Чим відрізняються засоби виразності живопису і графіки?

Поєднання в одному ансамблі мозаїки і фрески — самобутнє явище монументального живопису Київської держави, невідоме Візантії. Фрески Софійського собору в Києві (майже 3000 м²) присвячено релігійним і світським темам. Мозаїки (260 м²) не мають собі рівних у світовому мистецтві. Найвідоміша з них — Богоматір Оранта.

При Софійському соборі князь Ярослав Мудрий заснував бібліотеку. Найдавніша рукописна книга — «Остромирове Євангеліє», на її сторінках зображено орнаменти, заставки, ініціали, фігури євангелістів. Книжкова мініатюра започаткувала мистецтво графіки, а ікона — станковий живопис.

Одним із зачинателів української школи пейзажного і побутового живопису вважають Василя (Вільгельма) Штернберга (1818—1845), німця за походженням, друга Т. Шевченка, автора його портретів. Художник захоплювався мальовничою красою України, писав побутові народні сцени.

У вільний час прочитайте повісті Т. Шевченка «Художник» і «Музикант». У них він змалював образ свого друга В. Штернберга.

Нова епоха висуває новий тип митця — громадського діяча з ідеалами демократизму та народності. Вищим взірцем такого митця-громадянина став видатний український мислитель, поет і художник Тарас Шевченко. Як художник і графік він зажив слави раніше за Шевченка-поета. Відомо, що у 1860 р. рішенням ради Петербурзької академії мистецтв Т. Шевченка удостоїли почесного звання академіка гравюри. Романтичні риси його творчості виявляються у зверненні до історичного минулого, пам’яток старовини, внутрішнього світу людини. У живописних творах різних жанрів — побутовому, історичному, пейзажному, портретному — Т. Шевченко прагнув передати настрій, емоційне співпереживання, долі простих людей.

Значний вплив на українських художників тієї доби мала діяльність Товариства пересувних виставок, спрямована на утвердження реалізму в мистецтві. У станковому живописі активно розвивалися різні жанри.

Історичній темі козацтва присвячено твори Фотія Красицького (1873—1944). Побутовий жанр став провідним у творчості Костянтина Трутовського (1826—1893) і Миколи Пимоненка (1862—1912), які створили своєрідну живописну енциклопедію української обрядовості, побуту і праці селян, людських стосунків.

Становлення пейзажного жанру в українському малярстві пов’язане з творчістю Володимира Орловського, Петра Левченка, Сергія Світославського, Архипа Куїнджі та інших. Майстерність пейзажистів зростала зокрема й завдяки використанню пленерного живопису.

Найяскравішою зіркою пейзажного жанру був уродженець Харкова Сергій Васильківський (1854—1917), твори якого здобули європейське визнання. Спадщина митця налічує понад три тисячі полотен. Він належав до небагатьох художників, які мали право поза конкурсом виставляти свої картини у Паризькому салоні. С. Васильківського — нащадка козацького роду — захоплювала тема козацтва.

Європейські стильові віяння і, зокрема, живописні відкриття імпресіоністів справили помітний вплив на творчість М. Бурачека, О. Мурашка та інших.

Більш детально, Ви можете ознайомитися на сорінках підручника : с. 161 -176. Підручник тут

7.4 МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО

Витоки української музичної культури губляться в минулих тисячоліттях. До найдавніших пам’яток музичного мистецтва належать духові інструменти з рогів тварин, дудочки з пташиних кісток, що нагадують флейту Пана, металеві бубонці й брязкальця, а також своєрідні тризубці з пташками-дзвіночками, які використовували під час обрядів. На фресках, скіфських коштовностях, монетах і вазах з античних міст Північного Причорномор’я трапляються зображення музикантів.

Зміцнення Київської держави, прийняття християнства сприяли утвердженню Києво-Печерської лаври як осередку високої культури хорового співу. Імена співців Митуси та Ора згадуються в Іпатіївському та Галицько-Волинському літописах. Легендарний Боян зі «Слова о полку Ігоревім» співав, акомпануючи собі на гуслях (інша назва — псалтеріум, або псалтир). Виникає новий фольклорний жанр — билини, в яких оспівували захисників рідної землі, народних героїв.

