Перемоги

У ході Другої італійської кампанії 14 червня 1800 року біля селища Маренго в Північній Італії відбулася битва, в якій французька армія першого консула Наполеона Бонапарта завдала нищівної поразки австрійським військам генерала Міхаеля Меласа. Австрія була вимушена залишити Італію, а зазнавши в грудні цього ж року ще однієї поразки в битві при Гогенліндені, була змушена підписати Люневільський мир, який завершив десятилітній період війн європейських держав з революційною Францією.

У1796 році 27-річний генерал Наполеон Бонапарт був призначений на посаду командувача французькою Італійською армією. Перша Італійська кампанія стала для нього, по суті, першим серйозним досвідом бойових дій з великою армією супротивника. Виступивши в похід проти Австрії, під контролем якої була Північна Італія, протягом двох тижнів армія Наполеона отримала перемогу в шести битвах і увійшла в Мілан. До червня від австрійців було звільнено всю Ломбардію. Після переконливої перемоги 14-15 червня у битві при Ріволі над військами генерал-фельдмаршала Йосипа Альвінци і фельдмаршал-лейтенанта Петера фон Кваджановича був відкритий шлях на останній австрійський оплот в Північній Італії — Мантую, яка капітулювала 2 лютого 1797 року.

18 жовтня між Французькою республікою і Австрійською монархією було укладено Кампо-формійський мирний договір, за яким Франція отримувала Габсбурзькі Нідерланди, лівий берег Рейну та Іонійські острови, контроль над Швейцарією, перетвореною на союзну їй Гельветичну республіку, та т. зв. Цизальпінською республікою зі столицею у Мілані. Втративши всі свої володіння у Північній Італії (компенсовані, за рахунок Венеції, Істрії, Фріуля і Далмації), Австрія вийшла зі складу Першої антифранцузької коаліції (Англія, Пруссія, Неаполь, Тоскана, Австрія, Іспанія, Голландія, Росія)

Розпочавши в 1798 році Єгипетську експедицію, яка відкривала шлях до захоплення Британської Індії, Наполеон був змушений повернутися на батьківщину, дізнавшись, що Велика Британія, занепокоєна посиленням Франції і поширенням революційних ідей у Європі, сформувала Другу коаліцію в складі Росії, Османської імперії та Неаполітанського королівства. До неї приєдналась і Австрія, яка не бажала виконувати мирний договір з Францією і миритись з втратою своїх володінь в Північній Італії. Командуючим об'єднаними військами Росії і Австрії було призначено російського генерала Олександра Суворова, перед яким, згідно англо-російського договору, була поставлена задача «дійсними заходами покласти край успіхам французької зброї та поширенню правил анархічних; примусити Францію ввійти в колишні межі і тим відновити в Європі міцний мир і політичну рівновагу».

Перші бої сил коаліції і Франції в Італії розпочалися 5 квітня 1799 року під селом Маньяно, де французи зазнали першої поразки. 18 квітня Суворов завдав їм нищівної поразки в битві на річці Адда. Протягом 5 тижнів війська коаліції вибили французів з Північної Італії, Мілан капітулював без бою, Цизальпінську республіку було ліквідовано й було захоплено шляхи сполучення французів з Савойєю і Швейцарією. Фактично Франція повністю втратила всю Північну Італію, окрім Генуї і смужки лігурійського узбережжя. Це змусило Наполеона покласти командування в Єгипті на Жана-Батіста Клебера і 9 жовтня 1799 року в супроводі своїх генералів прибути у Париж. Вже за місяць Директорія, головний виконавчий орган Французької республіки, переворотом була усунута від управління державою і вся реальна влада у Франції перейшла в руки до трьох консулів — Роже Дюко, Еммануеля Сійєса і Наполеона Бонапарта, який став першим консулом.

Стан Франції був непевний, фінансове положення — кризовим, хабарництво і розкрадання державної казни набули небувалого поширення, активізувалась опозиція республіканській владі, північ і південь країни наповнився бандами грабіжників, які, прикриваючись знаменами усунутих від влади Бурбонів, «мстили» за повалення правлячої династії, нападаючи і грабуючи всіх без розбору. Франція втомилася від війн, армія була в поганому стані, самому Наполеону потрібен був період спокою, щоб укріпити владу, відродити економіку і виконати обіцянку принести мир французькому народу. Протягом 1799-1800 років французька дипломатія всіма силами намагалися досягти миру з країнами Другої коаліції. Однак Велика Британія сумнівалася у щирості намірів Наполеона доки Голландія і Бельгія, які слугували Франції військовими плацдармами, знаходилися в її руках.

