Embedded Files
Серцевина віри язичництва
Язичництво - це сучасна наукова назва давньої релігії, що існувала до прийняття християнства та інших світових релігій у всіх народів. Слово «язичництво» утворене від староцерковного слова “ѩзыкъ” у значенні «народ», «плем'я».
У цьому явищі можна виокремити такі ознаки:
Це природна віра та спосіб життя, а не лише релігія.
У язичництві Божественне — іманентне, присутнє у всіх речах світу, є частиною твореного ним світу і підкоряється його законам.
Воно є внутрішньоорієнтованим — переживання божественного відбувається передусім всередині конкретної людини.
Язичництво з позиції християнства
З позиції християнства язичниками зазвичай називають тих, хто бере участь у релігійних церемоніях, які не є християнськими. Так само юдеї та мусульмани використовують термін «язичники» для опису тих, хто перебуває за межами їхніх релігій. Інші стверджують, що язичник – це той, хто взагалі не сповідує жодну релігію.
Насправді ж язичництво означає багатобожжя або поклоніння більш ніж одному богу. Іншим, більш сучасним терміном є «неоязичництво».
Вірування й переконання
Язичники мають унікальні й багатоманітні звичаї та вірування й дотримуються деяких схожих переконань. Наприклад:
Фізичний світ – це хороше місце, де кожний може отримати задоволення
Кожна людина вважається частиною матері-землі
Божество розкривається у кожному аспекті світу тощо.
Свята у язичництві
Вальпургієва ніч — ніч з 30 квітня на 1 травня, коли святкувався прихід весни. Вважається, що в цей час світом блукають мертві духи, аби їх відігнати, люди розпалювали багаття. Під час святкування давні кельти збирались на горах, де палили вогні, танцювали та вступали у ритуальні статеві стосунки одне з одним (що мало забезпечити родючість землі). Усі ті, хто не міг відмовитися від язичницьких звичаїв, незважаючи на сувору заборону, продовжували збиратися в недоступних місцях. Вогнища та безлюдна місцевість сприяли поширенню в народі розповідей про відьом.
Імболк — це одне з чотирьох основних свят ірландського календаря, що відзначаються серед гельських народів на початку лютого або за перших ознак весни. Імболк-традиційний час передбачень погоди. У слов'ян цей день вважався сезонним кордоном. Історія цього свята, вірогідно, сягає дуже давніх часів, а саме періоду до приходу на Британські острови кельтів. Після їхнього прибуття свято тісно переплелося з культом богині достатку та вогню Бригітою.
Колесо року — щорічний цикл свят, існуючий у послідовників Віккі і тієї частини європейських неоязичників, для яких властиве дотримання всіх фестивалів. Цикл являє собою компіляцію з народно-католицьких і дохристиянських свят кельтських і германських народів Європи.
Не богами єдиними
Як ми вже знаємо, язичництво - це політеїстична релігія. Тобто релігія многобожників. Через брак колективного досвіду наші пращури мали обмежене уявлення, як влаштований і чим керується наш світ, але всупереч цьому, відкрили світ безмежний, невидимий, пов'язаний зі світом видимим. Будь-які явища не були досліджені належним науковим шляхом, а тому люди пояснювали їх у силу своїх окультних знань, уподібнювали природні феномени людям або надавали людських рис. Звідтам виникли такі поняття, як боги, чорти, демони, янголи, мавки, русалки абощо.
Пантеон (з грецької- “храм богів”) – група богів, що належать до однієї релігії чи міфології. У язичницькій культурі небо – це простір, де живуть боги, а зорі – вікна, із яких вони виглядали на світ. Не дивно, чому первісні люди обожнювали небо й поклонялися всьому, що з нього йде. На жаль, сучасні покоління не встановили, чи існував єдиний Бог, Бог усіх богів, бо язичництво – це віра без догм і розписаних заповітів. Це щось глибинне, це стиль життя, який переплетений з природою, де явища набувають окремого сенсу й бога. Грецький письменник VI ст. Прокопій у своєму творі “Про готську війну” писав про слов’ян: “Єдиного Бога, що посилає блискавку, признають вони владикою всіх”.
Боги всіх богів у язичництві
Сварог — батько сонця й вогню, і вже від нього пішли всі інші Боги — Сварожичі. Дажбог — Бог сонця, був його сином. Сам Сварог спочиває, а світом правлять його діти, Сварожичі.
У X ст. в нашій українській міфології перше місце займає вже не Сварог, а Перун— головний Бог грому й блискавки, володар Неба. Пізніше — це Бог-воїн, покровитель війська. На крилатих вогнистих конях Перун їздить по небу в колісниці. Перун, коли вперше по зимі виїздить на Небо, своїм першим громом воскрешає землю. Перун посилає блискавки, що весною будять землю до життя й запліднюють її дощами. Блискавки проганяють хмари, злих демонів і випускають на волю Світло.
Дажбог — це Бог сонця, визначає сили й дію сонця, як основу життя. Пізніше цей Бог став родоначальником руського народу, ось чому в “Слові о полку Ігоревім” названо русичів Дажбожими онуками.Друга назва для Бога Сонця була Хорc. Чим він різнився від Дажбога, нема змоги встановити.
Велес —- це Бог багатства і всякого достатку, торгівлі, опікун купців, як Меркурій. Він, за твердженням міфологів, був не тільки охоронцем череди на землі, а й пастухом небесних стад, цебто хмар, і цим пов´язувався з Перуном.
