Хто такий Купайло?

Свято Купала - це одне з найстаріших і найбільш самобутніх свят в українській культурі, яке бере свій початок понад три тисячі років тому та має міцний зв'язок із язичництвом. Воно отримало свою назву на честь бога Купайла – літнього сонця. 

І.Нечуй-Левицький у своєму дослідженні української міфології пояснює його назву так: «Ясні літні небесні зливи, сонце, блискавка й грім спільними силами ніби купають землю, даруючи їй найбільшу в час празника Купайла родючу силу, а може, й од того, що на празник Купайла люде купались у воді, віруючи в її чудову силу». Та нові дослідники кажуть, що назва Купало походить все ж від давньоруського “коло” - круг, колесо, коловорот. Цього бога можна ототожнити з грецьким Аполлоном або римським дволиким Янусом, адже вважається, що свято Купала ніби ділить рік на дві протилежні частини: теплу і холодну, світлу і темну.

Причина появи свята 

Пройшли тисячоліття, а цей день так і залишається одним із найвеличніших літніх святкувань. Та його історія виникнення проникнена загадковістю й магічністю. 

 “Вся календарна обрядовість базується, принаймні, у нас українців та в більшості землеробських народів, просто на тому, що сам собою врожай не ростиме. Тобто люди, крім того що вони вкладались реальними діями, робили багато магічних дій і думали, що без них нічого не відбудеться", – розповідає етнологиня Наталія Громова.

Та говорити про походження свята Купала, використовуючи термінологію чи дати, важко. На думку етнологині Наталії Громової, навряд існував такий собі Іван, на честь якого й назвали свято, адже теорія його буття недостатньо досліджена.

Відомо, що свято Купала виникло на основі людської культури - поклоніння деревам. Завдяки вірі, що душі померлих оселяються в гіллях дерев та охороняються живими. У наших предків на той час існував культ Сонця, Землі, Води та задля свого блага вони задобрювали цих Богів.

Хто святкує крім нас?

 Насправді не тільки українці відзначають це обрядове свято, яке за новим стилем відзначається 7 липня. У різних країнах Івана Купала має різні назви: midsommar (перекл. “середина літа”) – у шведів, Saint Jeans (перекл. “Святого Жана”) – у французів, flakagajt (перекл. “день полум’я”) – в албанців, sobotka – у поляків, kresu den (перекл. “вогняний день”) – у словенців, Яновден – у болгар, Івана Купала – у східних слов’ян. Так, це благодатне дійство не тільки для слов'ян, а й для італійців, іспанців, литовців, французів, англійців, німців і т.д. Про його важливість можна судити по тому, що, до прикладу, у Франції купальський вогонь запалював сам король, в інших землях - найповажніший старець-волхв, який спілкувався з духами, мав вплив на сили природи.  

Особливості святкування нашими пращурами 

Польський ботанік Мартин, описуючи собутки (польська назва свята) в кінці XVI століття, каже, що дівчата приносили в жертву трави. Таким чином вони плели вінки та самі вбиралися в ці квітчасті вироби. «В цей диявольський день розводили вогонь, який добували через тертя дощечок, щоб свято було справді диявольським, щоб в ньому брали участь самі демони. Співали сатанинські пісні…В день святого Івана нікого не було в церкві, бо всі проводили собутки з бісами з усякими безчинствами. Жіноча стать до розпалювання вогню ходила в поле шукати різних трав, і, зібрані в цей день, трави мали чудесну силу. Найголовніші з них були: Іванів цвіт, лопух, богородська трава і ведмеже вухо. Дівчата плели з них вінки, пускали на воду і ворожили по тому, як ті вінки пливли: чий тонув, та з дівчат не вийде заміж. Інші, сплівши вінки з богородської трави, святили їх у церкві та зберігали протягом усього року. Під час хвороби людей чи тварин напували настоєм з зілля тих вінків…”. 

Цей опис продемонстрував, що навіть тоді, майже 500 років тому, свято гармонійно поєднувало у собі як християнські, так і суто язичницькі традиції. Останніх, враховуючи написане вище, було більше.

Незмінні атрибути свята

Мабуть без вогнища та папороті неможливо уявити жодного купальського зібрання, тож нумо дізнаємось про це більш детально. 

Вогнище є обов'язковим символом свята. Через нього стрибають поодинці хлопці та дівчата, або ж парами. Окрім забави й спортивної активності (кожен намагався стрибнути через багаття якнайвище та якнайдалі) це було магічним ритуалом і означало очищення. Також вважалося, що якщо закохані зможуть перестрибнути палаюче полум’я не роз'єднавши рук, їхня любов триватиме все життя. Вогонь здатен відлякувати злих духів, які за повір’ям в дні Купала виходили з потойбічного світу до земного. Також подейкували, що якщо жінка відзначила Івана Купала і не побувала біля вечірнього багаття, то вона відьма.

Одне з найромантичніших рис Купала — це міфічний цвіт папороті, що нібито з'являється в купальську ніч. За переказами, він квітне лише одну мить у найкоротшу ніч року. Вважається, квітку може знайти лише молодий хлопець, здебільшого неодружений або єдиний син в родині. Через те, що папороть охороняє нечиста сила, її здобути надзвичайно важко. Але якщо вдасться — щасливець отримає дар бачити майбутнє, здібність розуміти мову звірів і птахів, зцілювати хворих, та знаходити заховані в землю скарби. Чи є в основі цієї легенди реальна квітка, встановити важко, адже назва "папороть" у фольклорі — це збірна назва багатьох рослин, які зростають на заболочених землях. Але вірогідно, що легенда про її цвіт могла виникнути через особливості будови папоротей родини Osmundaceae, а саме Osmunda regalis (“чистоуст королівський”), адже їхнє спороносне листя справді нагадує квітку.