До весни 1800 року Наполеону вдалося стабілізувати внутрішнє становище Франції, за рахунок реформування податків виправити фінансове положення, сформувати нову систему централізованого державного управління, покінчити з бандами грабіжників. Через відсутність успіхів у перемовинах з Британією він розпочав підготовку до майбутньої війни, яка мала принести мир силою. На вирішення цієї задачі Наполеону вдалось консолідувати французький народ, до якого в прокламації 8 березня 1800 року він звернувся зі словами: «Французи, ви бажаєте миру — ваш уряд теж бажає його ще з більшим прагненням; але для досягнення миру нам потрібні гроші, сталь і люди». Бонапарт здійснив енергійні заходи по забезпеченню армії всім необхідним, зокрема генерал Сульт писав: «В скорому часі в армію стало надходити продовольство, почали виплачувати давно затриману платню і людський склад було поповнено новобранцями спеціального призову», запровадив у ній систему корпусів, які мали елементи всіх родів військ і певний час могли вести самостійні бойові дії з чисельно переважаючим супротивником.

Залишену Суворовим Італію зайняла Австрія, через що російський імператор Павло І розірвав відносини з Другою коаліцією. Це стало сприятливою нагодою для Франції — австрійські війська під командування генерала Міхаеля Меласа були зосереджені тільки неподалік Генуї, а для прикриття з півночі, вважаючи, що Наполеон не зможе перейти Альпи, був залишений лише невеликий заслін. Мелас прорахувався: французи атакували австрійців з півночі в тил. За виразом Наполеона «армія може пройти там, де ступає нога людини», і саме цей шлях обрав перший консул: 21 травня 1800 року, коли він ще переходив альпійський перевал Сен-Бернар, попереду його армії вже зав'язалися авангардні бої з австрійським заслоном. Швидко просуваючись, французи 2 червня увійшли в Мілан, згодом зайняли Павію, Брешію, Кремону і Пьяченцу. Після взяття Генуї австрійська армія відступила і зникла з поля зору французів.

13 червня, залишивши частину військ для облоги Тортони, французи перейшли ріку Скрівія і зайняли селище Маренго біля містечка Алессандрія у П'ємонті. Наполеон заночував поруч в Торре-де-Гарофолі. Французькій розвідці не вдалося точно встановити куди пішли австрійські війська, між тим вони стояли неподалік за річкою Борміда. Не маючи точних відомостей про сили Меласа та його наміри, Наполеон зробив помилку і розділив свою 28-тисячну армію, якій протистояло 40 тисяч австрійців, пославши дивізію генерала Луї Дезе по дорозі до міста Нові, намагаючись перекрити ймовірні шляхи відступу австрійців.

Остерігаючись з'єднання військ Наполеона з 60-тисячною резервною армією під командою генерала Луї Бертьє, яка на його думку вже вийшла з Діжона у західному напрямку, Мелас вирішив дати негайний бій: о 6:00 ранку в неділю 14 червня 1800 року австрійські війська почали перехід через ріку Борміда і під прикриттям 100 гармат розгорнулись в три колони (другу колону Мелас очолював особисто з начальником австрійського генштабу Цахом).

Австрійський удар застав французів зненацька. Корпус генерала Клода-Віктора Перрена наполегливо і мужньо відбивав атаки австрійців, які намагалися перебратися через глибокий струмок Фантононе напроти села Маренго. О 10:00 йому на допомогу Наполеон відправив двох своїх командуючих — Іохіма Мюрата і Жана Ланна, але переважаюча чисельність австрійців дозволила їм остаточно зім'яти лівий фланг французів. Правий фланг французької армії, підданий фронтальній атаці, почав повільно відступати. О 11:00 на поле битви прибув сам Наполеон: переконавшись, що Мелас стягнув під Маренго всі свої війська, він наказав підсилити правий фланг і направив гінців до Луї Дезе, який саме прямував до Нові для перехоплення супротивника: «Я хотів атакувати Меласа. Він напав на нас першим. Заради бога, підходь скоріше, якщо зможеш».

