Вступ
Сучасний світ – це світ інновацій, технологій, надмобільності та швидких рішень. Зі стрімким розвитком інформаційних технологій ми повинні пліч – о – пліч із сучасністю. Перед викладачем XXI ст. постає важлива задача – сприяти адаптації здобувачів освіти в сучасному динамічному світі інформаційних технологій. І сьогодні, коли сучасна молодь, більшу частину свого часу проводить у мережі та як губка вбирає у себе увесь потік інформації, залишається направити їх інтереси в потрібне річище. Використати всі модні тенденції для розвитку їх нових знань і вмінь, що допоможе отримати висококваліфікованих спеціалістів, котрі мають не лише професійну підготовку, але й успішно заволодівати навичками інноваційної діяльності.
Україна багата на культурні національні традиції, споконвіку славилась своїми промислами та ремеслами. В наш час спостерігається стрімке відродження декоративно – ужиткового мистецтва з застосуванням нових ідей.
Українське народне декоративно – ужиткове мистецтво набуло широкого визнання в нашій державі. Воно відбиває національні особливості: у предметах побуту відтворено життєвий уклад, історію, культуру нашого народу. З давніх – давен наші предки намагалися володіти різними ремеслами. Виготовляли власноруч різноманітні вироби, а щоб вони були красивими, прикрашали їх розписом, вишивкою, різьбленням тощо.
Народне мистецтво є підсумком плідної праці багатьох поколінь вишивальниць, писанкарів, гончарів тощо. Завдяки багаторазовим відтворенням технічні навички закріплювалися і передавалися наступним поколінням як національна культурна традиція. Це не просте відтворення, а творчий процес удосконалення технологій, творча художня діяльність.
Традиції мають великий вплив на розвиток естетичного смаку та хисту нашого народу. Інформація, яка передана у видах декоративно – ужиткового мистецтва є цінним джерелом пізнання історії українського народу.
Головне завдання декоративно – ужиткового мистецтва – зробити гарним середовище людини, її побут, приносити естетичне задоволення у повсякденному житті.
Для розвитку декоративного мистецтва на сучасному етапі характерні використання і пошук нових матеріалів і технологій. В умовах відродження української національної культури особливого значення набуває вивчення народних ремесел у закладах освіти, що є важливою складовою частиною системи підготовки майбутніх фахівців.
Метою методичних рекомендацій з теми «Декорування виробів» є підготовка здобувачів освіти до організації занять народними ремеслами в школі, навчання основам народних ремесел при проведенні уроків дизайну та технологій, гурткової та самостійної роботи. Вчити учнів працювати в різних техніках, розвивати творчі здібності, увагу за допомогою вільного вибору оздоблення виробу. Проведення уроків та занять з декоративно – ужиткового мистецтва має особливе значення для естетичного виховання молодого покоління. Для цього мають бути створені умови для виконання таких завдань:
- виявити можливості активізації навчального процесу з метою посилення творчого спрямування навчання;
- визначити послідовність навчання (від легкого до важкого, від простого до складного);
- провести відбір виробів, що виготовляються на заняттях.
Щоб змінити зовнішній вигляд виробу використовують декорування та оздоблення.
Декорування – це набір технік, художніх прийомів, за допомогою яких можна підсилити виразні властивості виробу, тобто прикрашання виробу з використанням образотворчих засобів.
Можна декорувати вироби з деревини, скла, пластику, металу та інших конструкційних матеріалів.
Унікальним українським мистецтвом, пов’язаним водночас і з віруванням, і з міфологією, і з обрядами, є писанкарство. Основною ідеєю є не тільки відбиття давніх традицій воскового розпису писанок, а й пошук нових креативних ідей щодо створення виробів, оздоблення їх різними техніками декоративно – прикладного мистецтва. Заняття спрямовані відродити та продовжити прадавнє мистецтво писанкарства, розвивати традиції українського народу, популяризувати своєрідність національної культури, розширити знання про історію виникнення писанкового розпису в Україні, про символіку писанок, сучасні техніки оздоблення писанок, про символічне значення кольорів і характерні особливості великодніх яєць.
Важливо зазначити, що національна свідомість та патріотизм успішно формуються за умови, що здобувачі освіти пізнають світ декоративно-прикладного мистецтва не лише теоретично, а мають достатньо мотивації практично втілити культурні, історичні, мистецькі традиції свого народу.
ДЕКОРАТИВНО ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО
Народне декоративно – ужиткове мистецтво, як і інші види народної творчості, є важливою галуззю художньої культури. Воно розкриває безмежний світ краси і мудрості народу. Археологічні дослідження підтвердили високий мистецький рівень виробів ужиткового мистецтва, наскельних зображень, орнаментального оздоблення виробів, створених нашими предками.
