Теоретичною основою використання інтерактивних методів навчання є системний, особистісно-зорієнтований та діяльнісний підходи до побудови дидактичних процесів; теорія оптимізації педагогічного процесу (Ю.К. Бабанський, М.М. Поташник), а також інваріантність процесу навчання, уроку як конкретної форми існування процесу засвоєння знань і методу навчання як мікродіяльності навчання.
Наявний науковий фонд є підтвердженням інтересу до проблеми використання інтерактивних технологій у процесі навчання. Термін «інтерактивний» прийшов до нас з англійської і має значення «взаємодіючий». Існують різні підходи до визначення інтерактивного навчання. Одні вчені (В. Гузєєва, В. Кондратюк, С. Крамаренко, А. Нісімчук, О. Падалка, О. Саган та ін.) визначають його як діалогове навчання: «Інтерактивний – означає здатність взаємодіяти чи знаходитись в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп’ютером) або ким-небудь (людиною). Отже, інтерактивне навчання – це перш за все діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня». Ми поділяємо точку зору О. Пометун та Л. Пироженко, які визначають сутність інтерактивного навчання в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів: «Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці)». Інтерактивне навчання не є зовсім новим, адже подібні підходи застосовувалися з давніх часів, а протягом короткого часу на початку радянської педагогіки були дуже поширеними в школі (лабораторне та бригадне навчання 20-х років). Науковці відзначають, що ефективність інтерактивних методів навчання полягає у підвищенні «ККД» процесу засвоєння інформації. За даними американських вчених, під час лекції учень засвоює всього лиш 5 % матеріалу, під час читання – 10 %, роботи з відео/аудіоматеріалами – 20 %, під час демонстрації – 30 %, під час дискусії – 50 %, під час практики – 75 %, а коли учень навчає інших чи відразу застосовує знання – 90 %. Звідси можемо зробити висновок про необхідність використання інтерактивних методів з метою підвищення рівня якості навчального процесу. Особливістю інтерактивного навчання є те, що саме воно створює усі необхідні умови для налагодження суб’єкт-суб’єктної взаємодії учасників навчально-виховного процесу. Відтак, учень стає не об’єктом, а суб’єктом навчання, відчуває себе активним учасником подій, власної освіти та розвитку. Це особливо важливо у процесі підготовки учителя, який має навчитися використовувати дані методи у власній діяльності, цим самим створити комфортні умови для забезпечення ефективного протікання процесу навчання, внутрішньої мотивації навчання. Використання інтерактивних методів навчання дозволяє досягнути ефекту новизни та оригінальності, підвищення пізнавальної активності учасників процесу навчання. На нашу думку, особлива цінність інтерактивного навчання в тому, що учасники навчально-виховного процесу навчаються ефективній роботі в колективі, відбувається свідома «відмова» від пасивного засвоєння інформації, невміння її здобувати, застосовувати тощо.
У сучасній педагогічній науці існують різні підходи до визначення інтерактивних методів навчання. Так, О. Сіроштан методи інтерактивного навчання визначає як «систему способів цілеспрямованої міжсуб’єктної взаємодії педагога (викладача) і студентів, спрямованих на розв’язання навчально-виховних завдань фахової підготовки майбутніх педагогів у процесі навчально-пізнавальної діяльності вищого навчального закладу».
І. Куришева під інтерактивними методами навчання розуміє «способи організації активної, продуктивної взаємодії учнів між собою, з учителем, з різними джерелами інформації, а також з комп’ютером у формі навчальних, ділових, рольових ігор, дискусій, виконанні проектів, аналізі конкретних ситуацій, за якої відбувається освоєння нового досвіду й одержання нових знань, надається можливість для самореалізації учнів».
На думку Н. Коломієць, інтерактивними вважаються такі методи навчання, які реалізуються завдяки активній взаємодії учнів і дають змогу на основі внеску кожного з них у спільну справу отримувати нові знання, організувати спільну діяльність, ідучи від окремої взаємодії двох-трьох осіб до широкої співпраці класного колективу.
Проведений аналіз дефініцій дозволяє зробити висновок, що інтерактивні методи навчання – це взаємопов’язана спільну діяльність студентів і викладача, за якої всі учасники освітнього процесу взаємодіють один з одним, обмінюються інформацією, спільно вирішують проблеми, моделюють ситуації, занурюються в атмосферу співпраці зі спільного вирішення проблем.