З полудня наступило годинне затишшя, під час якого австрійці перегрупували свої сили для вирішального удару. Сили корпусу генерала Віктора біля Маренго були стомлені, їм бракувало боєприпасів. Наполеон послав у бій всі свої резерви та Консульський корпус, який, захопивши містечко Кастель-Черьоло, дав французам можливість закріпитися на правому фланзі. Однак австрійський тиск зі сторони Маренго постійно наростав, і о 15:00 французька армія почала відступати до Сен-Джульяно — фактично битва була програна, поле бою, засіяне трупами, залишилося за австрійцями.

Доручивши своєму заступнику Антону фон Цаху переслідування французів, легко поранений генерал Мелас поїхав в Алессандрію, звідки послав до Відня кур'єра зі звісткою про грандіозну перемогу. За наказом Цаха був сформований авангард (2 піхотні полки з частиною гренадер) для подальшого наступу, а іншим військам було наказано згортатися в похідні колони; частина австрійців розташувалась на обід.

Ситуацію на полі бою змінив прихід генерала Луї Дезе зі свіжими військами. Оглянувши поле бою, як повідомляє особистий секретар першого консула Луї Бурьєн, Наполеон сказав «Ну, що ти про це думаєш?» Генерал Дезе вийнявши годинник холоднокровно сказав: «Цю битву програно повністю. Але зараз тільки 14:00 (насправді було майже 16:00), ще є час почати другу битву». Відступаючі залишки французької армії прилаштувалися по флангах до дивізії генерала Дезе, займаючи фронт від Сан-Джульяно в напрямку на Кастель-Черьоле: з лівого — Луї Віктор, з правого — Жан Ланн; ззаду і лівіше Ланна стала кіннота.

Наполеон, проїжджаючи повз війська, вигукнув: «Солдати! Ви далеко відступили; ви знаєте мою звичку робити бівак на полі бою». Розпочалась нова битва: 12 французьких гармат ударили австрійців картеччю, генерал Дезе особисто повів своїх солдат в атаку і у перші ж її хвилини був убитий, але натиск його частин не ослаб. Кавалеристи Келлермана налетіли на австрійських драгунів, здолали їх і вклинилися в ряди піхоти. Австрійські гренадери не витримали і почали здаватися. Генерал Жан Ланн зім'яв центр супротивника. В рядах австрійців почалася паніка. Переслідувані французами, о 17:00 вони побігли до ріки Борміда, через яку їм вдалось переправитись з великими труднощами. Австрійська армія була розгромлена: вона втратила 15 знамен, 40 гармат, 8 000 полоненими, 6 000 вбитими. Програна французами битва, за годину перетворилася на переконливу перемогу.

У Північній Італії Австрійська армія під командуванням Больйо, відступала на схід уздовж річки По з північного боку. Їх переслідувала французька армія під командуванням Наполеона з південного боку, частина якої в ході переслідування переправилася на північний берег. В околицях міста Лоді австрійці переправлялися по мосту через річку Адда (притока річки По)

Ар'єргард австрійської армії, під командуванням Вукасовіча, не встиг переправитися, в 9 ранку його атакували і переслідували до Лоді сили авангарду французької армії, завдаючи значних Перейшовши на той бік річки в місті командувач Зеботтендорф вирішив, що відступити краще вночі, а вдень обороняти міст, їх сили становили 6577 осіб. Сил авангарду було мало для атаки моста, і вони дочекалися основних сил. Перші дві французькі гармати, які прибули в 11 ранку, були розташовані для стрільби уздовж річки, для того що б захищати міст від можливого його руйнування австрійцями. Ті, що прийшли слідом 28 гармат встановлювали вздовж берега для стрільби по австрійським силам, що обороняли міст (є припущення, що через особистої участі Наполеона в артилерійському обстрілі, він отримав прізвисько «маленький капрал»).

Наполеон сформировал колонну из 3000 пехотинцев шириной 6 человек. Так же он послал отряд кавалерии с легкими пушками переправиться через брод в полулье (около 2 км) к северу, они должны были вести перестрелку с легкой батареей на правом фланге противника, уменьшив количество пушек, обстреливающих мост. Тем временем французская артиллерия вынудила австрийскую пехоту отступить, под защиту рельефа местности

О 18 годині колона французів була готова до атаки, вона перебувала ближче до ворожої артилерії, ніж відступила австрійська піхота. Коли вогонь австрійських гармат ослаб, колона, з гренадерами на чолі, кинулася через міст. Коли вони досягли середини по ним були дані залпи картечі з протилежного боку, створивши затор з убитих і поранених. Тремтячим солдатів кинулися вести вперед офіцери (серед них Андре Массена, Луї-Александр Бертьє, Жан Лан, Жан-Батист Сервон і Клод Дальманн). Солдати швидко подолали міст і, подолавши захисний вогонь картеччю (під обстрілом був і Бонапарт), захопили ворожу артилерію.