Україна багата на культурні національні традиції, завжди славилась своїми промислами та ремеслами. Декоративно – ужиткове мистецтво створювалося протягом багатьох століть. Виникло воно з любові до навколишнього світу, з потреби не тільки бачити і відчувати красу, а й творити її власними руками.
Споконвіку народне декоративно – ужиткове мистецтво розвивалось у двох напрямках: як домашні ремесла для потреб людини і як народні промисли, які виготовляли товари для продажу. Організовані художні промисли виникали на основі домашніх ремесел.
У Київській Русі значного розвитку набули художні ремесла в Києві, Львові, Чернігові та багатьох інших містах. У ХІХ ст. в Україні були створені ремісничі цехи, які згодом перетворилися в майстерні.
Усі промисли поділяють за ступенем художньо – творчої праці на кілька груп. Першу групу становлять ремесла, в яких переважає виробничо – реміснича майстерність. Це нерозписаний гончарний посуд та інші речі утилітарного призначення.
Друга група – ремесла, в яких творчий і виробничий процеси займають майже однакове місце: розписаний посуд, дитячі іграшки, ткацькі вироби, вишивка.
Третя група – промисли, в яких творчий процес відіграє головну, вирішальну роль: декоративний посуд, виготовлення мистецьких сувенірних виробів, настінні художні розписи.
Отже, народні художні промисли – це організоване виробництво творів декоративно – ужиткового мистецтва, призначених для продажу. Під декоративно – ужитковим мистецтвом розуміємо галузь художньої творчості, яка формує естетично – художнє середовище у побуті людини. Сюди відносяться такі предмети побуту, як: меблі, тканини, фарфор, художнє різьблення, розпис, вишивка, лозоплетіння, писанкарство тощо.
Українське народне декоративно – ужиткове мистецтво набуло широкого визнання в нашій державі. Воно відображає національні особливості: у предметах побуту відтворено життєвий уклад, історію, культуру нашого народу. Воно розкриває безмежний світ краси і мудрості, втілює народний талант, розуміння добра. Декоративно – ужиткове мистецтво нерозривно пов'язане з життям і побутом людей. З давніх – давен наші предки намагалися прикрасити свій побут, мати речі не просто зручні та потрібні, а й красиві. Вони виготовляли власноруч різноманітні вироби, а щоб вони були красивими, прикрашали їх розписом, вишивкою, різьбленням тощо.
Творчість, працьовиті руки народних умільців створювали вироби, які красою, естетичним смаком, технікою виконання й сьогодні зачаровують нас.
Протягом століть народне мистецтво розвивалось і вдосконалювалось. Кожне покоління майстрів намагалось взяти найкраще у своїх попередників, удосконалити, додати власні напрацювання.
Народне мистецтво є підсумком плідної праці багатьох поколінь вишивальниць, писанкарів, гончарів тощо. Завдяки багаторазовим відтворенням технічні навички закріплювалися і передавалися наступним поколінням як національна культурна традиція. Це не просте відтворення, а творчий процес удосконалення технологій, творча художня діяльність.
Традиції мають великий вплив на розвиток естетичного смаку та хисту нашого народу. Інформація, яка передана у видах декоративно – ужиткового мистецтва є цінним джерелом пізнання історії українського народу.
Головне завдання декоративно – ужиткового мистецтва – зробити гарним середовище людини, її побут, приносити естетичне задоволення у повсякденному житті.
Щоб змінити зовнішній вигляд виробу використовують декорування та оздоблення.
Декорування – це набір технік, художніх прийомів, за допомогою яких можна підсилити виразні властивості виробу, тобто прикрашання виробу з використанням образотворчих засобів.
Можна декорувати вироби з деревини, скла, пластику, металу та інших конструкційних матеріалів.
Умовно декорування виробів розділяють на два види – за матеріалом виготовлення (дерев'яний, текстильний) та за технікою виконання оздоблення (декупаж, різьблення, карбування, випалювання тощо).
За способом розміщення елементів декорування може бути формоутворюючим, орнаментальним та сюжетним.
Спосіб розміщення декору на виробі відіграє важливу роль, тому що впливає на загальний вигляд виробу.
Усі декоративні та композиційні засоби виразності активно проявляють свої властивості в декорі.
Декорування можна виконувати двома способами: наносити декор безпосередньо на конструктивні елементи виробу та окремо, виготовляючи декоративні елементи, які потім прикріплюються до виробу (накладний декор).
Сучасна промисловість випускає велику кількість різних матеріалів та елементів декору, для дизайну предметів інтер'єру.
Способи декорування виробів.
Предмети з деревини можна декорувати різьбленням, випалюванням (піротипія, пірографія), мозаїкою (інкрустація, інтарсія).
Карбування, тиснення (штампування), інкрустація – найпоширеніші види декорування виробів з металу.
