Історія закладу освіти

Історія Липнязької школи

Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту», пункту 1 статті 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункту 6 частини 1 статті 8 Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імені (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», Добровеличківська селищна рада прийняла рішення 17 грудня 2021 року № 310 присвоїти Липнязькому ліцею Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області ім’я Юрія ОБЖЕЛЯНА.

 Юрій Васильович Обжелян (8 травня 1962 року, смт Добровеличківка, Кіровоградська область, Україна – 16 лютого 2012 року с.Липняжка, Кіровоградська область, Україна). Обжелян Юрій Васильович народився 8 травня 1962 року в селищі Добровеличківка Кіровоградської області. Тут він провів все дитинство, закінчив місцеву середню школу із золотою медаллю. Потім було навчання в Московському університеті ім. Ломоносова, на механіко-математичному факультеті. Навчання не закінчив, з четвертого курсу був призваний до лав Радянської армії, служив у Бєлгороді та Митищах. Після демобілізації продовжував навчання у Миколаївському педінституті, по закінченні якого працював вчителем математики у Липнязькій школі разом зі своєю дружиною Ларисою. У 1994 році заочно закінчив Літературний інститут ім. Горького у Москві.

Свою творчу діяльність розпочинав російською мовою. Та на обласний літературний конкурс імені Валерія Гончаренка Юрій Васильович надіслав оповідання українською мовою. Його перша книга «Побратими» (Кіровоград, ПВЦ «Мавік», 2001 р.) принесла йому і звання лауреата, і членство у Національній спілці письменників України.

А у вільні від шкільних уроків, від громадської діяльності та від селянської праці години – писав кіносценарії про життя і творчість українських композиторів ХVIII століття - Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, Артема Веделя, за якими було створено два фільми (один чотирисерійний - «Таємниця маестро», другий двосерійний - «Таємний гвардієць імператриці»).

У творчій спадщині Юрія Обжеляна є й інші кіносценарії («Архів д’Еона», «Козацькі шаблі», «Після війни»), оповідання історичні й фантастичні, роман про сучасність «Останній караван». У рукописах ці твори були двічі відзначені на конкурсі «Коронація слова» (2001 р. – третя премія, 2003 р. – дипломант).

Юрій Васильович вів активне громадське життя, був членом Української народної партії, неодноразово обирався депутатом районної ради. Творчістю займався паралельно з педагогікою. Юрій Обжелян належав до вчителів, якого любили та поважали усі школярі Липнязької загальноосвітньої школи. Його учні не раз перемагали на районних і обласних змаганнях та їздили в столицю як кращі математики і спортсмени – їхній вчитель все життя активно займався легкою атлетикою і боротьбою.

Книгу Ю. Обжеляна «Останній караван» видано видавничим центром «МАВІК» вже у 2012 році з передмовою В. Бондаря «Лицарський стиль Юрія Обжеляна». До книги увійшли одноіменний роман, кіносценарій «Після війни» та оповідання «Силіконове безсмертя». Кіровоградське обласне літературне об’єднання «Степ» висунуло книгу на здобуття обласної літературної премії імені Євгена Маланюка. В тому ж 2012 році Ю.В. Обжелян став лауреатом обласної літературної премії ім. Є. Маланюка (посмертно),  це передбачено положенням про премію, в номінації «Проза».

16  лютого внаслідок  підступної хвороби перестало битись його серце. Але пам'ять про талановитого прозаїка, фахового кіносценариста, улюбленого вчителя, вірного й щирого побратима вічно буде з нами.

Виникнення села Липняжка датується 1596 роком. Але до другої половини 19ст. школи в селі не існувало. Якщо і були грамотні люди, то вчились вони від інших грамотних людей, які навчались де-небудь в іншому місці. Шкіл було дві. Одна церковна, з одним класом ( близько 1840 року) в церковній огорожі, а друга нижче церкви трьохкласного навчання в старій церковній сторожці. У 1863 році в селі була збудована церква, а при церкві відкрили церковно-приходську школу. Навчали дітей у цій школі дяки читати, писати, рахувати, але читали переважно церковно – слов’янський текст. Термін навчання тривав три роки.

У 1882 році в Липняжку був призначений перший вчитель – Богданов Олександр Миколайович, який працював у школі до семидесятирічного віку. Він навчав 12 дітей. 5 років у селі працював один вчитель, а потім прийшла ще одна вчителька. У школах навчали основам граматики, географії, природознавства, класичної літератури, обов’язково “Закон Божий”. Навчання велось тільки російською мовою. Учитель отримував 2500 тисяч рублів у рік.( дані на 1915 рік). У 1886 році земське управління побудувало школу на дві класні кімнати. Вона називалася “Земська народна школа”. Навчалися в одній кімнаті по два класи і всього учнів нараховувалося до 50 чоловік. У 1898 році була збудована ще одна школа, теж земська. Правда, навчання в ній проводилося “ від Покрови до Великодня”. Це був час, коли діти були вільні від обов’язків пастухів чи нянь, і дорослі знаходилися вдома. А коли починалися польові роботи, у школу ходило мало дітей, а закінчувала школу лише частина тих, котрі починали вчитися: наприклад, із 30 дітей закінчували школу 9 учнів. У 1901 році в приміщенні першої земської школи (корпус №2) була відкрита міністерська двохкласна школа. У перший 5-й клас цієї школи набрали дітей, які закінчили земську школу на протязі попередніх трьох років. Приймали дітей, які навчалися краще. Перший випуск двохкласної школи відбувся із 35 чоловік. Незначна частина випускників потім поступала в учительську семінарію або в агрономічне училище. Почала з’являтися сільська інтелігенція. Та людина, яка закінчила двохкласну школу, вважалася освіченою. Опалення для вчителів і школи купували за рахунок батьків. Збирав гроші і розпоряджався ними батьківський комітет. Техпрацівників наймали теж за рахунок батьків. У хаті Липнязького господаря Сердюка відкрили початкову школу №1, а школа “ Панасівська” була початковою школою №2.

