвітою
Ні, це не завелика вимога до вчителя. Коли є можливість, відвідуйте профільні конференції, слухайте вебінари, вивчайте матеріали, які допоможуть налагодити стосунки з особливими дітьми та організувати навчальний процес на гідному рівні. Сплануйте свій час належним чином для цього.
3. Створіть окрему теку для ідей
У процесі підвищення кваліфікації, пошуку нових освітніх шляхів, збирайте ідеї, ресурси, методи, які зможете використати на уроці. Це не марна праця, рано чи пізно ви звернетесь до результатів цього надбання.
4. Доповніть свій навчальний план
Переконайтесь, що ваш навчальний план має не однобічний характер, а враховує методики, техніки, прийнятні для ефективного навчання усього класу, незалежно від особливостей розвитку.
5. Працюйте спільно з колегами, керівництвом
Лише разом можна змінити шкільну культуру. Ініціативи з налагодження роботи інклюзивних класів мають підтримуватися керівництвом школи. У такому разі знайдеться потрібне фінансування, реалізовуватимуться проекти, і загалом, буде більш комфортно працювати.
6. Дотримуйтесь певних правил від початку до кінця року
І мова не про дисципліну в класі. Працюючи з особливими дітьми, використовуйте озвучені раніше правила, адже передбачуваний клас для них – безпечний прихисток, картина, що вписується в їх уявлення про життя, місце, де вони знають, як поводитись, та що може спричинити порушення. Зрештою, це стане вашим стилем викладання.
7. Пробуйте різноманітні варіанти подачі інформації, в тому числі й презентації в PowerPoint
Це урізноманітнить навчальний процес, а для дітей з вадами слуху – прекрасна можливість бачити перед очима текст, щоб не пропустити критично важливі деталі.
8. Використовуйте спеціальні шрифти, готуючи роздаткові матеріали чи презентації
Якщо у вашому класі є діти з дислексією та різними типами інвалідності, привчіть себе використовувати спеціальні шрифти, більшість з них безкоштовна і адаптована до використання в кириличному письмі: Comic Sans, Ariel, Trebuchet MS, Myriad Pro, Geneva. Також не використовуйте занадто яскравий білий фон, віддайте перевагу кремовому чи подібним. Це суттєво полегшить життя дітям, адже вони зможуть читати та сприймати текст.
9. Пропонуйте проектну роботу
Це прекрасний спосіб дати можливість учням проявити себе, пишатися новими знаннями та шансом втілити їх у життя. Залиште місце для творчості у кожному проекті, не треба давати всім однакове завдання. Врахуйте особливості та можливості кожної дитини, щоб зрештою розкрити сильні сторони школяра. Додатковий бонус – вам не потрібно буде аналізувати однаково виконаний проект, адже у кожного буде своя родзинка.
10. Впроваджуйте практику партнерства та практикуйте роботу у групах
Це варто зробити, аби діти контактували, допомагали один одному. Подібна взаємодія руйнує безліч непотрібних стереотипів. Спробуйте часто міняти групи, щоб була змога попрацювати з більшою кількістю дітей, а не з 3-4 найактивнішими учнями.
11. Навчіться використовувати сильні сторони учнів
Кожен вчитель усвідомлює, що не всі школярі навчаються однаково. Тому використовуйте різні способи подачі інформації, різноманітні рівні складності перевірочних завдань, щоб всі учні могли проявити себе та якнайкраще зрозуміти матеріал.
12. Враховуйте можливості кожного, готуючи домашнє завдання
Здається, що ви все зробили правильно, а учень не виконав домашнє завдання? Не думайте, що це через лінь, можливо, робота недостатньо адаптована для такої дитини. Перегляньте свій алгоритм підготовки, можливо, інколи доцільно відмовитись від «домашки», або зробити її спільною для декількох предметів.
Не бійтесь змін. Інклюзивна освіта – це виклик, але з ним ви неодмінно впораєтесь, доклавши трохи зусиль.
Добірка універсальних ігрових прийомів для активізації уваги учнів та підвищення їх пізнавального інтересу на уроках.
Помічаєте, що під час уроку учні втрачають увагу? Таке буває, особливо при вивченні нового матеріалу. А що ж робити, коли за програмою треба все ж таки «вичитати» основну теорію?
Щоб урок не перетворився на лекцію, спробуйте під час заняття переключати увагу учнів. Для цього якнайкраще змінювати форму роботи з пасивного вивчення до активного навчання. Пропонуємо добірку простих і цікавих прийомів для цього:
В чому сенс: Вчитель загадує певне число, літературного героя, явище природи тощо, а задача учнів віднайти відповідь. Головна умова – учні мають послідовно задавати питання, на які вчитель може відповідати лише «так», «ні» чи «не суттєво».
Приклад: На уроці природознавства вчитель, наприклад, загадує слово «Місяць».
Приклад діалогу:
— Це небесне тіло?
— Так!
— Воно газоподібне?
— Ні!
— Ми можемо його побачити на небі без телескопу?
— Так!
— Воно з хвостом?
— Ні!
— Ми бачимо його щоночі?
—Так!
—Ми бачимо його детально?
—Так!
—Це супутник Землі?
—Так!
—Це Місяць!
Навіщо: Цей прийом дозволяє формувати навички системного мислення, відбирати потрібні факти, пов'язувати їх між собою у єдиний логічний ланцюжок.
Для того, щоб зменшити галасливість при роботі, вчитель попередньо має зазначити, що питання краще задавати послідовно, не перебиваючи та поважаючи один одного.
