ПОРАДИ ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ ДОВІРИ МІЖ ПЕДАГОГОМ І ПІДЛІТКОМ В КРИЗОВОМУ СТАНІ
1. Уважно вислуховуйте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте. Не показуйте свого страху. Ставтесь до нього серйозно, з повагою.
2. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблеми) тимчасові і швидко пройдуть. Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.
3. Поцікавтесь, що найбільше в даний час турбує підлітка.
4. Впевнено опікуйтесь підлітком. Саме це допоможе йому у власні сили
5. Використовуйте слова, речення, які сприятимуть встановленню контакту: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.
6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний іншим і унікальний як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.
7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти і викликати довіру в нього.
8. Звертайтесь за допомогою, консультацією до спеціаліста, якщо щось насторожило вас у поведінці підлітка.
Правила покарання агресивних дітей та підлітків
• Покарання не повинно шкодити здоров'ю дитини — ні фізичному, ні психічному. Попри це, воно має бути корисним.
• Якщо є сумніви, покарати чи ні, не карайте, навіть якщо вже зрозуміли, що надто м'які, довірливі й нерішучі. Жодної «профілактики», жодних покарань про всяк випадок.
• За один раз — одне. Навіть якщо провин багато, покарання може бути суворим, але тільки одне за все відразу, а не по одному за кожну провину. Салат із покарань — страва не для дитячої душі! Не можна карати за рахунок любові. Хай там що трапилося, не обмежуйте дитину в схваленні й заохоченні, на які вона заслуговує.
• Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Покарання із запізненням навіюють дитині минуле, не дають стати іншою.
• Покараний — пробачений. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
• Без приниження. Хай там що сталося, хай там якою є провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога нашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки у зворотний бік.
• Дитина має боятися не покарання, не гніву, а нашого засмучення. Слід розуміти, що, не будучи досконалою, вона не може не засмучувати тих, хто її любить.
ВИХОВНА РОБОТА З «ВАЖКИМ ШКОЛЯРЕМ»
1. Намагайтесь запобігти ДУМКАМ про безнадійну педагогічну занедбаність того чи іншого учня. Вселяйте в себе віру, що "важкий” вихованець є потенційним носієм багатьох позитивних якостей. У ході перших контактів з такою дитиною виявіть доброзичливу зацікавленість, повагу, відкинувши можливе упереджене ставлення до неї.
2. Уникайте хворобливої реакції на перші негативні прояви у поведінці важкого вихованця у ставленні до вас. Такі діти не рідко на початковому етапі спілкування з новим вчителем, а тим більше з молодим, схильні випробовувати його.
3. Добре ознайомтесь з умовами життя учня вдома, особливостями спілкування в школі, поза її межами, з батьками. Та найголовніше – виявіть джерело, причини, що призвели до морального захворювання учня.
4. Вивчіть паростки позитивних якостей вихованця, його схильності, уподобання, інтереси.
5. Будь-що намагайтеся полюбити дитину за те, що вона людина. Виявіть доброту, чуйність, порядність, щоб протистояти негативізму, з яким учневі доводиться зустрічатись у спілкуванні. Це і буде застосування методу "вибуху”, який може сприяти досягненню добрих виховних результатів за порівняно короткий строк. Спрямовуйте на таку діяльність усіх вчителів, вихователів класу.
6. У процесі спілкування з вихованцем не вдавайтесь до методів постійного контролю, гальмування, а використовуйте метод "заміни”, тобто включення таких видів діяльності, які б відповідали його інтересам.
7. Помічайте найменші позитивні зрушення у поведінці і діях школяра. Підкріплюйте їх своїм заохоченням, схваленням. Водночас не зосереджуйте увагу на негативних проявах поведінки. пам’ятайте, що погані звички долати важко. Лише поступове розширення кола позитивних дій має витісняти негативні вчинки.
8. Постійно включайте вихованців у колективні справи класу, спортивні команди, давайте посильні доручення, підкреслюйте їх значення для успіху всього колективу.
9. Систематично працюйте з батьками, щоб спільно забезпечити позитивний педагогічний вплив на важковиховуваного, єдність зусиль на грунті доброти, поваги.
