Немає людей на землі, які б не любили дивитися кінофільми. Хтось – пригоди чи фантастику, що дає змогу поринути в незвідані світи, а хтось – ліричні історії. Щоб поплакати над нещасним коханням. Утім є такі, що захоплюються детективами й бойовиками, а чимало інших цінують гумор і надають перевагу комедіям, щоб відволіктися від буденності. Втім усі, переглядаючи фільм, хочуть отримати нові враження, пережити різні емоції. І кіно дає таку можливість.
Запитання:
- Який ваш улюблений індійський фільм?
- Чим він вам подобається?
Створення кіно – це складний і тривалий процес, у якому бере участь великий колектив людей творчих професій – кінематографістів.
Кінематограф – один з наймолодших видів мистецтва, який виник на зламі ХIХ – ХХ ст. Завдяки загальнодоступності й наочності він став найпопулярнішим в усьому світі. Кіно впливає на багатьох людей, допомагає дізнаватись про різні події та явища, країни й народи, дає змогу відчути цілу гаму емоцій – радість, гнів, страх, сум…
Кінематограф включає такі поняття, як кіномистецтво та його твори і кіноіндустрія – галузь економіки, яка виробляє фільми.
Кінематограф Індії
Боллівуд - це синонім кіноіндустрії індійського міста Мумбаї (колишня Бомбей), названої так за аналогією з Голлівудом (Hollywood) в Каліфорнії (США).
Кіно Індії знімається не тільки в Боллівуді. Боллівуд - це фільми, переважно зняті на хінді. На півдні країни діють Толлівуд (фільми на телугу) і Коллівуд (фільми на тамільською мовою).
Відомими кіностудіями Боллівуда є Filmalaya і Film City, розташовані в північній частині Мумбаї. Щорічно на кіностудіях Боллівуда випускається близько 200 фільмів, в основному на мові хінді, але також і на урду і панджабі.
Індійські фільми демонструються на екранах більше ніж 90 країн світу.
Індія бере участь у міжнародних кінофестивалях. Індійський уряд відправляв кіноделегації до інших країн, таких як США і Японія, тоді як Гільдія кінопродюсерів направляла аналогічні делегації в Європу.
Індія є найбільшим у світі виробником фільмів. Забезпечення 100% прямих іноземних інвестицій зробило індійський кіноринок привабливим для іноземних компаній, таких як 20th Century Fox, Sony Pictures Entertainment, Walt Disney Pictures і Warner Bros. Податкові пільги сприяли буму мультиплексів (багатозальних кінотеатрів) в Індії. До 2003 року як мінімум 30 кінокомпаній мали лістинг акцій на Національній фондовій біржі Індії.
Днем народження такого культурного феномену, як Болівуд, можна вважати 7 липня 1896 року, коли у самому центрі Мумбая, а саме у готелі Воткінс, був представлений короткометражний фільм братів Люм’єр. Ця грандіозна подія, що викликала захоплення публіки, немовби передбачила незвичайний, парадоксальний успіх індійського кіно, коли квитки на прем'єри бронюють заздалегідь. Болівудська кіноіндустрія зобов'язана своїм розвитком своєму співвітчизнику – Говінду Фальку. Індійський художник-пейзажист, фотограф-портретист, також археолог і бізнесмен, він серйозно вирішив знімати кіно, коли в Лондоні переглянув "Життя Христа". За підтримки британських знайомих створив професійну студію в Мумбаї, тоді ще Бомбеї, і випустив перший фільм "Раджа Харішчандра" в 1913 році. Подібно тому, як театральне мистецтво Заходу мало своїм джерелом релігійні містерії, перший фільм національного індійського кіновиробництва відображав перипетії національного епосу "Махабхарати".
Батьком першого індійського звукового кіно став Ардешір Ірані – визначна постать в історії Болівуду. Письменник, продюсер, актор, кінематографіст, поліглот започатковує традицію пісні і танцю у кіно, яка сьогодні є просто візиткою індійського кіно. Використовуючи свій сорокарічний досвід роботи в студії "Alexander Cinema", він щоразу засновує нову власну студію, кожна з яких успішно створює немало фільмів. "Star films" – 17, "Majestic" – 15, Imperial – 24. У свої 40 років Ірані став заслуженим кінематографістом Індії, і майже всі його німі фільми пізніше відзняли зі звуком із тим самим акторським складом. Він не переставав прагнути більшого, в Англії вивчав секрети звукозапису, завдяки чому зумів значно вдосконалити вітчизняне кіно.
Через вісімнадцять років після "Махабхарати" Фалька, у 1931 році, барви індійського фільму зазвучали. Ірані випускає Alamara – "Світло світу", під час прем'єри якого, за свідченням сучасників, "довелося залучати поліцію, щоб стримувати натовп". Сюжет: інтриги у палаці, принцеса, вихована циганами, кохання до принца, перепони, вороги, викриття і покарання зла та щасливе возз'єднання коханих.