В чому сенс: Вчитель задає учням, здавалося б, просте запитання, над яким вони і не замислювались. А після припущень школярів повідомляє їм цікавий факт на цю тему.
Приклад: На уроці біології під час вивчення харчових ланцюжків можна активувати увагу школярів, наприклад, наступним чином:
Як відомо, основним раціоном харчування сов є миші, а миші харчуються зерном. Отож питання: скільки зерна може зберегти одна сова за все життя? До речі, вага пташки всього 250 г.
Учні почнуть припускати різні варіанти, після цього можна їм повідомити:
За життя сова-неясип може зберегти аж 50 тон зерна! Адже кожна пташка живе в середньому 50 років. За рік вона з'їдає понад 1000 мишей, а кожна миша, в свою чергу, з'їдає в середньому 1 кг зерна за рік.
Навіщо: Такий прийом дозволить активізувати увагу школярів на уроці, наприклад, під час вивчення складної теми.
В чому сенс: Прийом передбачає перенесення навчальної ситуації у незвичайні умови або середовище.
Приклад: На уроці географії під час вивчення планетарних закономірностей можна запропонувати школярам таке завдання:
Уявіть, що наша Земля зовсім не куля, а має форму куба! Як думаєте, чи відрізнялись би кліматичні умови на кубічній планеті в такому випадку?
У свою чергу, учні мають змоделювати ситуацію, аргументуючи власну точку зору.
Формат відповіді може бути наступним:
Розташування кліматичних поясів на планеті безпосередньо залежить від кута падіння сонячних променів, які потрапляють на її поверхню. В умовах кулястості Землі, кут сонячних променів на екваторі максимальний і зменшується у бік полюсів. Відповідно, від екватору до полюсів поступово зменшується температура нагріву поверхні Землі.
Якщо б Земля мала форму куба, на ній би було всього 3 кліматичні пояси: бокові грані мали б умови екваторіального поясу (кут падіння променів однаковий по всій площині кожної грані), нижня і верхня грані мали б умови сучасних арктичного та антарктичного кліматичних поясів, а перехідною зоною були б лише верхні та нижні ребра кубу. В межах них був би помірний кліматичний пояс.
Навіщо: Такий вид роботи дозволяє учням самостійно створювати алгоритм вирішення творчого завдання із залученням загальновідомих закономірностей чи певних фактів. Також при роботі в такому форматі у школярів виробляється навичка аргументації власної позиції.
В чому сенс: Вчитель пропонує учням виконати ряд однотипних завдань у форматі змагання між командами класу. Перемагає група учнів, яка перша та безпомилково виконає поставлену задачу.
Приклад: На уроці математики доцільно запропонувати кожній з команд вирішити в якості змагання складний математичний приклад у кілька дій. Кількість обчислень має бути на один менше за чисельність учнів у команді.
Так, перший учень проставляє послідовність математичних дій для вирішення прикладу, а інші по черзі виконують математичні дії. Перемагає та команда, яка перша правильно вирішить завдання.
Навіщо: В такий спосіб напрацьовується навичка командної роботи, а форма змагання сприяє виникненню потужної мотивації у більшості школярів.
В чому сенс: Вчитель викладає матеріал з теми уроку зі свідомо прихованою помилкою. Задача учнів виявити її одразу і пояснити, в чому саме хибність твердження.
Прийом запропонований Анатолієм Гіном у книзі «ПРийоми педагогічної техніки».
Форма А (найпростіша)
У молодших класах, привчаючи школярів до цього прийому, доречно підказувати жестами чи інтонацією «небезпечні місця». Для підвищення мотивації радимо кожного учня, який перший помітив помилку, певним чином чимось заохочувати. Можна нагороджувати, наприклад, медаллю «Хома Невіруючий», яка буде передаватися від учня до учня, або дарувати певні яскраві наліпки тощо.
Приклад:
Твердження: 2+2х2=8
Аргументація: Твердження невірне, адже в першу чергу виконується дія множення, а вже потім додавання. Отже, 2х2=4, а 2+4=6
Форма Б (середня важкість)
Учням надається текст з хибними твердженнями (наприклад, на уроках історії, біології, хімії, фізики тощо), або з помилками у написанні (наприклад, на уроках мовлення). Задача учнів виправити помилки, та пояснити в чому саме і чому запропонований варіант не є вірним.
Форма В (найскладніша)
У старших класах можна запропонувати ускладнену форму роботи: вчитель аргументовано доводить гіпотезу, яка завідомо є неправильною, а аргументація невірною.
Приклад гіпотези: З часом моря стають більш прісними.
Обгрунтування: Вся прісна вода, яка надходить в моря є прісною: по-перше, в них впадають води річок, які є прісними, по-друге, атмосферні опади, які також не є солоними.
Спробуйте додати сіль у стакан з водою. Що відбудеться? Так, сіль опуститься на дно. Отже, з часом в морях сіль, що міститься у воді кристалізується і опускається на дно. Цим пояснюється, що водойми мають різну солоність і всі вони поступово стануть зовсім прісними.
Контраргумент учнів: Вода, яка надходить в моря і океани дійсно є прісною, але вона все одно містить певний незначний вміст солі. А випаровується виключно прісна вода, сіль же залишається. Таким чином вміст солей у морях та океанах, навпаки поступово збільшується, накопичуючись.