На фресках Софійського собору збереглися зображення виконавця на гудку — інструменті, схожому на скрипку. Також там можна побачити цілий ансамбль музикантів, які грають на флейті, сурмах, струнних інструментах, подібних до лютні та ліри, металевих тарілках, дзвонах, парних барабанчиках, а також, можливо, на пневмонічному органі.

У походах князів супроводжувала так звана ратна музика, урочиста або весела. Вона лунала під час святкових трапез і розваг. У військових оркестрах і побуті використовували духові та ударні інструменти: труби, роги, волинки (жалейки), окарини, кувички; бубни, тарілки, накри (подвійні барабани типу литавр). Особливо шанували на Русі музику дзвонів, що колоритним перегуком супроводжувала християнські свята, а також збирала народ на віче.

За козацько-гетьманської доби, під час національно-визвольної боротьби, розквітло мистецтво кобзарів, виникли думи. Головна тематика цих творів — відображення сторінок української історії, непересічних подій нашої славної минувшини, моральні аспекти. Думи вирізняються своєрідністю художньої мови. У текстах уживають метафори, порівняння, образи-символи. Речитативна мелодія завжди підпорядковується тексту. Композиція дум складається із заспіву «заплачки», циклу «уступів» і завершення «славнослов’я».

Улюбленим інструментом українців стала кобза (пізніше її замінила бандура). Кобзарі нерідко були віртуозами та імпровізаторами, імітуючи струнами «бурю на морі» чи «запеклу баталію». Окрім кобзи, сліпі співці-музиканти часто грали на колісній лірі. У побуті тодішньої української панівної верхівки склалася традиція виконавства на торбані.

Пізніше набули поширення багато інших інструментів: на західноукраїнських землях — цимбали, у східній і центральній Україні — басоля і козобас (нагадує віолончель і контрабас). Побутували такі самобутні інструменти, як решето, бугай, тулумбас, зокрема шумові — підкова, деркач, рубель, качалка, затула. З-поміж духових, окрім сопілки, відома коза (дуда), споріднена з європейською волинкою.

З давніх-давен в Україні традиційні ансамблі народних інструментів — «троїсті музики» — супроводжували весілля, свята, обряди.

Родинно-побутові пісні можна умовно поділити на такі жанрові різновиди, як ліричні, жартівливі (гумористичні, сатиричні), танцювальні. Завдяки красі й виразності мелодій українська пісенна лірика здобула славу в усьому світі. Жартівливі пісні й танці (метелиця, гопак, козачок, коломийка, аркан, шевчик тощо) відображають таку рису української ментальності, як оптимізм світосприйняття.

Упродовж багатьох століть роль центру музичного професіоналізму відігравала церква. На початковому етапі сформувався одноголосний церковний спів, згодом виникло багатоголосся, певний час вони співіснували. Головна відмінність східного (православного) християнського музичного ритуалу від західного (католицького) полягає у використанні виключно хорового співу а капела.

Поступово хорова музика, де панував унісонний знаменний розспів, чітко розмежувалася на чотири голоси: бас, тенор, альт, дискант. Виник партесний спів, який фіксували вже не знаками-крюками, а новим «київським» лінійним письмом із квадратними нотами. Партесну музику опановували у братських школах (Київ, Львів, Острог, Луцьк). Узагальненням цієї практики стала «Граматика мусікійська» (1675) Миколи Дилецького (1630—1690), яка вміщує правила композиції, вправи з хорового співу і диригування, поради щодо навчання музики, розвитку слуху, голосу.

Поступово в побутовому музикуванні зароджувалися світські вокальні жанри: спочатку канти і псальми, які брали до репертуару мандрівні дяки й лірники, згодом — пісня-романс, що виконували під акомпанемент клавікорду, бандури, торбану, а пізніше — фортепіано або гітари.

Самостійно дослідіть, який кант Г. Сковороди використали І. Котляревський у «Наталці-Полтавці» та М. Лисенко в однойменній опері.