Одним з досить простих видів декорування є трафарет, який полягає у нанесенні на поверхню малюнка, чи орнаменту. Для цього використовують лекало, яке зазвичай виготовляють самостійно.
Для декорування предметів широко використовують розпис та аплікацію.
Популярним видом декорування є техніка декупаж. Цей вид декорування доступний абсолютно всім. Це декорування за допомогою нанесення картинок, текстур та інших деталей.
Слово decoupage французького походження, означає «вирізати». Техніка декупаж – це техніка прикрашання, декорування, оформлення виробів за допомогою вирізаних паперових мотивів. Її винайшли китайські селяни у ХІІ ст., саме вони зробили тонкий барвистий папір і стали прикрашати ним різні предмети. До Європи цей вид декорування прийшов у ХVІІ – ХVІІІ ст.
Для декорування та оздоблення виробів використовують витинанку, квілінг, торцювання.
Торцювання – один із видів створення зображень і предметів за допомогою об'ємних елементів з паперу. Об'ємний елемент торцювання являє собою стислі у вигляді воронки чи конуса клаптики м'якого паперу, які приклеюються один біля одного. Кожна така «торцівка», як один мазок пензля у створенні картини, як одна петелька у в'язанні, або одна бісеринка у бісероплетінні. Торцювання – робота не складна, але клопітка. Вона вимагає не тільки посидючості, але й акуратності, уваги і певної спритності.
Квілінг – мистецтво виготовлення плоских або об'ємних композицій зі скручених у спіралі смужок паперу. Для виконання роботи потрібні вузькі, різнокольорові смужки паперу (3 – 10 мм) завдовжки 30 см, спеціальна голка, пінцет, клей. Щоб навчитись виготовляти вироби у даній техніці достатньо вміти складати (скручувати) основні базові форми квілінгу («Око», «Квадрат», «Крапля», «Листок» тощо).
В наш час спостерігається стрімке відродження декоративно – ужиткового мистецтва з застосуванням нових ідей та технік декорування.
ПИСАНКАРСТВО
Унікальним видом декоративно – ужиткового мистецтва, пов’язаним водночас і з віруванням, і з міфологією, і з обрядами, є писанкарство.
Звичаї, вірування та ігри, пов'язані з писанками, що зберігаються в народі, вказують, що традиція виготовлення писанок – розписаних пташиних яєць сягає далеко в глибину століть. Культ пташиного яйця як символу життя, як уособлення його зародження і продовження виник на ранніх стадіях розвитку суспільства. Символічні знаки писанки вміщували в собі святкування перемоги сонця над темрявою, весни над зимою, життя над смертю. Звичай розписувати яйця поширився задовго до розповсюдження християнства і відомий у багатьох народів світу. В народних звичаях і обрядах, особливо весняного циклу, яскраві декоративні писанки відігравали вельми важливу роль.
Сьогодні важко знайти людину, щоб не знала чи не чула про українську писанку, про її магічну силу. Упродовж століть звичай розмальовувати курячі яйця переріс у чудове народне мистецтво. З писанкою на Великдень пов`язують сподівання на нове щастя, добробут, силу, здоров`я.
Кожен народ прагне увійти до світової цивілізації зі своїм національним, культурним набутком. Для української нації достатньою є презентація навіть одним мистецьким твором – писанкою (Богдан Губель). Це давнє і вічно молоде мистецтво увібрало в себе художню вивершеність, багатство сюжетних композицій, неповторність кольорової гами.
Писанкарство сягає своїми витоками сивої давнини та відбиває уявлення наших предків про навколишній світ. Таємниця яйця – зародка життя викликала найрізноманітніші асоціації і була одним з найбільших див для людей у всі часи.
Писанка – символ України, душа українського народу, праматір народного декоративно – ужиткового мистецтва. Це шедеври мініатюрного живопису, в яких український народ виявив свою здатність до творчого мислення, художнього узагальнення навколишнього світу. Писанка дає змогу спостерігати зміни, що відбуваються в народній концепції краси протягом століть: особливості орнаменту, колориту, техніки виконання.
Тільки українському народу вдалося зберегти знакову символіку писанки, донести до сьогодні графічні уявлення про життя так виразно, глибинно, лаконічно.
Писанкарство – надзвичайно цікавий і водночас, мабуть, один з найменш вивчених видів народних художніх ремесл. Важко знайти ще такий вид мистецтва, в якому так яскраво відобразилися б усі сторони життя народу – історія, ужитковість, звичаї, вірування, естетичні уявлення, поетичне бачення.
Україні пощастило стати батьківщиною найбільшого великоднього яйця на Землі. З`явилося воно на Прикарпатті. Створене людськими руками, розмальоване гуцульськими геометричними узорами й облаштоване в самісінькому серці фантастичного яйця музей "Писанка". У ньому зібрано близько 12 тисяч писанок з різних регіонів України й світу.