Різний вміст солі у водоймах залежить не від ступеня осідання солі на дно, а від інтенсивності випаровуванності. Вона обумовлена кліматичними умовами регіону. Так, у тропічних широтах мала кількість опадів і висока ступінь випаровуваності, тому тут водойми найсолоніші.
Навіщо: В ході впровадження такого прийому у школярів напрацьовується навичка критичного сприйняття дійсності і уміння аргументувати свою думку.
Ігрові прийоми з усього навчального матеріалу найкраще сприймаються учнями. Тому вони є найбільш ефективним видом пізнавальної діяльності. А вдале їх сполучення з попередньо опрацьованою теорією – запорука високих знань та вмінь ваших учнів, достатніх для здачі.
Ухвалений Верховною Радою 5 вересня Закон «Про освіту» започатковує масштабні реформи у галузі, яка досі мало змінилася з радянських часів. Власне, і чинний закон про освіту ухвалювали ще в радянські часи – навесні 1991. Відтоді він зазнав безліч змін.
Закон аналізував: Тарас Шамайда
Робота над новим законом тривала понад три роки, а голосування за нього об’єднало всі парламентські партії, крім Опоблоку й «Свободи». Рішення Ради публічно підтримав і президент Порошенко, а отже закон, швидше за все, буде підписаний і набуде чинності. Отже, які зміни відбудуться в освіті:
Від практики напаковування дітей великим обсягом інформації і навчання за принципом «зазубрив – відповів – забув» українська освіта, насамперед шкільна, має перейти до розвитку у дітей компетентностей. Нова українська школа має розвивати у дітей «читання з розумінням, уміння висловлювати свою думку усно і письмово, критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики і приймати рішення, вирішувати проблеми, здатність співпрацювати з іншимиВласне, велика частина закладених у законі норм підпорядкована саме цій меті, для досягнення якої закладам освіти, педагогам, батькам і самим здобувачам освіти надається велика свобода дій.
Діти йтимуть до школи, як правило, у 6-річному, але в будь-якому разі не пізніше 7-річного віку і вчитимуться 12 років.
Середня освіта поділятиметься на початкову (4 роки, 1-4 класи), базову (5 років, 5-9 класи) і профільну (3 роки, 10-12 класи). Починаючи з 5 класу діти вчитимуться в гімназіях, а після закінчення 9 класу продовжуватимуть навчання у ліцеях (закладах старшої або профільної школи) або ж здобуватимуть професійну освіту.
Після закінчення кожного рівня знання учнів перевірятимуть за допомогою державної підсумкової атестації. Після 4 класу це буде моніторинг, а після 9 – повноцінне зовнішнє незалежне оцінювання.
Початкова школа може мати найрізноманітніші форми: один чи кілька класів з учнями одного чи різного віку, з одним або кількома вчителями. Закон також дозволяє роботу початкової школи «в будь-якій іншій формі, яка буде найбільш зручною та доцільною для забезпечення здобуття дітьми початкової освіти відповідно до стандарту початкової освіти».
Ліцеї матимуть академічне або професійне спрямування, або ж в одному ліцеї будуть класи різних спрямувань. В академічних ліцеях учні зможуть глибоко підготуватися до вищої освіти, у професійних – здобути середню освіту і, водночас, першу професію. Освіта в них триватиме три роки замість нинішніх двох. Додатковий рік навчання зніме проблему катастрофічної нестачі часу й перевантаження старшокласників у нинішній дворічній старшій школі.
Кожен ліцей буде окремою юридичною особою і, як правило, розміститься в окремому приміщенні. Ліцеї задумані не просто як старші класи звичайної школи, а як окремі заклади. Причому, досить великі, де в кожній паралелі є принаймні по 4-5 класів, кожен зі своєю спеціалізацією. А отже, їх буде значно менше, ніж нинішніх 11-річних шкіл. Відповідно і перехід до таких ліцеїв відбуватиметься не так непомітно як зараз – випускники 9 класів складатимуть ЗНО, і за їх підсумками вступатимуть до обраних ліцеїв на конкурсних засадах.
До інших шкіл дітей зараховуватимуть без конкурсу - за винятком ситуацій, коли заяв на навчання в школі більше, ніж місць (у такому разі пріоритет надаватиметься дітям, які живуть на території обслуговування цієї школи).
Нова система запроваджуватиметься поступово, щоб не сказати дуже повільно. Початкова школа запрацює з 1 вересня 2018 року, базова - з 1 вересня 2022 і профільна – з 1 вересня 2027. Проте закон містить опцію запровадження профільного трирічного навчання й раніше – як в окремих закладах, так і по всій країні. В міністерстві освіти й науки не виключають пришвидшення реформи і введення повноцінної 12-річки вже з 1 вересня 2022-23 років.
Такий варіант можливий, якщо суспільство в перші роки реформи усвідомить її важливість, а освітня й бюджетна системи будуть цілком готові до змін.
Закінчивши 9 класів, діти зможуть навчатися в професійних коледжах, здобуваючи професію як одночасно зі здобуттям повної вищої освіти, так і без нього.
Для отримання диплому бакалавра студенти вчитимуться не чотири, а три роки. Натомість навчання в магістратурі стане довшим і триватиме два роки, зараз - півтора. Вступ у магістратуру здійснюватиметься за підсумками ЗНО.
