Сторінками історії селища

Селище Очеретине є центром Очеретинської територіальної громади Покровського району. Незважаючи на понад 140-річну історію, письмові згадки про нього у енциклопедичних виданнях майже відсутні. 2014 року Очеретинська громада була пошматована злочинними діями терористів, частина населених пунктів колишнього Ясинуватського району опинилась в окупації, і селище стало центром громади. Цивілізація потроху почала повертатись: відновився рух громадського транспорту, було встановлено банкомати, реконструйовано опорну школу, центр надання первинної медико-санітарної допомоги, відкрито центр надання адміністративних послуг, центр безпеки громадян. Але повномасштабне російське вторгнення стало важким випробуванням, що лягло на плечі і очеретинців, і всіх громадян нашої Батьківщини.

ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

Очеретине засноване у 1880 році у зв’язку з прокладанням залізниці, яка поєднала Донбас з Придніпров’ям, та будівництвом залізничної станції. Спочатку це було невелике залізничне поселення. Первісна забудова частково збереглася і до теперішнього часу.

Походження назви станції та селища можна з’ясувати, звернувшись до карт ХІХ ст. – на південний захід від станції в ті часи була розташована Очеретяна балка, пониззям якої протікала річка Очеретувата, притока Вовчої.

Балка бере початок біла сучасного села Соловйове та простягається в бік села Новоселівка Перша. Балка в цілому збереглась і в наш час, а ось річка Очеретувата перетворилася на невеличкий струмок, що поєднує ставки в пониззі Очеретяної балки. 

Великих поселень поблизу станції Очеретине до початку ХХ століття не було, найбільшим було село Архангельське в кількох кілометрах на північний схід.

Неподалік від станції, поблизу села Архангельське, в Кам’яному Яру, видобувались пісковики.

На початку ХХ ст. зі станції щороку відправлялись по 500 вагонів піску та по 900 вагонів вогнетривкої глини, що видобувались в кар’єрах неподалік.

Станом на 1917 рік станція Очеретине була потужним залізничним вузлом на 26 колій, з яких 2 були головними. Зі станції можна було відправити вантажі в бік сучасних міст Авдіївка, Покровськ, Горлівка (гілка на Горлівку була введена в експлуатації в 1902 році). 

В лютому 1918 року в селищі було встановлено радянську владу.

У 1925 році залізнична гілка в бік Горлівки була демонтована, а в 1966 році – відновлена та електрифікована.

Коли саме в Очеретине було споруджено колишній цегельний завод – достеменно невідомо. Є лише згадки, що до революції він належав Василю Семеновичу Малашко, 1854 року народження, мешканцю села Архангельське.

Відомостей про життя селища в 1920-1930-ті рр. практично немає. Відомо лише, що на місці сучасних вулиць Попова, Миру, Комарова був яблуневий сад. На північ від селища досі збереглися фундаменти й погреби панського маєтку.

У 1930 році був побудований експериментальний керамічний завод (Очеретинський завод будівельних матеріалів), який пропрацював до початку 1990 років. Із будівництвом заводу селище почало швидко зростати. У 1957 році селище стало центром селищної ради.

У 1923-1957 рр. селище Очеретине належало до Архангельської сільської ради.

Друга Світова війна підійшла до селища в листопаді 1941 року. Звичайні працівники до останнього виходили працювати на роботу – допоки однієї ночі керівництво підприємств не було евакуйоване зі своїми родинами. Військовим було наказано знищити зерно в сховищах, однак в останню мить вони дозволили місцевим мешканцям забрати зерно собі. Багатьом родинам це зерно допомогло пережити першу зиму війни.

На честь командира взводу, лейтенанта Карпенка, було названо один з проспектів. Під його командуванням артилеристи першими зустріли німецькі війська пострілом з 45-мм гармати, вогнем з танків у відповідь німці знищили і гармату, і всіх захисників. Більше боїв за селище не було, тому воно майже не постраждало. Під час окупації в селищі в основному базувались італійські війська. Італійці дали початок захороненням на місцевому цвинтарі, розстрілявши вчительку. До цього очеретинців ховали на кладовищах поблизу навколишніх сіл.

Для місцевих селян в часи окупації мало що змінилось – окупантам був потрібен врожай. Окупанти організовували заняття в школах – вчителів та підручники замінювати не стали, учні навчались і далі за радянськими підручниками.

