10 вересня – всесвітній день запобігання суїциду
Спеціалісти визначають суїцид, тобто самогубство, як усвідомлювані, навмисні дії, спрямовані на добровільне позбавлення себе життя, що призводить до смерті.
Людям слід бути уважнішими до морального та емоційного стану оточуючих, адже кожен із нас може врятувати чиєсь життя. Допоможіть!
Скажіть людині, вона вам потрібна
Не залишайте людину наодинці
Зверніться за професійною допомогою . НЕ БУДЬМО БАЙДУЖИМИ !!!
Батькам слід звернути особливу увагу на наявність наступних факторів ризику, що можуть стати причиною дитячого і підліткового суїциду:
Психічні розлади. Розмови про суїцид.
Проблеми в спілкуванні з близькими родичами чи друзями.
Відчуття зростаючої безодні між багатими і бідними, розмови про це.
Шкільні проблеми (низька успішність, велике навантаження, тиск вимог навчального процесу, конфлікти з учителями).
Проблеми, пов’язані з уживанням алкоголю та наркотиків, таблеток.
Невдачі в інтимних стосунках.
Занижена самооцінка. Надмірна самокритика і переживання з приводу своєї поразки.
Соціальна ізоляція Нехтування зовнішнім виглядом, розсіяність
Депресія (агресія,нудьга,втома,фокусування на дрібницях, прогули занять ,емоційність.
Афекти (афекти руйнівні для підлітка; суїцидальні погрози, висловлені в афекті, як правило, здійснюються і мають важкі наслідки).
Сімейні проблеми (нерозуміння з боку батьків, байдужість, часті покарання, надмірні очікування з боку батьків, фізичне чи сексуальне насилля в сім’ї, зростаюча кількість неповних сімей, виїзди батьків на роботу за кордон).
Також має насторожити така поведінка як: захоплення кумирами які вчинили самогубство,наведення особливого порядку у своїй кімнаті, роздарювання важливих речей.
Особливості підліткового суїциду
За даними західноєвропейської статистики, за період з 1990 по 2000 р. кількість самогубств серед 10-15-річних підлітків виросла майже вдвічі. При цьому хлопчики здійснюють самогубство в 4 рази частіше, ніж дівчатка. До 14 років різко зростає кількість завершених суїцидів, оскільки в такому віці підлітки вже здатні ретельно планувати свої дії і використовують досить «жорсткі» методи. Частота повторних спроб вкрай висока: до 50% підлітків, одного разу здійснивши суїцидальну спробу, повторюють її . Серед мотивів, які пояснюють спроби самогубства, самі підлітки й експерти-психологи вказують на різні спонуки в такий спосіб вплинути на інших людей: «дати зрозу¬міти людині, у якому ти розпачі» , «змусити шкодувати людину, що погано до тебе ставилася», «показати, як ти любиш іншого» і «з’ясувати, чи любить справді тебе інший» , «вплинути, щоб інший змінив своє рішення», «заклик, щоб прийшла допомога від іншого» Більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковує і здійснює суїцид упродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому інколи тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години. Психологічним сенсом дитячого суїциду, зазвичай, виступає заклик, протест або помста. Часто самогубство дитина адресує своїм близьким з метою щось змінити в їхніх взаємо¬стосунках. Основною відмінною рисою дитячого суїциду від суїциду підліткового є неадекватність уявлень про смерть: значна більшість дітей не сприймає смерть як щось остаточне, як таке, що стається з людиною раз і назавжди. Прагнення бути свідком реакції оточуючих на власну смерть чи надія на «друге народження», а також відсутність страху смерті властиві суїцидентам дитячого віку.
Рекомендації соціального педагога батькам
БУДЬТЕ УВАЖНІ.Уважне ставлення батьків, друзів, знайомих іноді дуже вагомо. Варто звертати увагу на те, як часто людина уникає візуального контакту, метушиться, змінює тему розмови на щось інше, тему суїциду або акцентує, або ігнорує. Особливо, якщо це було не властиво їй раніше. Батькам бажано контролювати перегляд недитячих телепередач, кінофільмів, особливо з демонстрацією над можливостей, стрічку активності на сторінках в соцмережах, особливо в закритих групах
ВИСЛУХОВУЙТЕ. Дайте можливість висловитись. Ставте питання й уважно слухайте.