Заклад освіти може здійснювати освітню діяльність одночасно на різних рівнях освіти та за різними видами освіти, створювати для цього структурні підрозділи. Тобто, теоретично, може існувати заклад, що об’єднує дитсадок, початкову школу, гімназію, ліцей, університет, професійний коледж і музичну чи художню школу. Треба лише отримати відповідні ліцензії і пройти акредитацію.
Заклади освіти зможуть утворювати з іншими юридичними особами освітні, освітньо-наукові, наукові, освітньо-виробничі та інші об’єднання.
Всі заклади освіти – від садочків до університетів – отримають значно більше свободи. Досі (з 2014 року) автономію мали лише виші.
Тепер же школи, дитсадки та інші заклади освіти всіх форм власності будуть мати самоврядні колегіальні органи – наглядові (піклувальні) та педагогічні ради, батьківські ради тощо – які прийматимуть найважливіші рішення. До складу наглядової (піклувальної) ради, якій засновник може делегувати свої повноваження, не можуть входити працівники цього закладу освіти і ті, хто в ньому навчається.
Директор школи чи дитсадка обиратиметься на 6 років конкурсною комісією у складі представників інших шкіл, місцевої влади, викладачів педагогічних вишів та громадськості. Для участі в конкурсі треба вільно володіти державною мовою і мати вищу освіту, але засновники мають право встановлювати й додаткові кваліфікаційні вимоги до кандидатів.
Директор самостійно братиме на роботу своїх заступників та інших педагогічних працівників. Освітній заклад має право оголосити конкурс на будь-яку вакансію, але головне, що призначення відбуватимуть без погодження з місцевою владою, яке потрібне зараз.
Заклади освіти та педагоги самостійно формуватимуть навчальні програми, які за поданням педагогічної ради затверджуватиме керівник закладу. Єдина вимога – їх відповідність державним стандартам освіти, прийнятим міністерством освіти й науки.
Учитель зможе вільно працювати за власною програмою і обирати форми донесення матеріалу до дітей. Водночас, міністерство розроблятиме типові програми для тих учителів, які не хочуть чи не можуть розробити власні.
Закон скасовує процедуру атестації шкіл та право місцевих управлінь освіти на їх інспектування.
Самі інспекції ліквідують, а працівники методкабінетів займатимуться замість перевірок підтримкою й допомогою закладам освіти. Перевірятиме ж ці заклади лише Державна служба якості освіти. Плановий аудит закладу, що включатиме перевірку дотримання ліцензійних умов, відбуватиметься раз на 10 років.
Обмеження терміну перебування однієї людини на посаді керівника пошириться з вишів на всі заклади освіти. Довічних директорів шкіл більше не буде. Людина зможе обиратися на посаду директора не більше двох шестирічних термінів поспіль, а потім зможе працювати на іншій посаді в цій же школі або претендувати на директорство в іншій.
Посадовий оклад учителя найнижчої категорії становитиме три мінімальних зарплати. Цього рівня досягатимуть поступово, до 2023 року. Якби її запровадили негайно, такий оклад становив би 9600 гривень, а з різними надбавками вчителі заробляли б іще більше. Проте для цього треба було б знайти мінімум 87 мільярдів бюджетних гривень, що нереально.
Коли автори закону закладали цю норму, мінімальна зарплата дорівнювала прожитковому мінімуму для працездатних осіб. Однак, з 1 січня 2017 року, вже після голосування закону в першому читанні, мінімальну зарплату встановили в розмірі двох мінімумів: 3200 гривень замість 1600, тож вартість освітнього законопроекту зросла на десятки мільярдів.
Тому до другого читання освітній комітет Верховної Ради вніс до тексту поправку, замінивши три мінімальних зарплати на чотири прожиткових мінімуми (на сьогодні 6736 гривень). Однак під час розгляду закону на пленарному засіданні з подачі Юлії Тимошенко поправку провалили.
І хоча на поступове підняття зарплати дається 5 років, все одно виконати цю норму, м’яко кажучи, складно. Тож якщо закон підпише Президент, і він набуде чинності, його зарплатні норми вочевидь все одно переглянуть під час прийняття бюжету-2018. Зарплата вчителів зросте, але наскільки – сказати складно.
Зарплата науково-педагогічного працівника найнижчої кваліфікації буде принаймні на 25% більшою, ніж зарплата вчителя найнижчої категорії. Оклад працівника кожної наступної категорії має підвищуватися принаймні на 10%.
Всі педагогічні й науково-педагогічні працівники, як і зараз, мають обов’язково підвищувати кваліфікацію, але ця процедура зазнає докорінних змін. Ці послуги зможуть надавати різні державні, комунальні та приватні установи, а також громадські організації, які матимуть відповідну ліцензію. Вчитель сам обиратиме, де йому підвищувати кваліфікацію, це може бути й кілька різних установ, сумарний час навчання в яких має становити не менше 150 годин на 5 років.
Замість підвищення кваліфікації учитель може з власної ініціативи пройти добровільну сертифікацію на знання предмету і володіння сучасними освітніми методиками. Пройшовши таку сертифікацію, вчитель отримає на три роки сертифікат і 20% надбавку до зарплати, а також зможе навчати інших педагогів.
Закон заохочує навчання дітей з особливими потребами, сиріт та дітей зі складних родин у звичайних школах. За заявами батьків дітей з особливими потребами школи мають створювати спеціальні класи, де такі діти могли б навчатися. Якщо це необхідно, діти з особливими потребами можуть іти в школу пізніше й навчатися довше.
Дітям з вадами слуху створять умови для навчання мовою жестів.