Восени 1942 року почалось розповсюдження епідемії тифу: зіграло свою роль погане харчування, відсутність санітарно-гігієнічних умов та ліків. Багато людей померло.

В вересні 1943 року, під час звільнення селища, великих боїв також не було. На фронтах Другої Світової війни вели бої 169 мешканців селища, 78 односельчан загинули. На їх могилах пізніше встановили 2 пам’ятники. 

Про події повоєнного часу відомості майже не збереглися.

Людям почали виділяти ділянки для будівництва власного житла. З’явились кілька нових вулиць. Старий яблуневий сад на межі 1940-1950-х рр. вирубали, одну з вулиць на його місці назвали Садовою. До наших днів зберігся намальований від руки план селища 1960-х рр. (мал. 6). Будували в основному з цегли, яку виробляли на місцевому цегельному заводі. Колодязь тривалий час в селищі був лише один – це пояснюється глибоким заляганням підземних вод (до дзеркала води 30 метрів). Але запаси підземних вод під селищем значні – в 1990-х рр., коли були тривалі перебої з водопостачанням, щодня до колодязя приходили до кількох сотень людей, і він практично не мілів. Активно проходило житлове будівництво й по інший бік залізниці – наприклад, вулиця Учительська була заселена родинами учителів.

У 1960-1970-ті рр. в селищі працювали цегельний завод, хлібоприймальний пункт, восьмирічна школа, будинок культури, дві бібліотеки, лікарня, два медичних пункти, аптека, два дитячі садки, ясла, їдальня, крамниці, пошта, пожежна частина.

На початку 1990-х років демонтували 2-й поверх вокзалу, в 1999 році – демонтували пішохідний міст через залізницю.

Однією з перших будівель на території селища є будинок поруч із залізничною станцією.

До 1975 року в селищі було налагоджено будівництво багатоквартирних будинків – були утворені 2 мікрорайони.

Збереглися світлини старої 8-річної школи, яка на межі 1970-1980-хх років була знищена руйнівною пожежею.

У 1985 році для учнів селища відкрила свої двері нова, триповерхова будівля вже нової 11-річної школи.

Очеретине другої половини ХХ століття – це селище міського типу, центр селищної ради, залізнична станція. Площа селища – трохи більша за 3 км2.

На початку 1970-х років чисельність жителів перевищувала 3000 осіб. Наприкінці 1970-х років кількість жителів почала зростати ще швидшими темпами у зв’язку з будівництвом нового цегельного заводу та заснуванням будівельної компанії. На початку 1990-х років у зв’язку з економічною кризою закрилися будівельна компанія та один із цегельних заводів. Другий цегельний завод збанкрутував у 2010 році. Ці події призвели до стрімкого скорочення чисельності населення. Чисельність мешканців зменшилась з 4,5 тис. осіб на початку 1990-х рр. до 3,5 тис. осіб напередодні повномасштабного російського вторгнення.

Новий поштовх до розвитку селище отримало у зв’язку перенесенням сюди районного центру в 2014 році, після початку збройного конфлікту на сході нашої держави. До селища переїхала значна кількість вимушених переселенців з інших міст, селищ та сіл на лінії зіткнення. Дехто з них згодом повернувся назад або поїхав далі, але багато хто залишився у селищі.

Станом на лютий 2022 року у селищі діяли залізнична станція, підприємство з експорту глини, зерносховище, 2018 року було реконструйовано школу й амбулаторію, також за останні роки було відкрито вантажне відділення «Нової пошти», встановлено два банкомати, налагоджено транспортне сполучення з сусідніми районними центрами, великими містами та навколишніми сільськими населеними пунктами.

ПРИРОДНІ УМОВИ ТА РЕСУРСИ

Більша частина селища Очеретине лежить на пласкій рівнинній поверхні, хоча центр селища розташований дещо вище за окраїни. На північному сході місцевість уступами та стрімкими схилами опускається до природних та штучних водойм, звідки бере початок річка Клебан-Бик, притока Кривого Торця. Частина будівель на схилах балки побудована на штучних насипах. Балка видовжена, тягнеться у бік сіл Архангельське та Калинове, до декількох сотень метрів завширшки. По дну балки тоненьким струмком, до 50 см завширшки, протікає річка.

