\

“Історія одного кохання” аналіз твору

Автор – Ерік Сігал

Рік написання – 1969

Жанр – кіноповість

Тема : любов та відданість, життя та смерть. Історія кохання сина мільйонера Олівера до дочки італійського емігранта Дженніфер.

Ідея: драматичність кохання, людяність. Справжнє кохання допомагає долати негаразди і дає сили наповнювати змістом і ніжністю навіть останні дні життя.

Темі кохання автор приділяє значну увагу, адже саме в коханні найяскравіше виявляється сутність людини.

Цей твір показує, що коли людина щиро кохає, для неї не має значення ні врода, ні гроші, ні статус, вона може бути просто щасливою.

Головні герої:

Олівер Барретт IV – 20-річний студент-відмінник Гарвардського університету, спортсмен-хокеїст, спадкоємець багатої та відомої родини.

Дженніфер Кавіллері – звичайна дівчина, студентка музичного факультету Редкліффського коледжу. Дівчина не має високого статусу у суспільстві, оскільки є донькою італійського емігранта.

Філ Кавіллері (батько Дженні),

Олівер Баррет III (батько Олівера),

Елісон Форбс Барретт — мати Олівера.

Проблеми у творі “Історія одного кохання”: цінності життя, стосунків батьків і дітей, бідності й багатства, соціальної нерівності

Особливості композиції: кільцева композиція: твір починається і закінчується повідомленням про смерть Дженніфер, розділи твору – це окремі епізоди-спогади Олівера. Розв’язка на початку твору, основна частина – не як познайомилися, а як прощалися (за емоційною напругою)

Книга «Історія кохання» вважається однією з найбільш читаних книжок ХХ сторіччя (стала бестселером і розійшлася накладом понад 30 млн примірників).

За сценарій фільму «Історія кохання» був удостоєний премії «Золотий глобус» (1971). 

Роман «451 градус за Фаренгейтом» розповідає про тоталітарне суспільство, в якому книги знаходяться під забороною і підлягають спалюванню. «451 градус за Фаренгейтом» 

451° за Фаренгейтом» головні герої

Гай Монтеґ, пожежник

Мілдред Монтеґ, дружина Гая, здатна зробити донос владі на чоловіка

Кларіса, молода дівчина, подруга Гая

Фабер, професор, друг Гая

Брандмейстер Бітті, капітан пожежників

Всіх героїв роману можна розділити на дві групи: тих, які читають книжку і тих, які не читають.

Мілдред не читає, постійно дивиться телевізор, забула навіть, де і коли вперше зустрілася зі своїм чоловіком, не має про що з ним говорити, не хоче мати дітей, вимагає грошей;

Місіс Фелпс не читає, поміняла трьох чоловіків, байдужа до кожного,“у мене немає дітей, та й хто, будучи при своєму розумі, захоче їх мати”?;

Місіс Бауеллс не читає, “це не так страшно: дев’ять днів з десяти  діти в школі, а коли вони приходять додому, я заганяю їх в вітальню і вмикаю телевізор, це як закинути брудний одяг у пральну машину” 

Фабер читає, “мені аж болить  від того, що відбувається”, допомагає  Гаєві Монтегу врятуватися «радіопередавач, читає Біблію»;

Кларіс Маклелен читає, як і вся її сім’я. з нею цікаво поговорити навіть про найменші дрібниці “як вам не соромно, ви ні в кого не закохані”(про кульбабу, про дощ), вміє дружити 

брандмейстер Бітті читає, вважає себе невинним, бо люди самі перестали читати, продовжує цитату про Рідлі(“з божою поміччю, Рідлі, ми сьогодні запалимо таку свічку, якої їм не загасити довіку”, “світ спокійно обходиться без книг”, цинізм переходить у відчай, прагне смерті).

Гай Монтег спочатку з одними, потім з іншими “я не хочу робити тільки те, що мені скажуть, я не хочу переходити на чиїс

дз. 1Запишіть у зошит паспорт твору, головних героїв.

2 прослухайте скорочений варіант твору

Відтворення античного міфу про Пігмаліона у літературі та живописі.

