«Мамо, дай телефон. Мені нудно!»: дофамінова залежність

Спостерігаю картину спілкування дочки з матір’ю,

– “Мамо, дай телефон”.

– “Не дам! Ти багато сьогодні грала” – каже мама, ховаючи телефон подалі у свою дамську сумочку.

– “Мені нудно!!!” – Почала скиглити дівчинка. – Ну, дай телефон! Ти, що не розумієш, що мені нудно..» – починає демонстративно плакати чекаючи, що отримає своє (пророблена схема)

– «На! … Візьми!, – Мама роздратовано витягує телефон з сумки і віддає дитині.

Дівчинка заспокоюється та пропадає на кілька годин. Тиша.

Про залежність дитини від смартфона – що робити? Поради психолога

Згадую, як на одній із змін табору-клубу «Я та інші», побувала дитина з ігровою залежністю. Йому було все не цікаво, ні майстер-класи не приносили задоволення, ні групові ігри, ні анімації, ні спорт. Він увесь час казав, що мені нудно. І постійно плакав батькам у телефон, що це найзанудніший табір, де йому доводилося побувати, що тут дуже нудно (табір без гаджетів).

Запитую, – «якби в тебе була чарівна паличка, щоб ти змінив би в нашому таборі – «дозволив би грати на смартфоні» – не підводячи голову, відповідає 10-річний хлопчина. Продовжую питати, щоб зрозуміти про захоплення дитини – «А що тобі найбільше подобається робити?». Чую – “Грати на телефоні!”. – А як ти проводиш час? – продовжую цікавитись. – «Приходжу додому зі школи, граю на смартфоні, роблю уроки, потім знову граю». – «Тобі подобатися як ти живеш, ти почуваєшся щасливим?» – Знову цікавлюся. – “Коли є смартфон – так!”.

Зараз багато батьків стикаються з тим, що без гри в смартфоні дітям стає нудно. І батьки поспішають дати смартфон, щоб врятувати дитину від нудьги і позбавити себе від дитячого ниття. У дитини не формується переносимість до такого стану. Їй складно придумати гру, розважити себе, щоб позбавитись нудьги.  Дитина може довго нудитися, але на думку не спадають ідеї, щось створити з паперу, побудувати з конструктора літак або зліпити з пластиліну. Навіть якщо хтось і запропонує альтернативу не онлайн – це буде нудно.

Ігрова залежність чи інтернет залежність – легко формується з раннього дитинства. Мозок дитини сприйнятливий і пластичний. У смартфоні картинки швидко змінюються, у грі багато ступенів складності та багато заохочень, досяг, виграв та отримав задоволення.

В інтернеті багато не завжди корисної для дитини інформації. Мозок посилено харчується та з’їдає все. Чим харчується мозок дитини батьки неспроможні простежити. Часто на це не вистачає часу. А потім дитина, стикаючись з життєвими труднощами, все більше хоче залишатися в онлайн. Там добре та цікаво. Там є віртуальні друзі (які ніколи не прийдуть у гості), стосунки, спільні ігри там хочеться жити. І діти живуть у штучному та барвистому світі, де хибним способом задовольняються їхні потреби.

А з реальністю все стає погано, спілкування мало, друзів теж, вчитися не хочеться, багато не цікаво, загалом знову «нудно». Мама та тато зайняті, і з ними також «нудно». Нічого не хочеться. Хочеться отримати дозу “в руки смартфон”. І заради цього дитина готова швидше прибрати у своїй кімнаті, зробити уроки, та що завгодно зробити, щоб тільки отримати від батьків смартфон. У моїй практиці підлітки мали і істерику, і демонстрацію суїциду, коли дитину позбавляли смартфона.

Причина проста, отриманий досвід життя в онлайн та іграх створює певні зміни в мозку, формуються нейронні зв’язки, де і як можна отримати задоволення. Пластичний мозок дитини граючи комп’ютерні ігри або живучи онлайн отримує велику дозу дофаміну, гормону задоволення. У реальному житті можливо отримати таку дозу, тільки приймаючи наркотики. Коли діти живуть в онлайн від 3 до 5 годин, доза стає настільки сильною, що зникає інтерес до життя, хобі, гуртків, навчання і навіть до самого себе. Реальність стає похмурою та сірою – і знову підживлюється бажання втекти від реальності. Створюється замкнутий цикл.

Були випадки у моїй практиці, дитина чекала, коли батьки заснуть і до ранку грала тижнями (батьки про це навіть не знали), поки психіка не дала збій. Вже втрутилася психіатрія.