Вчительська сім’я (чоловік і дружина працювали в школі) на дві заробітні плати могли собі дозволити утримувати домогосподарку, садівника, няньку для дітей. Мати сад, город, пасіку, двох корів, пару коней і фаетон для поїздок. Обоє могли гарно і акуратно одягатися, виписувати ряд журналів.

Кількість учнів із кожним роком збільшувалась і вже у 1931-1932 навчальному році у школі було три п’ятих, два шостих і два сьомих класи. Школа стала семирічною і розташовувалась у таких приміщеннях: основний корпус – колишня міністерська школа – три класних кімнати ( одна кімната була добудована ще Богдановим, зробили другий вхід), один клас навчався в приміщенні біля базару, ще один клас навчався в сторожці біля церкви. Деякі класи навчалися в другу зміну.

Ще у 1919 році в селі був закладений так званий “ Народний дім”. Ініціатором цієї справи був П. І. Кундєєв, як говорили, дуже досвідчений ділок . Він зібрав із населення багато зерна на будівництво, а дерево і залізо привіз із Тернівки з поміщицького будинку безкоштовно. Поставили сохи, верх, вкрили і так цей “дім” простояв до 1930 року. У школі стало дуже тісно, а тому вирішили добудувати “Народний дім” для школи. Силами колгоспів, яких у Липняжці нараховувалося 10, це приміщення було добудовано. Зробили великий зал для постановок вистав, демонстрації кіно в одному корпусі, а в другому – чотири класи, учительську і великий коридор. У 1932-1933 роках там розпочалися заняття, але у зв’язку з голодомором навчальний рік закінчила лише третя частина учнів. На тому місці, де зараз у селі діє Будинок культури, розміщувалася майстерня. Коли майстерня була ліквідована, там зробили чотирикласні кімнати, зал в основному корпусі теж перебудували на три класні кімнати. У середній школі, таким чином, стало 18 класних кімнат і всі вони були заповнені дітворою. Крім того, у селі була відкрита ще одна початкова школа. Перший випуск середньої школи відбувся у 1939 році. До 1941 року в селі діяла окремо і семилітня школа. При середній школі був багатий фізичний кабінет, бібліотека. На жаль, все устаткування було знищене під час німецько-фашистської окупації. В основному корпусі середньої школи фашисти влаштували бойню, в учительській-коптильню. В інших класних кімнатах розбирались туші забитих тварин і перероблялись на ковбаси. У приміщенні семирічної школи була влаштована конюшня. Коли в березні 1944 року село звільнили від фашистів, школу відкрили, але не було де розміщувати класи. Під час літніх канікул 1944 року за ремонт шкільних приміщень взявся весь колектив школи. Своїми руками вони очистили і відремонтували класні приміщення. Не дивлячись на те, що в колгоспах було дуже мало тяглової і робочої сили, все-таки правління колгоспів виділило і людей, і підводи, щоб разом з педколективом приготувати школу до нового навчального року.

У перший рік після окупації в Липнязькій середній школі були восьмий і дев’ятий класи, але учнів у них було зовсім мало, а тому на наступний 1946-1947 навчальний рік в Липняжці залишили тільки семирічну школу і дві початкові. Діти за роки окупації переросли, а тому в 5-7 класах було мало учнів, зате перших було три класи в семирічній школі, у школі № 2 – два класи і в школі №1- 1клас. Парт майже не було, а тому сиділи за столами, учні приносили з дому табуретки, а деяким приходилось лягати на підлогу і лежачи писати. Поступово становище налагоджувалось і в 1951 році в селі знову відкрили середню школу – два восьмих класи, які і були випущені у 1954 році.

У 1960 році в селі розпочалося будівництво сучасної типової триповерхової школи із залами, кабінетами, лабораторіями, майстернею, необхідними для всестороннього розвитку молодого покоління. У 1969 році в ознаменування 100-річниці з дня народження В.І. Леніна була відкрита нині діюча Липнязька середня школа. Одночасно функціонувала початкова школа, розташована на території колгоспу “ Правда”, яка припинила своє існування в 1976 році, відома в селі як Панасівська ( за прізвищем директора цієї школи). Панасов Іван Тимофійович разом із дружиною, вчителем початкових класів Федорою Семенівною, прибули у Липняжку у 1947 році, де був призначений директором початкової школи, пропрацювавши в ній до самої смерті.

Восени 1969 року на Кіровоградщині проходив тиждень радянської літератури, у якому взяли участь відомі письменники України: Василь Павлович Козаченко, Борис Ілліч Олійник, Богдан Йосипович Чалий. На базі нашої школи відбулася зустріч із даними літераторами, також були присутні голова райвиконкому Шикіта В.М., секретар райкому партії Мовчан А.М.

На базі школи був створений один із найкращих у Добровеличківському районі професійно-технічний кабінет, де учні вивчали будову тракторів, управління ними і після закінчення курсу, склавши екзамени, отримували права тракториста-машиніста широкого профілю. Постійним викладачем тракторної справи в школі був Козинець Андрій Феодосійович.

До середини 70-х років ХХ століття на базі школи діяла виробнича бригада, яка щорічно надавала значну допомогу колгоспам у просапці сільськогосподарських культур. За добросовісну роботу учні отримували від правління колгоспів путівки через тур фірму “Супутник” і відвідали неодноразово міста Львів, Ленінград, Волгоград, Севастополь.