У царині вокальної творчості одне з провідних місць належить Григорію Сковороді (1722—1794) — видатному українському філософу, поету, педагогу, музиканту, який грав на багатьох інструментах. Він писав канти, створив збірку «Сад божественних пісень». «Сковородинські пісні» дійшли до нашого часу в усних варіантах-версіях бандуристів і лірників. Поступово вони стали народними.

Основоположником жанру духовного хорового концерту був Максим Березовський (1745—1777) — композитор яскравої творчої індивідуальності. Він створив оперу «Демофонт» і сонату для скрипки і чембало, що стали першими зразками цих жанрів у вітчизняній музиці. Твори митця вирізняються емоційністю, вишуканістю композиторського письма. Його музика поєднувала традиції західноєвропейської (італійської) музики з елементами української мелодики.

Артемій Ведель (1767—1808) — композитор, диригент, співак (тенор), скрипаль, педагог, писав виключно сакральну музику. Він розвивав у своїх концертах (близько 30) традиції української хорової культури, пісенно-романсової лірики. Музика А. Веделя вирізняється експресивною мелодикою, широким діапазоном людських почуттів — від скорботних до урочисто-величальних.

Дмитро Бортнянський (1751—1825) — класик хорової музики, реформатор церковного співу, у творчості якого поєдналися найновіші на той час досягнення європейської, зокрема італійської, музики з вітчизняними музичними традиціями. Він написав понад 100 хорових творів, декілька опер та інших творів світських жанрів, зокрема Концертну симфонію, концерт для чембало з оркестром, сонати тощо.

В Україні, як і в Європі, важливу національно-просвітницьку роль відігравала опера. Суттєвий внесок у становлення цього жанру зробив Микола Аркас (1853—1909), який написав оперу «Катерина» на текст поеми Т. Шевченка.

На початку ХХ ст. завершився важливий етап розвитку української музики, який увійшов в історію під знаком становлення національної композиторської школи, фундатором якої був видатний громадський діяч, композитор, хоровий диригент, фольклорист, піаніст і педагог Микола Лисенко (1842—1912). Спадщина митця охоплює різні жанри: опери, кантати, вокальні та інструментальні твори. Багатогранна діяльність М. Лисенка мала виняткове значення для розвитку української культури. У діалозі фольклорного і композиторського — типовому для романтичного мистецтва — оформився стиль української професійної музики.

Між поглядами на розвиток національної культури у музикантів західного і східного регіонів України не було значних розбіжностей. Симптоматично, що до «Заповіту» Великого Кобзаря водночас (1868) звертаються на заході України Михайло Вербицький і на сході — молодий Микола Лисенко.

М. Лисенко. «Заповіт».

М. Вербицький. «Заповіт».

Порівняйте музику М. Лисенка і М. Вербицького. Висловіть власні судження щодо авторського прочитання твору Т. Шевченка різними композиторами.

Послідовники М. Лисенка — М. Леонтович, К. Стеценко і Я. Степовий продовжили його справу.

До шедеврів українського мистецтва належать хори Бориса Лятошинського (1894—1968) на вірші Т. Шевченка, М. Рильського, О. Пушкіна.

Про новаторські пошуки у сфері поєднання архаїки і найсучасніших музичних засобів виразності свідчать концерт для хору, солістів і симфонічного оркестру Івана Карабиця «Сад божественних пісень» на слова Г. Сковороди. Композитор застосовує сучасні сонорні звучання, які надають музичним образам оригінального колористичного забарвлення.

М. Скорик. «Карпатський коцерт».(прослухай)

Є. Станкович. Камерна симфонія № 3.

У музичній культурі минулого століття співіснували дві системи: з одного боку, офіційна музика соцреалізму, що, попри загальну естетику творів на замовлення, мала значні творчі здобутки, з іншого — офіційно не визнана у власній країні творчість композиторів-шістдесятників, які сповідували інші естетичні ідеали, реалізуючи їх переважно в інструментальній музиці, зокрема камерній.

Як ви розумієте поняття «авангард» у мистецтві?