ОБГОВОРЮЙТЕ. Відкрите обговорення планів і проблем знімає тривожність. Не бійтесь говорити про це – більшість людей відчувають незручність, кажучи про самогубство, й це виявляється в запереченні або уникненні цієї теми. Бесіди не можуть спровокувати самогубства тоді як уникнення цієї теми збільшує тривожність, підозрілість. Треба пояснювати дитині, що вихід є завжди,навіть тоді, коли ти його не бачиш.
РОЗПОВІДАЙТЕ ПРО ЖИТТЯ, А НЕ ПРО СМЕРТЬ
Розмовляти з дитиною про її безпеку потрібно з самого раннього віку, як тільки вона починає робити щось, що може заподіяти їй біль, завдати шкоди здоров’ю. Є навіть спеціальні азбуки безпеки, які читають малюкам приблизно з трьох років. Розмови про безпеку повинні бути ненав’язливими, без акценту. І важливо звертати пильну увагу на здоров’я, а не на смерть. Розповідати про те, як наповнити життя, зробити його прекрасним і цікавим!
ПІДКРЕСЛЮЙТЕ ТИМЧАСОВИЙ ХАРАКТЕР проблем – визнайте, що його (її) відчуття дуже сильні, проблеми складні. Дізнайтесь, чим ви можете допомогти, оскільки вам він (вона) уже довіряє. Медики, психологи, соціальні педагоги, вчителі, навіть релігійні діячі — всі ці люди можуть допомогти підліткам в складний момент їхнього життя. Якщо дитина сама не звертається за допомогою, то оточуючим важливо вчасно помітити, що він цього потребує. Атмосфера любові, прийняття й поваги до її особистісних прав надалі може убезпечити дитину від фатального вчинку.
― Не сваріть свою дитину за погану оцінку,їй дуже хочеться бути на ваші очі хорошою. Якщо бути такою не виходить, дитина починає брехати і вивертатися, щоб бути на ваші очі хорошою.
― Співчувайте своїй дитині, якщо вона довго працювалата результат її праці не високий. Поясніть їй, що важливий не лише високий результат. Більше важливі знання,яківона зможе набути в результаті щоденної, наполегливої та сумлінної праці.
—Не примушуйте свою дитину вимолювати собі оцінку наприкінці чверті заради вашого душевного спокою.
—Не вчіть свою дитину хитрувати, принижуватися і пристосовуватися заради позитивного результату у вигляді високої оцінки.
—Ніколи не висловлюйте сумнівів із приводу об’єктивності виставленої вашій дитині оцінки вголос.
—Є сумніви — йдіть у школу і спробуйте об’єктивно розібратися в ситуації.
—Не звинувачуйте безпричинно інших дорослих і дітей в проблемах власних дітей.
—Підтримуйте дитину в її, нехай не дуже значних, але перемогах над собою, над своєю лінню.
—Влаштовуйте свята з нагоди отримання відмінної оцінки. Хороше, як і погане, запам’ятовується дитиною надовго і його хочеться повторити. Нехай дитина отримує хорошу оцінку заради того, щоб її відзначили. Незабаром це стане звичкою.
—Демонструйте позитивні результати своєї праці, щоб дитині хотілося вам наслідувати.
—Посидьте зі своєю дитиною на перших порах виконання домашніх завдань. Тому, наскільки спокійними і упевненими будуть її перші кроки, залежать її майбутні шкільні успіхи.
—У вашої дитини не сформована звичка робити уроки? Формуйте у неї цю звичку спокійно, перетворіть ритуал початку виконання уроків у захоплюючу гру, нагадуйте про уроки без криків, будьте терплячі.
