Лисичка з журавлем у велику приязнь зайшли, навіть десь покумалися. От лисичка і кличе журавля до себе в гості.

— Приходь, кумцю! Приходь, любочку! Чим хата багата, тим і пригощу.

Іде журавель на прошений обід, а лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тонесенько по тарілці та й поставила перед кумом.

— Пригощайся, кумочку, не погордуй! Сама варила.

Журавель стук-стук дзьобом — нічого не спіймав.

А лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всю не з’їла. А коли кашки не стало, вона й мовить:

— Вибачай кумочку, більше не маю чим пригостити.

— Спасибі й за те, — пісним голосом промовив журавель. — А ти б, кумонько, до мене завтра в гості прийшла!

— Добре, кумочку, прийду, чому не прийти, — мовить лисичка.

На другий день приходить лисичка, а журавель наварив м’яса, бурячків, квасольки, картопельки, покраяв усе те на дрібні шматочки, склав у високе горнятко з вузькою шийкою та й поставив на столі перед лисичкою.

— Пригощайся, кумонько! Не погордуй, люба моя, — припрошує журавель.

Нюхає лисичка — добра страва! Встромляє голову до горнятка — не йде голова! Пробує лапою — годі витягнути. Крутиться лисичка, заскакує звідти й звідти довкола горнятка — нічого не порадить.

А журавель не дармує. Дзьоб-дзьоб у горнятко та й їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв.

— Вибачай, кумонько, — мовить, випорожнивши горнятко, — чим хата багата, тим і рада, а більше на цей раз нічого не розстарався.

Розсердилася лисичка, навіть не подякувала за гостину. Думала вже заректися з журавлями приязнь водити.

Аж тут у гості до журавля саме півник зайшов. Бачить, журавель із лисичкою насуплені, один на одного не дивляться.

–  Що сталось? – питає.

Лисичка й каже:

–  Образилася я на Журавля. Я його до себе запрошувала, пригощала, а він мені обід у високе горнятко насипав, що я й не дістала нічого.

А Журавель каже:

–  Це тобі за те, що ти мене образила – розмазала кашку по пласкій тарілочці, я дзьобом нічого й не зачепив.

Тоді півник питає лисички:

–  А було в тебе, сестричко, якесь високе горнятко для журавля? Чому по пласкій тарілці розмазала?

–  Не було, – каже лисичка, –  до мене рідко гості ходять, а сама я тільки з пласких і їм.

–  А що журавлеві незручно буде, ти знала?

–  Та якось не подумала…

Зрозумів тоді журавель, що даремно лисичці мстився, вибачився та подарував їй глибокого глечика, щоб було з чого пригощати, а вона йому подарувала пласку тарілочку. І з тих пір вони часто один до одного в гості ходили, ще й півника запрошували.

У класичному варіанті казки немає прямих вказівок на те, що лисичка образила журавля навмисно. Навпаки, на початку сказано, що вони у велику приязнь зайшли і що вона сама його запросила. Могла ж би й не запрошувати, якби не хотіла. А в кінці вона розсердилася й зареклася з журавлями приязнь водити. Тобто дуже схоже на поведінку, коли тебе невірно зрозуміли й образили.

Тому я припустила, що в цій ситуації мало місце непорозуміння, адже і в житті більшість побутових конфліктів виникають через банальне нерозуміння потреб іншої сторони.

Такий фінал показує дитині, як можна виходити з непорозумінь і конфліктів, а не застрягати в них і робити їх незворотніми.

Як відомо, іноді у вирішенні конфліктів не обійтися без посередника, медіатора, в ролі якого й виступив новий персонаж півник.

Хоча, правду кажучи, журавель міг взагалі не допустити ніякого конфлікту, якби з самого початку спитав: "Лисичко, а чи нема в тебе, часом, глибшої тарілки, бо ця мені незручна?", і тоді з її реакції були б добре зрозумілі її наміри й не довелося б розігрувати драму з помстою й образами. Але тоді не було би про що казку складати.