Музика впродовж століть відігравала роль виразного індикатора української культури. Різні стилі, незвичні аранжування, неймовірні голоси та тексти- це все, що є в українських піснях. Тріо співаків “Мареничів” є одним з яскравих представників неповторної української естради. Вони відомі своїми піснями:  “Ой несе Галя воду”, “Чом ти не прийшов” та “”Ой у гаю, при Дунаю”. Але сьогодні хотілось би розповісти історію гурту та про їхні менш відомі композиції.

Тріо “Мареничів” - музичний колектив, що виконував свої пісні переважно українською мовою. Але це їм давалось нелегко, тому що учасниці гурту Антоніна та Світлана були коріними росіянками, а Валерій Маренич був родом зі зросійщеного Кривого Рогу. Багато з народних пісень аранжували учасники групи, в основному Антоніна Маренич.

Історія заснування гурту мала свій таємничий підтекст. Існує легенда, що творче тріо “Мареничів” виникло випадково. На концерті BIA, де кожен зі співаків виступав окремо, у будинку культури зник електричний струм, тож виконавці мали виконувати пісні акустично. Це був настільки вдалий концерт, що керівництво філармонії вирішило зробити з них тріо. Насправді ж, єдиною, хто з учасників мав музичну освіту, була Антоніна, до якої в 1971 році приєднався Валерій, а через два роки трійку співаків замкнула сестра Антоніни - Світлана. Та вийти на сцену одразу в них не вийшло, адже не могло вирішитись питання з працевлаштуванням Світлани у філармонії. Після чотирьох місяців вмовлянь, шантажувань звільнитись і можливих зірваних гастролей, керівництво філармонії зарахувало дівчину до штату. Відбулось це 1 січня 1973 року, що вважається початком становлення тріо "Мареничів

1978 року про гурт дізналось все більше людей, бо тоді ж тріо “Мареничів” з’явилось на телеекранах і дуже швидко завоювало популярність серед глядачів України, а потім -  у всьому Радянському союзі. Також змінився і репертуар гурту - зникли пісні народів світу та поп-шлягери. Залишились лише українськомовні пісні, які знали всі: від малого до великого.

“Сиджу я край віконечка”

Шанувальники гурту та звичайні слухачі характеризують цю пісню як “українське кантрі”. Та щось спільне вони все ж таки мають. Мелодія, яку Валерій виконує на гітарі, гармонійно поєднується з тоненькими голосами Антоніни та Світлани.  Їхні тембри неначе намагаються дістатись до серця слухача. 

Перші два приспіви нагадують всім відому “Чом ти не прийшов” - пісню про дівоче очікування коханого парубка, який ніяк не йде до своєї милої.

Сиджу я край віконечка,

На зорі споглядаю,

Сиджу я край віконечка,

Та й так собі гадаю.

Чи прийдеш, милий, ти, чи ні, 

Що часто так мені снишся? -   

Підходжу ближче до вікна,    

А ти стоїш, смієшся.    

 Текст: https://www.pisni.org.ua/songs/610093.html

Та надалі пісня тільки більше заворожуватиме нашу увагу стрімким перебігом подій, що зазвичай присутнє в українському фольклорі. Дівчина все ж дочекається свого милого, а їхнє кохання розгоратиметься палким полум'ям.

“Посилала мене мати”

Енергійне виконання пісні Валерія на гітарі з додаванням гри на маракасах Антоніни не залишить нікого байдужим. Впродовж всієї композиції хочеться встати і танцювати енергійний танок з молодим парубком на одному з українських свят, наприклад, Івана Купала.

У “Посилала мене мати” оспівується таємне кохання між парубком і дівчиною, яку мати відправила ткати килим. Остання пізно прийшла додому, адже на своєму шляху зустріла того, хто засів у її серці. 

Постояла коло млина -

Зупинилась на хвилину.

Постояти я не вспіла,            

Як година пролетіла,             

Як година пролетіла.             

Нема ладу говорити,

Треба, мабуть, щось робити.

То я йому посміхнулась,          

Та й додому повернулась,         

Та й додому повернулась.  

Текст: https://www.pisni.org.ua/songs/513444.html      

Після повернення додому дівчина виправдовується за своє запізнення перед матір’ю через те, що в неї закінчились нитки. Вона проситься на завтра знову піти ткати килим, щоб зустрітись зі своїм коханим. Але мати про це не знає.