«Пігмаліон» в літературі

Як вже відомо, за основу своєї блискучої комедії «Пігмаліон» Бернард Шоу обрав сюжет міфу «Пігмаліон і Галатея». Цей міф існував у Стародавній Греції і був запозичений давньоримськими митцями. Публій Овідій Назон у X книзі «Метаморфоз» розповідає історію царя Кіпру, скульптора Пігмаліона, що вирізьбив прекрасну статую дівчини зі слонової кістки і закохався в неї. У ХІІ столітті англійський поет і драматург Марстон написав поему «Перетворення статуї Пігмаліона».

Вільям Шекспір переказав сюжет міфу про Пігмаліона і Галатею в останній сцені «Зимової ночі».

Для Руссо, німецьких поетів-романтиків Пігмаліон був символом закоханого, який силою свого почуття зумів створити ідеал краси.

Наприкінці XIX століття до міфу звертаються драматурги В. Морріс у поемі «Пігмаліон і Галатея» та В. Швенк Гілберт у комедії «Пігмаліон і Галатея».

«Пігмаліон» в мистецтві

Не тільки митці слова зверталися до образів Пігмаліона і Галатеї. У світі є безліч картин відомих і маловідомих художників, скульпторів, яким сюжет даного міфу прийшовся до душі. До сюжету міфу «Про Пігмаліона і Галатею» звернулись:

в живописі — Луї Гауффер, Джуліо Баргелліні, Жан-Леон Жером, Жан Батіст Ванлоо, Франсуа Буше, Пабло Пікассо,

в скульптурі — Етьєн Моріс Фальконе та ін.

в музиці – Жан-Філіп Рамо.

Творча історія п’єси «Пігмаліон»

Одним із вершинних досягнень Дж. Б. Шоу є комедія «Пігмаліон». Драматург писав цю п’єсу 4 роки. Роботу над твором було завершено 1912 р., а поставили його 1913 р. у Берліні та Відні.

Прем'єра «Пігмаліона» у Лондоні відбулася 11 квітня 1914 року і стала сенсацією театрального життя Англії. Відома акторка Стелла Патрик-Кемпбелл - дуже гарна жінка - блискуче зіграла 17-літню квіткарку.

Відтоді «Пігмаліон» не зупиняє своєї тріумфальної ходи сценами світу.

У 1957 р. у Нью-Йорку Фредерік Лоу поставив мюзикл «Моя чарівна леді». А ще через 7 років глядачі побачили екранізацію цього мюзиклу. Роль Елізи в ньому зіграла відома акторка Одрі Хепберн.

Завдання «Поміркуємо»

Поміркуйте, чим можна пояснити активне звернення митців різних епох саме до античного міфу про Пігмаліона і Галатею?

“Ляльковий дім” аналіз твору (паспорт)

Автор – Генрік Ібсен

Рік написання – 1879

Жанр – соціально-психологічна драма.

Тема: духовне пробудження людини, її прагнення до вільного прояву себе як особистості.

Ідея – заклик до збереження сімейних і відновлення загальнолюдських цінностей.

Проблематика: проблема моральної відповідальності людини за свій вибір і за інших людей; «втрати ілюзій» під впливом обставин; істинних і фальшивих ідеалів і цінностей; проблема жіночої емансипації.

Паспорт  твору

Рік написання – 1841.

Літературний рід – епос

Жанр – повість.

Напрям – критичний реалізм.

Тема твору «Шинель» — це людські страждання, що заздалегідь є соціально визначеними, оскільки багато що в житті залежить від чину (посади). Трагічна доля «маленької людини» Акакія Башмачкіна. «Маленька людина» в літературі — це людина з нижчих щаблів суспільної ієрархії, яка болісно переживає власну незначущість і закомплексованість, ущемлену гордість і несправедливість. 

Ідея “Шинель”. Необхідність співчуття та поваги гідні всі люди, незважаючи на їх соціальне становище. Письменник показав несправедливість і жорстокість суспільства щодо «маленьких», але чесних і сумлінних людей.

Джерело твору. Канцелярський анекдот про бідного чиновника, який захоплювався полюванням

Образи-символи. Нова шинель – символ справжнього, гідного людини життя. Втрата нової шинелі – символ втрати сенсу життя, втрата ідеї, що надихала його, дала новий сенс існуванню.

