Біографія Балюка Вадима

Прізвище цього молодого офіцера — Балюк (на знімку), тож не дивно, що вже давно побратими його охрестили Балу. У війську він близько десяти років, але за цей час устиг послужити й у військово-морських, і в повітряних, і в сухопутних військах. Був фельд’єгером та санітаром, командував медичним і мотопіхотним взводами, згодом — механізованою ротою. Народний Герой України та кавалер ордену Богдана Хмельницького.

Родом Вадим із Буковини. Народився 17 жовтня доленосного 1991 року, невдовзі після здобуття Україною Незалежності, тож Незалежність і Соборність рідної держави для нього — не порожні слова.

Після закінчення Новоселицької гімназії вступив до Чернівецького промислово-економічного коледжу, згодом – на заочне відділення Національного університету «Львівська політехніка». Але... Мріяв служити у війську! Тож у 2011 році пішов до військкомату, а в жовтні, щойно йому минуло двадцять, був призваний до лав Збройних Сил України.

Після півроку строкової Вадим уклав контракт і до самого початку російської агресії проти України у зловісному лютому чотирнадцятого служив у військовій частині фельд’єгерсько-поштового зв’язку в Криму — тій самій, де ординським снайпером було вбито прапорщика Сергія Кокуріна, який став першою жертвою російсько-української війни й зустрів смерть на бойовому посту.

У Криму Вадим Балюк мав службову квартиру, одружився, у подружжя народився син. Виходив з анексованого півострова лише з речовим мішком — молода сім’я покинула і квартиру, і меблі, і побутову техніку, взявши лише найнеобхідніші речі.

— Це була мирна військова частина, в якій мали «оружейку» на тридцять автоматів, — згадує Вадим. — У нас навіть не було запасів їжі, води. Але натомість був великий архів, який ми палили два тижні. Зрештою, із трьохсот людей, котрі служили в нашій частині, вийшли в Україну лише четверо. Вінницька, Київська, Херсонська області, кримчани — там залишалися люди з усіх регіонів країни...

Вадим зізнається, що був шокований такою кількістю зрадників, тому залишатися служити у ВМС після виходу на материк не бажав...

— Я написав рапорт, що відмовляюся служити у військово-морських силах. Саме в 14-му році у мене і контракт закінчувався, — розповідає чоловік.

Тоді контрактника було розподілено до однієї з частин Повітряних сил в Івано-Франківську. Після місяця служби переведено до іншої частини, вже у Львові, на посаду оператора РЛС. Але він не мав потрібної освіти, тому майже одразу військовослужбовця скерували до батальйону територіальної оборони, який формувався в рідних Чернівцях. Вадим нарешті був задоволений тим, адже дуже хотів воювати!

До району проведення АТО Вадим Балюк потрапив у квітні 2015 року. Спочатку — під Зайцеве.

— Мене оформили в медроту, і я став санітаром, — продовжує розповідь. — Відрядили до роти Змєя у 34-му батальйоні. Перше, що я робив там, — витягував із сірої зони тіло загиблого... Доводилося рятувати людей під час обстрілів під Горлівкою. Дехто вважає мою роботу там геройською, але я жодний свій вчинок героїчним не назву. Будь-яка моя заслуга — це заслуга моїх людей. Я і під Горлівкою витягав людей завдяки своєму екіпажу і МТЛБ, або, як ми її називаємо, «мотолизі». За час моєї служби санітаром жодна людина, яка до мене в руки потрапила, не загинула. Вивозити поранених доводилося броньованою технікою, яка сама по собі — мішень. А броня в «мотолиги» — тонесенька... Але нічого, їхали, бинтували просто під час боїв...

Санітаром Вадим прослужив рік, після чого був призначений на посаду командира взводу. А в січні 2016 року, навіть не попередивши, його подали кандидатом для навчання на офіцерських курсах.

— Командир медроти сказав: «Рости тобі треба!». Так я потрапив до Львова на тримісячні курси...

Молодий взводний щиро зізнається, що за рік війни дуже втомився — і фізично, і морально, тож на захід їхав із легкою душею.

— Рік ходив у формі, яка була в крові. До того ж не моїй, а чиїйсь, — пояснює офіцер. — Але я жодного разу навіть не подумав, що втрачу пораненого. Кожен мав вижити. А вже потім, у Пісках, двох своїх втратив. І сам надавав їм допомогу, втім, нічого не зміг зробити...

Балу розповідає, що курси — дуже сильна школа, яка знадобилася йому на війні.

