Цікаве запитання і, на перший погляд, звичайна відповідь: нічого, але я спробую знайти залежність між цими абсолютно різними речами. Отже, спочатку розберемось: що являють собою сонячні плями.

Сонячні плями — темні утворення на Сонці, температура яких знижена приблизно на 1500 К у порівнянні з навколишніми ділянками фотосфери. Кількість плям на Сонці (і пов'язане з ним число Вольфа) — один з головних показників сонячної магнітної активності.

Вперше спалахи на Сонці помітив Г.Галілей в 1610–1611 рр. Та незважаючи на важливість цього явища, реєстрація сонячних плям проводилась з перервами. В 1843 році німецький астроном-любитель Генріх Швабе з Десау в результаті багаторічних спостережень за появою плям на Сонці підтвердив давно існуюче передбачення про регулярність флуктації. Причому Г. Швабе довів, що число плям на диску змінюється циклічно, досягаючи максимуму приблизно через 11 років. В середині ХІХ століття співробітник Цюріхської обсерваторії Рудольф Вольф установив, що середній період циклу рівний 11,2 року. Крім того, він запропонував міру кількості плям Сонця, згідно якої кожна пляма приймається за 1, а група – за 10 у день, що пізніше було прийнято за астрономічну міру – число Вольфа (W). До цього, правда, слід додати, що цикли з часом змінюються. Так за останні 200 років вони були рівними 11,2, а за 50 років – 10,5 років. З інтервалом приблизно 11,5 років на Сонці кількість темних плям збільшується в 10 і більше разів. Причому ці спалахи поступово набувають свого максимуму. Потім активність іде на спад. І через 7 років набуває свого мінімуму. Після цього знову число плям поступо возростає і через 4 роки набуває 11 – річного максимуму.

Зв'язок загальної світності Сонця з кількістю плям є предметом суперечок, починаючи з перших спостережень за числом і площею сонячних плям у XVII ст. Зараз відомо, що взаємозв'язок існує - плями, як правило, менш ніж на 0.3% зменшують світність Сонця і разом з тим збільшують світність менш ніж на 0.05% шляхом утворення факуль і яскравістю сітки, пов'язаної з магнітним полем. Вплив на сонячну світність магнітно-активних областей не було підтверджено аж до перших спостережень в 1980-х рр. Орбітальні обсерваторії «Німбус 7» , запущена 25 жовтня 1978 , і «Сонячний максимум», запущена 14 лютого 1980 , визначили, що завдяки яскравим областям навколо плям, загальний ефект полягає в збільшенні яскравості Сонця разом із збільшенням числа плям.

Період зменшення сонячної активності назвали Малим Льодовиковим Періодом, до якого входив також і Мінімум Маундера, який збігся доволі точно з періодом правління короля-Сонця Людовика XIV (1643—1715). Мінімум Маундера — період довгочасного зменшення кількості сонячних плям приблизно з 1645 по 1715 роки. Отримав назву від імені англійського астронома Едварда Волтера Маундера (1851—1928), який виявив це явище при вивченні архівів спостереження Сонця. За підрахунками Маундера, за цей період спостерігалось усього близько 50 сонячних плям замість звичайних 40-50 тисяч. При цьому переважна більшість плям виникла в південній півкулі Сонця. Надалі падіння сонячної активності в зазначений Маундером період було підтверджено аналізом вмісту вуглецю-14, а також деяких інших ізотопів, наприклад берилію-10, в льодовиках і деревах. Такий аналіз дозволив виявити 18 мінімумів активності Сонця за останні 8000 років, включаючи мінімум Шперера (1450—1540) і мінімум Дальтона (1790—1820). Також, за деякими даними, під час Маундерівського мінімуму спостерігалось падіння інтенсивності полярних сяйв і швидкості обертання Сонця.

Мінімум Маундера збігається в часі з найхолоднішою фазою глобального похолодання клімату, що відзначалося впродовж XIV—XIX сторіч (так званий малий льодовиковий період). Однак безпосередній зв'язок поміж двома цими подіями оспорюється — багато вчених уважають, що незначний рівень падіння сонячної активності не дозволяє пояснити глобальне похолодання тільки цією причиною.