Творчість представників музичного авангарду має непересічне значення для модернізації музичної мови, вони першими почали застосовувати додекафонію, сонорику, алеаторику. Це, наприклад, твори Віталія Годзяцького «Розрив площин» і Валентина Сильвестрова «Спектри». Виникає також «конкретна музика», в якій поряд із музичними звуками використовують акустичні ефекти, шуми. Саундтрек Леоніда Грабовського до фільму Ю. Іллєнка «Криниця для спраглих» (1965) стає одним із перших таких зразків.

Понад дві сотні ліричних пісень створив Олександр Білаш (1931—2003), з-поміж яких справжній шедевр — «Два кольори» на слова Дмитра Павличка. Українська пісенна спадщина збагатилася такими чудовими творами, як «Чарівна скрипка» Ігоря Поклада, «Очі волошкові» Степана Сабадаша, «Чорнобривці» Володимира Верменича, «Червона рута» Володимира Івасюка та ін.

В умовах налагодження міжнародних зв’язків в українську музичну культуру проникають потужні струмені західноєвропейського постмодернізму. Молоді композитори починають активно звертатися до модерних засобів у звуковій і технічній сферах, джазових інтонацій, здобутків поп-культури.

Високого рівня досягло українське музичне виконавство. Українська співачка (сопрано) Соломія Крушельницька (1872—1952) з грандіозним успіхом виступала на багатьох оперних сценах світу, зокрема в міланському театрі Ла Скала, паризькій Гранд-опера. Італійський композитор Дж. Пуччіні, автор опери «Чіо-Чіо-Сан», подарував Соломії, яка виконувала головну партію у цій опері, свій портрет із написом: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй».

Українське вокальне мистецтво уславилося поза межами України іменами Івана Паторжинського, Бориса Гмирі, Івана Козловського, Оксани Петрусенко, Дмитра Гнатюка, Анатолія Солов’яненка, Євгенії Мірошниченко, Володимира Гришка, Ольги Басистюк, Вікторії Лук’янець, Тараса Штонди та багатьох інших.

Українська популярна музика ввібрала традиції народних ліричних пісень і професійних солоспівів, а також зарубіжної естради. Сформувалися різні напрями: поп-музика, рок-музика, джаз, авторська (бардівська) пісня. Зародився особливий різновид пісенної творчості — шлягер.

Завдяки пісенному фестивалю «Червона рута», численним фестивалям і конкурсам («Таврійські ігри», «Крок до зірок», «Голос країни») сучасна популярна музика досягла в Україні свого злету. Наших виконавців почули і зрозуміли в інших країнах світу, а Руслана і Джамала стали переможницями «Євробачення».

За межами Батьківщини українські музиканти підтримували виконавство на народних інструментах. Твори для бандури та ансамблів бандуристів писали керівник і диригент капели бандуристів ім. Т. Шевченка з американського міста Детройта Григорій Китастий, співаки-бандуристи Василь Ємець та Зіновій Штокалко.

Вивчаючи культуру української діаспори, з’ясуйте, чи зверталися композитори до тем, пов’язаних з Україною, до фольклору, творів українських поетів і письменників.

Серед відомих інструменталістів діаспори — піаністки Любка Колеса і Дарія Гординська-Каранович, піаніст, композитор і диригент Вірко Балей.

Таким чином, музичне мистецтво України пройшло тривалий і складний шлях еволюційного зростання, збагатило панораму стилів і жанрів, поєднало традиції та інновації. Воно полонило серця мільйонів українців за межами Батьківщини, його скарби з інтересом відкривають для себе народи інших країн.

Мистецька скарбничка

Алеаторика (з лат. — гральна кістка, випадковість) — метод музичної композиції ХХ ст.; передбачає мобільність, незакріпленість музичного тексту, форми твору.

Кластер (з англ. — гроно) — сукупність звуків, що створюються з малих і великих секунд.

Літургія — найважливіше богослужіння східнохристиянської церкви, подібне до меси у католиків і протестантів.

Сонорика (від лат. — дзвінкий, голосний) — один із методів композиторської творчості у музиці ХХ ст.; ґрунтується на використанні тембрових яскраво забарвлених звучань — сонорів.

Торбан — український і польський струнно-щипковий інструмент, поширений у поміщицькому і козацько-старшинському побуті («панська бандура»).

Перевірте свої знання. Виконайте тест