До 31 грудня 2021 року всі школи-інтернати мають стати або звичайними школами, дитсадками чи іншими закладами освіти, доступними для всіх дітей, або дитячими будинками в системі мінсоцполітики. Рішення про долю кожного інтернату прийматимуть обласні та Київська міська ради.
Різні заклади освіти в межах певної території (включно з закладами позашкільної освіти, культури, фізкультури) становитимуть єдиний освітній округ, своєрідним центром якого стане опорна школа, зручно розташована для підвозу дітей з інших населених пунктів і забезпечена кваліфікованими кадрами та сучасним обладнанням.
Освітній процес в усіх закладах освіти відбуватиметься українською мовою. Представники національних меншин мають право навчатися в окремих групах дитсадків та класах початкової школи, в яких, крім української, буде використовуватися в освітньому процесі мова відповідної меншини.
Починаючи з 5 класу, вся освіта відбуватиметься українською мовою, винятки можливі лише для представників корінних народів (перш за все кримських татар), які можуть зберігати двомовне навчання до закінчення старшої школи.
Для першокласників така система запрацює з 1 вересня 2018 року, а для тих, хто почав учитися в школах з мовою національних меншин раніше, - з 1 вересня 2020 року, причому впродовж цих трьох років у школах з навчанням мовами меншин буде поступово збільшуватися кількість предметів, що викладаються українською.
Вивчення української мови стає обов’язковим в усіх закладах освіти (включаючи виші, в багатьох із яких таке викладання припинили на підставі закону «Про вищу освіту»).
У закладах освіти, відповідно до освітньої програми, можуть викладатися одна або кілька дисциплін двома та більше мовами - державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу. Варто відзначити, що серед 24 мов ЄС є і мови деяких нацменшин України – румунська, угорська, польська, болгарська, словацька тощо.
Російська ж мова до мов ЄС не належить, тому навіть окремі предмети чи дисципліни (окрім, власне, курсу російської мови) не зможуть викладатися російською ні в базовій чи профільній школі, ні у музичних або художніх школах, ні в університетах чи професійних коледжах.
Мовна стаття закону, остаточну редакцію якої сформулювала робоча група з представників різних фракцій, міністерства освіти та експертів в день голосування за закон, вже викликали негативну реакцію Москви, Будапешта та Бухареста, однак формально ні ворогам, ні партнерам України нема до чого причепитися – норми цієї статті чітко відповідають як нашій Конституції, так і міжнародним договорам, ратифікованим Україною.
А рівень захисту прав меншин у новому законі все одно значно вищий, ніж рівень захисту українців у тій же Румунії чи Угорщині, не кажучи вже про Росію.
Кожен заклад освіти зобов’язаний розмістити у відкритому доступі на своєму сайті (чи сайті засновника) всю важливу інформацію про свою діяльність.
До такої інформації закон, зокрема, відносить статут, ліцензії, сертифікати про інституційну акредитацію та акредитацію програм, структуру та органи управління закладу, кадровий склад, освітні програми, мови освітнього процесу, вакансії й конкурси, матеріально-технічне забезпечення, наявність гуртожитків, місць у них та розмір оплати за проживання, результати моніторингу якості, річний звіт, правила прийому, умови доступності для осіб з особливими потребами, розмір плати за навчання, перелік і вартість додаткових послуг тощо.
Обов’язково має оприлюднюватися кошторис і фінансовий звіт про надходження та використання всіх отриманих коштів, інформацію про перелік товарів, робіт і послуг, отриманих як благодійна допомога, із зазначенням їх вартості, а також про кошти, отримані з інших джерел, не заборонених законодавством.
Закон зобов’язує учасників освітнього процесу дотримуватися академічної доброчесності.
Порушеннями академічної доброчесності вважаються плагіат, самоплагіат (коли людина видає свої старі наукові результати за нові), фабрикація чи фальсифікація даних, списування, обман, хабарництво та необ’єктивне оцінювання.
Порушнику доброчесності загрожує відмова у присудженні наукового ступеня чи звання, позбавлення вже присуджених ступенів, звань, кваліфікаційних категорій, позбавлення права обіймати певні посади. Учнів і студентів за порушення доброчесності можуть направити на перескладання іспиту, контрольної тощо, повторне проходження курсу, позбавити стипендії чи пільг або відрахувати з навчального закладу.
Держава, як і зараз, виділятиме місцевим бюджетам субвенцію на загальну середню освіту, в тому числі й на здобуття середньої освіти в професійно-технічних закладах. Професійну складову цих закладів фінансуватимуть переважно регіональні бюджети.
Держава фінансуватиме навчання на бюджетних місцях у вишах та підготовку фахівців дефіцитних робітничих професій в системі профтехосвіти.
Місцева влада й органи самоврядування мають створити належні умови для роботи закладів освіти, у т.ч. забезпечити їх приміщеннями та організувати підвезення дітей із сусідніх сіл до опорних шкіл.
Дошкільна і позашкільна освіта фінансуватиметься переважно з місцевих бюджетів, які завдяки децентралізації за три роки зросли більш ніж удвічі. При цьому дитсадки, а також приватні школи, які обґрунтують вартість навчання, отримають додаткові гроші на кожну дитину з держбюджету.
Загалом же кожен заклад освіти матиме право отримувати гроші з бюджетів різних рівнів, а також із будь-яких джерел, не заборонених законом. Освітні заклади матимуть право отримувати добровільні пожертви, гранти, дивіденди, допомогу від батьків, приватних партнерів тощо, надавати платні послуги, продавати вироблену в майстернях чи виробничих підрозділах продукцію тощо. Кошти кожен заклад зможе вільно витрачати на свою статутну діяльність, а тимчасово вільні гроші зможе розміщувати в державних банках.
