Я пишаюсь своїм батьком. У 1976 році у мальовничому селі на Закарпатті, поблизу озера Синевир, народився маленький, невгамовний хлопчик. З самого дитинства він мріяв бути військовим. Пройшло не багато років, і мрія мого батька здійснилася. У вісімнадцять років татуся призвали на строкову службу. І знову доля закинула його до гірського села, але уже в Карпатах. Нелегкою видалась служба у горах, але ці обставини не змінили думку татка служити надалі. Там, між карпатських гір, тато зустрів гуцулку Ксеню, яка в майбутньому стала йому дружиною та нашою мамою.

Після завершення строкової служби батько продовжив службу в прикордонних військах. Служба міняла їхній ритм життя з одного місця служби до іншого. Прикордонна служба важка, небезпечна, вимагає дисципліни й витримки, але водночас це почесний обов'язок, який дозволяє нам мирно працювати, мріяти, будувати майбутнє, нелегка служба вдень і вночі, у спеку та холод є яскравим прикладом для підростаючих поколінь.

За повелінням долі, наша мама та старший брат стали прикордонниками і нині сумлінно і самовіддано виконують почесний конституційний обов'язок щодо забезпечення недоторканності кордонів нашої Вітчизни.

Але у нашу країну прийшов агресор, і першими, хто зустріли ворога і дали відсіч військовій агресії проти України, - були прикордонники. Батько також не залишився осторонь, пішов захищати кордони на сході України.

Вийшов закон, якщо троє дітей, то може не йти в АТО. Але він сказав, що я не буду боягузом, якщо я не піду, тоді хто? Дякувати Богові, татко повернувся додому і продовжує службу вже поруч біля нас.

Наш старший братик захищає кордон на півдні України. Йому, як і батькові, подобається життя прикордонника і його майбутня дружина також прикордонник. Можливо, пройде час і ми з середнім братом також будем прикордонниками.

Тому я впевнений, що моя родина Калиничів унікальна, і я пишаюся нею.

Бажаю Вам і Вашим сім'ям міцного здоров'я, щастя, життєвих гараздів, родинного миру і спокою. Нехай любов до Батьківщини й людська шана надихають Вас на нові звершення у благородній справі вірного служіння рідному народу.

Джура рою «Побратими»

Калинич Олександр

Я пишаюсь своїм батьком, Бучинським Олександром Васильовичем, адже для мене він – Герой!

З 17 травня 2015 року по 25 квітня 2016 року він брав участь у проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Тримаючи в руках його медалі, серед яких державна нагорода України – відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», я розумію якою дорогою ціною вона здобута… Наслідком війни стала контузія, отримана влітку 2015 року…

Зазвичай, мій тато не любить згадувати про війну. Його розповіді про військовий конфлікт досить скупі. Я знаю, що йому є що повідати, та пережиті події, змушують битися його серце прискорено… Батько пригадує, що після приїзду на Схід України більшість населення було проросійсько налаштоване та вважало, що українська армія прийшла їх вбивати. Згодом жителі Луганщини та Донеччини думку змінили і зрозуміли, хто їх насправді грабує і вбиває. Найманці не шкодують ані жінок, ані дітей... В українській армії донбасівці побачили рятівників і захисників.

За час служби у війську, мій тато здобув звання старшина. Був кулеметником, а потім командиром відділення та бойової машини піхоти. Воював на 29 блокпосту: Кримське, Попасна, Золоте… Назви цих населених пунктів ми чуємо чи не щодня з екранів своїх телевізорів… Саме там розгорталися найзапекліші військові дії. В той час, коли я спокійно навчався у школі, мій татусь щодня наражався на смертельну небезпеку, захищаючи на Сході наш мир і спокій… Тримаючи зброю в руках, разом з побратимами, які стали найвідданішими друзями на все життя, він думав про майбутнє нашої держави і наше зокрема. Сьогодні мій тато разом зі мною, моєю мамою і меншим братиком. Я щасливий, що мій тато поруч!

І нехай там що напишуть історики про перебіг сучасних подій, я хочу наголосити: для мене мій тато — Герой! За час, поки він був в АТО, я подорослішав і зрозумів, що незалежна Батьківщина для мене понад усе. Мрію, щоб в Україні запанував мир, і всі хлопці живими повернулися додому. Слава Україні!

Джура рою «Вільний вітер» Бучинський Максим