Австрійські війська, втомлені від маршу, обстріляні артилерією, яких атакували перейшли річку французами, навколишнього перейшла в брід кавалерією, почали безладне отсутпленіе на Кремону.

Незважаючи на поразку, завдану Вурмзер у вересні, положення Італійської армії ставало тривожним. Підкріплень було недостатньо для заповнення втрат, викликаних не тільки багатомісячними боями, але і хворобами: в околицях оточеної болотами Мантуї була поширена малярія, від якої страждав і 28-тисячний гарнізон, і облягали його війська під командуванням Кілмейна [en]. 16 жовтня Бонапарт, бажаючи припинити облогу, передавВурмзер пропозицію випустити гарнізон з міста, але той уже знав, що в Горіції збирається нова армія для його порятунку, і на пропозицію не відповів. Для прикриття облоги у Бонапарта залишалося близько 30 тисяч осіб: дивізія ВОБУ [fr] в Тренто, дивізія Массена в Бассано і дивізія Ожеро в Вероні.

До кінця жовтня Австрія зібрала під Фріулі нову 28-тисячну армію під командуванням генерала Альвінци, ветеранаСемирічної війни, а поразки французів у боях з військами ерцгерцога Карла в Німеччині дозволили довести чисельність тірольського корпусу Давидовича [de] до 18 тисяч. Передбачалося, що ці дві армії розіб'ють війська Бонапарта під Вероною, а звідти вирушать до Мантуї, чий обложеного гарнізон також підтримає атаку.Узнав, что войска Альвинци пришли в движение, Бонапарт приказал Вобуа атаковать Давидовича и, оттеснив австрийцев к Ноймаркту, отправить 3 тысячи солдат на подкрепление к основным силам. В то же время Массена следовало отступать в сторону Виченцы, а дивизии Ожеро — идти ему навстречу. Бонапарт надеялся собрать на Бренте как можно больше войск и дать бой австрийской армии, измотанной долгим маршем

Реалізувати ці плани не вдалося. Бонапарт сильно недооцінив чисельність військ Давидовича, які до 5 листопада зайняли Тренто і змусили супротивника відступати вздовж Адідже. У той же час армія Альвінци перейшла Бренту. Французькі війська спробували відкинути їх назад [en], але, втративши 3 тисячі людей, вимушені були відступити до Вероні, побоюючись дій з боку Давидовича, в боях з якими ВОБУ втратив більше 4 тисяч чоловік. 11 листопада авангард армії Альвінци дістався до Кальдієро в 15 кил -

ометр від Верони. На наступний день французькі війська, незважаючи на проливний дощ і град, атакували авангард австрійців [en], але змушені були повернутися в Верону, втративши ще 1800 чоловік.

У своєму листі Директорії від 14 листопада Бонапарт говорить про відсутність підкріплень і попереджає, що протягом тижня йому доведеться залишити облогу Мантуї і відводити свою армію за Адду: «Жубер, Ланн, Ланюсс [fr], Віктор, Мюрат ... поранені; ми кинуті посеред Італії ».

Бій. День перший

Зранку 15 листопада французька армія вийшла до мосту у Арколе. Два батальйону хорватів з двома гарматами стояли там для охорони тилу своєї армії. Бівак хорватів спирався правим флангом на селище, лівим - на гирлі струмка і мав попереду фронту дамбу, від якої був відділений лише струмком. Стріляючи прямо перед собою, вони вражали у фланг центральну колону французів, авангард якої підійшов до Арколе. Колона поспішно відступила до місця, де поворот шосе рятував її фланг від вогню з лівого берега. Ожеро, обурений цим Відступальна рухом свого авангарду, кинувся на міст на чолі двох гренадерських батальйонів; але, зустрінутий сильним рушничним вогнем з

нга, він відійшов до своєї дивізії. Альвінци не надав спочатку цим фактом великого значення, думаючи, що основний удар припаде на Верону, а це лише відволікаючий маневр; тому він обмежився лише відправкою розвідки, як до Вероні, так і до Арколе. Однак його розвідка доносила, що під Вероною все спокійно, а розвідувальний загін в Арколе був зустрінутий щільним рушничним вогнем, тому він визнав за необхідне перш за все відкинути з боліт відволікаючі легкі війська французів. Одну дивізію, під командуванням Митровський, він направив на Аркольский дамбу, а іншу, під командуванням Провера, - на ліву дамбу. близько 9