Закон «Про освіту» - базовий документ, який містить посилання на інші закони (з яких прийнято лише закон «Про вищу освіту») та підзаконні акти.
Щоб реформа запрацювала на повну силу, необхідно чимшвидше ухвалити закони про середню освіту, про професійну освіту, зміни до Податкового та Митного Кодексів, що зменшать податковий тягар із закладів освіти та інші акти, а також утворити чи реорганізувати органи управління, передбачені новим освітнім законодавством.
Отже, ухвалення нового закону про освіту – далеко не останній, але визначальний крок на шляху освітньої реформи, який визначає її головний зміст і спрямованість. У будь-якому разі на освіту чекають зміни, результати яких зможемо оцінити лише з роками.
“Основне у реформі – відійти від школи знань, яка накопичує знання і факти, до компетентісної школи, яка виробляє вміння, що пізніше дозволять молодій людині розв’язувати проблеми і бути компетентною у суспільстві ХХІ сторіччя."
Розповідає Оксана Винницька, радник Міністра Освіти України. Винницька стала радником Міністра освіти, коли розроблялася Концепція “Нової української школи”. Зараз вона займається розвитком нових навчальних програм і стандартів освіти в Україні.
Обговорення змін програм навчання відбувається через онлайн-ресурс www.ed-era.com. Деякі зміни, які базувались на цьому обговоренні, вже прийняті Міністерством та впроваджуються в навчальний процес початкових класів України. Зараз проходить обговорення програм 5-9 класів. З вересня 2018 р. усі перші класи в Україні повинні повністю перейти на нову систему навчання за компетентісним підходом. Але це вимагає розробки матеріалів і перевишколення великої кількості вчителів і заступників директорів шкіл.
Можна навести конкретний приклад, як це буде втілюватися. Шкільна програма буде відходити від того, що дитина має знати, що таке іменник і прикметник, і вміти знайти його в реченні, до того, щоби компетентно відстояти свою думку і представити кількома реченнями, наприклад, що вона робила на цих вихідних.
Буде викладатися вміння скласти речення так, щоби людина, яка його прочитає, зрозуміла, в чому суть. Потрібно навчити дітей сприймати зорову інформацію та інформацію з музики і з інших систем спілкування, це є важливіше, ніж вміння витягнути іменники і прикметники з речення.
Ніхто не заперечує, якщо хтось пізніше захоче вивчати мовознавство чи філологію, і присвятити цьому своє життя. Я наприклад належу саме до таких. Для таких людей в старшій школі буде обов’язковим вміти виділяти всі частини мови та аналізувати типи речень. А для пересічної людини, чи для людини, яка має інші зацікавлення, не обов’язково знати, що є іменник. Такі маленькі приклади можна навести в математиці, фізиці, літературі та інших галузях.
У новому Законі про освіту планується, що у 10-12 класах буде профільна школа, щось подібне до системи в Канаді. Сьогодні в Україні багато хто критикує те, що в школах є багато заучувань фізичних формул чи історичних дат. Якщо хтось планує присвятити життя історії чи фізиці, вони мусять це знати. Але тому, хто, наприклад, хоче працювати у ІТ, треба знати базові дані про історію та історичні течії, думки та події, які сьогодні впливають на наше життя, та більш глибоко розвинути компетентності, пов’язані з сучасними технологіями.
Чому освітня наука прийшла до висновку, що непотрібно давати таку кількість знань? За останні 100 років кількість інформації надзвичано збільшилася, людський мозок сьогодні є неспроможний цю інформацію затримати. Якщо ми починаємо відбирати інформацію, це базується на певних цінностях, на тому, що ми вважаємо за важливе чи неважливе. Наприклад, дуже багато дискусій є на тему літератури, яку літературу діти повинні читати чи не читати. Якщо відбирати певні твори, ми будемо встановлювати певну шкалу цінностей. А сьогодні щораз більше пишеться творів. І тому нам потрібно, щоби діти читали, а не обов’язково нам розповідали про якісь твори, які відібрав хтось інший. Тобто діти повинні вміти читати, зрозуміти, на що натякає в тому тексті автор, що є фактаж, які є емоційні сторони тексту, чим керуються головні персонажі і тд. А інформаційний простір – то є Google, діти мусять вміти там знайти правду, брехню, факти, думки і вміти розрізнити всі ті 4 аспекти. Діти мають любити читати, а сьогодні в Україні діти, і не лише діти, не читають і не люблять читати. Це трагічно, а в компетентісному підході ми мусимо зробити так, щоби Україна читала.
Вже довгими роками в Україні йде обговорення особистісного підходу в освіті (student centered learning). Мій підручник для учителів Лицем до дитини: Особистісно-орієнтоване навчання в початковій школі був виданий у 2005 році. Зараз ми поступово поміщуємо цей підручник для загального користування. У підручнику зокрема сказано: ‘Учитель може виконувати ролю суфлера…. Виконуючи ролю суфлера, учитель підказує дітям потрібну інформацію, коли їм щось не зрозуміло в написаних вказівках, або ж виникають якісь запитання під час виконання завдань… виконуючи ролю суфлера, вчитель підказує дітям, як продовжити роботу, але підказує він не конкретною порадою, а запитаннями-підказками. Підказування учителя можна порівняти з роботою суфлера в експериментальному театрі… учитель, підказуючи, повинен скеровувати дитину, давати їй змогу самостійно знайти розв’язання проблеми, а не давати вказівку точного її виконання… Кожне запитання-підказку вчитель має ставити, враховуючи особистість кожної дитини… Навчальний процес, в якому учитель виконує ролю суфлера… дає змогу дитині експериментувати та діяти творчо’.