Вчені виявили, що деревина, яку використовував Антоніо Страдіварі, дуже важлива для звуку скрипки. У період 1500-1800 років Земля переживала Малий Льодовиковий період, пов'язаний зі збільшенням активності вулканів і зменшенням сонячної активності (мінімум Маундера). В результаті дерева, які росли в той час, дуже тверді (через повільне зростання). Такий матеріал найкраще підходить для виробництва скрипок.

Свою першу скрипку Страдіварівиготовив в 1666 році, але більше 30 років він шукав власну модель. Лише на початку 1700 років майстер сконструював свою, досі неперевершену скрипку. Вона була подовженої форми і мала усередині корпусу злами і нерівності, завдяки чому звук збагачувався за рахунок появи великої кількості високих обертонів. З того часу принципових відхилень від розробленої моделі Антоніо вже не робив, але експериментував до кінця свого довгого життя. Помер Страдіварі в 1737 році, але його скрипки досі цінуються дуже високо, вони практично не старіють і не змінюють свого "голосу". Чому?

• Є версія, що вся справа в формі. Майстерподовжив корпус, а всередині нього зробив заломи і нерівності, завдяки чому з'явилося багато високих обертонів, що і збагатило звучання.

• Пізніше з'явилася версія, що секрет криється в матеріалах, з яких виготовляв свої скрипки А. Страдіварі. Було з'ясовано, з якого дерева робили скрипки Страдіварі. Верхні деки він робив з ялини, а нижні – з клена.

• Деякі вчені висувають версію, що секрет не в тому, з чого виготовляв А.Страдіварі. Лаки і просочення, якими він покривав свої інструменти, - ось головні "винуватці" появи цього шедевра. Є достовірні факти про те, що майстер спочатку вимочував деревину у морській воді, а після цього покривав якимись сумішами з компонентів рослинного походження. Можливо, в їх склад входили смоли дерев, які росли в ті часи, але пізніше були вирубані всі до одного. Що стосується лаків, то, за версією деяких вчених, вони складались з таких речовин, завдяки яким затягувалися вм'ятини і подряпини на дереві, а деки отримали можливість «дихати» і краще резонувати, що дозволяє домогтися гарного об'ємного звучання.

• Але інші вчені висувають аргументи проти цієї версії, так як багато скрипки були відреставровані. Їх покрили лаком звичайним, але звучання їх не змінилося. Один з дослідників провів експеримент – повністю очистив одну з скрипок Страдіварі від лаку. Нічого в її звучанні від цього не змінилося.

• Існує багато гіпотез, чому скрипки Страдіварі звучать так незвичайно. Але ні одну з них не вдалося довести. Секрет майстра не розгаданий до цих пір.

Висновок: Повсякденний життєвий досвід кожного з нас ніби нічого не говорить нам про вплив Сонця на земні справи. У нас глибоко вкоренилося уявлення про те, що Сонце надзвичайно далеко від нас, і це дає багатьом підставу заперечувати можливість такого впливу. Тим часом ще в кінці XVIII століття відомий англійський астроном і оптик Вільям Гершель вперше звернув увагу на те, що коливання цін на жито – а в кінцевому рахунку врожайність – збігаються, як це не дивно, з циклічною діяльністю Сонця. У XIX столітті Фрич встановив співвідношення між полярними сяйвами, які найбільш часті і інтенсивні в період підвищеної активності Сонця, і посиленим розмноженням сарани. Сонце впливає не лише на тепло та світло, яке ми спостерігаємо на Землі. Вчені неодноразово довели, що самопочуття людей та тварин, прояви активності вулканів та магнітні бурі залежать від сонячної активності. Тому,чому б не припустити, що сонячні плями - це одна з причин особливого звучання скрипки АнтоніоСтрадіварі. Доказів цього я не знайшов, але й заперечень теж.