Клімат помірно-континентальний. Літо жарке й сухе. Зима вітряна, часті відлиги чергуються з морозною ясною погодою, тому більшу частину зими на дорогах і тротуарах тримається стійка ожеледь. Сніговий покрив нестійкий, але навесні тримається доволі довго. Протягом року переважають східні вітри, влітку – суховії, взимку – пронизливі та поривчасті.

На окраїні селища розташовані дві штучні водойми. Ще декілька водойм розташовані у радіусі кількох кілометрів від селища в сусідніх селах. Окрім однієї річки інших постійних водотоків немає. Є значні запаси підземних вод – багато домогосподарств викопали власні криниці та пробурили свердловини глибиною до декількох десятків метрів. У селищі є одна криниця загального користування – коли у селищі бували перебої з водопостачанням, вона була здатна забезпечувати водою все селище, рівень води у цей час ніколи не знижувався більше ніж на два-три метри. У кожному колодязі та свердловині вода має різний хімічний склад, в половині випадків її можна використовувати лише як технічну.

За два кілометри на північ від селища є джерело, яке місцеві жителі називають «Козацька криниця».

У ґрунтовому покриві переважають потужні чорноземи. Потужність гумусового горизонту сягає від 50 й більше сантиметрів. Глибше йдуть піщано-глинисті відклади. На схилах балки на денну поверхню виходять потужні поклади піску, які декілька десятиліть тому активно розроблялися.

На схилах та у пониззі балки збереглася природна степова рослинність. Переважає різнотрав’я з посухостійких видів. Вже у другій половині червня схили змінюють забарвлення з зеленого на жовто-буре, зелена рослинність зберігається лише біля водоймищ та у затінку. Всі рівнинні ділянки навколо селища задіяні під сільськогосподарські культури – переважає вирощування озимої пшениці та соняшника.

Тваринний світ представлений переважно птахами, плазунами та комахами. Зрідка можна зустріти зайця, лисицю та дикого кабана.

НАСЕЛЕННЯ

Станом на лютий 2022 року в селищі мешкало близько 3500 жителів. Частина з них є вимушеними переселенцями.

У віковій структурі населення частка дітей та молоді невпинно зменшується, а частка людей похилого віку постійно зростає. За останні 20 років кількість учнів у місцевій школі скоротилася з понад 800 до 300.

Серед національних меншин у селищі мешкає багато росіян, білорусів, вірмен, грузинів, азербайджанців.

Віруючі сповідують переважно християнство – православ’я; у центрі селища є церковний приход у пристосованій будівлі. Доволі поширеним є протестантизм (баптисти, свідки Єгови, євангелісти).

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Сільське господарство представлене одним великим підприємством – ТОВ «Бета Агро-Інвест», яке займається вирощуванням сільськогосподарських культур. На полях вирощували переважно озиму пшеницю, соняшник та рідше кукурудзу.

Дрібні фермерські господарства переважно займалися овочівництвом. Картоплю привозили з Чернігівщини та Сумщини, баштанні культури – з Херсонщини та Миколаївщини.

Тваринництво майже зовсім не розвинене. Лише окремі домогосподарства тримали велику рогату худобу, свиней та курей.

ПРОМИСЛОВІСТЬ

Промисловий сектор у повній мірі відчув на собі кризові явища в економіці країни протягом останніх десятиліть.

На території селища в останні роки діяло лише одне підприємство «Євромінерали», яке займалося видобутком та реалізацією (в тому числі на зовнішніх ринках) будівельної сировини, переважно глини.

Містоутворюючі цегельний завод «Альтком» збанкрутував у 2010 році, Очеретинський завод будівельних матеріалів – ще на початку 1990-х років. До 2014 року трудові ресурси селища були переважно задіяні на виробництвах, будівництві та у сфері торгівлі у м. Донецьк. До лютого 2022 року переважна більшість жителів селища працювали на підприємствах міст Авдіївка та Покровськ.

ТРАНСПОРТ

Селище Очеретине має сприятливе транспортно-географічне положення. До 2014 року воно було вузловою станцією та мало залізничне сполучення з містами Донецьк, Ясинувата, Горлівка та Покровськ. В останні роки було лише проміжною зупинкою між містами Авдіївка та Покровськ.

Пасажирські залізничні перевезення здійснювались лише приміським електричним транспортом за маршрутами «Авдіївка-Покровськ» та «Авдіївка-Чаплине». Найближчі залізничні вокзали, звідки курсували / курсують потяги міжобласного сполучення, розташовані у містах Покровськ та Костянтинівка.