годині ранку вони енергійно атакували французів. Массена була доручена ліва дамба. Дозволивши противнику наблизитися, він кинувся в багнети, відтіснив його, завдав йому багато втрат і взяв велику кількість полонених. Те ж саме відбулося на Аркольский дамбі. Як тільки противник проник за вигин шосе, Ожеро зустрів його багнетною атакою і змусив утікати. Переможцю дісталися полонені і гармати; болота були покриті трупами

Захоплення Арколе ставав надзвичайно важливою справою, тому що звідти, вийшовши в тили противника, було зручно захопити міст Вілланова на струмку Альпоне, колишній єдиним шляхом відступу, і його потрібно було закріпити за собою раніше, ніж противник перебудується. Але, коли Арколе встояв проти ряду атак, Наполеон вирішив особисто провести останнє зусилля: він схопив прапор, кинувся на міст і поставив його там. Колона, якою він командував, пройшла вже половину моста; фланкуючий вогонь і прибуття нової дивізії до противнику прирекли і цю атаку на невдачу. Гренадери головних рядів, покинуті задніми, завагалися. Однак, захоплені втікачами, вони не хотіли кинути свого генерала вони взяли його за руки, за плаття і поволокли з собою серед трупів, вмираючих і порохового диму. Він був скинутий в болото і занурився в нього до пояса. Навколо нього снували солдати противника. Гренадери побачили, що їх генерал в небезпеці. Пролунав крик: «Солдати, вперед, на виручку генерала!» Ці хоробрі негайно ж повернули швидким кроком на противника, відкинули його за міст, і Наполеон був врятований.У цей день багато показали свою хоробрість. Ланн, який лікувався від колишніх ран і ще хворий, примчав до бою з Мілана. Ставши між ворогом і Бонапартом, він прикривав його своїм тілом, отримав три поранення, але ні на хвилину не хотів відійти. Мюірон, ад'ютант головнокомандувача, був убитий, прикриваючи тілом свого генерала. Бельяр, Віньоль були поранені серед солдатів, яких вони захопили в атаку. Хоробрий генерал Робер, загартований в боях солдатів, був убитий. Отже, Арколе був обійдений з тилу. Але до цього часу Альвінци, ознайомившись з дійсним станом речей, усвідомив всю небезпеку своєї позиції. Він поспішно покинув Кальдіеро, зруйнувавши свої батареї, і переправив через міст всі свої обози і резерви. ТакимТаким чином австрійська армія, завдяки своєму поспішного відступу, уникла розгрому.

Близько 4 години селище Арколе було взято без пострілу, так тепер воно і не мало значення. З цим французи запізнилися на шість годин: противник зайняв вже свою природну позицію. Арколе було тепер не більше як проміжний пост між фронтами обох армій, тоді як вранці воно знаходилося в тилу у супротивникаЦей день увінчався великими результатами для французів: Кальдіеро було очищено, Вероні більше не загрожувала небезпека, дві дивізії Альвінци були розбиті і зазнали значних втрат, численні колони полонених і величезне число трофеїв пройшли через табір, викликаючи захоплення у солдатів і офіцерів. Кожен знову перейнявся довірою і почуттям перемоги.

Бій другий день другий

Бонапарт, який побоювався дій з боку Давидовича, розпорядився залишити Арколе, що коштувало стільки крові, і відвів армію на правий берег Адідже, щоб мати можливість прийти на допомогу ВОБУ, залишивши на лівому березі тільки одну бригаду і кілька гармат. Він підготувався для відбиття можливих атак Давидовича. Він залишив в Арколе запалені вогні на біваках, підтримувані дозорами авангарду, щоб Альвінци нічого не помітив. О 4 годині ранку війська стали в рушницю, але в ту ж саму хвилину прийшло донесення, що Давидович не рухався з місця

ежду тим близько 3 години ранку Альвінци, дізнавшись про відступ французів, розпорядився зайняти Арколе і Порчіле і вдень направив дві колони по обидва гребель. Зав'язалася рушнична перестрілка в 200 туазов від моста Ронко. Французи кинулися до нього з багнетами напереваги, обрушилися на противника, розгромили його і енергійно переслідували до виходу з боліт, які були завалені тілами австрійців. Прапори, гармати і полонені стали трофеями цього дня, коли знову були розбиті ще дві австрійські дивізії. Увечері, слідуючи тим же мотивів і користь Ясь тими ж комбінаціями, що і напередодні, головнокомандувач наказав те ж саме рух - концентрацію всіх військ на правому березі Адідже, з залишенням на лівому березі тільки авангарду.