—Оформіть робоче місце дитини, поставте красивий і зручний стіл, повісьте лампу, розклад уроків, цікаві вірші і побажання школяреві перед початком виконання уроків.
—Вчіть виконувати уроки лише в цьому робочому куточку.
― Поясніть дитині головне правило учбової роботи — учбове приладдя повинне завжди знаходитися на своєму місці. Постарайтеся привести в приклад своє робоче місце.
― Постійно вимагайте від дитини приведення в порядок робочого місця після виконання уроків. Якщо їй важко це робити або вона втомилася, допоможіть їй. Пройде небагато часу, і вона сама прибиратиме своє робоче місце.
― Якщо дитина у вашій присутності робить уроки, нехай сформулює вам, що вона повинна зробити. Це заспокоює дитину, знімає тривожність. Деякі діти, наприклад,вважають, що вони завдання не так зрозуміли і відчувають страх, ще не розпочавши це завдання виконувати.
― Якщо дитина щось робить не так, не поспішайте її лаяти. Те, що вам здається простим і зрозумілим, для неї поки здається таємничим і важким.
― Вчіть вашу дитину не відволікатися під час виконання уроків; якщо дитина відволікається, спокійно нагадуйте ні про час, відведений на виконання уроків.
― Якщо дитина виконує письмове завдання, звертайте більше уваги на те, щоб вона писала чисто, без помарок, із дотриманням полів.
― Не примушуйте свою дитину багато разів переписувати домашнє завдання. Це підірве ваш авторитет і її інтерес до школи і навчання.
― Прагніть якомога раніше привчити дитину робити уроки самостійно і звертатися до вас лише у разі потреби.
― Кожного разу, коли вам хочеться вилаяти свою дитину за погану оцінку або неакуратно зроблене завдання, пригадайте себе в її віці, посміхніться і подумайте над тим, чи захоче ваша дитина через багато-багато років пригадати вас і ваші батьківські уроки.
― Навчіть її виконувати будь-яку справу утому числі і домашні завдання із задоволенням, без злості і роздратування . Це збереже її і ваше здоров’я.
― Врешті-решт, радійте тому, що у вас є таке щастя — із кимось робити уроки, комусь допомагати дорослішати!
Кожен з батьків колись був дитиною і ходив у школу, тому батьки не з чуток знають, що таке шкільні конфлікти. Навіть якщо дорослий, будучи дитиною, не брав участь в конфлікті активно, а тільки був спостерігачем цього конфлікту, все одно переживання були досить великі, і впоратися з ними було непросто. Саме тому, коли батько дізнається, що у дитини в школі конфлікт, то в душі виникає буря почуттів і переживань. Іноді це страх і нерозуміння, іноді це злість і бажання всіх покарати. Як же діяти правильно, так щоб допомогти дитині, а не нашкодити?
Коріння шкільних конфліктів - в сім'ї
Конфлікти можуть бути дуже різними, це може бути конфлікт з учителем або з дітьми, дитина в конфлікті може бути надмірно агресивною або, навпаки, відчувати себе жертвою ситуації. Однак коріння всіх проблем дитини завжди будуть лежати у сімейних відносинах. Батьки можуть мені заперечити: як же так, у нас в родині все добре, ми любимо свою дитину, і ось вона іде в школу, і в неї починається конфлікт, хіба не школа винна в цьому?
Школа, безумовно, несе частину своєї відповідальності за те, що відбувається, однак зверну вашу увагу на те, що не у 100% дітей в одних і тих же умовах виникають конфлікти. Залежить це насамперед від того, наскільки дитина вміє адаптуватися до нових умов, наскільки у дитини досить внутрішнього ресурсу для того, щоб не руйнуватися від шкільного стресу, а навпаки тренуватися і ставати сильнішими, тобто збагачувати свій досвід з подолання важких ситуацій.
Отже, якщо у вашої дитини конфлікт в школі, перш за все зверніть увагу на те, що відбувається у вас вдома. Якщо вам вдасться зрозуміти, яка домашня ситуація може травмувати дитину, і по можливості змінити її, то конфлікти в школі припиняться.