Головні герої “Шинель”

Титулярний радник Акакій Акакійович Башмачкін – головний герой твору “Шинель”. Він бідний  чиновник 9 рангу. Ім’я «Акакій» перекладається як «незлобливий». Герой трохи рудуватий, з залисинами, низький, має нездоровий колір обличчя. Він так давно переписує документи, що ніхто не пам’ятає, його вік, коли він був прийнятий на роботу. Навіть його голосу ніхто не чув, за винятком прохання: залишити його і не ображати. Це слова, які він вимовляє в тих випадках, коли знущання колег заважають виконувати обов’язки. Башмачкін живе роботою.

Кравець Петрович – був хорошим майстром. Мав дружину, любив випити. Він рябий, мав криве око;великий палець на нозі зі знівеченим нігтем. Коли пиячив, то скидав ціну;був тверезим – піднімав. Коли Башмачкін прийшов до нього лагодити шинель, він повідомив йому, що треба шити нову. І назвав ціну – 150 рублів. Петрович зшив Башмачкіну чудову шинель.

«Значна особа» –  генерал, який нещодавно отримав звання, яке зіпсувало його. До нього звернувся Башмачкін, сподіваючись на допомогу в пошуку вкраденої шинелі. Як людина дуже сувора, він прогнав бідолаху, демонструючи свою владу. Він навіть не вслухався в проблему, а відправив бідного чиновника з кабінету, мовляв, той порядку не знає, лізе прямо до такої значної особи. Згодом він пожалкував, що так повівся й перебував у поганому настрої, навіть хотів виправити ситуацію. Але дізнався, що Башмачкін помер. Щоб відволіктися від поганих думок він збирався розважитися зі своєю коханкою Кароліною Іванівною. Через деякий час після смерті Акакія Акакійовича той повернувся до нього у вигляді мерця і зняв з нього генеральську шинель.

Грабіжники – зняли шинель з Акакія Акакійовича. Обидва були величезні і з вусами. Один з них сказав, що шинель його, а другий приставив величезний кулак до обличчя бідного чиновника.

Сюжет повісті “Шинель”

а) Експозиція — розповідь про департамент та характер Акакія Акакійовича

б) Зав’язка – виникнення ідеї залатати стару шинель або пошити нову

в) Розвиток дії – походи Башмачкіна до кравця Петровича, аскетичне існування і мрії про майбутню шинель, пошиття нової шинелі, відвідини іменин, на яких шинель Акакія Акакійовича мала бути «сприснута»

г) Кульмінація – крадіжка нової шинелі

д) Розв’язка – безуспішні спроби Башмачкіна повернути шинель; туга героя за шинеллю і його смерть, фантастична історія про привид чиновника, який шукає свою шинель

Художні засоби “Шинель”

Автор використовує гумор, іронію, «сміх скрізь сльози», гротеск. Гротеск — тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, життєподібного і карикатурного. Гротеск — найвищий ступінь комічного. Особливо яскраво виявляються сатиричні форми гротеску. За допомогою гротеску митець створює специфічний «гротескний» світ, аномальний і дивний світ, в якому реальне та нереальне несподівано постають в органічній єдності.

Реалістичні елементи:описи Петербурга, служби героя, життя чиновників, приготування і пошиття шинелі, поведінка генерала та дрібного чиновника тощо.

Елементи романтизму та реалізму в повісті “Шинель”

Романтизм Реалізм

·Поява привиду в кінці твору;·покарання «значної особи» Опис службових обов’язків героя;· зображення побуту чиновника;· приготування до пошиття шинелі;· байдужість тих, хто мав би захистити

Проблематика “Шинелі” охоплює всі гріхи ситого бездушного світу, змушує читача озирнутися навколо і побачити тих, хто так само “малий і беззахисний”, як головний герой.

Головна думка твору “Шинель” – протест проти бездуховності суспільства, проти порядків, які принижують людину морально, матеріально і фізично. Сенс фрази Башмачкіна “Залиште …, навіщо ви мене ображаєте?” – містить і моральний і духовний і біблійний контекст. Те, чого вчить нас твір: як можна ставитися до ближнього свого. Ідея у Гоголя в тому, щоб показати безсилля маленької людини перед величезним світом людей, які байдужі до чужого

Микола Гоголь є одним із найбільш знаних українців у світі, якого, одначе, більшість шанувальників літератури за межами України вважають росіянином. Причина проста: прибувши до Росії ще в дев’ятнадцятирічному віці у сподіванні зробити кар’єру, він досяг величезних успіхів у літературі. Росіяни вважають його творцем сучасної російської прози, і так само, з російської точки зору, його сприймає й решта світу, включно з багатьма українцями.