Зміна календаря та що воно понесло за собою

До появи григоріанського календаря це був день літнього сонцестояння або сонцевороту - 24 червня. Коріння свята торкаються язичництва, але коли цей день змістився на понад два тижні, він збігся з християнським Різдвом Іоана Хрестителя й набув нового сенсу. Як зазначають у пресслужбі ПЦУ “у ніч на 7 липня масова культура популяризує гуляння на берегах водойм, стрибання через вогнища, “ворожіння”, пошук папороті в лісі. Такі гуляння називають “святом Купала” й часто, через незнання, говорять, що це народна назва церковного свята, яке відзначається 7 липня, – Різдва Івана Предтечі. Це неправильне твердження: за змістом, часом, способом відзначення та походженням ці дві події не мають між собою нічого спільного”. 

Також змін зазнала назва - змінилась з "Купала" на "Івана Купала":  “Чому Купало став Іваном? Пояснюється це народною інтерпретацією імені святого чесного й славного пророка Івана, Предтечі і Хрестителя Господнього. Згідно з Євангелієм, Іван Предтеча був родичем Господа нашого Ісуса Христа й народився за шість місяців до Різдва Спасителя”, – пишуть церковники.

Як інформують у церкві, гуляння в ніч на 7 липня пов’язані з язичницьким “божеством кохання та продовження роду” – Купалом. Однак в язичницькому пантеоні “богів” великого князя Володимира Святославича, про який ідеться в “Повісті временних літ”, такого “божества” насправді не було.

Вплив на язичницьке свято після приходу церкви   

Відразу після виникнення християнства на слов’янських землях церква активно почала боротися з язичницькими традиціями й не підтримувала народних гулянь. Через деякий час вплив став настільки потужним, що учасників дійства навіть карали. Так відбувалось з приходом на козацькі землі указу гетьмана Івана Скоропадського чи заборони проведення свята Катериною II. Та попри всі перепони, язичницький характер народних обрядів виявився міцним. Церква не змогла повністю знищити язичницьке свято, хоч і  намагалась влити в нього християнський зміст. Православна церква України та протестанти нині переважно не підтримують традиційних святкувань Купала, визнаючи лише назву "Різдво Івана Предтечі" (православна), а от деякі парафії Української греко-католицької церкви в останні роки все ж позитивно ставляться щодо народних традицій. Але все ж варто зауважити, що християнська церква не визнає традиційних обрядів Купала.

Перші згадки та творчі шедеври натхненні цим святом

Перші писемні свідчення про свято Купала в Україні є у Волинському (1262 рік) і Густинському (приблизно 1620 рік) літописах, «Синопсисі» (1674 рік).  

Саме язичницька сутність, містичність, шлюбно-еротичні мотиви купальського обряду привертали увагу багатьох дослідників та митців. Завдяки народному обряду з’явилися такі мистецькі витвори, як опера С. Писаревського «Купала на Івана», фольклористична праця Л. Українки «Купала на Волині», славнозвісне оповідання       М. Гоголя «Ніч проти Івана Купала», кінофільм Ю. Іллєнка «Вечір на Івана Купала», фольк-опера Є. Станковича «Коли цвіте папороть». Остання 40 років була під забороною і лише у 2017 році на сцені Львівської опери відбулася її світова прем’єра.

Невтішне майбутнє  

Передбачити подальшу долю свята доволі складно. У 2021 році мерія Івано-Франківська взагалі відмовилася від обрядів на свято Купала. Фестиваль "Купальська ніч" вирішили провести як сімейний з акцентом на постать Івана Хрестителя, а традиційні для Купала вогнища та спускання вінків на воду скасували.  

За словами етнологині Наталії Громовой у різних регіонах України ці обряди проводять по-різному. Найменше свято розвинене у карпатському регіоні, а найбільше – на Поліссі та центральній Україні.  

У сучасному світі, за її словами, свято втратило своє значення, яке здобуло кілька тисячоліть тому. Зараз людям не потрібно поклонятися стихіям, аби зійшло сонце чи був урожай, хоча є люди, які у це вірять. Здебільшого зараз – це збереження традицій, які заснували наші предки.

Які ж обряди існували? 

1. Дівчата опускали вінки із запаленими свічками на річку, аби попросити у морських чаклунів кохання. 

2. Всім селом розпалювали багаття на краї села, стрибали через нього, таким чином захищаючись від хвороб.

3. Вірили, що в той час на Лисій горі збирались відьми.

4. Знахарі ходили в ліс по трави, бо в цей час всі рослини набувають цілющу силу. 

5. Зранку на Івана Купала купались в річці, обливали водою кожного зустрічного.

6. Збирали росу, щоб вилікувала від хвороб та кропили ліжка й стіни, щоб не водилися клопи та таргани.

7. Вважалося, що під вечір купатися на Івана Купала не можна, щоб русалки не затягнули на дно. Також не рекомендували ходити в ліс.

8. Ввечері дівчата ворожили на вінок:  

• Якщо вінок потонув, то милий розлюбив

• Чий вінок пропливе далі всіх, та буде щаслива

• У кого найдовше прогорить лучинка, та буде довго жити