Гончарство– галузь керамічного виробництва; ремесло з виготовлення глиняних виробів, випалених у спеціальних горнах. В історії гончарства відомі визначні твори декоративно-ужиткового(зокрема культового) мистецтва. Гончарні вироби зберігають виразні риси історичних, регіональних, етнічних, виробничих традицій, що виявляються у технічних та художньо-стилістичних особливостях.

Мальовничість українських осель, їхнє барвисте оздоблення часто зустрічається в художніх творах українських письменників, поетів. Що ж так вражало митців? Немає сумніву: це – декоративний розпис! Головним різновидом декоративного розпису є настінний розпис. Жінки та дівчата розмальовували хати зовні: під стріхою (як фриз), навколо вікон, дверей та на віконницях. А найбільша увага приділялася розпису хати всередині, особливо печі, яка прикрашалася пишними букетами квітів. Розписували стіни, де зображувався килим, який важко було відрізнити від справжнього тканого.

«Різьба – не тільки ремесло, віддати треба до останку і розум свій, душі тепло...»

Художнім різьбленням по дереву славилися стародавні слов'яни ще в XI столітті. Найвищого рівня в Україні різьблення досягло у XVIII-XIX столітті. Ним оздоблювали деталі будівель: одвірки, балки, наличники, віконниці. Особливу увагу різьбярі приділяли сволоку. Оздоблювали також предмети побутового і господарського призначення: скрині, столи, ліжка, полички, мисники; придорожні хрести, чумацькі мажі, сани.