Сила канадської і конкретно онтарійської системи освіти у тому, що ці питання постійно обговорюються і тести постійно проводяться, тут постійно шукають, як зробити краще. Я би дуже хотіла, і це філософія, яку сповідує Міністр освіти, щоби ми не казали сліпо, що у нас все добре, тому що ми виграли якусь олімпіаду, чи якийсь вундеркінд щось найкраще придумав. А щоби 80% дітей України були успішні, а деякі мої колеги говорять про 100%. Щоби усі вміли читати, переконливо говорити, поважати думку співбесідника, компетентно розв’язувати поточні проблеми, брати на себе ініціятиву, навчатися впродовж життя”.
Програма “Нова українська школа” дає відповідь на запитання, що важливіше: набуття професії чи передумова для повного щасливого життя? Зважаючи на динамічний розвиток технологій, зникнення щороку кількох десятків професій, якщо освіта буде зводитися тільки до навчання професії, то стане серйозною загрозою не лише для людини, але й для держави. Очевидно, що для успіху сьогодні потрібні не тільки професійні навички, але й більш широкі можливості. Переконана, що важливо говорити не тільки про освіту з метою знайти роботу, а про отримання освіти задля самореалізації у всіх аспектах життя.
Саме тому “Нова школа” передбачає перехід на компетентісну модель освіти, коли результатом років навчання, зокрема у загальній середній освіті, має стати не лише певний набір знань, але й володіння суспільними, соціальними компетенціями, важливими для усвідомленого, повноцінного і щасливого співжиття з іншими людьми і навколишнім світом.
Очевидно, що перехід на компетентісну модель освіти передбачає переформатування усіх напрямів забезпечення освітньої діяльності: підготовку педагогів, організації навчального процесу, методичного забезпечення. Але щасливе майбутнє дітей, які будуть готові до новітніх викликів, того варте.
Перехід до цієї моделі був покладений в основу законопроекту №3491-д “Про освіту” (нова редакція), який був прийнятий рівно рік тому у першому читанні і наразі готується до другого читання. На жаль, є підстави вважати, що той прогресивний зміст, який був закладений у законопроекті, може бути вихолощений. Крім того, у документі є величезна кількість формулювань про те, що ті чи інші положення законопроекту будуть конкретизовані у спеціальних законах. Освітнє законодавство включає в себе базовий Закон “Про освіту” та спеціальні закони по кожному із видів освіти – вища, середня, професійна і т.д. Очевидно, що у рамковому законі неможливо прописати усе детально, однак, якщо позначити тільки базові поняття, а їх конкретизацію віднести до спеціальних законів, то можна взагалі звести нанівець всю реформу. Треба розуміти, що від прийняття базового закону до прийняття нових редакцій спеціальних законів пройде мінімум два роки, адже йдеться про довгу процедуру написання законопроекту, обговорення, схвалення урядом, розгляд у парламентському комітеті та у сесійній залі в першому і другому читанні. Це означає, що революційні реформаторські норми, закладені в цьому законі, зможуть запрацювати в кращому випадку тільки у 2019 – 2020 навчальному році.
Практичні поради для досягнення взаєморозуміння з батьками учнів.
Усі вчителі час від часу спілкуються з батьками своїх учнів. Уникнути цього не завжди приємного обов’язку неможливо, адже нерідко саме від взаєморозуміння обох сторін залежіть успішність дитини. Часто головним завданням є необхідність налагодити взаємодію та не допускати конфліктних ситуацій.
Як показує досвід, батьки бувають різними. Деякі з них справжні взірці: цікавляться особливостями навчання, роблять усе можливе задля розвитку дитини та при необхідності консультуються з вчителем. А інші – повна їм протилежність, до того ж нерідко вони керуються такими думками:
їхня дитина особлива та потребує максимум уваги;
вчитель все робить неправильно, тому треба дати йому кілька «цінних» порад;
все що відбувається у школі, залишається у школі, інформувати їх про це не обов’язково;
їх точка зору є єдиною вірною, це треба довести будь якою ціною (можна навіть кричати на педагога та ображати його).
Це узагальнення не вичерпне. Впевнені, що вчителі можуть додати ще кілька типів батьківської поведінки, з якою їм довелось зіштовхуватись. Вчитель має знайти правильний підхід до кожного – це нюанси професії. Це не так вже й легко, але тут на допомогу прийдуть прості та дієві, правила комунікації.
1. Спробуйте знайти контакт і зосередити увагу співрозмовника на собі
Навчитися цьому складно, але необхідно. Тут у нагоді стануть психологічні хитрощі на кшталт: завжди привітна посмішка, зоровий контакт, спокійна інтонація та стримана жестикуляція. Бесіду ж варто почати з позитивних моментів, після цього подальші зауваження (якщо вони будуть) сприйматимуться вже не так гостро.