Стрибог був Богом вітру. Вважають, що Стрибог — Бог-нищитель, Бог війни. Часто порівнюють з грецьким Аполлоном того ж значення.
Макош – богиня серед головних Богів, якій Володимир поставив у Києві ідола для вселюдного вшанування. У цій Богині дослідники-міфологи вбачали сестру сонця- Богиню дощу. Літопис подає її, як Мокошь, а інші пам´ятки додають ще форму Макош, пізніше Мокоша.
Лель — дохристиянський Бог любові і Бог побрання.
Ярило — Бог любові й пристрасті, сили та хоробрості.Це був Бог плодючості, радості, згоди та любові.
Марена – богиня весни, добре знана у слов´ян, а особливо в українців. Її завжди пов´язують з Купайлом або й звуть його жінкою. Часом Марену пов´язують з Мокошею.
Сучасні язичники на території України
Українські язичники (яких ще називають рідновірами) налічують близько 150 громад у всіх регіонах України. Найбільша їхня кількість діє у Вінницькій, Хмельницькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Полтавській, Львівській областях та у Києві. Язичництво - корінна релігія українців, що відстоює автентичність нашого суспільства та держави. Поділля, Подніпров’я, Карпати, Полісся мають найбільшу концентрацію язичницьких святинь: святилищ, капищ, жертовників, печер, курганів тощо. Проте більшість із цих об’єктів не відомі широкому загалу або відомі не як язичницькі святині, а як природні чи історико-культурні об’єкти.
Князь Володимир, примусове хрещення та капища
До того, як князь Володимир у 988 році провів масове хрещення у Києві, розпочавши цим процес прийняття християнства по всій державі – жителі Русі були язичниками.Оскільки більшість людей старої віри – відмовлятись від неї не збирались – князь Володимир вдавався до радикальних методів. Людей силою змушували проходити обряд хрещення, а всі надбання язичницької культури підпадали знищенню. Це стосувалось і храмів цієї релігії- капищ. Капища – це відкрита місцевість, де язичники проводили обряди, спілкувались із богами. Під час впровадження християнства – більшість капищ було знищено, проте деякі з них дивом збереглись дотепер.
Найвідоміше капище знаходиться на Хортиці у Запоріжжі. За віруваннями предків, весь острів – це священне місце, котре має сильну енергетику. За однією з версій – саме на острові Хортиця загинув у бою легендарний князь Святослав, котрий сповідував язичництво та прославився своїми героїчними походами.
У Києві ж існує декілька капищ, що збереглись до сьогодні та навіть виконують своє призначення. Це Замкова гора на Подолі, капище в Святошинському районі. Найбільше та найгарніше капище знаходиться у лісі на Видубичах у Голосіївському районі. Це місце називають Лиса Гора. Також найсильніше капище розташоване на Володимирський горі у столиці, з якої видно увесь Київ. Там зараз не залишилось і згадки про існуюче колись капище, на якому у Булгаківських розповідях злітались відьми на шабаш.
Та ми сьогодні живемо у часи, коли одна релігія для усіх українців – не є обов’язковою умовою. Тож капища, котрі збереглись до сьогодні, слугують храмами для людей, котрі вирішили повернутись до віри предків.
І слова теж?
Чи замислювалися ви над тим, що багато слів, які ми часто вживаємо у своїх повсякденних розмовах теж мають язичницьке походження? Наприклад, «Лихо» – загальновживане слово, що означає якесь нещастя, колись було ім’ям одного зі злих духів у міфології слов’ян. Дуже по-дитячому теплим є слово «вирій».У слов’янських міфах Вирій (Ирій) був аналогом грецького Олімпу, де жили всі боги. Також і слово «чорт» почало ототожнюватись із Дияволом та пеклом набагато пізніше після свого виникнення. Раніше воно окреслювало нечистого духа, що забирає людські життя. І навіть «бог» походить від слова «збіжжя», тобто «жито», яке було головним джерелом життя у давні часи.
Не прийняли, але пристосували
Те, що не змогло стати в один ряд із великими святами та щирою вірою, зуміло прилаштуватися у народних повір’ях та різних прикметах, якими так густо насичена наша мова. У слов’янській міфології є багато способів знайти і викрити злі нечисті сили. До прикладу, щоб мавка не завела до лісової хащі та не залоскотала, треба одягнути сорочку навиворіт. Ймовірно звідси походить і повір’я, що вбрані іншою стороною речі захищають від злих думок, «не дають вректи».
Час руйнувати міфи
А тепер нумо зруйнуємо стереотипи, які оповили язичницькі вірування в сучасному світі. Загалом рідновіри не поклоняються богам, а славлять їхню силу природи. Кожен бог прив’язаний до певної стихії. У християнстві прийнято казати: «Ти – раб божий», водночас у язичництві – діти богів і природи.
На жаль, існує безліч міфів навколо жертвоприношень. Дари це не тварини чи дитяча плоть, це горіхи, насіння, пшениця, яблука, квас – все натуральне. Через них легше спілкуватися з богами. Цікаво, що навіть Гітлер цікавився язичництвом і взяв символ сонця для нацистської Німеччини, але це не означає, що рідновіри мають відмовлятись від свого давнього символу. Наприклад, в Індії, Японії та Китаї він досі спокійно використовується.
Google Sites
Report abuse