Розвиток людської цивілізації з перших її кроків був зв'язаний з виміром часу. Ще праслов'яни орієнтувалися за так званими "біологічними годинниками" (вечірній і ранішній спів різних птахів).

Згодом східні слов'яни подали користуватися водяними годинниками. З тих далеких часів по сьогоднішній день зберігся звичай, коли зустрічаються знайомі, що довго не бачились, говорять: "Скільки ж утекло води з того часу!", зовсім не задумуючись над тим, коли ця фраза виникла. А вона є осколок тих давніх часів, коли наші далекі предки широко користувались водяними годинниками.

Такий годинник нагадував видовжену скляну колбу з позначками і невеличким отвором внизу, через який краплями витікала вода. Позначки - риски означали певну годину, і по них та витоку води рахували час.

У XVI-XVIII століттях у Західній Європі і на Україні набули поширення сонячні годинники. Цікаві дані про них зібрані Всесоюзним астрономо-геодезичним товариством та опубліковані в монографії "Сонячні годинники і календарні системи народів СРСР". З цієї книги довідуємось, що ці годинники - майстерно оброблені кам'яні або мармурові плити, в центрі яких вставлявся металевий стержень (гном), окреслений колом, поділеним лініями з позначеними на кінці цифрами. Це й був своєрідний циферблат. Удень при сонці тінь падала від стержня на плиту і, переміщаючись від лінії до лінії, вказувала на години.

Такі годинники вмонтовувались на південниx стінах монастирів, храмів, фортець, на обелісках і стовпах у поміщицьких садибах. Вони оздоблювались різними візерунками, а стержні виготовлялись з заліза, міді, траплялися і золоті.

Найдавніший сонячний годинник на Хмельниччині - той, що зберігся на південній стороні Успенського собору в Меджибожі. Будівництво co6opу завершено в 1696 році. Годинникова шкала має цифровий поділ. Розташований годинник у простінку між двома вікнами.

У 1750 році подібний стаціонарний годинник з'явився в Ізяславі. З наказу магната П. Сангушка він був встановлений на стіні монастиря.

Третій годинник виявлений астрономічно-геодезичною експедицією ленінградських дослідників напередодні Великої Вітчизняної війни на стіні Троїцького монастиря, розташованого в трьох кілометрах від Сатанова, на високій горі біля річки Збруч. Годинник встановлено в 1744 році, його циферблат, з каменю круглої форми позначений лініями та римськими і арабськими цифрами. Плита була прикріплена на сонячній стороні під спеціально протягнутим карнизом і оздоблена прикрасами. На жаль, в 60-х роках монастир з його фресками, давніми написами та годинником був зруйнований.

Пошуки сонячних годинників на території області варто продовжувати. Скажімо, юні краєзнавці могли б спробувати відшукати годинникову плиту, яка, можливо, є в руїнах Троїцького монастиря. Треба детально оглянути й інші архітектурні споруди XVII - XVIII століть, які зберігаються в окремих містах і селах. Знахідки сонячних годинників - справжнє відкриття в історії астрономічної культури наших попередників, творіння важкої праці кріпаків майстерності народних умільців та їх генія.

Бабишин С.

Сонячні годинники // Радянське Поділля, 1988. - 6 січня.