Одним із давніх видів декоративно - ужиткового мистецтва є писанкарство. Традиція виготовлення писанок – розписаних пташиних яєць сягає далеко в глибину століть. Культ пташиного яйця як символу життя, як уособлення його зародження і продовження виник на ранніх стадіях розвитку суспільства. Звичай розписувати яйця поширився задовго до розповсюдження християнства і відомий у багатьох народів світу. В народних звичаях і обрядах, особливо весняного циклу, яскраві декоративні писанки відігравали вельми важливу роль.
Писанки – душа українського народу, це «шедеври мініатюрного живопису, в яких український народ виявив свій мистецький геній, свою здатність до творчого мислення, художнього узагальнення навколишнього світу». Пташине яйце, розписане мініатюрним орнаментом, називають писанкою. Назва її походить від слова «писати», тобто прикрашати орнаментом. Оздоблюються писанки геометричним, рослинним, зооморфним (риби, птахи, звірі, людина), пейзажним орнаментом, християнськими символами. Писанка – одна із стародавніх форм українського народного розпису, у якому наші пращури втілювали свої прагнення, віру.
Писанка – це неповторне багатство.
Його треба берегти, як безцінний скарб!
Нам треба пишатися ним перед усім світом.
О. Довженко
Яйце було предметом культури, глибоко увійшло в обрядність первісних народів. У багатьох народів світу з яйцем пов’язані цікаві звичаї, повір’я, магічні дії, ритуали. На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в X-XIII ст. Запроваджуючи християнство на Русі, церква вдало використала язичницькі вірування і народні звичаї, в тому числі й святкування Великодня навесні як пробудження всього живого на землі, що збіглося з християнськими пасхальними святами на честь воскресіння Ісуса Христа. Це так звані писанки, порожні всередині, з отвором для ручки з тупого кінця, їх поверхня вкрита поливою з розписом або круговими смужками. Усередині такі писанки мали керамічну кульку і при потрясінні торохкотіли. Орнаментальних хвилеподібних ліній на низці сім.
Традиція виготовляти різноманітні шумові предмети до Великодніх свят також була багатовіковою в Україні. Це ‒ калатала, стукалки, довбешки, брязкальця; ними хлопці відганяли «нечисту силу», а дівчата, йдучи колом, співали й заплітали «Шума». У деяких писанках княжої доби хвильових ліній орнаменту дев’ять. Композиція починається і завершується колами. Точнісінько, як віха на Зелену неділю, її на Подніпров’ї робили з довгого стовбура, на низ і на верх чіпляли по колесу. Все це заквітчувалося травою та квітами. Потім віха вкопувалася у землю. По ній, ніби в писанці відтворювалося коло земне і коло небесне, а між ними «Дерево життя» ‒ Дерево світобудови. Воно єднало небо і землю, людину й Бога. Звичайне куряче яйце недовговічне, тому в Київській Русі майстри майоліки у великій кількості виготовляли керамічні розписані яйця, і це дало змогу багатьом поколінням милуватися ними. Найулюбленішим мотивом був мотив сосонки - яскраво-зеленої травички, що найперша прокидається після зими і плететься, сповіщаючи про прихід весни.
Улюбленими кольорами майстрів були жовтий та світло-зелений на темному, здебільшого коричневому або чорному, тлі. Рідше траплялися комбінації білого, червоного і чорного кольорів. Такі писанки можна побачити у Державному музеї історії України. Давню писанку було знайдено під час розкопок решток церков на Царинці (с. Крилос – давній Галич) 1992 р. (Галицька археологічна експедиція, керівник Ю. Лукомський). Писанка виявлена у шарі ґрунту, який датується ХІІ ‒ ХІІІ ст. Розміри 2,5×4,0 см. Знахідка керамічна, виготовлена із звичайної глини, покрита брунатною матовою поливою, поверх якої жовтою поливою нанесено орнамент. На товстішому кінці у керамічного яйця є отвір діаметром 3-4 мм, у середині калатало. Татаро-монгольська навала на Русь припиняє діяльність ремісничого цеху, який репродукував українські писанки з глини, що експортувалися в інші країни. У цей період поступово розвивається писанкарство, починається розподіл традицій мистецтва за регіонами. За період з XIII до другої половини XIX століття у писанкарстві майже не виникає нових елементів.
Найдавніші писанки, виготовлені з курячих яєць, зберігаються в музеях і датовані другою половиною XIX - початком XX ст. Вони мають характерні ознаки кожного регіону їх виготовлення. У 1987 р. у м. Коломия був відкритий перший в Україні музей писанок. Із здобуттям Україною незалежності актуалізувалося бажання людей глибше дізнатися на власні національні звичаї і традиції, відтак писанкарство зайняло свою нішу в системі народного мистецтва та повернулося великодніх звичаїв.