Мало хто знає, що Гоголь, рідною мовою якого була українська, здобув центральне місце у російській літературі саме завдяки тому, що був українцем, знав тогочасну українську культуру, яка була майже зовсім не відома в Росії, і, «переклавши» її для російського читача, став знаменитим.

Хоча Гоголь був українцем, у час, коли Україна була часткою російської імперії, а російську мову було прийнято як мову «освіченого» літературного спілкування, він мусив писати російською, щоб мати успіх у літературі.

Тож у цій публікації буде показано докладніше, як саме джерелом натхнення для творів Гоголя, написаних російською мовою, були літературна традиція, історія і звичаї України.

"Художник, — стверджував Бальзак, — це людина, що звикла робити зі своєї душі дзеркало, в якому відіб'ється весь світ". Навіть у невеликій повісті Бальзакові вдалося показати реалістичну картину сучасної Франції, розкрити головну рису цього суспільства — матеріальну зацікавленість, владу грошей.

Безжалісність і нещадність головного героя повісті "Гобсек", чиїм ім'ям її названо, вражають. Ім'я Гобсек стало загальновживаним, коли йдеться про скнар.

Замолоду холодний та скупий Гобсек був людиною життєлюбною, наділеною природним прагненням самоствердитися в житті. Але, переживши багато страшних випробувань, зазнавши голоду, злиднів, потоптаного кохання, спокуси великих грошей, герой повісті став холодним, черствим здирником, нагромаджувачем багатства.

Гобсек має витончений розум, сильний характер, він чудовий психолог. Та все ж таки всі його таланти спрямовані лише на одне — накопичення грошей, багатства. Зваживши весь свій життєвий досвід, уже немолода людина, герой повісті дійшов до розуміння того, що "з усіх земних благ є тільки одне, щоб людина прагнула його. Це золото!"

Позичаючи гроші під величезні проценти, він фактично грабує людей, принижує їх морально і стає володарем їхніх доль. Гобсеку не потрібна політична влада — йому досить влади лихваря.

Будучи багатою людиною, сам Гобсек живе в неохайній кімнаті, пішки ходить до своїх кредиторів, погано харчується, мерзне на вулиці, бо одежина бідна та слаба. Весь його зовнішній вигляд викликає жах і відразу.

Таким чином, відбувається еволюція героя як особистості: з людини життєрадісної, волелюбної, з розвинутим естетичним смаком він перетворюється на здирника, потворного лихваря. Інтелектуальна людина, всю свою талановитість Гобсек спрямував на фанатичне накопичення багатства, бо вважає, що почуття внутрішньої свободи, безпечне існування, повагу та незалежність дають тільки гроші.

Література – це мистецтво! І в кожному виді мистецтва люди звертають увагу на щось дивовижне, чаруюче, прекрасне. В літературі такий ефект досягається завдяки вживанню художніх засобів. Абітурієнтам їх необхідно не тільки знати, але й розуміти, чим вони відрізняються один від одного. 

Розберімося разом з художніми засобами літератури. і почнемо

1. Епітет – це художнє означення предмета або події, що допомагає виразити сутність та надає емоційну характеристику. Також це поетичне та образне зображення.

Епітети можуть бути як іменниками: 

трепет щастя, 

але найчастіше епітети – прикметники: 

глибока тиша, золоте щастя, міцна рука, горда душа. 

Не забувайте, що прислівники також можуть виступати епітетами: "води ритмічно, невпинно понесли його в своїх гарячих обіймах...".

2. Порівняння – це словесний вираз зіставлення двох схожих у якійсь характеристиці предметів або явищ із метою визначення певних рис одного з них через порівняння з іншим.

Порівняння буває декілька видів:

а) простим – в ньому один предмет чи явище зіставляється з однією чи більше однорідними ознаками;

парубок, мов явір

б) поширеним, коли предмет чи явище зіставляються з кількома ознаками одночасно;

У слів є відмінна природа: одні є скучні і сіряві, як придорожні пили; другі, як свіжий пісок…

в) приєднальним, в якому образ подається вже після предмету;

Як човен веселий, відчаливши в море, По синім кришталі за вітром летить І веслами воду і пінить, і оре, Лебежою шиєю в хвилях шумить, — Так дикий арап, поводи відпустивши Коню вороному, в пустиню біжить.