Цей день також увінчався успіхом, однак армія Альвінци все ще була досить сильною і небезпечною для французів.

Бій третій останій

Альвінци, введений в оману шпигуном, підіслані Бонапартом і запевняв, що французи рушили до Мантуї і залишили у Ронко тільки один ар'єргард, виступив до зорі зі свого табору. О 5 годині ранку французька головна квартира дізналася, що Давидович стоїть, не рухаючись. Армія перейшла назад через міст: головні колони обох армій зустрілися на середині греблі. Бій був завзятий, і результат його визначився не відразу. 75-я полубрігади була відкинута. Кулі долітали до моста. Бонапарт розташував 32-ю полубрігади в засідці, уклавши її на землю в невеликій вербової зарості, вздовж дамби, біля голови моста. Засада вчасно схопилася, справила залп, вдарила в багнети і скинула в болото зімкнуту колону противника в повному її складі. Це були 3000 хорватів; практично всі вони загинули.

Массена на лівому фланзі не раз потрапляв у важке становище, але він завжди йшов на чолі військ, піднявши капелюха на кінці своєї шпаги, як прапор, і справив жахливу різанину в протистоїть йому дивізії.

Після полудня Наполеон вважав, нарешті, що настав момент завершити битву, адже якби ВОБУ в цей же вечір був розбитий Давидовичем, то вночі довелося б рушити на допомогу йому і до Мантуї. Альвінци рушив би на Верону, йому дісталися б честь і плоди перемоги,а численні переваги, придбані за три дні, були б втрачені. Наполеон наказав вийти з боліт і приготуватися до атаки противника на рівнині. Битви цих трьох днів і їх результати настільки змінили моральний стан обох армій, що перемога французів була забезпечена. Армія перейшла по мосту, перекинутого через гирло Альпоне. О 2 годині пополудні французька армія вишикувалася в бойовий порядок, лівим флангом в Арколе і правим в напрямку на Порто-Леньяго. Правий фланг противника спирався на Альпоне, а лівий - на болота. Противник стояв по обидва боки дороги до Віченці. Помічник генерала Лорс був посланий з Леньяго з 600-700 чоловік, чотирма гарматами і 200 коней з метою обійти болота, доболота. Противник стояв по обидва боки дороги до Віченці. Помічник генерала Лорс був посланий з Леньяго з 600-700 чоловік, чотирма гарматами і 200 коней з метою обійти болота, до яких противник приєднався своїм лівим флангом. Близько 3 години, в ту хвилину, коли цей загін просувався вперед і жвава канонада почалася по всій лінії, а стрілки зійшлися врукопашну, командир ескадрону Еркюль отримав наказ вирушити з 25 гідами і чотирма трубачами крізь очеретяну хащу і атакувати крайню край лівого ворожого флангу, як тільки леньягскій гарнізон почне обстрілювати його з тилу гарматним вогнем. Австрійська лінія була прорвана, і противник почав відступати.На поле битви не залишилося нікого, крім французів. Ворога переслідували весь вечір, і він зазнав великих втрат полоненими.Австрійська армія втратила за три дні боїв при Арколе більше 6 тисяч осіб, втрати французької армії склали близько 5 тисяч осіб.

Відступ Альвінци дозволило Бонапарту перекинути сили проти тірольського корпусу, дістався до Пастренго. Давидович отримав звістки, що французькі війська змусили фриульский корпус відступити і тепер прямують проти нього, і вирішив відводити свої сили назад уздовж Адідже. Дізнавшись, що Альвінци знову прямує в бік Верони,Давидович призупинив відступ, але виявилося, що війська Ожеро обійшли його зліва і загрожують відрізати йому шлях назад. Французький авангард дійшов до Пері, але Тірольського корпусу вдалося вийти з пастки і відступити в сторону Тренто, втративши понад 1800 чоловік. Дізнавшись про поразку Давидовича, Альвінци наказав відводити свої війська за Бренту. Таким чином, третя спроба австрійців зняти облогу Мантуї закінчилася невдачею.