На жаль, після пожежі в Архіві вітчизняного кіно у Пуні 2003 року, яка знищила останні записи класичних фільмів, "Аламара" не існує в її оригінальному форматі.
Ірані випустив 158 фільмів за 25 років, у проміжку між Світовими війнами, свою останню стрічку відзнявши у 1945 році. Він став не лише батьком звуку і кольору індійського кіно. Його можна назвати родоначальником жанрового розмаїття, адже навіть сьогодні важко відшукати стрічку, яка б не використовувала хоча б якусь тему з фільмів Ардешіра. Він став новатором мовного і національного розмаїття Болівуду, залучаючи до виробництва акторів із національних меншин (парсі), намагався відобразити повну картину індійської культури, використовуючи спадщину телугу, тамілів та інших регіонів країни.
Одним із тих, хто став учасником створення індійського кінематографу, є фотограф Харішчандра Сакхарма Бахтвадекар. Замовивши у Лондоні відеокамеру, він зняв бійцівський поєдинок у Бомбеї, після чого відправив плівку в Англію на обробку. У 1901 році він зняв перший документальний фільм про студента Р.П. Пара, який став видатним математиком. Цей режисер також знімав коронацію Едуарда VIII у 1903 році.
У Калькутті перший ігровий фільм вийшов у 1917 році, а в Мадрасі – у 1919 році. У 1926 році було знято фільм "Світло з Азії", який розповідав про Будду Шакьямуні. Цей фільм з успіхом показали у найбільших містах Європи. У 1931 році знято перший індійський звуковий фільм.
Поява звукового кіно ознаменувала підйом кіноіндустрії в країні. По всій країні створювалися кіностудії, та найбільшими серед них були New Theatres (Калькутта), Prabhat (Пуна), Bombay Talkies.
Період з кінця 1940-х і до 1960-х років вважається «Золотим століттям» індійського кіно. У цей період був знятий ряд знакових картин, які на даний момент визнані класикою жанру.
Серед найвідоміших режисерів того періоду виділялися Мехбуб Кхан, К. Асіф, Біма Рой, Камал Амрохі, Віджай Бхатт. Фільми Гуру Датта «Жага» і «Паперові квіти» були включені в список 100 кращих фільмів усіх часів за версією журналів Time і Sight & Sound, а сам режисер названий одним з найвидатніших режисерів всіх часів.
50-ті роки для індійського кіно стали "золотою епохою". Одним із найяскравіших фільмів тих років став Awaara (1951 р.) режисера Радж Капура.
Дев Аланд став другою зіркою в індійському кіно 50-х років.
Третьою зіркою є Діліпа Кумара.
У 1952 році в Індії пройшов перший міжнародний кінофестиваль.
На рубежі 1960-х і 1970-х років в боллівудську моду увійшли романтичні фільми з елементами бойовиків. Романтична складова сюжету часто розгорталася на тлі бандитських сутичок. У середині 1970-х Амітабх Баччан створив образ «сердитого молодої людини», поліцейського, самостійно протистоїть злу.
У 1972 на екрани всього світу виходить фільм "Зіта та Гіта". Успіхом цей фільм завдячує переважно акторці Хемі Маліні, яку вважають родоначальницею нової ери в індійському кіно. Найбільш відомі індійські жінки-режисери Гуріндер Чадхі ("Грай як Бекхем") та Міра Наір ("Весілля в сезон дощів") здобули славу своєю роботою в Європі та Голівуді.
У 1975 році на екрани вийшли такі знакові для Боллівуда фільми, як “Помста і закон”, “Стіна”, «Salaam Bombay!» .
У 1990-ті роки на перший план вийшли комедійні фільми з екшн-сценами.
В останні десятиліття боллівудські фільми стали набувати популярності в західних країнах. З здобувших популярність картин виділяються - «Hum Dil De Chuke Sanam» («Навіки твоя», 1998), «Kabhi Khushi Kabhie Gham» («І в смутку і в радості ...», 2001), «Kal Ho Naa Ho» («настане завтра чи ні », 2003).
У 2000-ті роки якість зйомки в Боллівуді фільмів неухильно зростало. Багато фільмів стали затребуваними не тільки на азіатському, але і на світовому ринку. Серед таких картин виділяються «Мене звуть Кхан» (2010), що піднімає гострі соціальні та міжнаціональні питання.
Значна частина аудиторії - представники нижчих верств населення країни, даний фактор також враховується при зйомці фільмів. Центральне місце в сюжеті часто займає проста людина, яка силою свого духу може протистояти несправедливості і злу. Достаток фарб, красивих костюмів і музики допомагають глядачам на кілька годин забути про життєві проблеми.