г) заперечувальним – в цьому порівнянні є протиставлення двох об’єктів.

Ой то не зоря — то дівчина моя!

3. Алегорія або іносказання, інакомовлення – це перенесення властивостей та характеристик одного предмета чи явища на інший для кращого відображення образу. Таким чином утворюється переносне значення.

Приклади алегоричних образів: коник-стрибунець, вовк та ягня, каменярі – борці за свободу України.

4. Гіпербола – це художнє надмірне перебільшення дійсних фактів. Наприклад, як в цих прикладах:

Я це вже тисячу разів казав!

Швидкий як блискавка!

5. Літота – надмірне применшення явищ у художній літературі. Літота виступає антиподом гіперболи, але зустрічається значно рідше за надмірне перебільшення.

Приклади: курці по коліна; малесенька, ледве од землі видно.

Опрацюйте матеріал.запишіть у зошит визначення, які вам були незрозумілі 

Мета: поглибити поняття про романтизм як літературний напрям; розкритизміст поеми Дж. Байрона „ Мазепа”, формувати вміння визначати ознаки історизму та романтизму у творі; розкрити риси характеру головного героя; розвивати навички самостійної роботи, дослідницької діяльності, виразного читання, логічне мислення; виховувати повагу до історії свого народу та патріотичні почуття. 

1 Завдання Подивись відео. зроби висновки: хто такий Мазепа

2 Запиши гронування до образу Мазепа (див слайд)

 Мета уроку: познайомити учнів з життям та творчістю Генріха Гейне; дати загальну характеристику «Книги пісень»; визначити особливості світосприйняття Гейне і місце його творчості Гейне в літературі німецького романтизму;  розвивати навички роботи з біографічним матеріалом і навички аналізу поетичних творів;  виховувати інтерес до літератури романтизму, активну життєву позицію.

2. Дата та місце народження. 13 грудня 1797 р. в Дюссельдорфі на Рейні

3. Батько – Самсон Гейне - єврейський торговець,  торгував тканинами

4. Мати – Бетті Гейне – освічена жінка, знала чотири мови, літературу, філософію

5. Навчання - Дюссельдорфський католицький ліцей,  Боннський, Геттінгенський, Берлінський університети.

6. Освіта. Доктор права

7. Заняття комерцією у Гамбурзі у торговій фірмі дядька — мільйонера Соломона Гейне.

8. Кохання до своїх кузин, доньок Соломона: спочатку в Амалію, а згодом — у Терезу.

10. Літературний дебют Гейне (1817 р.) «Вірші Генріха Гейне»

12. Слава.  «Книга пісень». У 1827 р. збірка «Книга пісень» принесла поету славу. Вона об'єднала всі вірші, написані митцем до того часу. За життя Г.Гейне збірка перевидавалася 12 разів.

9. Подорожі  Німеччиною,  Англією, Італією

11. Цензурні перепони та переслідування. Сміливі виступи Гейне в пресі та його художні твори, спрямовані проти німецької націоналістичної й релігійної політики, спричинили цензурні перепони та переслідування. Служіння ідеям свободи, рівності й братерства спонукали Генріха Гейне стати, за його власним висловом, «барабанщиком революції».

13. У Парижі. Політичне цькування набрало таких обертів, що Гейне змушений був рятуватися втечею до Франції. У Парижі Гайне прожив останні 25 років свого життя (1831-1856).

14. Одруження. У 44-літньому віці Гейне одружився з простою селянською дівчиною, продавщицею Кресане Ежені Міра, яку називав на німецький лад Матильдою

15. «Матрацна могила» (параліч спинного мозку). У травні 1848 р. Гейне востаннє вийшов з дому, і пішов до Лувра. Він знепритомнів там, упавши біля славетної статуї Венери Мілоської. Усі наступні вісім років свого життя, названі самим поетом «матрацною могилою», він провів прикутий до ліжка. Гейне не здавався і навіть зберігав почуття гумору. Напівсліпий і нерухомий письменник правою рукою піднімав повіку одного ока, щоб хоч трохи бачити, а лівою на широких аркушах виводив великі літери.