Дофамін – це гормон, який відповідає за заохочення від будь-якої діяльності. Організм отримує нагороду у вигляді дофаміну щоразу, коли дитина набирає рівень у грі. Гормон дофамін відноситься до широкого класу під назвою «катехоламіни», він підвищує уважність, створює гарний настрій, створює прихильність і коли його багато, призводить часто до перевтоми. Дитина грає і втомлюється. По-справжньому втомлюється. Потім не вистачає сили, щоб робити уроки.

Мозок, який ще у процесі формування, настільки пересичується дофаміном, що йому стає складно правильно визначати, що добре і погано. Кольори віртуальності стають насиченими та яскравими. Мозку стає все важче перейти на враження, що приходять із реального світу. Формується із дитини «дофаміновий наркоман». Потрібна доза, і вона її вимагає, а батьки дають!

Що відбувається з дитиною, яка багато проводить часу онлайн:

• стає дратівливою, емоційною, примхливою;

• агресивною, коли стикається з фрустрацією;

• з’являється безсоння;

• падає успішність (притуплюються пізнавальні інтереси);

• стає розсіяною;

• слабо розвивається уява (складно, щось вигадати своє);

• реальність стає чорно-біла, втрачається інтерес до життя;

• стають не цікаві гуртки та інші захоплення в реальному житті;

• не вміє спілкуватися;

• стає нецікавою для інших;

• з’являються проблеми із зором та хребтом;

• не вміє долати труднощі (швидко здається);

• мало рухається;

• послаблюється імунітет;

• формується сильне “Я віртуальне” і слабке “Я реальне”;

• формується залежність.

У здоровому варіанті можна отримувати дофамін невеликими порціями, радіючи життю, спілкуванню з друзями, насолоджуючись природою, погодою, хобі, подорожжю… І якщо ви надумали зменшити перебування дитини в онлайні, тоді разом створіть їй цікаве життя в офлайн. Створіть можливість отримувати дофамін у реальному житті здоровим способом. І не поспішайте рятувати від нудьги. Нехай дитина побуде в ній і придумає щось своє, свою реальну гру, запросить друга, і вони пограють в УНО, Монополію, помалює чи поліпить. Хай сама, а не ви для неї.

Дуже важливо:

• Комп’ютерну гру можна давати грати лише на 30 хв на день (щоб не сформувалася залежність). Поясніть дитині, ЧОМУ ви ставите обмеження. Важливо, щоби вона розуміла.

• 30-40 хвилин улюбленого ютубу або мультфільму на день. Не більше (піклування про мозок дитини). Обмеження робляться з повагою до дитини.

• За годину до сну ніяких гаджетів (мамі з татом також корисно побути без гаджетів, раптом збільшиться інтерес один до одного). Гаджети корисно прибрати із дитячої.

• Золотий час укладання дитини спати з 21.00 до 22.00. Сон любить темряву та тишу. (Покращується самопочуття дитини наступного дня).

• Підсилювати сімейні традиції: грати в ігри вечорами з дітьми, спілкуватися, спільні вечері без гаджетів, прогулянки на велосипеді, запрошувати друзів у гості граючи у звичайні та цікаві дворові та настільні ігри.

• Формувати хобі у дитини, дати можливість вибрати гуртки за інтересами. (Формується цінність того, що я можу).

• І дитині потрібний рух! Спорт на допомогу! (Формується стресостійкість).

• Прогулянка на вулиці від 2 до 4 години день (кисень потрібен для харчування мозку).

• Формувати культуру обіймів у сім’ї від 8 разів на день (формується здорова прихильність до близьких).

• Багато приємних слів одне одному (формується цінність себе).

• Батькам бути прикладом вільної людини (діти наслідують).

• Важливо! Без крайнощів! Не варто повністю позбавляти дитину інтернету чи ігор на телефоні).

Батьки у процесі виховання дитини змушений робити обмеження. Кожен з батьків бажає, щоб дитина була щасливою, іноді стає нестерпним стан страждання дитини, хочеться врятувати її від «нудьги», допомогти. Але, якщо ми по-справжньому любимо своїх дітей і бажаємо їм кращого, потрібно знайти в собі сили зменшити в напругу і дискомфорт, який ми відчуваємо, коли ставимо обмеження. Нам хочеться сказати: «ТАК» своїм дітям набагато частіше, але іноді сказати: «НІ» – це найкраще, що ми можемо зробити для своєї дитини. Осмислені обмеження – створюють безпеку для вашої дитини.