Автобусне сполучення з містами Авдіївка та Покровськ було добре налагоджене. Разом з тим, дістатися до міст Костянтинівка, Краматорськ та Слов’янськ було доволі проблематично, бо цей маршрут обслуговує лише один транзитний рейс.

СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА

Соціальна інфраструктура селища представлена установами освіти, охорони здоров’я, культури та соціального захисту населення.

У селищі до жовтня 2023 року мешканці могли отримати допомогу в амбулаторії загальної практики – сімейної медицини, допоки її вщент не зруйнували артилерійськими обстрілами російські загарбники, дистанційно працює одинадцятирічна опорна школа.

У 2015 році до селища було перенесено Ясинуватську районну державну адміністрацію з усіма відділами та службами.

У селищі діяли відділення «Ощадбанку», «Укрпошти», вантажне відділення «Нової пошти», аптека. Були наявні банкомати «Ощадбанку» та «Приват-Банку», платіжний термінал «Приват-Банку».

Функціонували продовольчі та господарчі магазини, магазини одягу, кафе, перукарні.

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ

Проблеми розвитку селища мають багато спільних рис з проблемами інших малих міст і селищ нашої держави.

Однією з найбільших проблем була нестача робочих місць, у зв’язку з чим переважна більшість жителів були змушені працювати у інших населених пунктах, витрачаючи багато часу на дорогу [3].

У селищі гостро проявляється демографічна проблема – з року в рік скорочується частка дітей і підлітків у загальній структурі населення.

Заклади вищої, середньої спеціальної та професійної технічної освіти розташовані в інших містах, переважно з незручним транспортним сполученням. Мало хто з випускників повертається назад до селища після здобуття вищої або середньої спеціальної освіти.

Серед екологічних проблем слід зазначити значне засмічення окремих ділянок на території та поза межами селища, що пов’язане з низькою екологічною свідомістю місцевих жителів.

З лютого 2022 року найбільшою проблемою селища стала його безпосередня наближеність до лінії бойових дій, через що селище почало зазнавати артилерійських обстрілів російських загарбників ще з перших днів повномасштабного вторгнення. Станом на зараз практично повністю зруйновано або значної мірою пошкоджено всю соціальну інфраструктуру селища та значну частку житлового фонду.

Селище Очеретине має вже понад 140-річну історію. Незважаючи на кризові явища в економіці та затяжний збройний конфлікт на сході України, селище динамічно розвивалось: влада залучала інвестиції, здійснювала реконструкцію та капітальний ремонт важливих об’єктів виробничої та соціальної інфраструктури. Так, за останні кілька років відремонтовані школа, лікарня, будівля пенсійного фонду, приведено до належного стану тверде дорожнє покриття, відновлене транспортне сполучення селища з іншими населеними пунктами.

Ще з перших днів повномасштабного російського вторгнення селище опинилось під обстрілами ворожої артилерії. Практично вщент зруйновані всі об’єкти виробничої та соціальної інфраструктури. Практично всі мешканці селища були вимушені покинути свої домівки та шукати прихистку в більш безпечних регіонах нашої держави або за кордоном. Але не зважаючи і на що, місцева влада продовжує виконували свої функції, мешканці, що залишились, забезпечуються гуманітарною допомогою. До моменту повного руйнування лікарі Очеретинської амбулаторії загальної практики – сімейної медицини надавали кваліфіковану медичну допомогу мешканцям громади і продовжують її надавати навіть після руйнування будівлі лікарні. Освітній процес в місцевій опорній школі не переривався ні на один день. Всі мешканці селища, хто як може, наближають нашу Перемогу і готові повернутись й відбудовувати наше рідне селище й нашу рідну Українську Донеччину!

Укладено за матеріалами:

Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. – Головна редакція Української Радянської енциклопедії Академії наук УРСР / В. М. Кулаковський. – Харків: Харківська книжкова фабрика ім. М. В. Фрунзе Комітету по пресі при Раді Міністрів Української РСР. – стор. 934.

Телеграм-канал «Очеретине: історія» - https://t.me/Ocheretino_istoriy/8

Очеретине: на схилах Очеретяної балки. – Пошуково-дослідницька робота. – Зарубін Дмитро, учень 11 класу Очеретинського НВК, 2020 рік.

Очеретине: код незламності. - Пошуково-дослідницька робота. - Коваленко Ксенія, учениця 9-А класу Очеретинського НВК, 2023 рік.