16. Смерть. Перед смертю поет попросив покласти собі на груди квіти. Із захопленням він повторював: «Квіти! Квіти! Яка прекрасна природа!».  Його останні слова: «Писати! Паперу, олівець!..»Помер Гейне 17 лютого 1856 р. Похований на кладовищі Монмарт

17. Основні твори: «Книга пісень» («Задзвени із глибини», «Коли настав чудовий май…», «На півночі кедр одинокий…», «Не знаю, що стало зо мною…», «Коли розлучаються двоє…»), «Подорожні картини», «Німеччина. Зимова казка», «Сілезькі ткачі», «Романцеро».

«Книга пісень» 

Більша частина віршів створена під впливом яскравого почуття до двоюрідних сестер — Амалії та Терези, в яких поет по черзі закохувався. Його почуття залишилися без відповіді. Але під пером талановитого митця розповідь про нещасливу любов вийшла далеко за біографічні межі: «Книга пісень» — справжня перлина німецької літератури.

Збірка складається з 4 частин: «Юнацькі страждання» — кохана з’являється до нього в уяві; «Ліричне інтермецо» — кохання розцвітає у сновидіннях; «Знову на батьківщині» — любов оживає лише в пам’яті поета.

• проаналізувати поезію  митця, зробити висновки щодо просвітницькіої ідеї обєднання людства, яка пролунала в оді «До радості»;

• розвивати вміння аналізувати поетичний твір, узагальнювати та систематизувати матеріал;

• розвивати навички виразного читання, образне і асоціативне мислення;

• виховувати свідомих читачів, спонукати до зацікавленості творчістю  Ф. Шиллера;

• виховувати оптимізм, віру в людину.

Теорія літератури.

Ода (д.-гр. – пісня, співаю).

• Жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб.

• Оді притаманні урочистість і патетичність у висловленні почуттів.

• Первісно – це пісня на будь-яку тему, що виконувалася в давній Греції хором під музичний супровід.

• Пізніше - хвалебний вірш, який присвячено уславленню важливих історичних подій або видатних осіб.

• Інколи ода прославляла величні природні явища.

• 
  

Завдання: 1      виходячи з вищезазначеного, доведіть, що «До радості» - це ода.

Первісне сприйняття тексту.

• Як сприймається зміст тексту? Яке ваше враження від поезії?

• Які асоціації викликає у вас слово радість? Від чого може людина радіти?

• Якою бачить людину (людей) Шиллер, виходячи із змісту оди?

• До чого закликає читача автор?

3.Читання статті підручника, стор. 35. 

Ода «До радості» — справжній шедевр, одна із вершин світової поезії, у якій передано прагнення людей жити у мирі, шані один до одного. Автор прославляє дружбу, розум. У цьому вірші поет зумів передати душевний підйом, який виражав не лише очікування царства розуму, свободи, а й споконвічне прагнення людства жити в радісній згоді й мирі.

І людину, яка здатна на це, возвеличує автор. Це ідеал людини доби Просвітництва, людини майбутнього. Нечасто буває, щоб ліричний вірш набував такого глибокого філософського змісту і по-справжньому світової слави.

ДЗ.Аналізувати вірш Травнева пісня. Виписати художні засоби

Хай живе здоровий глузд!

Мета: продовжити формувати знання учнів про сутність авторського задуму роману, композиційні особливості, їхню роль в розкритті характеру головного героя; дослідити за текстом, як розкривається образ головного героя, Гуллівера, як тип людини нового часу (активної, мислячої, енергійної, великодушної, людяної та мужньої); продовжити формувати вміння та навички роботи з цитатним матеріалом, аналітичний підхід до  художнього слова; розвивати вміння робити висновки з прочитаного, логічне мислення, спрямоване на аналіз художнього твору; прищеплювати інтерес до читання художньої літератури.

Мотивація навчальної діяльності.

— Вам подобається подорожувати?
— Чим є подорожі для вас?
— А якщо уявити, що це подорожі до вигаданих, фантастичних країн. Який життєвий досвід можна придбати в такій мандрівці?