— Я в Зайцевому стільки не стріляв, скільки під час навчання! Мене навчили стріляти з БМП-1, БМП-2, зенітки, з усіх видів озброєння. Дуже тямущі інструктори в нас були. Мені це все дуже подобалося. Ми спали по три години на добу. У нас була ранкова стрільба, нічна, вдень також. Я був здивований, що у нас в Україні можуть бути такі курси!

Після навчання він очікував повернутися взводним до тієї роти, до якої був відряджений і з якою був на передовій цілий рік. Але потрапив спочатку до іншого батальйону бригади, прийняв командування протитанковим взводом. Та згодом клопотав перед командуванням і був призначений на таку само посаду, але до вже рідного підрозділу.

Відтоді ось уже третю ротацію Балу обороняє Піски.

— У 2017-му мені і моєму головному сержанту взводу довелося освоювати нове для нас озброєння — 82-мм міномет БМ-37 зразка 1941 року та кулемет «Максим», який пізніше був знищений прямим влучанням танка противника, — пригадує старший лейтенант. — Увесь 2017 рік вчилися, до прикладу, як покласти 40 мін у квадрат 50 на 50 метрів або витягнути противника на вогневий контакт і при цьому не підставитися самим. Дуже детально довелось вивчати мінно-вибухову справу, адже до цього з настільки замінованою територією не стикалися.

У лютому 2018 року старший лейтенант Вадим Балюк був призначений командиром мотопіхотної роти (пізніше рота переформована в механізовану та отримала нове озброєння). Отож, уже під час другої ротації в Пісках освоювали нове для особового складу роти озброєння — БМП-1.

— Вивчили, освоїли. Мабуть, противник оцінив, — посміхається ротний. — Навідники бойових машин 20 гранат на відстань три кілометри кладуть у квадрат 10 на 10 метрів!

У серпні 2017 року Вадим Балюк був удостоєний звання Народного Героя України. А в серпні 2018-го за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність і самовідданість, виявлені під час бойових дій, високий професіоналізм та зразкове виконання службових обов’язків лейтенанта Балюка Вадима Володимировича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Високі нагороди не змінили характеру й завзяття молодого офіцера. Він такий, як і був, — бойовий, відвертий та відважний. З лютого 2020 року старший лейтенант Вадим Балюк уже втретє з ротою перебуває на оборонних рубежах біля селища Піски. Обладнують нові позиції, укріплюють опорні пункти та розширюють систему ходів сполучення. І майже щодня перебувають під обстрілами окупантів, даючи їм, як це заведено називати, адекватну відповідь. Налаштовані хлопці Балу по-бойовому: ворога вглиб своєї землі вони не пропустять! 

Бойовий шлях Вадима Балюка 2022 -2024 р.р.

Відчуваючи покликання та бажання бути ближче до активних бойових дій, Вадим подав рапорт на переведення до бойової частини.

Його бажання було ухвалено, і Вадим перевівся до 59-ї бригади, де він став командиром розвідувального взводу у розвідувальній роті. Протягом шести місяців він керував взводом, демонструючи відмінні лідерські якості та військову вправність. Його зусилля та відданість не залишилися непоміченими, і він був призначений командиром штурмової роти окремого мотопіхотного 11-го батальйону.

На новій посаді Балюк керував штурмовими діями в напрямку населеного пункту Любомирівка. Завдяки його стратегічному мисленню та рішучості, рота успішно захопила цей пункт та відбила противника. Наступні операції привели його до Чорнобаївки, де його рота знову показала високий рівень професіоналізму, відтіснивши противника та просунувшись до Херсону.

Після звільнення Херсону Вадим та його підрозділ були переведені до населеного пункту Первомайськ для заміни 56-ї бригади. Продовжуючи демонструвати видатні лідерські якості, Балюк був підвищений до заступника командира батальйону. Зараз він виконує функції заступника командира бригади.

Станом на травень 2024 року Вадим Балюк обіймає посаду командира 11-го окремого мотопіхотного батальйону, водночас виконуючи обов'язки заступника командира бригади. Його військове звання - підполковник, і він продовжує віддано служити своїй країні, демонструючи приклад мужності, професіоналізму та непохитної волі.

Його життєвий шлях є яскравим прикладом того, як цілеспрямованість, професіоналізм і відданість своїй справі можуть вести до значних досягнень у військовій кар'єрі. Вадим Балюк продовжує захищати Україну, роблячи свій внесок у забезпечення її суверенітету та незалежності.