Втручання батьків
Чи варто йти в школу? Звичайно, варто. У будь-якому випадку важливо з'ясувати, що відбувається, вислухати різні точки зору і по можливості захистити дитину. Пам'ятайте, що коли ми йдемо в школу, то нам складно зберігати нейтральну позицію. Адже ми колись були учнями, і тому фігура вчителя часто сприймається нами неадекватно. Однак ваша задача розібратися з тим, що відбувається в школі. Важливо дізнатися позицію школярів, замішаних у конфлікті, і позицію вчителя, можливо, позицію шкільного психолога. Це допоможе вам скласти найбільш адекватну картину того, що відбувається. Якщо ви помічаєте, що ваша дитина розповідає вам про проблему зовсім не так, як говорять про це інші діти і вчителі, не поспішайте звинувачувати когось у брехні, цілком імовірно, що кожен з учасників конфлікту бачить ситуацію по-своєму. Немає сенсу виводити когось на чисту воду.
Як правильно допомагати
Розмовляючи зі своєю дитиною, пам'ятайте, що ваші рекомендації про те, як треба чинити в тій чи іншій ситуації, дитина не зможе використовувати, тому що в ситуації конфлікту ми діємо так, як відчуваємо. Тому набагато корисніше поговорити про почуття дитини. Якщо вчинки ми схильні розцінювати як правильні чи неправильні, то почуття не можуть бути неправильними. Почуття - це те, що ми в даний момент переживаємо, це наша реальність, наше буття. Тому якщо ви зможете розділити з дитиною її почуття, то ви дуже їй допоможете, вона відчує, що ви її розумієте, отримає вашу підтримку, а отже, у неї з'явиться ресурс на те, щоб справлятися з подібними ситуаціями.
Дітям також допомагає, коли ми, дорослі, ділимося з ними своїми дитячими труднощами. Якщо ви розповісте, що у вас у школі був теж якийсь конфлікт або складності у взаєминах, то це допоможе дитині відчути, що вона не одна така «неправильна», що конфліктні ситуації трапляються і з іншими дітьми і навіть з її батьками. Те, що ви пройшли через це, дасть дитині впевненість у тому, що і вона впорається з цією непростою ситуацією.
Важливо пам'ятати, що досвід вирішення конфліктів дуже корисний і в майбутньому обов'язково стане в нагоді вашій дитині. Тому немає сенсу берегти дітей від конфліктів, важливіше навчити їх вирішувати ці конфлікти.
Будь - які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах. 1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.
6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.
7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.
9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.
10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.
11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.
12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.
14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.
15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.
1. Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Складні завдання прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.
2. Підтримуйте її, говоріть про її впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання
3. Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози на завтра.
4. Не припускайте ситуацій змагання, публічного виступу дитини.
5. Дуже ефективні вправи на реалізацію,психогімнастика.
6. Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою:
Малювання;
Лялькового,настійного театру;
Ігрової терапії,музикотерапії;
Психологічних ігор;
Фізичних вправетюдів;
Читання художньої літератури.
Завдання :
7.Намалюйте на аркуші паперу те,чого ви боїтесь,що вас тривожить. Після виконання малюнка порвіть його на дрібні шматки і викиньте,позбавтеся своїх переживань.
8.Пригадайте казки та художні твори про сміливих героїв.
Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.
Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей (на думку відомого психолога Ю. Б.Гіппенрейтер)
1. Накази, команди
«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!» У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.
2. Попередження, застереження, погрози
«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…» Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.
3. Мораль, повчання, проповіді
«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих». Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом. Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.
4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину
«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…». Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому». Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо. Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему. Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе. Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.
5.Докази, нотації, лекції
«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…». Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми. Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?
6.Обзивання, висміювання
«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!» Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».
7. Випитування, розслідування, здогадування «Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш? і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту. Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.
8.Співчуття на словах, умовляння Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.
9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами». ^Як ми можемо допомогти дитині Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми. Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно? Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.