  Сенс життя Дж. Свіфта точно передає намогильний напис, складений ним самим: «Тіло Джонатана Свіфта, доктора богословських наук, декана цього собору, поховано тут, де люте обурення не може більше краяти його серце. Іди, подорожній, і, якщо можеш, наслідуй того, хто віддав свої сили боротьбі за свободу людства».
  Гуллівер став очима та вустами автора: його подорожі до далеких країн і враження від них – це ліки від моральних і суспільних хвороб, які заважають людській спільноті бути по-справжньому  людською.

— Яке враження справив на вас роман?
— Що примусило замислитися?
— Які питання виникли під час читання?
— Що схвилювало чи вразило?
— Від чийого імені ведеться оповідь?
— Чиїми очима ми спостерігаємо за пригодами та подіями?
— Чому письменник обирає саме таку форму розповіді? (Розповідь ведеться від першої особи. Автор дає нам зрозуміти, що він не сторонній спостерігач: те, про  що йдеться, — хвилює, турбує, вражає).

Теорія літератури.

Композиція (з латинської – складання, поєднання) – побудова художнього твору, яка виявляє себе в тій або іншій формі смислової зв’язності, смислозначимого співвідношення, що встановлюється між окремими його елементами (частинами, розділами, сюжетними ситуаціями, образними картинами, дійовими особами).
— Який композиційний та художній прийом обирає автор? (Це – розповідь, для читача – записник героя).
— Чому автор обирає саме таку форму оповіді? (Враження від побаченого та пережитого одразу після подорожі не тільки емоційні, вони містять в собі аналіз, насичений деталями та подробицями. Чому? Герой не тільки бачить. Він міркує, порівнює, усвідомлює).
— Чому після небезпечних пригод, які пережив Гуллівер в Ліліпутії, його знову тягне в мандри? Чому «не сидиться вдома»? (Побачити нові світи, зрозуміти, що керує людьми в суспільстві, які закони (державні та моральні) вони обирають й чому. Чи не цікаво? Чи не досвід?).

Своєрідною передмовою до роману є аннотація Річарда Сімпсона «Від видавця до читача».

    Ще один авторський прийом, який дає читачеві можливість зрозуміти, що Гуллівер з його пригодами – не фантазія автора. Це він сам: «Перед тим, як покинути Редріф, він передав мені на охорону цей рукопис, дозволивши робити з ним, що я схочу. Я тричі уважно перечитав його. Стиль – дуже ясний і простий, і єдина хиба, яку я знайшов в нім, — та, що автор, наслідуючи манеру всіх мандрівників, пише занадто докладно. Від усього прочитаного складається правдиве враження. Це й зрозуміло, бо автор рукопису такий відомий своєю правдивістю, що серед сусідів його в Редферді, коли хто хоче ствердити щось, стало немов за прислів’я: «Це так вірно, наче сказав містер Гуллівер

  
Людина може скерувати свій власний розвиток і розвиток суспільства, покладаючись на власний розум.

Робота над темою уроку.

Характеристика образу Гуллівера

Дайте відповіді на запитання:

— Хто він, Лемюель Гуллівер?
— Яку освіту отримав?
— Чому небагато грошей, які іноді отримував від батька, «витрачав на книжки з мореплавства та пов’язаними з ними галузями математики?»
— Чи допоміг фах лікаря Гулліверу здійснити свою мрію?
— Чому «море втомило» героя й три роки він залишався вдома?
— За яких обставин Гуллівер став лікарем на судні Вільяма Прігарда «Ластівка»?
— Що зупинило шлях «Ластівки» південними морями?
— Чому команда судна «танула на очах»?
— Що надавало сили Гулліверу триматися?
— Як доля врятувала героя та подарувала можливість побачити інший світ, країну Ліліпутію?
— Як повівся Гуллівер, почувши незнайому мову? Як він зумів порозумітися з місцевими жителями, не знаючи їхньої мови?
— Розкажіть про життя Гуллівера в Ліліпутії. Які деталі побуту вам запам’яталися?
— Гуллівер – освічена людина, розумна людина. Як це допомагає героєві залишатися особистістю в безглуздих ситуаціях?
— Чому герой дозволяє обшукувати себе? Чому визнає вирок – засліплення й окіст в музеї після смерті? Чи кориться рішенню імператора?