Актуальною проблемою у сучасній педагогічній науці залишається проблема класифікації інтерактивних методів навчання. Наразі не існує їх достатньо повної класифікації. Можливо, це пов’язано з тим, що відсутнє чітке розмежування активних та інтерактивних методів навчання, одні й ті ж види методів відносять як до активних, так і до інтерактивних.
О. Голубкова, І. Кефелі класифікують інтерактивні методи навчання на основі їх комунікативних функцій, розділяючи на три групи: дискусійні методи (діалог, групова дискусія, розбір і аналіз життєвих ситуацій), ігрові методи (дидактичні ігри, творчі ігри, у тому числі ділові, рольові ігри, організаційно-діяльні ігри, контрігри), психологічна група інтерактивних методів·(сенситивний і комунікативний тренінг, емпатія).
І. Куришева систематизує інтерактивні методи навчання у контексті самореалізації особистості учнів у навчальній діяльності на підставі середовищ взаємодії: інтерактивні методи навчання в середовищі «учень – учень – учитель»; у середовищі «учень – комп’ютер – учитель»; у середовищі «учень – підручник – навчальний посібник». У середовищі «учень – учень – учитель» вона виділяє ігрові (рольові ігри, навчальні ділові ігри, дослідницькі ділові ігри, кейс-методи, проектні методи, організаційно-діяльнісні ігри, аналіз конкретних ситуацій, тренінгові методи) та неігрові інтерактивні методи навчання (дебати, диспути, відкриті форуми, різні види дискусій, портфоліо).
О. Січкарук пропонує розділити інтерактивні методи на дві групи: 1) однією зі сторін спілкування виступає викладач і 2) спілкування відбувається між студентами. До першої групи вона включає лекції із включеними бесідами, дискусіями, проблемні лекції, семінари-обговорення, семінари «питання – відповідь», дискусії із провокаційними запитаннями, консультації (особливо при дистанційному навчанні), роботу через сайт-курс. До другої – бесіди, дискусії, круглі столи, «мозковий штурм», групове вирішення конкретних ситуацій, ділові, рольові та дидактичні ігри, бізнес-симуляції, проекти, панельні вправи.
Також існує класифікація інтерактивних методів А.М. Смолкіна, а саме за характером навчально-пізнавальної та ігрової діяльності. Відповідно до даної класифікації, методи активного навчання підрозділяють на:
1. Імітаційні методи, які базуються на імітації професійної діяльності. Вони в, свою чергу, поділяються на:
а) ігрові методи:
- ігрові процедури і прийоми – засоби реалізації окремих, одиничних принципів, в першу чергу, різні форми активізації лекцій і інших традиційних форм навчання, ігрові педагогічні прийоми, окремі засоби активізації. Наприклад, ті, що реалізовують принцип проблемної лекції з використанням методу аналізу конкретних ситуацій у вигляді ілюстрації, здійснюваної викладачем, лекція із запланованими помилками, лекція удвох, проблемна лекція, творче завдання, лекція прес-конференція, лекція-дискусія, лекція-бесіда (принцип діалогового спілкування) тощо;
- ігрові ситуації, прикладом яких можна вважати дискусійні заняття, що проводяться у вигляді незапланованих виступів, коли заздалегідь невідомо хто і в якому статусі (доповідача, критика, провокатора) братиме участь в обговоренні. Також ігрові ситуації використовують для ролевих, театралізованих ігор, спрощених управлінських тренінгів тощо;
- дидактична або навчальна гра – в основі якої використовується ігрова ситуація, але діяльність учасників формалізована, тобто є правила, жорстка система оцінювання, передбачений порядок дій, регламент тощо;
- ділові ігри – методи, що реалізовують всю сукупність елементів, а, отже, і весь комплекс принципів активізації, характерних для методів активного навчання;
б) неігрові методи – аналіз виробничих ситуацій, аналіз конфліктів, аналіз проблемних ситуацій, аукціон ідей, імітаційні вправи, диспути, мозкова атака, метод Case Studies, опорні сигнали, методи «Снігова куля», «Коло ідей», «Карусель», аналіз конкретних ситуацій, розбір ділової пошти керівника, дії за інструкцією тощо.
2. Неімітаційні методи – стажування на робочому місці, програмоване навчання, проблемна лекція тощо.