2. Умійте не тільки говорити, а й слухати
Якщо батьки налаштовані агресивно та замість конструктивного діалогу намагаються щось довести викладачу, то сенсу у розмові не багато. А якщо обидва учасника не хочуть чути один одного? Тож вчитель має бути мудрішим, спробуйте налагодити контакт з матір’ю чи батьком учня, а перш за все – вислухати.
3. Тримайте свої емоції при собі
Якщо людина налаштована досить агресивно, уподібнюватись їй не варто та навіть протипоказано. До того ж зайві емоції завадять вам зрозуміти позицію опонента, в результаті ви посваритеся, а от відновити нормальні стосунки після такого буде не так вже й просто. Хоча б одна сторона діалогу має зберігати спокій та бути цілком коректною. Батьки критикують вас чи ваших колег? Не обурюйтесь, а прислухайтесь, можливо, в чомусь вони таки мають рацію.
4. Будьте максимально відкритими
Інколи батьки заздалегідь можуть бути негативно налаштовані до вчителя, але буває й таке, що гарні на початку стосунки раптово псуються. Чому? Тому що іноді батьки не відчувають зворотнього зв’язку. Час від часу виходьте на зв’язок з батьками, особливо якщо помічаєте, що дитина поводить себе нетипово. Це не просто правильно, у майбутньому це врятує вас від необхідності вислуховувати обурені промови з приводу неналежної уваги до дитини.
5. Пам’ятайте, що мета спілкування – благополуччя дитини
Не варто забувати про те, що конфлікти між батьками та вчителями завжди відбиваються на дитині. Що робити? Передусім керуватися інтересами дитини, не допускати жодних конфліктів. Всі батьки переймаються невдачами та успіхами своїх дітей, потрібно лише довести, що вам теж не все одно. Не варто звинувачувати їх у тому, що дитина погано себе поводить чи не дуже добре вчиться, краще дайте кілька педагогічних порад та допоможіть знайти вихід.
Типові помилки у спілкуванні з батьками
Але варто зазначити, що далеко не завжди проблема полягає саме у батьках учнів, бувають ситуації, в яких об’єктивно недопрацював вчитель. Серед найтиповіших помилок, яким можна було б запобігти, можна виокремити наступні:
не знає і не цікавиться сімейними обставинами учня;
відмовляється спілкуватися з батьками;
не допомагає батькам знайти оптимальні шляхи вирішення проблем дитини;
не довіряє думці батьків;
визнає лише власну точку зору;
вважає свій авторитет непохитним.
Як результат, батьки не мають вичерпної інформації щодо шкільних справ та поведінки своєї дитини, а отже не можуть зробити правильні висновки та вчасно втрутитися. Більше того, не знаючи всіх нюансів, вони не зможуть зрозуміти, чому вчитель висуває до учня ті чи інші вимоги, зате одразу почнуть сприймати їх вороже.
Як підсумок – школа та педагоги сприймаються як джерело проблем, незрозумілих вимог та безпідставної критики. Тому дуже важливо підтримувати зв’язок з батьками учнів, своєчасно розповідати про проблеми та досягнення дитини, а також допомагати порадою у вирішенні спірних питань.
Психологічні хитрощі
Психологи говорять про те, що порозумітися можна будь з ким, було б бажання. І для цього є цілком дієві та прості методи, скористатися якими може кожен. В результаті ви станете справжнім майстром спілкування та зможете знайти підходи до будь-кого!
Парафраз
Дуже відома методика, за допомогою якої можна встановити контакт фактично будь з ким. Парафраз полягає в переказі почутого від співрозмовника своїми словами. Це дуже просто та водночас ефективно, адже такий підхід дозволяє показати людині, що ви справді зацікавлені розмовою та уважно слухаєте.
Використання парафраза не просто налаштовує співрозмовника позитивно, це також дозволить відновити контроль над ситуацією в разі виникнення конфлікту та допоможе виглядати професійно.
Як це працює? Наприклад, роздратовані батьки кажуть щось на кшталт: «Моєму сину приділяють недостатньо уваги, саме тому він отримує погані оцінки. Треба було віддати його до іншої школи, як мені радили!». Можливий парафраз: «Я бачу, що ви дуже засмучені оцінками сина. Прикро чути, що ви з самого початку були негативно налаштовані до нашої школи».
Таким чином ви не підтримуєте конфлікту, а говорите співрозмовнику, що ви його чудово розумієте. Це дозволить перевести розмову в більш безпечну площину.
Відзеркалення
Ще один відомий психологічний прийом, використання якого дозволить налаштувати людину на позитивне спілкування. Метод відзеркалення полягає у відтворенні положення тіла, копіюванні міміки та жестів, коригуванні тону та тембру голосу, швидкості та темпу мовлення співрозмовника. Таким чином людина починає думати, що ви з нею дуже схожі, отже, до вас треба ставитися с повагою.
Принцип компліменту
Всім людям подобається чути гарні новини, а от погані – не дуже. Тому навіть якщо вам потрібно сказати щось не дуже приємне про учня, не починайте промову з невтішних звісток, це може одразу налаштувати батьків вороже. Будь-яку дитину можна за щось похвалити: за поведінку, готовність допомогти, кмітливість… Зробіть це!
Не всі ситуації можна передбачити та виробити алгоритм дій зазделегідь. Але головне для вчителя – витримка та вміння налагодити контакт за будь-яких обставин. Будьте впевнені у собі!
Оцінка школярів в умовах воєнного стану: як це буде – роз’яснення МОН
https://mon.gov.ua/storage/app/uploads/public/624/7f7/087/6247f7087d9f7635898108.pdf