— Як ставиться Гуллівер до імператора та ліліпутів? Чому намагається поважати інших людей, навіть маленьких?
— Чому Гуллівер спочатку активно втручається в війну між Ліліпутією та Блефуску, а потім відмовляється виконати наказ імператора Ліліпутії? Чи вважаєте ви його перемогу над ворожим флотом героїчним вчинком?
— У чому виявляється людяність Гуллівера?

Узагальнення.
— Чи є Гуллівер людиною нового часу?
Домашнє завдання

.Як індивідуальне завдання (для допитливих)  скласти тези за темою: «Якою бачили людину просвітники XVIII століття?»

Іронія — засіб художньої виразності, прихована насмішка, коли за зовні позитивним висловлюванням ховається висміювання. Найчастіше використовується в сатирі  

                           Література епохи Просвітництва


реалізм          класицизм             сентименталізм              рококо

 

 У XVIII ст. паралельно розвивалися три основні художні напрями – просвітницький класицизм, просвітницький реалізм і сентименталізм, а також існувало мистецтво рококо.

   Просвітницький класицизм  на новій основі продовжував традиції класицизму XVIIcт.  Його представники віддавали перевагу об’єктивним законам мистецтва, що спиралися на розум. Література була рупором філософських та політичних ідей, з допомогою яких просвітителі намагалися виховати нову людину і змінити світ. Характерною особливістю було прагнення повчати людей, формувати  нові моральні цінності та ідеали. Митці зосереджували увагу на конфліктах, які виникали внаслідок зіткнення  героїв з недосконалим суспільством і труднощами при виконанні ними свого громадського обов’язку.

  Проголошується ідея служіння всьому суспільству, справі свободи і справедливості. Герої охоплені ідеєю змінити існуючий порядок і встановити більш розумний і гуманний. Представники: Вольтер, Й.В.Гете, Ф.Шиллер.  Улюблені жанри: трагедії, епопеї, оди.

  Просвітницький реалізм – за основу бере принцип наслідування природи, основним естетичним принципом проголошує правдивість мистецтва. Головним об’єктом представники просвітницького реалізму обрали суспільне життя свого часу. Їх цікавили різні сфери соціального буття, стосунки між різними соціальними верствами, вплив середовища на людину. Вони сміливо виступали із соціальною критикою, викриттям несправедливих порядків і вад суспільства, їх згубного впливу на людину, утверджували в літературі тип активного, діяльного героя. Митців цікавила доля простої людини, тому вони зображували звичайних людей зі звичайного життя. Представники Д.Дідро, Дж.Свіфт, Г.Філдінг, Р.Б.Шерідан. Жанри: роман, повість, “міщанська” драма, памфлети.

Сентименталізм – напрям, який утверджував “культ почуттів”, “культ серця”. Отримав назву за твором англійського письменника Л.Стерна “Сентиментальна подорож”. Для нього характерні увага до внутрішнього світу людини, возвеличення почуттів, культ природи, аналіз переживань у приватній сфері, утвердження багатства духовного світу представників нижчих станів. Головний об’єкт зображення – життя людського серця. Представники: Л.Стерн, С.Річардсон, Ж.Ж.Руссо, М.Карамзін. Жанри: роман, щоденник, дорожні нотатки, елегія, драма.

Рококо – напрям, що розвивався незалежно від ідей Просвітництва. Його представники орієнтувалися на смаки аристократії, тому твори відзначаються особливою вишуканістю та витонченістю форм, пишністю й багатством засобів художньої виразності. Митці вважали, що витвір мистецтва має радувати й вражати зір, слух та уяву, нагадуючи про насолоди життя – красу, кохання. Тому характерні для творів естетизм, святковість, театральність, увага до дрібниць. Мистецтво рококо робило життя приємним, вишуканим, красивим. Воно тісно пов’язане з бароко. Представники: П.О.Бомарше, Д.Дідро, Х.М.Віланд.

 Підсумок уроку.

Запитання:

- Кого в добу Просвітництва називали енциклопедистами?

- Хто був головним ідеологом проекту по створенню “Енциклопедії або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел”?

- Скільки томів налічувала Енциклопедія?

- Чому видання Енциклопедії час від часу заборонялося?

- Які художні напрями співіснували в добу Просвітництва?

- В що вірили просвітники? 

ДЗ. Повторення:  1 пройти https://learningapps.org/display?v=pmkfa3j7j16

1 ( відповідь скинути в дз

2дати відповіді на запитання( які вище запи сані)