Веб-куточок поета початківця

Моїй Україні

Багато є держав на карті світу

Не пригадаєш їх і назв усіх за раз

У мене в серці – ти одна навіки

Й плекаєш ти його, як мати повсякчас

Моя Батьківщино, ти рідна країно

Багато ти бід у собі пронесла

Ти билась нещадно за віру єдину

Яка до незалежності тебе привела

Та битва була нелегка і кривава

Мільйони забрала найкращих сердець

Та наперекір ворогам ти стоїш величаво

Прекрасна і вільна, для нас, як взірець

Багато підлості, підступності та зради

Ти вимела нещадно з закутків своїх

І борешся за те, щоб ті підступні гади

Не переповзали б нізащо гостинний твій поріг.

У грудях твоїх шаленіє свобода

По тілі тече твоїм кров доброти

І трудолюбивому своєму народу

Надає духу мудрості і чистоти.

Той дух б’ється зараз у пульсі і в тебе

Зриваючи рабства гнилі мотузки 

Й злітаєш ти соколом стрімко у небо

Розправивши крила летиш у віки

Жовтогарячі лани, синьоокі озера

А велич така, аж повітря дзвенить

І дивиться вдаль, а вона – неозора

Аж подих тобі перехоплює вмить

Ти став самостійним, відчув в своє право

На щастя, на долю, майбутнє своє

Але досягнути мети не забудь ти ніколи

Хто все це тобі із любов’ю дає

Так будь же багата, щаслива, вродлива

У даль безкінечну сміливо ти йди

Моя Україно, Моя Батьківщино

З тобою ми разом досягнем мети 

Я дихаю, живу і радію хвилині

Яка примножує цих цінностей красу

Й безмежно вдячний тому я понині

Що твою любов у цілий світ несу!

Моя школа

 Серед трав різноманітних та квітучих каштанів,

Серед днів безперервних, що проходять, як мить.

Як та зірка надії, що здійснить наші мрії

В пам’яті нашій струною любові звучить.

Тут проходять роки, що назавжди зі мною

Понесуть в далечінь нашу юну весну.

Наше перше зітхання, наше перше бажання,

Що в далекім дитинстві позбавлено нас сну.

Тут зібралися ми, всі веселі і щасливі

В нашім тілі пульсує кров доброти

Про що хочем сказати, що не маєм втрачати

Твій дух турботи, надії, дружби і краси!

Маньківська школа – наше вічне кохання

Надаєш ти нам силу і наснагу творить

Бо твоя мудрість – світлий промінь навчання

В наших серцях без упину горить.

********

 Чому не чую щебіт солов’їний 

Чому не бачу сонечка красу

Туму що біля мене є людина

Якій я подих серця свій несу

Без тебе світ мені незрозумілий зовсім

Навколо – лише туга і печаль

Здається, що блукає поруч осінь

І дощ, і холод, і нічого більш не жаль

Я дихаю твоєю чистотою

Піймавши погляд твій я завмираю вмить

І день у день я сам себе питаю

Чому моє серденько так плаче і болить

Чому коли тебе я знову бачу

Здається світ мені чарівним і п’янким 

Я радуюсь тобі від щастя знову плачу

І вірю, що крім мене не будеш ти ні з ким

Твою красу легку і неповторну

Готовий я знов і знов

І щиросердно дякую я богу

За те, що він тебе мені послав

За те, що так привітна

Така весела і сумна

За те, що ти така вже рідна

Й така чарівна мов весна.

Мені без тебе одиноко

Мені сьогодні знову одиноко

У серці туга й пустота одна.

І знову заглядає безнадія збоку,

Стискає тіло і висмоктує його вона.

А відголосок того, що було з тобою

Вистукує у скронях пісню золоту.

Все що було і вижило зі мною

Не зможе зараз зруйнувати муку ту.

Так болісно втрачати ту частинку,

Яка була тобою усі дні.

Яка давала радості хвилину,

І рятувала і воскресла з западні.

А я не хочу заглядати у безодню,

Й змерзати пусткою що йде із глибини.

Я хочу й буду дихати тобою,

І зможу підійнятись з тишини.

Я зможу доторкнутися до неба

Й відчути запах Сонця у собі.

І у такій надії подивлюсь на тебе,

І відгукнеться мій порив і у тобі.

Я радуюсь, що знов я бачу

Здається світ мені чарівним і п’янким.

Я насолоджуюсь, від щастя знову плачу,

І вірю, що крім мене не будеш ти ні з ким.

І нехай мені сьогодні одиноко,

А в серці смуток, туга і печаль.

Та знаю я, і не потрібно буть пророком

Ми завтра закрокуєм в нову даль!

 Надія

 В далині далекій в полонині сивій

Там жевріє ледве вогник надія

Вогником жевріє свічечкою плаче

Соловейко зверху на голочці скаче

На голочці скаче і надію просить

Щоб вона до нього завітала в гості

В гості завітала сіла і тихенько

Розказала йому про його серденько

Про його серденько що воно тривожить

То бува заб’ється а  то враз затужить

І затужить враз так що й словом не скажеш

Що його затушить й зранку не розпалиш

А потім пізніше плаче і сміється

І все більше плаче потім схаменеться

Слухай Соловейко та надія мовить

Не втрачай ти мене й біда тебе не зловить

І не буде тобі нічого злого

Все у тебе буде й будеш ти здоровий

Будеш ти здоровий будеш все ти мати

Затріщить від добра твоя власна хата

Але любі друзі скажу вам відверто

Надія то добре але вірте в себе 

Але вірне в себе й буде щастя знаю

Сам того я хочу й щиро вам бажаю!

     Урок ввічливості

У друга завжди будь охайним,

ніколи не відказуй.

а якщо скаже:

-Ти поганий,-

то дай по носі зразу.

       Характер

Є на цім світі діти такі:

бувають однакові, бувають і ні.

Бувають радісні,бувають сумні,

увесь цей характер відомий мені.

Загадка

Ця чарівниця, немовби цариця

Ходить по світу, листочки шукає.

Вона їх малює, вона ж і зриває.

                                 (Осінь)

        Моя мрія

"Я мрію про хату, літак закордонний,

про гойдалки, шмотки, про катера "Мрія".

Про грубу тепленьку й електрогітару.

Я мрію про світ у багатих умовах.

Я мрію про жарти чудові і сміх,"-

Це лист від усіх найзаклятіших мрій.

***

Я здібна і творча, життєва людина.

Люблю малювати і в football зіграть.

З трудом превеликим я роблю листівки.

Я люблю  уроки, як чорну сороку.

Ходжу я до школи, щоб знати усе:

як воду качати, як строїть шосе.

Ярослав Мудрий

Ярослав, Ярослав

Київ царгородом став.

Ярослав його оздобив

Укріпив і двір завів.

Йдут до нього посланці

І приносять гостинці,

Кажуть йому новини

Із чужої сторони.

Говорять про чудеса,

Що дали їм небеса.

Ну, а потім, попрощавшись,

Йдуть додому, озиравшись.