Хвалити чи карати?

Хвалити не можна карати

Як ви вважаєте, де потрібно поставити кому в заголовку? У який спосіб — покарання­ми чи заохоченнями — можна впливати на пе­ребіг внутрішніх психологічних процесів, що спричинюють помилкові дії і вчинки дітей?

Дозування заохочень і покарань

Покарання має бути особливим, крайнім заходом. Що більш несподівані для дитини й ін­дивідуальні його форми, то вища його ефектив­ність і відтак його рідше доводиться застосо­вувати.

Покарання ніколи не досягає своєї мети, якщо в очах дитини воно несправедливе. Зло­вживання покараннями, використання їх для залякування дитини або в ситуаціях, коли мож­на обійтися без нього, одноманітність пока­рань — усе це врешті призводить до того, що дитина припиняє реагувати на покарання так, як ви того очікуєте.

Найефективнішим прийомом у ситуації, коли поведінка дитини викликає у вас негатив­ні почуття, є розповісти дитині, що ви пережи­ваєте в цей момент.

Коли дитина починає робити щось не- дозволене, мама каже їй: «Я незадово- лена». Якщо дитина не припиняє ви­конувати ту чи ту дію, а почуття мами тим часом наростає, вона повідомляє їй: «Я дуже незадоволена», відтак — «Я серджуся», а коли почуття сягає най­вищої точки — «Я розгнівана».

Описаний прийом також сприяє розвитку в дитини рефлексії, оскільки навчає її звертати увагу на переживання іншої людини.

Конфлікт між батьками й дітьми, а відтак і застосування покарань спричинює також си­туація, коли батьки змушені відмовити дітям у чомусь або щось їм заборонити. У такому випадку діти сприймають відмови та забо­рони батьків як прояв нелюбові й агресії до себе. Допоможе прийом «ступінчастої від­мови». Його суть полягає в тому, що, відмов­ляючи дитині, ви даєте їй змогу зрозуміти, що вам близькі її почуття, ви поділяєте її пе­реживання. А ваша відмова продиктована об'єктивними обставинами.

Покарання, як сильні ліки, необхідно за­стосовувати лише у двох випадках:

коли без нього не можна обійтися,

коли ви впевнені, що досягнете таким чином очікуваного результату.

Звісно, покарання буде ефективним тоді, коли є заохочення. Деякі батьки переконані, що хвалити та заохочувати дітей шкідливо й у будь-якому разі не можна відзначати їхні успі­хи. Насправді ж у процесі виховання дитини важливо використовувати як покарання, так і заохочення, адже це дві сторони єдиного про­цесу — соціалізації дитини. Але робити це по­трібно правильно: заохочення має переважати над покаранням.

Похвала за зусилля

Заохочувати можна й потрібно різні про­яви поведінки дитини. Особливу увагу необ­хідно приділяти похвалі за докладені дитиною зусилля. Не важливо, який результат дитина отримала, важливо відзначити її спробу та ста­рання здійснити правильну дію або моральний вчинок.

У заохоченні за правильно виконану дію або вчинок є дуже важливий психологічний момент. Будь-яку успішну діяльність супро­воджує відчуття успіху, радості від власного досягнення. Самі собою ці відчуття вже є на­городою й заохоченням. Завдання ж бать­ків — навчити дитину радіти успіху. Водночас важливо не загальмувати винагородою переживання внутрішньої радості й за­доволення дитини від виконаної роботи, затрачених зусиль.

Заохочення дитини не слід розуміти як спосіб її підкупу або зобов'язання батьків.

Неправильною є позиція тих батьків, які в знак заохочення звільняють дитину від виконання певної домашньої роботи. Навпа­ки — одним із методів заохочення є доручення дитині нових постій­них обов'язків або ж розширення її прав. Утім тут батькам слід бути особливо уважними і, перш ніж розширити права дитини, вирі­шити для самих себе: чи зможуть вони надати дитині обіцяні права, чи доступні вони дитині з огляду на її вік та особистісні якості?

Не слід поспішати з наданням дитині як заохочення надто «дорослих» прав.

Подяка дітям

Багатьом батькам здається, що вони ніко­ли не мають дякувати дітям, що подяку в родині завжди слід спрямувати від дітей до батьків. Це зовсім не так. Батьки можуть і повинні вислов­лювати вдячність своїм дітям. Вони зобов'язані дякувати, зокрема, у випадках, коли діти:

виявляють душевну чуйність, доброту до своїх близьких;

не розгубилися і прийняли моральне рішення у складній ситуації;

викликають схвалення людей навко­ло своєю поведінкою.

Багато батьків також цікавляться питан­нями про те, як задовольняти потребу дитини в ласці, з якого віку дитини слід обмежити про­яви ніжності до неї — відмовитися від поцілун­ків, погладжувань, обіймів тощо.

Якщо тісний контакт і ніжне ставлення до дітей у сім'ї поєднувати з розумною вимогли­вістю, то немає нічого неправильного в тому, що ви цілуєте, обіймаєте, пестите своїх дітей. Досвід свідчить: якщо батьки, боячись припус­титися помилки, не дають дитині необхідної кількості ласки, це призводить до ускладнень у розвитку дитини.

Разом з тим надмірна ласка та захвалю­вання, що «роздають» батьки без урахування досягнень дитини, можуть навіть нашкоди­ти їй. «Перехваленим» дітям, які за найменші досягнення чують з уст дорослих позитивну оцінку, як правило, дуже складно пристосо­вуватися до життя поза сім'єю. Такі діти праг­нуть за будь-яку ціну отримати похвалу. Час­то вони ухиляються від розв'язання складних завдань, а винагороду намагаються отримати у будь-який інший спосіб.

Отже, корисно замислитися: чи не при­пускаєтеся ви помилки, винагороджуючи сво­їх дітей? Адже внаслідок надмірного чи не­правильного заохочення ваша дитина може розучитися розрізняти доцільну й недоцільну поведінку. Солодкою й бажаною для неї стане радість не від самого процесу праці, подолан­ня труднощів, а лише від отримання тієї чи тієї винагороди. Пам'ятайте, покарання ефектив­не, так би мовити, за точного діагнозу й у не­великих дозах.

Джерело: “Вихователь-методист ДНЗ” №2 2016р. Автори: Алла Панченко, Раїса Корендо.