10. Намагайтеся частіше бувати з "важким” учнем один на один: разом обговорюйте питання, які викликають у нього інтерес, розповідайте йому про цікавих людей. Запрошуйте до своєї домівки, намагайтеся спільно працювати над виконанням тих чи інших завдань, але уникайте при цьому набридливого повчання,моралізаторства. Під час канікул, вашої відпустки намагайтесь листуватись з вашим вихованцем (якщо ви або виїжджаєте на цей час з населеного пункту) учень повинен відчувати, що вчителя цікавить його життя під час канікул.
Самоушкоджуюча поведінка у підлітків
Тема самоушкодження у дітей і підлітків дуже непроста і викликає багато емоцій у оточуючих - від глибокого співчуття, ірраціонального страху нерозуміння і до повного відторгнення і навіть відрази.
Дійсно, глибокі і постійно оновлювані порізи на руках і ногах, удари головою об стіну, вирване до залисин волосся, змушують задуматися про психічне здоров'я такої людини.
Дуже сильні форми самоушкодження у дітей і підлітків найчастіше присутні в так званих «сім*ях, що опинилися у скрутному становищі» родинах, де дитина перебуває в умовах повної занедбаності або відчуває на собі прояви жорстокості, неадекватної поведінки дорослих, піддається фізичному, моральному або сексуальному насильству.
Але навряд чи ці люди читають статті психологів, і тому ми поговоримо про форми самоушкодження, а головне, його причини, в на перший погляд благополучних сім'ях.
Самоушкодження можуть бути прямі і непрямі.
Прямі - порізи, удари, опіки, виривання волосся;
непрямі - порушення харчової поведінки, пропуски прийомів їжі, вживання алкоголю і наркотичних речовин, татуювання, пірсинг, проколи, екстремальні, травмонебезпечні види спорту і захоплення - всі ті дії, які приносять або потенційно можуть завдати шкоди здоров'ю і відчуття болю.
За статистикою до самоушкодження схильні 20% всіх гетеросексуальних підлітків і 53% всіх ЛГБТ підлітків.
Психологічними причинами самоушкодження є:
⁃ емоційне відторгнення в дитинстві;
⁃ пережите насильство;
⁃ дисоціація, «втрата себе»;
⁃ низька самооцінка, і, як наслідок, почуття провини і сорому;
⁃ невміння (неможливість) говорити про свої почуття, страх бути незрозумілим;
⁃ неможливість адекватно реагувати на стрес.
Чого ж досягає підліток через заподіяння собі болю?
⁃ зняття агресії, яку не можна направити на дорослого (батьків) в силу їх жорстокості або страху відторгнення;
⁃ покарання себе за агресивний імпульс (я -поганий);
⁃ відчуття «я - живий» через біль;
⁃ ілюзія контролю болю, контролю пошкодження, якщо був досвід насильства, на який колись не можна було вплинути, проконтролювати;
⁃ поділ понять Я і моє Тіло при насильстві над Тілом, покарання Тіла;
⁃ заклик про допомогу.
Але я б хотіла зупинитися детально на одній з найбільш частих і найбільш неочевидних для люблячих батьків причин самоушкодження - неможливість висловити гнів.
Ця ситуація найбільш актуальна, якщо у дитини є один з батьків, в силу втрати чи розлучення.
У цих умовах дитина починає відчувати величезний страх втратити єдиної близької фігури і забороняє собі висловлювати гнів, конфліктувати, боячись можливого відторгнення і повної покинутості.
Адже в повній сім'ї при конфлікті з одним з батьків завжди можна звернутися до іншого, поскаржитися, поплакати, втішитися і згодом помиритися з першим.
У неповній сім'ї такої можливості немає, і гнів залишається невираженим, а точніше, агресивні імпульси відводяться від мами/батька і направляються на себе.
І навіть любляча мама, що не проявляє ніякої надмірної суворості, може виявити у своєї дитини рясні прояви самоушкодження, нерідко відмічаючи при цьому «поступливий» характер.
І якщо ви батьки і читаєте ці рядки, подумайте, чи є у вашої дитини можливість вільного вираження гніву по відношенню до вас, чи не поклали ви край таким проявам з уявлень про «хороше» вихованні і чи не спрямовується вся ця руйнівна сила на самого підлітка?