“Ой під вишнею”

Одна з найенергійніших пісень гурту. Звична вже нам гра на гітарі Валерія в поєднанні з бек-вокалом співачок. Своїм гіпнотичним звучанням пісня змушує дослухати її не лише до кінці, але й поставити на репіт. 

Ще однією родзинкою є те, що Валерій виступає не лише у ролі гітариста, а й вокаліста. І це не просто так. У пісні звучить діалог між парою - чоловіком поважного віку та юною дівчиною, якій насправді не цікаво зі своїм обранцем.  

Ой під вишнею, під черешнею,

Стояв старий з молодою,              

Як із ягодою.                    

І просилася, і молилася

Пусти мене старий діду,             

На вулицю погулять.              

Текст: https://www.pisni.org.ua/songs/910383.html

Старий не хоче відпускати дівчину, бо боїться, що та покине його і навіть не згадає. Саме через це пропонує їй все, що тільки може придбати: хатку, сіножатку, ставок, млинок і вишневенький садок. Та їй цього не треба - дівчина хоче радості в житті, а разом з дідом “тратить свої літа”.

“Тиша навкруги”

Пісня “Тиша навкруги” - це гармонійне поєднання баритону, двох меццо-сопрано під аккомпанемент гітари з маракасами та журливою мелодією. Валерій, Антоніна та Світлана комбінують ніжний перелив із голосу в голос, створюючи тонке звучання, неначе шелест водойм струмка.

Таке поєднання всіх складових вдалої пісні переносять у незабутню своєю легкістю атмосферу, що для кожного формується в уяві по-своєму. Сподіваюсь, ви віднайшли її для себе.

Тиша навкруги,

Сплять в росі луги.

Тільки ти, і я,

Й пісня солов'я.

Приспів:

Розкажи мені,

Любиш ти чи ні?

І в очах сія:

"Я — навік твоя!"

Текст: https://www.pisni.org.ua/songs/223616.html

Спад популярності гурту розпочався на початку 1980-х років, коли вони почали зникати з теле- та радіоефірів. Причиною цьому стали події під час Московської Олімпіади. Антоніна важко захворіла, через що не могла співати. Організатори запропонували виконувати пісні під фонограму, на що Валерій, Антоніна та Світлана категорично відповіли “ні”. Тим самим вони скасували свій виступ. 

Їх становище погіршилось після того, як Мареничі відмовлялись співати патріотичних пісень, захоплювались піснями січових стрільців та не брали участь в офіціозних концертах. Наприклад, після концерту до дня колгоспника відбувся скандал з учасниками, після чого тріо “Мареничів” не мало змоги виступати за межами Волинської області. Всі згадки про гурт на іншій території України та СРСР щезнули - газети, телебачення, радіо. 

Звісно, що таке раптове зникнення найприбутковішого і успішного гурту не могло пройти безслідно. З’явилось багато чуток. Зокрема, найбільш поширеним є те, що гурт втік до Канади. Подейкували, що Світлана там навіть знайшла чоловіка, який зробив їй пропозицію руки та серця. Та все виявилось набагато легше - вони, як і раніше, жили втрьох в однокімнатній квартирі. Світлана не мала чоловіка, а Валерій та Антоніна жили щасливо у шлюбі.

На початку 90-х років гурт поїхав на гастролі до США та Канади, після чого про них нічого не було чути аж до 1994. У цьому році тріо дало великий концерт у київському палаці “Україна” після свого повернення.

Та тримався гурт недовго. Впродовж десяти років він випустив кілька своїх старих та нових пісень, а наприкінці 2004 року розпався. Нині кожен з учасників продовжує свою кар’єру соло: Валерій випустив кілька сольних дисків, Антоніна виступає окремо і залучає до своєї концертної діяльності сестру Світлану, яка зараз живе в Італії.

Історія тріо “Мареничів” є важкою і водночас показовою. На їхньому прикладі можна побачити, як молодий, прогресивний і креативний гурт робить свою справу успішно, та через те, що були неугодні владі, їх кар’єра пішла на спад. Важко було вистояти перед тиском радянської влади, яка душила солов'їну культуру. Так, на жаль, тріо “Мареничів” втратило свою можливість показати ідентичність та неповторність української культури. А насамперед українцям.